Категорії

Search

Tags

Меч


Ефес.6.14-17: «Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню праведности і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже».


Павло не випадково такий вид духовної зброї як меч поставив в кінці переліку, цим він хотів підкреслити унікальність тієї зброї. І справді з такою зброєю як духовний меч, яким є слово Боже, ми стаємо непереможними і гідними воїнами нашого Царя. Безперечно кожний з перелічених видів зброї є дуже важливою і відсутність будь-якої з них робить Божого воїна слабшим і неготовим виконувати поставлені завдання нашого Царя - Ісуса. Але все ж таки меч відіграє унікальну роль. В деяких випадках воїн який вправно вміє користуватись мечем, добре ним володіє, здатний вистояти і дати собі раду і з одним тільки мечем. Проте це не дає нам жодного права легковажити іншою зброєю.

Я переконаний, що кожен християнин мав справу з тією зброєю і неодноразово тримав духовний меч в руках, але все ж таки погляньмо на римського воїна, зброю якого Павло ставить нам в приклад. Та перед тим вартує кожному з нас нагадати собі проти кого має бути наша боротьба і завжди це пам'ятати: « Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах (Єф. 6, 12).» Меч є зброєю, яка в особливий спосіб належить до зброї нападу, хоч в той же час і захисту, але саме за допомогою меча воїн повністю міг знешкодити противника, в більшості випадків назавжди. Той противник, який був вражений мечем дуже рідко міг залишитись живим. Навіть коли б воїн був озброєний всіма видами зброї дуже добре, а меча не мав би або ж той меч був би не придатний для бою, то тривалість життя воїна - це тільки питання часу.

Римляни мали на озброєнні декілька видів мечів. Перший меч був довгий, широкий і дуже важкий, його потрібно було тримати двома руками, та і гострий він був тільки з одного боку. Він був не зручний, тому з часом його перестали використовувати взагалі. Другий меч був і менший за довжиною і вужчий, а значить, і легший. Саме тому цей меч користувався більшою популярністю, бо був набагато практичніший. Третій вид меча був ще коротший від другого і виглядав, як кинджал. Четвертий вид меча був довгий і вузький, його переважно використовували в кавалерії. П'ятий вид меча мав приблизно 48 см. довжини і був надзвичайно гострим з обох сторін, а сам кінець меча ще й був трохи загнутий доверху. Цей меч був надзвичайно зручним і небезпечним - це була смертельна зброя. Він відповідає грецькому слову machaira, і це фактично знаряддя для вбивства. Саме такий меч римляни використовували в бою. Для воїна він був фактично символом впевненості, непереможності та влади, тому наводив страх на будь якого ворога., Тримаючи його однією рукою, римлянин міг виконувати різні маневри і легко влучати в незахищені частини тіла ворога. Цей меч застосовували в основному для того, щоб проштрикнути, а його розміри і вага дозволяли воїнові зробити це з легкістю. Що більше, перш ніж витягнути меч з тіла ворога воїн, окільки той меч був надзвичайно гострий, різко повертав його, завдаючи тим самим серйозних внутрішніх ран, а через те, що меч мав загин, то ще і внутрішні органи витягував назовні. Після такого удару вижити практично неможливо. Також важливим є те, що цей меч кріпився до пояса, про функцію якого ми вже знаємо (див. пояс істини). Без пояса для меча немає місця. Тому воїн насамперед мусить бути підперезаний поясом, тобто істиною. Ось яку зброю Павло каже нам взяти на озброєння для того, щоб вести боротьбу проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах.

Варто зазначити, що довжина меча вказує на те, що наша битва є ближнім боєм - це бій, в якому ворог стоїть практично впритул до нас. До цього потрібно дуже серйозно ставитись, адже якщо ми не завдамо дияволові смертельного удару, то на такій близькій відстані він може його завдати нам, і якщо ми будемо пасивні, то він стовідсотково так і зробить, тоді ми отримаємо дуже серйозне поранення. Цією раною може бути як рана нашого духа - нашої волі, так і рана нашої душі - наші емоції, або ж рана нашого тіла - якась тілесна хвороба. Багато християн думають, що диявол їм нічого не може заподіяти, бо вони ходять до церкви. Але це є реальністю тільки тоді, коли ми знаємо, чого ми туди йдемо і що там відбувається, коли ми приміняємо те, що ми чуємо в церкві, в наше життя, коли ми відчуваємо себе живою частиною Христового Тіла. Ще однією брехливою вигадкою є те, що диявол далеко від нас, що його місце в пеклі. Але якби це було так, то ми би мали вже бути в Небі. Тоді Павло не ставив би нам в приклад короткого меча, який використовують виключно в ближньому бою. Це означає, що наш ворог ще не в пеклі, а може бути біля нас і нам шкодити. Про це нам завжди потрібно пам'ятати, а твердження: наш ворог далеко від нас, духовна війна це не для мене, для цього є духовні особи, священики, монахи, екзорцисти - це звичайнісінька диявольська брехня.

І в нашому випадку мечем є слово Боже. Це зброя, якою ми можемо повністю розбити будь-який наступ диявола і завдати йому смертельного удару, після якого він вимушений повністю нас залишити. Для опису меча апостол використовує слово machairan, а для означення слова там стоїть грецьке слово rhema. Для означення слова в Євангелії переважно використано грецькі слова logos і rhema. logos означає слово Боже в загальному, тобто повністю все, що Бог залишив для нас, ціле Святе Письмо. А rhema це слово, яке Святий Дух говорить особисто для кожного з нас в кожній окремій ситуації. Це те, що мені потрібно в цей час, це те слово, яке я маю примінити, щоб бути переможцем в в конкретній битві. Але одне без другого не може існувати, якщо нема logos, то не буде звідки Святому Духові для нас взяти і rhema. Rhema це практичне примінення logos в кожній окремій ситуації. Різниця між ними така, як різниця між всім збройним складом і окремим мечем вправного воїна. Перше - це безцінний арсенал, а друге - його сучасне використання, залежно від ситуації воно для нас буде різним, але з того самого арсеналу.

З цього ми можемо зробити деякі висновки. Насамперед, що ця зброя вкрай важлива і небезпечна, отже до неї потрібно дуже серйозно ставитись. Бо якби римський воїн з легковажністю ставився до власного гострого меча, то і сам міг би поранитись. Значить, потрібні регулярні тренування. Нам потрібно знати Боже слово, до того ж, його комплектність, а для цього ми повинні його систематично читати, вивчати, роздумувати, тобто перебувати в ньому. І бути готовими слухати голос Божий, щоб на конкретну ситуацію почути те слово, яке зараз потрібне і яке, як нам обіцяв Ісус, Святий Дух нам пригадає: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Ів14.26).. А ми знаємо, що так і буде, адже Бог завжди виконує те, що обіцяє. Але для цього нам потрібно мати живі відносини з нашим Командиром - Ісусом Христом, воїнами, якого ми є. Також не слід забувати, що так як Павло говорить особисто до кожного християнина, так само він говорить і до цілої Церкви, членами якої ми є. Ми не можемо використовувати Боже Слово як нам заманеться, виключно для досягнення наших особистих цілей, а маємо пам'ятати в кого ми на службі та яке наше завдання. Також ми ні в якому разі не можемо зловживати цією зброєю, бо тоді ми станемо схожими на службовця, який зловживає своєю владою. І за такі дії нам потрібно буде відповідати перед нашим Командиром.

Наш Цар не залишив нас самих, Він на власному прикладі навчив своє військо здобувати перемогу. Ісус досконало використовував усі види зброї, Він знав проти кого Його боротьба і для чого Він прийшов до нас. Ісус сказав, щоб ми були в усьому подібні до нього. Одним з найкращих прикладів, як наш Цар використовував духовний меч, ми можемо побачити в цьому уривку: «Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його. Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів. Тоді підійшов до нього спокусник і сказав: «Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом».А той. відповів: «Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих». Тоді диявол бере його у святе місто, ставить на наріжник храму і каже: «Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: Він ангелам своїм волітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь». А Ісус сказав до нього: «Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого». Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: «Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся». Тоді Ісус сказав до нього: «Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити». Лишив тоді його диявол. І ось ангели приступили й почали йому слугувати (Мт.4.1-11)». Розгляньмо детальніше ці рядки. В першу чергу треба подивитись, коли саме диявол почав атакувати Ісуса. Це було перед початком публічної діяльності Спасителя, перед початком дуже важливої місії - проповідування Радісної Звістки. Ісус мав почати щось дуже важливе, нащо чекало все створіння. І ми бачимо, що тут же пішла серйозна атака. Ми можемо також розраховувати на те, що якщо ми будемо робити щось важливе для Божого Царства, то напад вже близько, і ми мусимо бути напоготові. Також дуже важливим є те, що ні Христос, ні спокусник не ставили під сумнів авторитет слова Божого, диявол чітко знає, що це за зброя, більше того якраз нею він дуже добре володіє. Він добре усвідомлює, що все функціонує згідно з Божим Словом, чи-то видимий, чи-то невидимий світ, він дуже добре знає Божий закон, але на відміну від Ісуса, він перекручує його на свою користь і ставить під сумнів те, що там написано. Його тактика не змінилась, як він перекрутив істину для наших прародичів, так само він хотів зробити це і для Ісуса. Диявол приступає до Господа і хоче навести на нього сумніви. Його атака була направлена на три речі, про які нам говорить Іван Богослов у першій главі з п'ятнадцятого до сімнадцятого рядків: «Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любови Отця; бо все, що у світі, - пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, - не від Отця, а від світу. А світ проминає, і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу, перебуває повіки». Але озразу ж після першої спокуси Ісус дістає свій меч і наносить удар: «Написано...» Ісус цитує Второзаконня 8, 3. І що відбувається далі, диявол хоче втягнути Ісуса в гру розуму, в ближній бій мечами, він також каже: «Написано...». Спокусник починає перекручувати 91 псалом. І Христос знову бере до рук меч тобто rhemu і цитує Второзаконня 6, 16. Ми бачимо, що і після другого удару диявол знову атакує, він робить суперпропозицію, кращої тут, на землі, напевно, немає. Уся земля і влада на землі дісталась дияволу від Адама, який не послухав Бога і своїм непослухом передав її дияволу, і Ісус не заперечує цього. Але Христос на те й прийшов, щоб забрати цю владу і передати її своїй Обручниці - Церкві, тобто кожному, хто повірить в Ісуса. Ісус знав яким чином Він має це зробити, Він знав, що має піти на Хрест, але що каже диявол: «Тобі не потрібно буде вмирати, ти можеш цього не робити, я знаю простіший спосіб, Ти навіть не побачиш що таке гріх, я віддам Тобі всю владу добровільно, Ти тільки поклонись мені». Але Ісус втретє робить смертельний удар словом Божим, цитуючи Второзаконня 10, 20. І спокусник відійшов від нього, це не означає, що нападів більше не було, вони були кожного разу, але словом Ісус завжди ставив диявола на місце. Тому дуже важливо не вступати з дияволом в довгий і непотрібний діалог, а опиратися тільки на Боже слово, так як це робив Ісус. Бо коли наш діалог затягується, то затягується наша битва, а це означає, що ми можемо втомитись, як втомлюється воїн у тривалій битві, і пропустити смертельний удар. Коли ми почнемо роздумувати над спокусами, то диявол може переконати нас так, як переконав Єву. Пам'ятаймо, що наше завдання роздумувати над Божим словом, а не над диявольським.

Христос на кожну спокусу мав слово зі Закону Божого, і в кожному випадку це слово було інакше, ніж в попередньому. Для цього Він повинен був добре знати Святе Письмо, щоб щоразу Святий Дух, який в повноті спочив на Ісусі, показував Йому rhemu. Христос в потрібний час в потрібному місці знав, на що покладатися, і точно так само сказав робити нам . Але не слід забувати, що для цього потрібні систематичні тренування, ми повинні добре знати і розуміти Святе Письмо, тільки тоді ми будемо вподібнюватись до Христа, тільки тоді з допомогою Святого Духа ми зможемо швидко витягнути свій меч і перемогти. З життя Христа і з того, ким були Його батьки, не важко зрозуміти, що Ісус регулярно відвідував синагогу, в якій й слухав слово Боже. Також Йосиф і Марія, без сумніву, розповідали Ісусові про Божі діла і вказівки. Наприклад, Втор.4.9: « Тільки бережися та зважай добре, щоб ти не забув усього того, що бачив на власні очі, та й щоб воно кріпко засіло в твоєму серці по всі дні твого життя; ти перекажеш це твоїм синам і синам твоїх синів». Також кожна дитина з вибраного народу, досягнувши дванадцятирічного віку повинна була скласти екзамен по Старому Завітові. З цього ми бачимо, яку роль має відігравати logos в нашому житті. Ми не можемо встояти, ба більше приносити користь Христовій Церкві, коли наша Біблія лежить на поличці. Це те саме якби римський воїн перед битвою лишав свій меч вдома. Втор. 32, 46-47: «То сказав ще їм: «Візьміть собі до серця всі слова, якими я вас сьогодні остерігаю, і повідайте їх вашим дітям, щоб вони виконували пильно слова цього закону. Бо це не пусте для вас слово; це - життя ваше, цим словом ви житимете довго на землі, куди ви, перейшовши Йордан, ідете, щоб її зайняти». З цих рядків бачимо, що місцем для Божого слова є не книжкова полиця, а наше серце, саме в нашому серці повинен зберігатись logos, щоб в потрібний момент під дією Святого Духа з нього вийшла rhema. Ми повинні зберігати в своєму серці Божі обітниці, так як це робила наша небесна мама Марія. Бо це найпотужніша зброя, яка випробувана вогнем: «...слово Господнє випробуване вогнем...» (2 Сам. 22, 31).

Повернімось до того рядка, яким Ісус перемагав диявола: Мт. 4, 4 «А той, відповів: «Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих». Звідси ми можемо бачити, що Слово Боже є для нас їжею. Цікаво подивитись, що Ісус постив 40 днів і 40 ночей і зголоднів. Що це означає? А не що інше як те, що Ісус нічого не їв і не пив, Він не їв хліба. Один елемент їжі був відсутній, це була тілесна їжа. Але інший елемент їжі, тобто Слово Боже, був повністю присутній, Ісус весь той час споживав тільки одну частину необхідної їжі, а саме - Слово Боже. Тобто в нашій їжі має бути і одне, і друге. І так як без тілесної їжі ми дуже скоро перетворимось в небіжчиків, так і без слова Божого з нами буде те саме, але в другому випадку це може закінчитись і пеклом. Звичайно, було багато святих, які могли не їсти тілесної їжі навіть роками, і зараз такі люди є серед християн, але це для них конкретна харизма (духовний дар), а всі решта, хто не має такого дару, можуть перетвориться в засушеного воїна. Ми повинні кожного дня їсти повноцінні сніданки, обіди і вечері. Звичайно, це стосується тих днів, коли ми не постимо.

Євангелист Матей показує нам, як функціонує духовний меч: «І як настав вечір, принесли до нього багато біснуватих, і він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих» (Мт. 8, 16). Бачимо, що це справді дуже потужна зброя. Ісус словом виганяв злих духів, словом зціляв, словом робив багато чудес. Він показав своєму війську, що Слово Боже має конкретну владу, якій ніщо і ніхто не може протистояти. Наш Месія не робив якихось дивних, загадкових ритуалів, а чітко діставав rhemu з свого арсеналу і, усвідомлюючи силу і владу Божого слова, наносив удар, після якого дияволу не залишалось нічого іншого, як відступати. «Прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч» (Мт. 10, 1). Звідси ми бачимо, що Христос дав кожному, хто є його учнем, свою зброю. Ми маємо її на озброєнні.

Євр. 4, 12 «Бо слово - живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця». Тут Павло нам говорить, що наш меч є гострішим від будь-якого іншого двосічного меча. Тобто немає на світі такого меча, який має Христова Церква, зокрема кожен з нас, хто є членом Церкви. І це не є якоюсь казкою чи міфом, Павло каже, що воно живе і діяльне, що духовний меч не втрачає своїх властивостей ніколи, він завжди хоче діяти в наших руках. Чи можемо ми собі уявити якийсь прилад, що може відділити душу від духа, чи відділити від суглобів кістковий мозок, чи розрізнити чи то є наші почуття, чи то є наша воля. Напевно, це нереально, але аж ніяк не для Слова Божого. Воно здатне розрізняти, хто є автором наших думок: Святий Дух, ми самі чи диявол. Воно здатне проникати в нашу внутрішню людину і наводити там порядок. Коли ми починаємо засівати слово в наш дух, наше серце, коли ми починаємо його проголошувати в своє життя, то воно починає змінювати нас, змінювати наш спосіб думання. Тоді ми одночасно і підперізуємось поясом істини, і чіпляємо до нього меч духовний. Починаючи діяти в середині нас, Боже Слово пробивається скрізь прошарок всякого бруду в нашій душі, духові й тілі та проходить до самого кореня проблеми, вирішуючи її. Боже слово бачить те, що людське око не може побачити, воно знає те, чого людина не може знати. І воно починає обновлювати ті ділянки нашого єства, які ще не є до кінця Божими. Слово починає вподібнювати нас до Христа. «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим.12, 2). Коли ми роздумуємо над Божим словом, то ми дозволяємо йому змінювати нас , змінювати наш спосіб думання. Дозволяємо проводити в нас роботу з виявлення і відділення. Коли ми приймаємо Божу істину за еталон нашого життя, то все, що противиться йому, Боже слово виявляє та викидає з нас. Воно руйнує всі наші сатанинські твердині, заліковує всі рани серця. Воно стає Божим лезом і проникає в ту ділянку, в яку проникнути не під силу нікому і нічому. І сатана старається перешкоджати цьому. Він не хоче, щоб меч духовний діяв в нашому житті. «...Та слова Божого зв'язати не можливо» (2 Тим. 2, 9).

Наш ворог надзвичайно боїться цієї зброї і в будь-який спосіб старається вкрасти нас наш меч або підсунути нам інший - фальшивий, не справжній, який буде працювати тільки на диявола. І це йому в якійсь мірі вдається робити через різні секти, які декларують себе як християнські. Однією з найнебезпечніших сект є «Свідки Єгови». Дияволові вони дуже підходять, адже використовують подібну зброю до нашої, диявол їм також дав меч, але не справжній, та самі члени цієї організації переважно цього не бачать. Сатана їх озброїв одним з видів меча, якого римляни не використовували, бо він не приносить потрібної перемоги. Тому вступаючи в ближній бій ми можемо бачити, як та духовна сила, яка стоїть за «Свідками Єгови» змушена відступати. Цікаво зазначити, що диявол тут вибрав знову ту ж саму тактику, що і з нашими прародичами, ту ж саму тактику, якою він атакував Ісуса Христа. Він знову перекрутив Істину, подав трохи правди, а трохи брехні.

Ще однією з найпоширеніших тактик диявола є перевести бій на інший фронт, на інше поле бою. Він будь-яким способом хоче, щоб ми вели боротьбу не проти нього, а одні проти одних, щоб ми замінили духовну боротьбу на тілесну. І це також, на превеликий жаль, в нього добре виходить. Лк. 22, 36-38: «Він же до них промовив: «А тепер - хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, - бо те, що стосується до мене, кінця доходить». Вони казали: «Господи! Ось два мечі тут». А він відповів їм: «Досить!» Мт. 26, 52 «Тоді Ісус сказав до нього: «Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть». З цих рядків видно, що Ісус нам наказує, щоб ми взяли меч на озброєння, але також дуже чітко показує, що це має бути не тілесний меч, який використовують, щоб завдати смерті людині, а меч який завдає смерті диявольській силі, яка стоїть за кимось чи чимось. Нам слід про цю настанову завжди пам'ятати і перевіряти себе, якою зброєю ми воюємо, чи ми беремо все, що є під руками і не задумуємось навіть про те, що це за зброя і кому вона завдасть шкоди, чи ми справді беремо справжній меч духа - тобто Слово Боже. Наш ворог дуже зацікавлений, щоб в наших руках була тілесна зброя і щоб нею ми перебили одні одних, щоб ми її використовували в середині наших спільнот, в середині Христової Церкви, тим самим робили роботу замість нашого ворога. Уявімо собі, яких ми ран завдаємо Христові, коли використовуємо тілесні мечі одні проти одних. Адже ми є членами Тіла Христового, значить ми наносимо рани самому нашому Господу.

Наш Месія показав нам не тільки, як використовувати rhemu в духовній боротьбі, але Він дав нам настанови і щодо наповнення нашого арсеналу logosom. І одне з чудових навчань Ісус дав нам, розказавши притчу про сіяча. «От вийшов сіяч сіяти. І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його. Інше впало на ґрунт кам'янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його, Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять» (Мт.13.3-8). «Слухайте, отже, притчу про сіяча. До кожного, хто чує слово Царства, і його не розуміє, приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в його серці. Це той, хто був сприйняв насіння край дороги. А той, хто був сприйняв його на кам'янистім ґрунті, це той, що чує слово і зараз же з радістю його сприймає, але він коріння в собі не має, непостійний, і коли настане яка скрута чи переслідування задля слова, він швидко зневірюється. А той, хто прийняв його між тернину, це той, хто слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово, і воно не приносить плоду. Той же, нарешті, хто сприйняв його на добрій землі, - це той, хто слухає і розуміє слово, і плід приносить; і видає один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять» (Мт.13.18-23). Наш ворог свідомий того, що якщо в нас не буде в серці logos, то відповідно ми не зможемо і отримати rhemu, тобто ми не будемо мати духовного меча. Тому він усіма силами старається, щоб Боже слово в нас не було засіяне, а якщо вже і якимось чином засіялось, то щоб не проросло. З тієї притчі ми бачимо, що диявол хоче нас помістити в такі умови, щоб ми не могли сприймати істину, а якщо і сприйняли, то щоб це було тільки миттєвістю. Христос нам говорить, що до Божого слова ми повинні ставитись дуже відповідально, ми не можемо собі дозволити бути ні край дороги, ні на каменистому ґрунті, ні між терниною. Бо інакше Дух Божий не зможе ним для нас скористатись, оскільки диявол в нас його вкраде. Ми не можемо читати Біблію тільки тоді, коли ми маємо вільний час, чи тоді, коли не можемо знайти собі іншого заняття. Ми мусимо її читати систематично, в такому місці, де нам ніхто не заважає, де ми можемо говорити з Богом один на один. Ми це мусимо робити навіть тоді, коли нам того не хочеться. Не завжди робітник, який працює на полі, має бажання працювати, але він це робить, бо інакше залишиться без врожаю. Також нам потрібно пильнувати, щоб наше серце завжди було родючим ґрунтом, ми не повинні дозволяти, щоб жодний гріх мав місце в нашому серці, а весь час чистити його. І для цього Ісус дав нам ще одну суперзброю - таїнство сповіді, тобто покаяння. Бо коли ми не користуємось тим таїнством, то ми закидаємо наше серце камінням, в якому зерно не може прорости. Та навіть після того, як зерно проросло, це ще не означає, що воно дасть потрібний плід, навіть якщо наше серце є сприятливим для того ґрунтом. Нам потрібно не забувати, що після того, як відбувся посів, то за ним треба доглядати, поки не буде зібраний врожай. Поле потребує постійного догляду і зрошення, щоб шкідники не їли врожай, щоб не виріс бур'ян і не заглушив його. Також треба, щоб весь період, поки не буде зібрано останні колоски.,були сприятливі погодні умови. Отже весь рік потрібно працювати. Бачимо, що для того, щоб ми приносили плоди, потрібні наші зусилля і Божа ласка, Божа опіка, щоб ми завжди перебували в союзі з Богом. Якщо ми покладаємось на власні сили, то забуваємо, що добрих погодніх умов ми не можемо собі самі створити. І з Старого Завіту знаємо, що Ізраїльський народ завжди молився за добрий врожай, за добрі погодні умови впродовж цілого року. Такою працею для нас має бути особиста молитва, якнайчастіше приймання Євхаристії, сповідь, читання духовної літератури, іспит сумління, молитви на мовах, постійна відкритість на дію Святого Духа і застосовування Божих дарів. А також наше життя, наша поведінка має бути такою, як нас вчить Святе Письмо. Ми не можемо читати Його, а жити, як нам хочеться, як живе світ. Ми не можемо, цитувати Слово Боже, коли нам вигідно, а коли невигідно, то цитувати те, що нам говорить дух світу. І тільки тоді ми можемо бути впевнені, що наш меч напоготові. Та й ми самі в цьому будемо переконуватись на практиці. Ми на власні очі побачимо, як Божим Словом ми будемо перемагати.

Тож пропоную і заохочую всіх християн взяти до рук ту зброю, яка згідно з Божим правом нам належить, і бути гідними представниками Христового війська, пам'ятаючи, що, можливо, саме зараз, саме в цей момент ми потрібні Божому війську, щоби здобути дуже важливу перемогу, яка може змінити навіть хід історії.

 

© Milites Christi Imperatoris