Категорії

Search

Tags

Суть іспиту совісті


Дуже часто, відчуваючи сильну потребу в молитві, ми виявляємося не в змозі задовольнити її. Причина тут криється не в браці часу (ми часто витрачаємо його даремно, на маловажливі діла), але, перш за все, у відсутності гармонії і впорядкованості духовного життя. Ми можемо віддавати молитві багато годин і сил, брати участь в багатоденних паломництвах, в житті тієї або іншої спільноти, читати духовну літературу - і все одно продовжувати жити, відчуваючи внутрішню невдоволеність. Розчарування часто посилюється тим, що ми бачимо, наскільки наша поведінка не збігається з ідеалами, закріпленими в свідомості. Вважаючи, що з моменту "воцерковлення" з нашого життя підуть всі недоліки і слабкості, ми просто обманюємо себе. З часом плід розчарування гасить наш ентузіазм. Кудись пропадають ще недавні духовні пориви. Часто трапляється, що остаточно разочарувавшись в самих собі і переконавшись в "малій ефективності духовного життя", ми знову стаємо "нормальними", "розсудливими" людьми. Для нас знову починає існувати лише те, що можна порухати, побачити, почути, виміряти, злічити, заробити. Колишній духовний досвід починає здаватися нам юнацькими ідеальними мріяннями, які рано чи пізно вимушені поступитися місцем повсякденним турботам про кар'єру, сім'ю, роботу, здоров'я, і вже тим більше - жорстокій боротьбі за гроші і успіх. Та все ж при всій цій моральній невлаштованості, безладі, життєвих труднощах, в нас залишається глибоко прихована туга за втраченими надіями і сильна духовна спрага. У тайні ми, як блудний син, мріємо повернутися до Бога, знову відчути єднання з Ним. Мабуть, в хвилини щирості ми намагаємося повернутися до досвіду минулого і воскресити те давнє "щось". Тоді нам починає здаватись, що для повернення до колишнього, повного духовного горіння життя, бракує лише дуже трохи. Насправді так воно і є.

Але ми повинні пам'ятати, що не станемо людьми глибокої віри і щирої молитви до тих пір, поки наші зусилля будуть короткочасними і випадковими. Необхідні певна духовна стабільність і постійність, сполучені глибокою внутрішньою порядністю. Саме така порядність складає основу духовного життя. Будь-який самообман - не важно, з якого приводу і в якій мірі, має руйнуючий вплив на душу. Саме різні "напівправди", "маленькі компроміси", половинчаста щирість з самим собою, іншими людьми і Богом, відсутність звички називати речі своїми іменами - ведуть до того, що ми виявляємося не в змозі відчути себе звільненими від хаосу, розгубленості і дріб'язковості. "Істина зробить вас вільними" (Ів. 8, 32).

Отже, перш за все - щире прагнення до повноти Божої істини, що діє в нашому житті, прагнення до пізнання правди про самих себе. Досвідом цієї звільняючої правди поза сумнівом може стати таїнство примирення (сповідь).

Проте часто ми сповідаємося формально і поспіхом, зосереджуючись не стільки на істині, скільки на зовнішній праведності. Навіть якщо б ми і сповідались з великою духовною напругою, щиро і відкрито, то і в цьому випадку такий порив відвертості раз на місяць або навіть раз в декілька місяців навряд чи зможе звільнити від брехні нашу повсякденність. Духовне життя вимагає постійної відвертості, тому що брехня щодня проникає в наш спосіб думання, в наші переживання і реакції. Внаслідок первородного гріха людина є істотою, схильною до брехні. Вона володіє вражаючою, "чисто людською" здатністю до етичних фальсифікацій (К.Ранер 8,1). Моментом щирості, пошуків правди про любов Бога і правди про самих себе повинно стати для нас не лише таїнство примирення, але і щоденна, перш за все, вечірня молитва.

Великий вчитель молитви, охоплюючий духовні потребі людини, св. Ігнатій Лойола в "Духовних вправах" пропонує як допомогу всім тим, що шукають правди "насущної" про себе, щоденний іспит совісті.

Згідно із св. Ігнатієм, іспит совісті це не стільки "підрахунок" власних слабкостей, скільки бесіда з Богом про взаємну любов. У щоденному іспиті совісті ми відкриваємо перш за все безумовну любов Бога і свою відповідь на цю любов. Іспит совісті, якому св. Ігнатій рекомендує щодня присвячувати п'ятнадцять хвилин, можно було б назвати "чвертю години щирості", чвертю години пошуків істини про Бога і людину.

Ось текст щоденного випробування совісті, взятий з "духовних вправ" св. Ігнатія Лойоли. Окремі положення цього фрагмента стануть основою для наших подальших роздумів. Спосіб здійснення загального іспиту совісті:

Пункт 1. Дякувати Господу Богу нашому за добродійства.

Пункт 2. Просити про благодать усвідомлення гріхів і звільнення від них.

Пункт 3. Вимагати від своєї душі звіту про все те, що сталося з хвилини пробудження до моменту іспиту совісті. Згадуючи кожну годину або переходячи від одного періоду дня до іншого, аналізувати спочатку думки, потім слова і, нарешті, вчинки.

Пункт 4. Просити Господа Бога нашого про прощеня вини.

Пункт 5. Прийняти рішення виправитися за допомогою Його милосердя.

Суть щоденного іспиту совісті.
Зрозуміти, що таке "щоденний іспит совісті", не так-то просто, і тому багатьох це визначення відштовхує і страшить. Може здатись, що "іспит" (це щось подібне до підрахунку) полягає в якійсь майже "бухгалтерській" точності в оцінках дня і під час сповіді, коли ми підводимо підсумок подій тижнів або навіть місяців. Введені в оману не стільки словом, скільки - і швидше всього - недоліком в релігійному вихованні, ми частенько намагаємося з максимальною точністю подрахувати зовнішні вираження наших гріхів і помилок. Пильно вивчаючи "зовнішність", ми часто забуваємо про внутрішні причини - мотивації гріха. Звичайно, коли йдеться про смертні гріхи, важливим є як суть, так і кількість, і про все це слід розповісти під час таїнства примирення, але все таки витоки гріха кореняться в людському серці. Чи можливо статистично аналізувати і підраховувати те, що відбувається в душі людини? Чим і як виміряти силу ненависті, заздрості, зарозумілості, будь-якого іншого гріховного відчуття, особливо коли воно ще приховане в серці і ніяк не відбилося у вчинках?

Вислів "іспит совісті" важкий для зрозуміння також тому, що може асоціюватися з якимсь "розрахунком з самим собою". Якщо совість людини деформована (а це зустрічається не так вже рідко), то "іспит" може стати для неї постійним самобичуванням. Хворобливе відчуття провини, яке ми навіть не помічаємо, породжуватиме у такому разі печаль, відразу і навіть відчай. А скільки глибоко віруючих людей, що щодня щиро "випробовують" свою совість, проте, не відчувають внутрішнього спокою і щастя від відпущення гріхів, тому що не в змозі відмовитися від себе і помітити милосердя Батька, Який виходить назустріч грішникові і радісно обіймає його, не турбуючись про підрахунок скоєного ним зла (пор. Лк 15, 20). "Іспит совісті" завжди буде класичним визначенням в християнській духовності. Йому не потрібно шукати заміни, треба лише глибше вникнути в його суть. Щоб полегшити це завдання, введемо два інших визначення: "молитва відповіді" і "молитва любовної уваги". Вони допоможуть усвідомити важливість цього способу молитви для духовного життя людини.

Молитва відповіді .
Відповідь має на увазі діалог. Молитва - це "співбесіда", в якій "першим" говорить Бог, а людина лише відповідає. Для того, щоб відповісти, треба спочатку почути заклик. Випробовуючи совість, людина, перш за все, ставить питанням не про скоєні гріхи, але про те, чи почув він звернений до нього заклик Бога. Усвідомленню гріхів повинно передувати усвідомлення благодаті. Якщо ми не помічали дій Бога, то значить не були в змозі відповісти на них. Людина здатна усвідомити свою невірність Божественному заклику лише тоді, коли добре почує його. Почувши заклик Бога, ми можемо задуматися: чим відповідаю я на це? Як відгукнеться він в моїй повсякденності?

Неуважність до Божественного провидіння - не тільки явний гріх, але і зневага внутрішнім прагненням до добра. Іспит совісті - молитва відповіді - це наш діалог з Богом про Його заклики і наші відповіді.
Практика щоденного іспиту совісті має за основу щиру віру в те, що Бог діє "щодня", а значить і відповідати Йому ми повині також щодня. "Щодня" повинні ми оцінювати і наші з Богом зустрічі.

Бог діє через "знаки". У іспиті совісті - молитві відповіді - ми вчимося помічати, розпізнавати і приймати знаки Божественного провидіння, котре часто є виразнішими, ніж це може нам здатися. Проте, прочитані ці "знаки" можуть бути лише тими, хто знає "мову Господа Бога". Ми не можемо зрозуміти людини, що говорить на "ненашій" мові. Освоєння "мови Господа Бога" відбувається під час спілкування з Ним. "Мова", якою Бог говорить з людиною, подібна до мови закоханих. Коли люблять, не потрібні гучні промови. Вистачає декількох слів, коротких поглядів, посмішки, жесту. Мова закоханих - "шифр", незрозумілий "тверезим раціоналістам", котрі не приймають правди серця. Іспит совісті - молитва відповіді - вимагає володіння "мовою", на якій говорить з нами Бог. Без знання такої "мови" іспит совісті перетворюється в абсолютно безглузде "зведення рахунків" з самим собою.


Молитва любовної уваги
Іспит совісті - це не підрахунок боргів між рабом і паном, підлеглим і начальником, підсудним і суддею, вчителем і учнем. Іспит совісті - діалог про взаємну любов, "рахунки" з любов"ю. Для того, щоб іспит совісті - молитва любовної уваги - відбулася, необхідний випереджаючий досвід любові Бога до людини, а не навпаки. Практика щоденного іспиту совісті грунтується на глибокій вірі в те, що Бог полюбив нас. Неможливо було б осягнути сенс і мету іспиту совісті без усвідомлення того, що Бог полюбив людину першим, бо у іспиті нас, перш за все, переповнює любовна увага Бога. Ми захоплюємося Його безумовним прийняттям нас і щедрістю, якою Він обдарував людину. Велич дарів свідчить про велич любові Бога. "Іспит совісті" почнемо з усвідомлення міри Божественної любові. Потрактований таким чином, іспит совісті не сприймається вже як неприємне заняття, після якого людина відчуває себе ураженою і ображеною Богом і самим собою. Погляд на себе і на всю історію свого життя, навіть якщо в ній багато хаосу і блукань, нас не подавить, навпаки, ми відкриємо безумовну любов Бога до людини і зрозуміємо, що міра цієї любові не залежить від нашого відношення до неї. У іспиті совісті ми, перш за все, осягаємо, що Бог вів і вестиме нас зі всією любов'ю незалежно від міри нашої вірності. Бог вірний завжди, не дивлячись на невірність людини.

Від любовної уваги Бога перейдемо до роздумів про "любовну увагу" людини. Відчувши Божественну любов, людина, природно, запитує себе, якою є, була і буде Його відповідь. Так починаєтся справжній діалог між творінням і Творцем.

Ідея саме такого діалогу закладена в "Духовних вправах" святого Ігнатія Лойоли. Всього лише два приклади. Один з них узятий з першого тижня "Вправ", коли людина роздумує про власний гріх і милосердя Бога: "Уявляючи собі Христа, Господа нашого, Сущого і Розп'ятого на хресті, говори з Ним, запитуй Його про те, як Він, Творець, зглянувся до того, що став людиною, від життя вічного прийшов до земної загибелі за мої гріхи". Далі автор "Вправ" пропонує, роздумуючи про велич Божественної любові: "Запитай себе: Що зробив я для Христа? Що роблю для Христа? Що повинен зробити?" Бачивши Його розіп'ятим, думай про те, як відобразилося це в твоєму житті. Структура діалогу властива і останньому роздумуванню, що підводить підсумок "Вправ". Діалог ми бачимо в спогляданні, зосередженому на одержуваній любові. "Пригадай Його благодіяння - творіння; спокутування, а також окремі дари, зважуй і оцінюй з любов'ю, як багато зробив для мене Бог, як багато дав мені з того, що я маю, як жадає Він, по Своєму Божественному провидінню, віддати мені самого Себе. А потім - перейди до поглибленого роздумування про те, що мені достойно і праведно жертвувати Його Божественній величі все, що у мене є, подібно до того, як ми безкорисливо віддаємо щось своє іншому.

Коли людина глибоко проникає спочатку в любов Бога, а потім в саму себе, вона швидко помічає драматизм власної ситуації, що полягає в безсиллі зосередити всю свою увагу на Бозі, щоб відповісти любов'ю на Його любов. Господь Бог в своїй любові вимагає "добитися" концентрації всіх наших сил: "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і усією душею твоєю, і всім розумінням твоїм і усією силою твоєю" (Мк. 12,30). Ця "перша і найважливіша" заповідь показує нам, якої надзвичайної зосередженості вимагає Бог від людини. А крім того, тут йдеться про значущість всіх сфер людської особи - духовної, психічної і тілесної. Ніщо в людині не може бути виключене з досвіду любові. Якщо в наших роздумах спробуємо осягнути всю глибину заповіді любові до Бога, то легко побачимо, наскільки ми далекі від дотримання її абсолютної євангельської суті. Іспит совісті допомагає нам осягнути, наскільки розсіяна "увага" нашого розуму і серця, як розкидається воно на безліч дрібних і суєтних турбот, і ми стаємо нездатні відповісти любов'ю на любов Бога. Які ж нелогічні часами наші думки, наскільки непостійні наші відчуття! Як часто буваємо ми непослідовні в своїх рішеннях і життєвих планах!

Наші сили підриває також постійна втомленість, головною причиною якої є не стільки перевтома на роботі (а ми це дуже часто підкреслюємо), скільки напруга, викликана невирішеними внутрішніми конфліктами. Нас турбують незадоволені амбіції, відчуття недоданності, провини, страхи за своє майбутнє, сварки з іншими людьми, загострене переживання власних невдач. Такі відчуття розпиляють "життєву енергію", не дають нам любити "всім серцем, всією душею, всім розумінням і всією силою". Іспит совісті допомагає нам все це усвідомити і віддати Богові, щоб Він Сам зціляв наші рани і робив нас більш спроможними любити.
Щоденне принесення Господові всієї нашої розбитості і надломаності заспокоює і внутрішньо відтворює нас. Зосередження на Бозі і Його любові впорядковує, збирає наше мислення, наші відчуття і справи, відновлює життєві сили. "Коли Бог на першому місці, все стає на свої місця" (бл. Августин). Іспит совісті - молитва любовної уваги - робить людину більш цілісною, дозволяє їй поступово зосереджувати всю свою любовну увагу на "єдиному і найважливішому" - на самому Бозі.

©Milites Christi Imperatoris