Джерело радості

• Категорія:

• Євхаристія в житті сім'ї

"Христос - мій, тому що Його куштую, тому що Він - в мені. О, яка це для мене втіха, для мене, слабкого, як тростина! Яка втіха для мене грішного, коли таке чисте Тіло куштую! Яка втіха для мене сумного, коли Господа слави маю з собою" (П. Скарга SJ).

Євхаристія - молитва вдячності - може виникати лише з відчуття радості і щастя життя. "Від чистого серця ми дякуємо лише тоді, коли радіємо життю, коли нам дійсно хочеться жити. Запрошуючи до вдячності, Євхаристія закликає нас також до пізнання найглибшої радості і задоволення - жити. Життя - це дар Божий, і через наше життя сам Бог ділиться "радістю і задоволенням" життя з людиною.

Гірке твердження, що виривається у нас в хвилини глибокого розчарування життям, "Я в цей світ не просився", є правдивим, бо ніхто з нас сам не просив про власне життя. Проте в цьому твердженні немає радості від життя, і саме тому воно звучить дуже скорботно і сумно.

Найпоширенішими хворобами сучасної людини є депресія і туга. Вони є вираженням небажання жити, прагненням перекреслити і знищити власне життя. Життя не має великої цінності, якщо людина не переживає радості і глибокого задоволення від життя. Тоді воно сприймається не як дар людини і Бога, а як "предмет", про який невідомо, що з ним робити.

Наше життя часто буває сумним, неприємним, викликає депресії і розчарування лише тому, що ми не вміємо працювати для нього. Ми не вміємо працювати так, щоб полюбити наше життя, бо не були самі досить люблені людьми. Груба, неприємна поведінка не лише молодих, але навіть і літніх людей, найчастіше є спробою звернути на себе увагу, відчайдушним проханням про любов. Проте мало хто з людей може правильно зрозуміти цей безпорадний крик про любов. Ми пробуємо якось втішити себе в нашій тузі і розгубленості, оскільки не відчуваємо себе любленими і самі себе не любимо. Замість того, щоб шукати справжню радість життя, ми тягнемося до дешевих її "замінників".

Споживчий стиль життя, що сформувався в нашому столітті, є плодом "екзистенціальної порожнечі" (В. Е. Франкл) і туги сучасної людини. Це форма втечі від справжнього, емоційно і духовно повного життя, до життя, обмеженого чисто зовнішніми відчуттями. Насильство, наркотики, алкоголь, сексуальні надмірності, аморальність засобів масової інформації - все це сьогодні служить людині аби заглушити тугу і життєву нудьгу. Проте досвід свідчить, що "ліки", до яких ми інстинктивно тягнемося, не лише не будять в нас радість, але якраз навпаки, роблять нас ще більш розбитими, обдуреними і глибоко нещасними.

"Бог створив людину без людини" (св. Августин), але Він не може дати їй радості життя без її участі і праці. Радість і глибоке задоволення життям є даром Бога і одночасно плодом праці і страждань людини. Дари Божі - джерело радості життя - людина приймає "в поті чола".

Не вміючи, а часто і не бажаючи працювати для поліпшення нашого життя, ми інколи шукаємо винних в нашому стані туги і депресії. Таким чином ми підтримуємо і підсилюємо вже існуючі образи, вони розростаються і роблять нас ще нещаснішими. Нерідко до свого стану ми пристосовуємо своєрідну ідеологію: "Просто таке життя і нічого з цим не поробиш". Сьогодні багато людей рахують екзистенціальний песимізм в з'єднанні із споживчим способом життя проявом мудрості і "свободи від помилок". Дуже багато творців сучасної культури показують перш за все темні сторони нашого життя. Це правда, що вони відображають частину нашої дійсності, але правда і те, що вони не вичерпують її повністю. Навіть коли ми відчуваємо себе втраченими, пораненими, сумними, розчарованими в житті, ми все ж носимо в собі великі і прекрасні бажання. Мрії про людську любов, про служіння ближньому, про творчу роботу, мрії про глибоке духовне життя, про велику дружбу з Богом - все це є в кожному з нас, навіть якщо ми кожного дня не відчуваємо їх в повноті виразно і сильно. Прагнення ці ще чекають свого виконання. Якщо ми усвідомлюємо свої глибокі прагнення, то відчуємо смак до життя, його радість, зрозуміємо сенс праці і страждань в нашому житті.

Участь в Євхаристії ставить перед нами питання: Чи відкрили ми вже справжню радість життя і глибоке задоволення від неї? Чи асоціюється в нас життя перш за все з муками і втомою або ж з відчуттям сенсу, порядку, спокою духу? Чи відчуваємо ми, просинаючись, перш за все втому, розчарування, млявість або ж, навпаки, відчуваємо бажання увійти до повсякденності, незважаючи на тяготи і муки життя? Євхаристія ставить нам також питання, чи почали ми вже працювати і страждати в ім'я нашого життя.

Євхаристія стає джерелом радості і життя завдяки тому, що ми відкриваємо її як джерело любові. Любов народжує радість так само, як ненависть народжує тугу. Це "ненависть віднімає у нас щастя" (IІ Молитва Євхаристії для дітей). Євхаристія дозволяє нам перш за все викрити подвійну ненависть: до свого життя і до ближніх. Ненависть завжди виявляється в зв'язаній формі, оскільки кожен з нас має лише одне серце: одним і тим же серцем він любить себе і ближніх, але тим же серцем ненавидить себе і ближніх. Ненависть до власного життя часто прикривається неприязню до інших і постійною незадоволеністю ними, а розлад з собою і своїм життям буває прихованою формою ненависті до ближніх. "Годую вас тим, чим живу сам", - говорить св. Августин. Якщо ми живемо ненавистю до себе, то тим же годуємо наших ближніх навіть тоді, коли хочемо їх дуже любити.

Євхаристія якнайповніше показує нам, що ненависть не має сенсу, оскільки вона знищує життя. Ісус вмирає на хресті через ненависть, нашу ненависть до себе самим і до ближніх. Наша ненависть вдарила Ісуса перш, ніж вдарила нас самих і наших ближніх.

Проте Ісус, приймаючи нашу ненависть на себе, переміг її раз і назавжди. Ісус, розіпнутий людською ненавистю, воскрес. Отже, наша участь в Євхаристії є вираженням прийняття смерті і воскресіння Ісуса Христа як ознаки найвищої любові Бога до нас. Любов Божа до нас відкрилася в тому, що Бог послав в світ Єдинородного Сина Свого, аби ми отримали життя через Нього (1 Ів. 4, 9). Любов Божа є джерелом життя. Отже, Євхаристія - це велика обіцянка нам, що ми з Христом і в Христі можемо перемогти наше небажання жити або хоч би якусь форму ненависті до життя, бо Христос переміг всю ненависть людства, у тому числі ненависть кожної людини. Перемагаючи нашу ненависть, ми майже автоматично відкриємо для себе любов Бога і любов людей. Перш за все відкриємо любов Бога. Це вона дає нам силу долати біль, що випробовується через нестачу любові. Любов Бога дозволить нам зрозуміти, що наші невдачі в любові не повинні нас знищувати, навпаки, вони можуть зробити нас більш відкритими для любові.

Наші власні рани можуть навчити нас співчувати іншим людям. Випробувавши хворобливі поранення, ми зможемо краще і глибше зрозуміти поранених людей, яких Бог посилає нам на нашій дорозі. Завдяки Євхаристії ми можемо отримати ту чуйність серця, яка велить нам не лише шукати любові, але і давати її іншим. А віддаючи, ми отримуватимемо її. Таким чином ми відкриємо не лише безконечну велич любові Бога, але також благородство і щедрість людських сердець - нашого власного серця і сердець наших ближніх.

Тоді Євхаристія буде для нас запрошенням, аби ми, приймаючи від Бога радість і задоволення життя, які витікають з Його безконечної любові, ділилися ними з ближніми. Плодом Євхаристії стане наша чуйність до людей, що зневірилися, замкнулися в собі, до людей, які не люблять свого життя, оскільки їх ніхто не полюбив. Наша вбога людська любов вестиме їх до безконечної любові Бога. А завдяки їй вони знову знайдуть радість і бажання жити.

© переклад Milites Christi Imperatoris