Бернар-Анрі Льові: звинувачення на адресу Пія XII і Бенедикта XVI – останній штрих у «великій книзі сучасної низькості»

21-01-2010

• Категорія:

• Теги:

• культура і суспільство

Відомий французький журналіст Бернар-Анрі Льові на наступний день після візиту Папи Бенедикта XVI в синагогу Риму опублікував в газеті «Корр'єре делла сера» коментар. У своїй статті він закликає покінчити з «недобросовісністю» і «дезинформацією», коли йдеться про Бенедикта XVI . З самого його обрання - пише Льові - мас-медіа почали процес проти його «ультраконсерватизму» (ніби - додає автор - Папа може бути кимось іншим, ніж «консерватором»). Неодноразово звучали натяки, які у багатьох випадках переходили в звинувачення, на те, що «німецький Папа» -- це «пост-нацист в рясі», а одна французька сатирична передача безсоромно назвала його «Адольфом Другим».

Льові говорить про «просту фальсифікацію текстів»: наприклад, під час поїздки Папи в Освенцім в 2006 році почали говорити, що він віддав честь шести мільйонам поляків - жертвам «банди злочинців» -- не згадавши про те, що половина з них були євреями. Проте текст його виступів звучав інакше: Бенедикт XVI прямо говорить про «сили Третього Рейху», який «спробував стерти з лиця землі єврейський народ». І тепер, з нагоди візиту в римську синагогу, який послідував за попередніми відвідинами синагог в Кельні і Нью-Йорці, мас-медіа навіть не зачекали, поки Папа перейде на іншу сторону Тібру, щоб з готовністю сповістити, що Св. Отець не знайшов потрібних слів і жестів і, таким чином, знову потерпів крах...

Льові зазначає, що Бенедикт XVI, затримавшись для молитви перед меморіальною дошкою на згадку про депортованих євреїв, лише виконав свій обов'язок. Але він його виконав, підкреслює автор. Згадуючи жертви Голокосту, він говорив про очевидні речі, проте він не мовчав про них. Папа Бенедикт повторив слова Івана Павла II з молитви біля Стіни Плачу, вслід за своїм попередником вибачившись за антисемітизм католиків, і немає жодних причин стверджувати, що Бенедикт XVI якимсь чином зробив крок назад в порівнянні з Папою Войтилою.

Папу, що засудив терористичні акти палестинців, закликає до діалогу між католиками і євреями, має намір поглибити цей «діалог рівних» з «старшими братами», можна звинувачувати в чому завгодно, але не в тому, що він заморожує кроки, зроблені вперед Войтилою.

Льові згадує про знамениту книгу «Намісник» Рольфа Хокгута: саме вона в 1963 році стала приводом для полеміки довкола «мовчання» Пія XII перед жахом Шоа. Льові зазначає, що цей «головний обвинувач» -- тобто Хокгут - одночасно є ярим негаціоністом, неодноразово піддавався за це критиці, а останньою його провокацією стало інтерв'ю п'ятирічної давності, дане журналу «Юнзі Фрайхайт», виданню вкрай правого толку. Хокгут виступає на захист Давида Ірвінга, який заперечував газові камери. Льові нагадує, що при перебуванні держсекретарем при Папі Пієві ХІ Пачеллі став співавтором енцикліки «Mit Brennender Sorge» 1937 року, що до цього дня вважається одним з найяскравіших антинацистських маніфестів.

Роблячи вибір на користь історичної точності, перед тим, ніж говорити про підпільну діяльність Пія XII для порятунку євреїв, необхідно пригадати про його радіозвернення, в першу чергу про радіопослання на Різдво 1941 року і 1942 року. Сказані Папою слова заслужили на захоплення Голди Мейр, що писала: «Протягом десяти років нацистського терору, тоді як наш народ страждав в жахливих тортурах, голос Папи піднявся, щоб засудити катів». І ці слова прозвучали не на порожньому місці.

А тепер весь тягар мовчання, що охопило тоді трагедію Шоа, покладають якраз на того, у кого не було ні гармат, ні літаків, ні достатньої інформації, але хто при цьому як в Римі, так і в інших країнах, врятував життя безлічі людей, за яких ніс моральну відповідальність. Льові закінчує, що ці звинувачення - останній штрих до «великої книги сучасної низькості», якій неодмінно потрібний козел відпущення, як би його не називали - Пій чи Бенедикт.

переклад Milites Christi Imperatoris