Від синагоги – до ранньої християнської церкви

• Категорія:

• Історія християнської музики

Музика в синагозі

Біблія дає детальну картину розвитку синагогального богослужіння, яке виникло в період Вавилонської неволі. Саме по собі слово «синагога» означає - місце зібрання.

Книга Неємії, яка знаменує повернення євреїв з неволі на початку 6ст. до н. е., дає опис таких зборів, де «книжник Ера стояв на дерев'яному помості, яке для цього зробили» і читав з книги закону (Неєм.8:4). Загальноприйнятими стали збори для громадських потреб, для богослужінь і особливо для релігійних настанов, про які ми знаходимо в Новому Завіті багато прикладів (Ді. 18:4). Поява перших будівель, що були призначені для таких зібрань, відноситься до 3ст до н.е. - час, коли євреї були розсіянні по Єгипті. Стиль богослужінь в синагозі мав основу храмового богослужіння, але був без жертвоприносів і ритуалів, це місце займали молитви або читання, що відносились до жертвоприношень, жертовника там не було.

Богослужіння в синагозі організовувались і проводились вибраними людьми, а не спадковим духовенством. Служба складалась з читання із Закону і Пророків, псалмодії, проповіді, молитви і закінчувалась благословенням.

Псалми, читання і молитви декламувались, тобто читались піднесеною мовою, що нагадує простий спів. Таке читання було від декламації тексту на одній ноті, з невеликим мелодичним відхиленням, яке мало позначити граматичну побудову. Християнські богослужіння Сходу і зараз широко використовують таку техніку. Музика синагоги потребувала вмілого керівництва кантора, під чию відповідальність вона потім і потрапила.

Музика в ранній християнській церкві

Християнство, хоча і народилось досить скоро, але не потребувало абсолютно нових принципів для проведення своїх богослужінь. Зовсім навпаки, зв'язок між юдейським і раньохристиянським богослужінням чітко видно в письмових джерелах. Тому в Новому Завіті так мало говориться про музику, - не було потреби фіксувати те, що встояло в ході багатовікової практики. Християни, які вважали свою віру продовженням юдаїзму, використовували багато того, що використовувалось в юдейському богослужінні, хоча бачили це вже в новому світлі.

Протягом деякого часу традиції синагоги продовжували переходити в християнські богослужіння, не дивлячись на переслідування в 44р.н.е. і рішення Єрусалимського Собору 49р. н. е., що новонавернені християни із язичників незобов'язані виконувати закон Мойсея. Кантори, які були навчені керувати співом в синагозі і потім, прийнявши християнську віру, продовжували використовувати свою майстерність в новій церкві.

Перші християни не тільки говорили по-арамейськи - на мові самого Ісуса, - як їх брати-юдеї в Палестині, але в них був і спільний «церковний рік». Юдейський новий рік починається восени, тоді перші християни і святкували народження Христа - лише з 4ст.. почали святкувати Різдво 25 грудня. Християнський час перед паскою відповідав часу виходу - факт, необхідний для розуміння всієї важливості Євхаристії. І церква, і синагога мали багато спільного: ідею, навернення, Літургію Слова (для християн це перша частина євхаристії, що складається з читань, співу псалмів і гімнів, проповіді і молитов), піст і стремління розвивати внутрішнє життя в молитві.

Ця подібність дуже добре проглядається в письмових джерелах, але пов'язати музику ранньої церкви і синагоги є набагато складніше. Єдиний метод, завдяки якому це є можливо - це порівняння найранніших письмових нотних джерел ранньої християнської церкви з сучасною практикою співу тих юдейських спільнот, які зберегли свої традиції протягом двох тисячоліть.

Надто ортодоксальні єменські юдеї складають спільноту, чия музика дуже подібна до музики перших відомих нам християнських джерел.

Одне з найвідоміших згадок про музику в Новому Завіті є в двох Посланнях Павла: «...сповнюйтесь Духом, проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа (Еф. 5:18-19)

В Новому Завіті є слова деяких ранніх гімнів: пісня Марії «Величає душа моя Господа», пісня Захарії «Благословен Господь Бог Ізраїля» і пісня Симона «Нині відпускаєш». Переклад цих пісень з грецької на оригінальну арамейську показує в них ритміку, яка характерна для псалмів на івриті, що дає підставу вважати, що їх розспівували точно таким чином. Слова інших гімнів приводять Петро і Павло в своїх посланнях (1Пет.1:3-5; 1Тим. 3:16; Фил. 2:6-11)

Поширюючись, християнство зазнавало значних переслідувань і випробовувалось поширенням різних єресей. Але це лише укріпляло ранню церкву. Переслідування мали вплив і на розвиток музики. Християни уникали аморальних звичаїв того часу, які переслідували їх, особливо римських. Враховуючи, що танці, інструментальна музика в Римі часто асоціювались з розпусним життям, можна зрозуміти чому ці заняття засуджувались в християнських колах. Приклад того можна побачити в «Коментарі до Ісаї», що був написаний в 4ст., який чітко пов'язує гру на лірі з проституцією:
«Ви ставите ліру, прикрашену орнаментом на високе підвищення, ніби це диявольський ідол, і замість того, щоб вчити якусь мізерну жінку тримати веретено, ви даєте їй в руки ліру. Можливо ви платите їй або перетворюєте в зведену, яка виснаживши сили свого тіла, стає на чолі молодих жінок, навчаючи їх тому ж самому.»

Великий вплив на подальший розвиток християнської музики мало те, що християнство стало державною релігією. Легенда каже, що перед тим, як вступити в битву з Міксентієм за право володіти Римською імперією, Константин побачив в небі сіяючий хрест з надписом «цим переможеш». Константин оцінив перемогу, як Божу милість, і його навернення на християнство змінило долю самого християнства. Своїм Міланським едиктом 313 року, він не лише дарував християнам дозвіл проводити богослужіння на всій території імперії, але і багатьох з них наділив громадською владою, а також дозволив церкві володіти власністю.

У 328р. Константин створив на сході нове місто - Константинополь. Якому судилось стати бастіоном християнської культури і вчення, достойним суперником інших християнських патріархій Середземномор'я - Антіохії, Єрусалиму, Олександрії і Риму. Богослужіння в цих центрах проходили в чудових нових будівлях, що відповідало новому обрису християнства як державної релігії. Крім цього, християни різних країн почали служити на різних мовах, а не на грецькій, яка раніше була загально прийнятою. З'явились деякі літургійні традиції. Західні церкви прийняли богослужіння на латині, а східні прагнули використовувати свою мову.

Ендрю Вілсон-Діксон "Історія християнскої музики"; переклад Milites Christi Imperatoris

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове