Любов розп’ята і переможна

• Категорія:

• Євхаристія в житті сім'ї

Молоді люди, які наполегливо прагнуть справжнього кохання і дружби, швидко переконуються в тому, що вони вимагають від людини готовності прийняти страждання і хрест. Кохання і дружба передбачають взаємодопомогу партнерів у важких ситуаціях. Саме життя швидко розсіює міф про кохання і дружбу як про "дорогу, вистелену трояндами". Якщо в подружньому, родинному, спільнотному житті відсутня готовність страждати один за одного і спільно нести свій хрест, то тоді панує егоїзм. Він може виявлятися по-різному, наприклад, у використанні ближнього для того, щоб полегшити власне життя і створити зручності для себе особисто або в прагненні перекинути проблеми спільного життя один на одного. Така позиція стає джерелом постійних конфліктів, більшої емоційної ізоляції, страждання і навіть поступового руйнування існуючих зв'язків. Якщо люди, що бажають жити в любові і дружбі, не хочуть добровільно страждати один за одного, зважаючи на існуючу любов і дружбу, то тоді вони страждають з примусу, тобто болісніше і глибше. Таке страждання є боліснішим, оскільки до нього змушують різні життєві обставини. Повернення до першого кохання і вірності означає згоду разом нести свій хрест і разом страждати.

І не дивлячись на те, що подружнє, родинне, спільнотне життя приносить багато радості і щастя, проте ця радість і щастя завжди куплені високою ціною - власним життям. Як пшеничне зерно, вмираючи, проростає і дає плід, так і люди, вмираючи для себе, удосконалюються у взаємній любові. (Ів. 12, 24). Будь-яка любов вимагає постійного вмирання для себе, за прикладом Христа, вмираючого за нас всіх: З цього ми спізнали любов, бо Він за нас поклав Свою душу; і ми також повинні за братів душі класти (1 Ів. 3, 16).

Зречення від власної волі і звичок заради прагнень і звичок ближнього, вибачення за образливі слова і погані вчинки, взаємне терпіння до слабкостей один одного і до людської обмеженості, яка робить життя важким, - все це є жертвуванням свого життя, вмиранням заради іншого.

Євхаристія вказує нам на дуже тісний зв'язок любові із стражданням і хрестом, оскільки вона представляє страждання і смерть Сина Божого - вищий прояв любові Бога до людини. Ісус рішуче відкидає спокусу уникнути хреста лише тому, що він є вираженням Його любові. Коли Петро спробує відвернути увагу Ісуса від страждання, Христос назве його просто "дияволом" (Мт. 16, 23), бо лише диявол може спокушати людину пошуком любові без хреста. Людська любов завжди пов'язана із стражданням і хрестом, оскільки вимагає від людини подолання кордонів, які встановлені людськими образами, слабкостями, відчуттям безсилля і безпорадності. Жива участь у Євхаристії, з одного боку, має бути постійним нагадуванням про те, що любов вимагає терпіння і хреста, а з іншої - повинна додавати силу і сміливість, аби приймати його в повсякденному житті.

Євхаристія нагадує нам не лише про хрест і страждання Ісуса, але також і про Його воскресіння. Отже, любов Христа в Євхаристії є не лише любов'ю розп'ятою, але і любов'ю воскреслою - переможною, тою, що перемагає все людське зло: гріх, страждання і смерть.

Учасники Євхаристії закликаються і одночасно обдаровуються здатністю жити переможною любов'ю. Чи не тому любов багатьох заручених, подружніх пар, багатьох сімей, спільнот і друзів така слабка, що вони не черпають сили зі свого джерела - з Євхаристії? Постійно поглиблюючи участь в Євхаристії - в Св. Літургії, в Св. Причасті, в поклонінні перед Найсвятішим Таїнством, - ми повинні оновлювати в собі джерело переможної любові, яка дозволяє здолати всяке зло, загрозливе любові і дружбі. Тоді страждання, смерть і хрест не будуть пов'язані з трагізмом і відчаєм, оскільки їх осяватиме переможна любов. Саме завдяки їй ми здатні страждати за інших, нести хрест іншої людини.

Якщо в житті слабшає переможна любов, то бере гору зло. Прагнучи любити один одного, ми повинні усвідомлювати, що в нас самих криється загроза для нашої любові: це підсвідома неприязнь, егоїзм, образливість, чуттєвість, гордість і тому подібне. Тому нам необхідний щирий діалог, в якому ми висловлюватимемо один одному свої почуття і виявлятимемо причини непорозумінь і конфліктів. А оскільки ми схильні зосереджуватися лише на негативних сторонах нашого життя, то було б дуже корисно в наших бесідах звертати увагу також і на позитивні властивості партнерів.

Проте найщиріші розмови заручених, подружжя, батьків і дітей, членів спільноти, друзів не принесуть бажаних результатів, якщо їм не передуватиме уважне самоспостереження, вдумливий аналіз власної поведінки і мислення. Величезну допомогу в самопізнанні могло б надати щоденне підведення підсумків дня, яке починалося б не з підрахунку власних гріхів, а з вдячності Богу за всі отримані від Нього блага. Лише на тлі отриманих дарів ми можемо по-справжньому оцінити зроблені нами гріхи, які завжди є наслідком неповноти любові і вірності по відношенню до Бога і до людей. Таким чином діалог між людьми, якому передувала особиста бесіда з Богом, може стати загальною перемогою над всім, що загрожує нашій любові і дружбі.

© переклад Milites Christi Imperatoris