Caritas in Veritate. З Папою Бенедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (14)

14-10-2009

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський |
• офіційно

Частина 1/Частина 2/Частина 3/Частина 4/Частина 5/Частина 6/ Частина 7/Частина 8/Частина 9/Частина 10/Частина 11/Частина12/Частина 13

У третьому розділі енцикліки «Любов у істині», що називається «Братерство, економічний розвиток та громадянське суспільство», Папа Бенедикт XVI звертає увагу на християнське бачення економічної діяльності. Він вказує на те, що ринок, сам у собі, не є чимось поганим, але все залежить від того, яким чином застосовувати цей засіб, та пригадує, що в економічній діяльності повинно знайти належне місце не лише дотримування комутативної справедливості, але й діла, які носять «відбиток духа дарування» (ч.37).

У цьому контексті Бенедикт XVI посилається також на досвід і вчення своїх попередників. Насамперед, він згадав про те, що Іван Павло ІІ у своїй соціальній енцикліці «Centesimus annus» вказував на те, що існує необхідність в системі, яка складатиметься із трьох елементів: ринку, держави і громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство він окреслив, як найбільш відповідне середовище для економіки безкорисливості та братерства, однак, не маючи на меті заперечувати в цьому також роль двох інших елементів. «Сьогодні можемо сказати, - пише Бенедикт XVI, - що економічне життя слід розуміти як дійсність з багатьма вимірами, і в кожному з них, різною мірою і особливими способами, має бути присутнім аспект братерської взаємності. В епоху глобалізації економічна діяльність не може не звертати увагу на безкорисливість, яка поширює і підтримує солідарність та відповідальність за справедливість та спільне добро, у її різних вимірах та активних учасниках» (ч. 38). Папа називає це глибокою та конкретною формою «економічної демократії». Солідарність, яка, насамперед, означає, що всі повинні почуватися відповідальним за усіх, не може бути зведена до завдань лише держави. Сьогодні необхідно визнати, що не можна осягнути справедливість, відкинувши безкорисливість. Потрібно створити такі умови, щоб поряд з приватними підприємствами, що мають на меті отримання прибутку, могли вільно і рівноправно працювати також і ті виробничі організації, які мають на меті взаємну і суспільну допомогу. Саме у взаємопорозумінні цих різних моделей на ринку можна очікувати певного роду продуктивне схрещення, звідки випливає й чутливість на цивілізацію економіки. «Любов у істині, в цьому випадку, означає, що потрібно розробляти і впроваджувати такі економічні ініціативи, які хоч і не заперечують прибуток, але прагнуть виходити поза логіку рівноцінного обміну і логіку прибутку, як цілі у самому собі» (ч. 38).

У цьому контексті Бенедикт XVI пригадує й про те, що Папа Павло VI у своїй соціальній енцикліці «Populorum progressio» пропонував сформувати таку модель ринкової економіки, яка була б здатною, принаймні на рівні ідеї, включити усі народи, а не лише ті, які належно оснащені. Він закликав докладати зусиль для побудови людянішого світу, у якому розвиток одних не ставав би на перешкоді розвиткові інших. Як зазначив Бенедикт XVI, таким чином Павло VI піднімав на всесвітній рівень ті ж самі вимоги, які були вміщені у першій соціальній енцикліці «Rerum novarum», що вийшла з-під пера Папи Лева ХІІІ понад 100 років тому. Тоді, внаслідок так званої індустріальної революції, почала утверджуватись ідея, згідно з якою, громадянський порядок для того, щоб втриматися, потребує перерозподільного втручання з боку держави. «Сьогодні це бачення, крім того, що піддається сумнівам внаслідок процесу відкривання ринків і суспільств, виявляється також неповним, щоб задовольнити вимоги абсолютно гуманної економіки» (ч. 39), - пише Святіший Отець, вказуючи на те, що динамічні характерні риси глобалізації сьогодні вимагають того, на що соціальне вчення Церкви завжди вказувало, виходячи із свого розуміння людини і суспільства.

Коли логіка ринку і державного контролю погоджуються між собою у тому, щоб контролювати відповідні середовища впливу, в перспективі це призводить до зменшення солідарності між громадянами, їхньої участі та бескорисливого діяння, що є чимось іншим, аніж «давати, щоб отримати» (ринок) та «давати з примусу» (державні закони). Перемога над економічною відсталістю вимагає не лише покращення операцій, які ґрунтуються на обмінові, не лише поширення структур соціального забезпечення громадського типу, але, передовсім, «поступового відкриття, на всесвітньому рівні, до форм економічної діяльності, які позначені елементами безкорисливості та спільності» (ч. 39). Бенедикт XVI зазначає, що виключне двовладдя ринку та держави руйнує суспільство, натомість солідарні економічні проекти, найвідповіднішим ґрунтом для розвитку яких є громадянське суспільство, створюють почуття соціальної відповідальності. «Безкорисливий ринок не існує і не можна законодавчо наказати безкорисливу поведінку. Але, і ринок, і політика, потребують осіб, відкритих на взаємне дарування» (ч. 39).

http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=325594