Caritas in Veritate. З Папою Бенедиктом XVI про розвиток людини та суспільних взаємин (13)

07-10-2009

• Категорія:

• Теги:

• Папа Римський |
• офіційно

Частина 1/Частина 2/Частина 3/Частина 4/Частина 5/Частина 6/ Частина 7/Частина 8/Частина 9/Частина 10/Частина 11/Частина12

У третьому розділі енцикліки «Любов у істині», що називається «Братерство, економічний розвиток та громадянське суспільство», Папа Бенедикт XVI звертає увагу на християнське бачення економічної діяльності. Він зазначає, що вона не в змозі розв'язати усі соціальні проблеми за допомогою простого поширення комерційної логіки. Економічна діяльність повинна бути спрямована на досягнення спільного добра, про що також, і то насамперед, повинна дбати політична спільнота. Тому потрібно мати на увазі, що розділення економічної діяльності, метою якої є створення багатства, від політичної діяльності, завданням якої є дбання про досягнення справедливості шляхом перерозподілу, є причиною важких порушень рівноваги.

Бенедикт XVI пригадує, що «Церква завжди вважає, що економічна діяльність не повинна сприйматися як антисоціальна. Ринок, сам у собі, не є, і тому й не повинен ставати, місцем насильства сильних над слабкими» (ч.36). Суспільство не повинно боятися ринку, немовби його розвиток сам по собі спричинявся до руйнування міжлюдських стосунків. Без сумніву, якщо ринок спрямовується в негативному напрямку, то не через те, що це є його природою, але з причини певних ідеологій, які можуть надати йому такий напрямок. «У дійсності, економіка та фінанси, як засоби, можуть погано застосовуватися тоді, коли той, хто їх вживає, керується виключно егоїстичними принципами. Таким чином, можна перетворити засоби, добрі самі в собі, у шкідливі» (ч.36). Тому причини слід шукати не в засобах, але в людині, в її моральному сумлінні, особистій та суспільній відповідальності.

Згідно із соціальною доктриною Церкви, також і у сфері економічної діяльності можна творити справжні міжлюдські стосунки дружби, солідарності та взаємності, а не лише після чи поза такою діяльністю. Економічна сфера не є ні етично нейтральною, ні з природи нелюдською чи асоціальною, вона належить до діяльності людини, і як така, повинна здійснюватися згідно з моральними принципами. Тому великим викликом, який ставлять перед нами проблеми розвитку в період глобалізації та з огляду на економічно-фінансову кризу, Папа називає завдання показати, як на теоретичному рівні, так і в поведінці, що у звичайній економічній діяльності не повинно забракнути не лише традиційних принципів соціальної етики, таких як прозорість, чесність і відповідальність, але що там є місце також для принципу безкорисливості та логіки дару, як вираження братерства. «Це є не лише вимогою людини теперішнього часу, але й вимогою самого ж економічного мислення. Йдеться одночасно про вимогу любові та істини» (ч.36).

Далі Бенедикт XVI пригадує, що соціальне вчення Церкви завжди наголошувало на тому, що справедливість стосується усіх етапів економічної діяльності, тому вона завжди має справу з людиною та її потребами. «Пошук ресурсів, фінансування, виробництво, споживання та всі інші фази економічного циклу, - пише Папа, - неминуче мають моральні наслідки. Таким чином, кожне економічне рішення має наслідки морального характеру. Усе це знаходить підтвердження також і в соціальних науках та тенденціях сучасної економіки» (ч.37). Можливо, раніше можна було уявити собі ситуацію, коли творення багатства довірено економіці, а потім політиці доручено завдання його розподіляти. Сьогодні це важко здійснити, оскільки економічна діяльність не обмежується кордонами, натомість повноваження урядів стосуються лише відповідних територій. Тому вимог справедливості потрібно дотримуватися вже від самого початку економічного процесу. Крім цього, необхідно, щоб ринок відкрився на економічну діяльність тих, які вирішили побудувати її на інших засадах, ніж чистий прибуток, водночас, не відмовляючись виробляти економічні цінності. І численні проекти, що походять від релігійних чи мирянських ініціатив, показують, що це є дійсно можливим.

В епоху глобалізації на економіці відбиваються конкурентоспроможні моделі, що ґрунтуються на дуже відмінних культурних моделях. Економічно-підприємницька поведінка, яка з них випливає, зазвичай стикається у дотримуванні комутативної справедливості. «Економічне життя, без сумніву, потребує контракту, щоб регулювати взаємини обміну рівнозначними цінностями. Але також потребує справедливих законів і форм перерозподілу, керованих політикою, а крім цього, діл, які носитимуть відбиток духа дарування» (ч.37). На думку Бенедикта XVI, глобалізована економіка віддає перевагу першому варіантові, тобто контрактному обмінові, але прямо чи опосередковано виявляє, що потребує також політики та логіки дару.

http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=322675