Від григоріанського хоралу – до поліфонії

• Категорія:

• Історія християнської музики

• Теги:

• культура і суспільство

Продовження . Попередні частини :

Християнська музика на Заході в часи Середньовіччя

Від синагоги - до ранньої християнської церкви

Народження християнської музики - музика в часі Старого Завіту

Музика літургії

Упродовж перших восьми сторіч існування християнства основним засобом літургійної музики була мелодія. Це могла бути найпростіша декламація під час читання молитви чи вишуканий градуал у святкових випадках. Але, не залежно від складності, саме монодія - єдина мелодична лінія, позбавлена будь-якого акомпанементу, - була наймилозвучнішим і найвідповіднішим засобом, який влучно передавав єдність християн. Поява нотного запису зробила можливою виникнення поліфонії - одночасного звучання декількох мелодій, явища, яке у своєму розвитку дало початок єдиній такого зразка європейській музиці.

Тривалість хоралу в урочистих мелодіях досягла меж людської витривалості. Але бажання досягти ще більшої розмаїтості спонукало музикантів спробувати збагатити звучання хоралу співаючи одночасно декілька мелодій.

Нова концепція співу, відома під назвою organum (органум), зародилась у Франції. На протязі багатьох років ця країна вирізнялася особливою витонченістю обряду Служби Божої. Хор в абатстві св. Мартіала у Ліможі, виконуючи деякі фрагменти Літургії, ділився на групи, одна з яких виконувала хорал, а інші співали на чотири, п'ять чи вісім нот нижче, такий спосіб музичного оздоблення хоралу не потребував нотного запису.

Вивчались ще й інші можливості, наприклад коли одна партія була вихідним хоралом, у той же час інша доповнювала першу розмаїттям звучання. Один з найцінніших творів таких двохголосих п'єс - «Вінчестерський збірник троп» - був складений у Х-ХІ ст. у Вінчерському соборі на сході Англії. Цей рукопис дуже цінний тим, що містить тропи різних видів і двоголосий мелізматичний органум.

Початок поліфонії

Великий собор Нотр-Дам - це, можливо, найвідоміша готична будівля. Водночас ця велична споруда свідчить про те, що тогочасна Франція переживала епоху стабільності та розквіту. Поки будувався собор, композитори, що працювали в його музичній школі, писали дуже багато поліфонічних творів.

У анонімному трактаті згадуються імена двох знаменитих композиторів, які на той час були каноніками цього собору: «Леонін був найкращим творцем органума. Він написав «Велику книгу органума» для Літургії, щоб удосконалити її. Цю книгу використовували до часу великого Перотина, який скоротив її та переписав деякі частини... прикрасивши за допомогою досягнень гармонійного мистецтва».

Деякі свідоцтва доводять, що мелізматичний органумний голос, який додавали до хоралу, деколи імпровізувався з кількох музичних заготовок.
Як і музика, що була включена до «Вінчестерського збірник троп», п'єси Леоніна мали додатковий вокальний рядок. Їх додавали до тих розділів співу, які вже й так були прикрашені градуалами чи співом «Алилуя» у Літургії або респонсорними співами в Утрені.

Виконання додаткового рядка, який додав Леонін, потребувало значної вокальної майстерності. Потрібно було співати дуже швидко, перш за все тому, що деколи на одну ноту основного голосу випадало до сорока нот дуплума. Виходило, що деякі частини співу дуже подовжувались, і ті, хто співав, витрачали близько двадцяти секунд чи навіть півхвилини на одну ноту. Тому нічого дивного, що послідовник Леоніна, Перотін, скоротив деякі частини цих композицій. Водночас він ще більше збагатив гармонію, додаючи нові голоси: триплет, тобто третю партію, а деколи і квартет, тобто четверту партію. Таку незалежність вокальних партій вже можна називати поліфонією.

Ще однією рисою цієї чудової музики була присутність метра у тричастковому розмірі. Цей розмір потребував, щоб ноти були взаємозалежними за довжиною. Складність органума Нотр-Дама сама пособі потребувала системи, яка визначає ритм та висоту звуків, без цього голоси не були б синхронізовані. Тому використали ритмічні малюнки грецької та латинської поезії, що складались з простих угрупувань, які називались «стопами». Ритмічні стопи складались у систематичне угрупування або об'єднували ноти в невми. Пізніше автори захотіли звільнитись від цих найпростіших ритмів, їм довелось створювати нові позначення і правила, що привело до розроблення складної системи нотного письма.

Мотет

Там, де мелодія спочатку була одноголосою піснею, утворювали мелізми, тобто групи з декількох нот, що припадали на один склад. Композитори Нотр-Даму, створюючи свої органуми, хотіли прискорити темп хоральної мелодії та зробити її ритмічною. Ці розділи вони писали окремо від основного твору, їх можна було ставити один замість іншого, як окремі деталі в якомусь пристрої.

Дуже скоро ці розділи почали виконувати як окремі твори. А що більше, композитори додавали до партій верхніх голосів зовсім інший текст, створюючи, як вони казали, «мотет», тобто п'єсу зі слова до доданих рядків.

У результаті винайшли музичну форму, найскладнішу з усіх відомих в Середньовіччі. Вона могла бути дво-, три-, а то і чотириголосою, в основі лежали фрагменти григоріанського хоралу, частина традиційної мелодії в її первинному вигляді. Тенор, покладений на постійний ритм, а навколо нього звучать вільно написані вокальні партії (від однієї до трьох) з власними текстами. Виходило, що одночасно могли звучати чотири різних тексти.

У ХІІІ ст. техніка мотету розвинулась у різних напрямах, а навіть і не завжди придатних для церкви. Такі п'єси з успіхом виконували в світській музиці, до них приєднували популярні мелодії. Деколи ці мотети повертались до церкви. Тому Папа Іван ХІІ був змушений видати Папську буллу 1323 р., що мала дуже важливі зауваги:

«Деякі послідовники нової школи... створюють нові методи, а не співають по-старому. Тому до музики Божественної Літургії входить неспокій, що викликаний цими короткотривалими нотами. Що більше, вони спотворюють її дискантами і деколи накладають на музику верхні голоси, запозичені зі світських пісень. У результаті дуже часто зникають головні джерела наших мелодій, що лежать в антифоні та градуалі...виходить, що замість поклоніння, що є ціллю Літургії, зростає спокуса, тобто те, чого слід уникати. Ми поспішаємо накласти заборону на такі методи...»

Кондукт

Не вся багатоголоса музика Середньовіччя мала таку складну структуру, як мотет. Прагнучи «удосконалити мистецтво», Церква почала розвивати інший тип поліфонії. У ХІ ст. для святкових Літургій ввели звичай супроводжувати короткою піснею прохід на кафедру читця, який зачитував уривки зі Святого Письма.

Згодом ця пісня стала складнішою і довшою, коли музиканти захотіли додати до головної партії додаткові голоси (від одного до трьох). Вийшла новостворена музична п'єса, всі голоси якої співали один текст.

Середньовічну поліфонічну музику сприймали як набір із декількох нашарувань. Процес написання починався з тенора, тоді йшов дискант, потім - триплет, за ним - квартет - компонентів було стільки, скільки потребували обставини. Композитор зовсім вільно міг додати щось до вже існуючого твору або виконати його без будь-яких додаткових партій.
Як і мотети, середньовічні пісні в стилі кондуїту були модними і в Церкві, і за її межами, їхню формулу почали використовувати знамениті композитори для багатоголосих пісень, темами яких були хрестові походи, політика та кохання.

Чин Літургії

Наприкінці ХІІІ ст. поліфонічні звучання вперше поширились на Чин Літургії, тобто на ті тексти, які досі звучали незмінно, які свого часу давали можливість усій християнській спільноті висловити свою віру. Тексти Чину Літургії щоразу більше переходили до хору, який співав за всіх присутніх.

Багата церква - бідні люди

Рівень музичного мистецтва, якого досягли в процесі розвитку церковного співу, і до сьогодні викликає захоплення в музикантів. І справа не лише в красі цієї музики, але і в тому, що вона заклала основи музичного мистецтва Заходу. Хоча той самий процес зробив християнську музику недоступною для простих людей того часу. Релігійна музика простих людей звучала лише за межами собору. Наприклад на свята організовували великі процесії, які супроводжувались грубуватими співами, водночас надзвичайно популярними в пізньому Середньовіччі. Такі святкування і зараз проводять в Італії, Іспанії та Південній Америці.

Народна музика, така як лауд (духовна прослава), була головним засобом вираження християнської віри у народу, який ледве заробляв на прожиття. Цим натовпам дуже не вистачало освіти і духовного проводу, який би оберігав їх від забобонів, які отруювали віру.

На той час відомим поетом і музикантом, якого знали у королівських замках Європи, був Гійом де Машо. Він написав декілька мотетів на літургійні тексти, а видатним його твором є «Нотр-Дам», чотириголосий твір для Чину Літургії. Його музика дуже вишукана, оскільки написана з великою любов'ю і великою творчою силою.

Літургія Машо вперше встановила ту форму, якої відтоді дотримувались багато композиторів, ця форма містила «Kyrie» («Господи помилуй»), «Gloria in excelsis Deo» («Слава во вишніх Богу»), «Credo in unum Deum» («Вірую в єдиного Бога»), «Sanctus dominus Deus Sabaoth» («Свят Господь Бог Саваот»), «Agnus Dei» («Агнець Божий») і завершальне «Ite, Missa Est» («Ідіть, відпущено вам»). Машо використав композиторську техніку від інтелектуальної витонченості до музики простішого стилю,напевно, врахувавши деякі вимоги булли, яку видав Папа Іван ХІ декілька років раніше. Ця музика - видатна пам'ятка, через яку висловлювали духовні істини у Середньовіччі.

Ендрю Вілсон-Діксон "Історія християнскої музики"

переклад Milites Christi Imperatoris