Дух гуманізму

• Категорія:

• Ворожі підступи

Серед різноманітих духів, які намагаються звабити людей, один є особливо настирливий та особливо присутній на всіх можливих етапах історичного шляху, яким людство йде на зустріч Поверненню Свого Царя - Месії Ізраїля і Спасителя всього світу Ісуса з Назарету. Цей дух усіма можливими середниками намагається змусити нас звернути свою увагу з Бога на самих себе. Це дух гуманізму. Він є головним носієм гуманістичної ідеології.

Оскільки в природі кожного людського єства лежить прагнення до поклоніння іншому, втиснене в людське серце самим Творцем, то коли людину віддалити від Творця вона обов'язково почне поклонятись створінню замість Творця. Цей процес духовного виродження влучно описав св. Апостол Павло:

„З неба воістину виявляється гнів Божий на всяку безбожність і неправедність людей, котрі істині протиставляють неправедність. Бо їм ясно показано те, що можна довідатись про Бога: Бог їм це воістину об'явив. Воістину, Його невидимі якості, Його вічна сила і Божество виявляються через Його діла від сотворення світу. Отже вони не мають оправдання. Бо хоч і спізнали Бога, не віддали Йому ні слави ні подяки, як Богу. А протилежно від цього - стали вони порожніми в думках своїх і їхнє нерозумне серце затемнилось. Уявляючи себе розумними, стали нерозумними та замінили славу безсмертного Бога кумирами, тобто образами смертної людини, птахів, четвероногих і гадів."(див. Рим. 1,18-23)

Гуманізм, вміло пристосовуючись до людської гордині, провадить заблудлу душу до ідолопоклоніння. А хто поклоняється ідолам, не поклоняється комусь інакшому, а власне дияволам.

„... те що погани жертвують - жертвують дияволам, а не Богові." (див. І Кор. 10,20)

Отже, гуманізм не є чимось інакшим як неправедністю.

„... яка лукаво прокладає дорогу омані." (див. Еф. 4,14)

Велика кількість тих, що сповідують гуманістичну ідеологію в нашому часі, воістину пригадує нам слова св. Павла:

„Прийде бо час, коли люди не будуть витримувати здорової науки, але згідно з своїми пожаданнями шукатимуть собі учителів, які б їм лоскотали вуха, та закриватимуть вуха свої перед істиною і звертатимуться до казок." (ІІ Тим. 4,3-4)

Гуманізмом просякнуті майже всі пори нашого суспільства і повсякденного життя.

Кожен з нас напевне не раз і не два чув і вживав слова гуманізм, не дуже задумуючись над його правдивим змістом. А справді мало хто цікавиться, що ж в дійсності приховується під цим, здавалося б звичним і добре знаним словом.

Гуманізм, -у, ч. 1. Прогресивний рух епохи Відродження, спрямований на утвердження прав людини на земне щастя, чуттєві радощі та вільний вияв її прагнень і бажань. 2. Ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність. (Великий тлумачний словник сучасної української мови).

Отже, гуманізм - система в якій людина є в центрі всього, в якій людина є в центрі всіх речей, в якій все існує заради людини, все йде від людини і до людини вертається. Гуманізм система антропоцентрична - людина є центром всього, людина є все. На жаль наша сучасна цивілізація в більшості випадків опирається, будується і розвивається власне на фундаменті гуманізму, антропоцентризму, якщо висловитись простіше - на фундаменті людськості, позбавленої Бога. Вперте не бажання теперішніх гуманістів від політики включити до конституції Європейського Союзу навіть згадку про Бога чи християнство фактично не викликає в європейських народів жодного спротиву. Такий стан речей свідчить про те, що ми живемо в час коли гуманістична ідеологія просякла більшість населення старого континенту.

Що ж це таке гуманізм? Яка історія його виникнення?

Власне таким, яким ми його знаємо сьогодні, гуманізм з'явився в Європі в епоху Ренесансу, або Відродження. Закономірно, коли чуємо слово Відродження, в нас виникає запитання відродження чого? Що відродилося?

Сучасна історіографія порівнює явище Ренесансу з променем світла, що освітило страхіття і бруд темного середнього віку. З променем світла, що вказав напрям для нового розвитку і розквіту науки, мистецтва і культури. Але, якщо ширше поглянути на кількісний і якісний розвиток науки і культури, а також на кількість винаходів на той час, то можна легко зауважити, що Ренесанс нічого досить помітного або нового не вносить.

На перший погляд Відродження з'являється на пустому місці. Абсолютно нізвідки виникає рух, який охоплює всю Європу, окрім просторів підвладних Московії та Туреччині. Кожна мисляча людина знає, що на порожньому місці ніщо ніколи не виникає саме від себе. Які ж умови передували епосі Відродження?

Коли римський цар Константин І дозволив християнство як легальну релігію в Римській Імперії, поганські культи почали відмирати. Поганство Римської Імперії того часу ввібрало в себе силу силенну різноманітних культів, в основі яких було поклоніння багатьом різним силам. Але об'єднавчим елементом всього поганського світу був пантеїзм (віра в те, що все є божественне) та гуманізм (людина є най адекватнішим утіловленням божества; вона покликана спасти себе за допомогою визначених магічних обрядів). Поганські жреці були носіями цієї пентеїстично-гуманістичної ідеології. Християнство стрімко поширювалося, а поганство почало відмирати. В такій ситуації поганство все більше звужувалось до таємних гуртків. І хоча з часом виглядало, що поганство в Римській Імперії перестало існувати, насправді воно не зникло, а причаїлось, пішло в катакомби. Гностична форма поганства виявилась найбільш здатною до інфільтрації в християнство. Вже в часі перших віків християнства гностикам вдавалось відірвати від Церкви значні громади. В ІІІ столітті гностицизм з'являється у формі маніхейства, в ІV у формі візантійського ісихазму (який, до речі, до сьогодні є офіційною духовністю Московської Церкви), павликіянство VІІ ст., богомильство ІХ ст., вальдензи і катари ХІІ ст., альбігензи ХІІІ ст. В ХІV ст. Гностично-пантеїстичні тенденції повністю заволоділи Чином Лицарів Соломонового Храму (тампільєрами), яких, через їхнє падіння, укинув папа Климентій V. Залишки тампільєрів спричинились до виникнення розенкрейцерів та масонів. Власне розенкрейцери спричинились до появи Ренесансу і гуманістичного руху.

Розгляньмо кілька осіб, які вважаються видатними гуманістами. Легендарного Йоганеса Фауста (якого масон Готе прославив у своїй поемі) самі гуманісти вважають ідеалом гуманіста. Фауста вже його сучасники назвали князем некромантії, чорного вміння викликати духів. Його вважали одним з останніх друїдів - поганських священників кельтських племен. Власне його входження до таємної організації Розенкрейцерів привело її до розквіту на початку ХVІ ст. Тут доречно згадати, що Мартін Лютер, після свого переходу в протестантизм намалював собі герб, основними елементами якого є хрест і троянда - символ розенкрейцерів.

Парацельс, повне ім'я Філіп Аврелій Теофраст фон Гогенгайм, батько сучасної медицини, в своєму навчанні змішує науку, магію і кабалізм.

Корнелій Агріпа відкрито навчав окультизму.
Великий гуманіст Еразм Ротердамський відомий своїм розпусним життям, яке і привело його до сумного кінця - смерть від сифілісу.

Леонардо да Вінчі відомий своєю гомосексуальною розпустою.

Життя жодного з гуманістів не можна навіть приблизно охарактеризувати як християнське.
Ці люди були мотором Ренесансу!

Що ж тоді нового приніс Ренесанс?

Люди того часу відкинули середній вік, як щось минуле і варварське та звернули свою увагу на стародавній Рим і Грецію, вважаючи їх осередками освіти і культури, які були зруйновані варварськими народами, що населяли Європу. Ренесанс став моментом повернення до культури поганського світу, часом переймання забутої культурно-мистецької спадщини Риму і Греції. Цей процес повернення до геліністичних (греко-римських) взірців супроводжувався відродження поганських мотивів у мистецтві. Але не тільки... Цілком нормальним стали і поганський менталітет, і поведінка. Народ, особливо у своїх вищих ешелонах, почав жити аморальним і розпусним життям, яке крутилося лише довкола грошей, лише довкола задоволень, лише довкола гедонізму.

Гедонізм - пошук задоволень був однією з виразних характеристик пізньої антики. Хоч Римська Імперія і офіційно прийняла християнство, як свою державну релігію, поганську тягу до насолод і задоволень було майже неможливо викорінити. Навіть великі приклади християнського аскетизму мало вплинули на окупацію римлян задоволеннями і насолодами. Насолода вважалася смислом життя. Епікурейська філософія оправдовувала таке ставлення. Від життя очікували лише приємних речей. Власне таке відношення до дочасних дібр запанувало в Європі підчас Ренесансу середньовічний аскетизм був відкинений, як вираз варварства.

Гедонізм неухильно призводить до іншого явища - естетизму.

Естетизм - поцінування гарного саме по собі не є лихим, але коли поцінування гарного лише заради того, що воно гарне, стає постійною нормою життя, -- це вже справжня біда. Ренесанс підніс естетизм до небачених з античних часів висот. Необхідність приємно лоскотати очі, вуха, горло, породжена естетизмом, зрозуміло призводить до обжерливості, п'янства, розпусти та цінування тілесного вище аніж духовного, людського вище від Божого. Церковні ієрархи того часу змагались у підтримці митців, витрачаючи величезні кошти на будівництво розкішних палаців, влаштовування грандіозних забав. Єпархії, парохії, абатства почали розглядатися, як джерело доходів, а не, як організована структура, завданням якої є спасіння людських душ.

Позитивним в процесі Ренесансу було хіба повернення до оригінальних текстів Святого Письма, написаних гебрейською та грецькою мовами, що припадали пилом у бібліотеках відомих монастирів.

Неопоганство Ренесансу і гуманізм, який воно принесло, викликали ще одне негативне явище -- абсолютизм. Тобто деспотію в управлінні державою.

Деспотизм геліністичних царів, що самі себе вважали божественними, вернувся в Європу. До часу Ренесансу володаря вважали утіловленням Божого закону для свого народу, вважався Божим обранцем, який подібно до царів Старого Завіту повинен був дбати про вдів і сиріт, встановлювати соціальну справедливість, захищати народ від зазіхань зовнішніх і внутрішніх нападників. Чому до епохи ренесансного гуманізму ще були святі царі, королі, князі, потім же таких практично нема? Чому для королів на зразок святого Людовіка ІХ (Людовіка Святого) соціальна справедливість була вищою ніж пізніше в соціальних державах? Чому за царів типу Карла Великого просвіта охопила найширші верстви населення? Після Ренесансу всього того більше нема. Народом управляють деспоти не на основі справедливості, а виходячи з власних примх. Де поділося все добре, що було в управлінні державою до того? Причина таких змін у перевороті мислення. Бога, як джерело влади замінила людина, а раз так, то французький король Людовік ХІV, потомок того ж таки Людовіка Святого, з легкістю міг заявити: «Держава - це я!». Утіловленням ренесансу в політиці можна назвати Цезаре Борджа, який фактично став прототипом володаря, описаного Макіавеллі. По нинішній день ми говоримо „макіавелізм", маючи на увазі, що мета оправдовує засоби, маючи на увазі, що владу треба осягнути будь-якою ціною. Осягнення особистої ніким і нічим необмеженої влади є єдиною гідної прагнення ціллю. Володар, тобто людина є тим хто є змістом і ціллю життя народу. Людина, прикрашена володарським пурпуром піднята на п'єдестал божества. Отож, людина гідна поклоніння. Володар знову має майже божеські почесті.

Зрозуміло, що така тиранія, абсолютизм та самодурство не залишились безнаказаними і викликали масове обурення простолюду, що піднявся в французькій революції, а та зі своїми гаслами «свобода, рів¬ність, братство» знову ж таки виражає основні ідеї гуманізму - замкнуте коло. Варто зазначити , що всі діячі так званої Великої Французької Революції були масонами. З історії відомо - ко¬жен, прямуючий під гаслами «свобода, рівність, братство», домагаючись своєї цілі, завжди проливав купу крові. Пояснення дуже просте. Бога нема, отже необхідно створити досконале людське суспільство. Але завжди існує певна група людей, які цьому заважають, тому їх треба просто вирізати, закатувати в „освенцімах" або позатовкати по „сибірах". Отож гуманізм є основним винуватцем виникнення таких рухів як комунізм, нацизм, лібералізм, дарвінізм, модернізм і т.п. Фактично Ренесанс з гуманізмом хід історії Європи, яка на той час усе ж йшла до Христа, звернули до поганських Риму і Греції.

Розгляньмо ж духовну природу гуманізму, яка все-таки набагато важливіша. Пригадуєте книгу пророка Даниїла, ту її главу, де описано тлумачення сну Навуходоносора (Дан. 2, 31-40) про величезного боввана, складеного з різних частин. Життєво важливі його частини - живіт і бедра (фактично найважливіше після голови місце, де зосереджені підтримуючі життя, а також репродуктивні органи людини) були прирівняні до грецької імперії часів Олександра Македонського. Отже, ноги - Рим, живіт і бедра - Греція, груди і руки - Персія, голова - Вавилон. Конгломератом цього всього є наша сучасна цивілізація. Голова в глибокому окультизмі - астрологія, гадання, чарування і різноманітні окультні практики сьогодні головують над світом. Сучасний технічний розвиток - рамена і ноги - опирається частково на перські, частково на римські науково-технічні досягнення. Все ж решта базується на грецькій культурі. Хіба не вважають, що Європейська культура і наука бере свій початок в греко-римських цивілізаціях, і лише мимохіть згадують її жидівське та юдаїстське коріння.

Щоб розібратися у поведінці грецького гуманізму, розглянемо коротко ознаки грецької культури взагалі.

Вже в зародку грецька філософія приходить до важливих висновків - все тече, все змінюється. Не можливо увійти в одну й ту ж річку, бо за секунду вона вже буде іншою. Людина є мірилом усіх речей: моралі, чуттів, доцільності чогось. Мислення такого характеру рано чи пізно приводить до повного релятивізму, відносності - я обираю те, що мені пасує. Одним із яскравих виразів подібних міркувань є рух „Нью Ейдж", який несе найбільшу загрозу для християнства. Зароджується він зі свободи у виборі релігії, більше, починається з права створення своєї особистої релігійної системи. Скажімо, якщо мені далека думка про Воскресіння, то я обираю собі реінкарнацію, але мені подобається Христос, бо Він такий милосердний, люблячий та і як для європейця він більше підходить в якості Бога, ніж багаторукий Шіва. Тому я обираю Христа, але все одно вірю у реінкарнацію - це і є „Нью Ейдж", фактичне відкинення Євангелії.

Папа Бенедикт ХVІ, глава Церкви, наголошує, що однією з найбільших проблем сучасності є власне та відносність - усе є добре. На жаль, навіть деякі католицькі священики, говорячи про нехристиянські релігії, дозволяють собі заявляти, що і там дуже багато доброго, але вони просто зведені дияволом. Відкрито критикують тих, які твердять, що лише християнство є правдивим, а все, що без Христа, є від злого. Часто можна почути: „але ж і єговісти поклоняються Богу. То ж все є один Бог. Яка ж різниця?" Тільки звичайне нерозуміння Євангельської доктрини може породжувати таке відношення. Якщо Ісус сказав про себе речі, які знаходимо в Святому Письмі та ще й однозначно наголосив: „хто не зречеться батька і матері своїх заради мене, той мене недостойний або, хто не зречеться самого себе, і не візьме свій хрест, і не піде за мною, той не є мене достойний", то він або був психічно хворий, або справді був Богом. І християнство, то є ставлення до Ісуса саме в такому ключі. Власне ставлення до Ісуса, не до Церкви, чи релігійної системи, а до самого Ісуса Христа. Якщо я приймаю Ісуса, як Бога, то, відповідно я приймаю і все чого він навчав, і чого навчає Його Церква. Якщо ж я ставлюся до Ісуса, як до одного з пророків на рівні Мухамеда, чи Будди, то, звичайно, моє відкуплення Ісусовою смертю на хресті залишається під питанням.

Людина є мірилом всіх речей. Бог десь дуже далеко можливо існує, і кожна людина маї право шукати свій шлях до Бога. Хто через індуїзм, хто через буддизм, конфуціанство, християнство, іслам - всі ми рано, чи пізно прийдем до спільного знаменника - такі роздуми готують шлях антихристу. Спільна релігія, яка може всіх задовольнити, яка визнає Бога, як якесь певне єство, але яка в той же час веде до поклоніння новому месії. Все це діяння духа, духа гуманізму. Це є релятивізм, відносність і, в решті-решт, „Нью Ейдж".

Розум піднятий до рівня божества - раціоналізм, ще одне з понять введених Грецією. Ще старі греки поклонялись божку Нусу - чи то був людський розум, чи божественний, до тепер не цілком зрозуміло, але емоції вважались виявом тваринницької природи, а чистий розум, непідвладний почуттям, був достойний поклоніння. Але хіба не чистий, науковий розум довів нас сьогодні до маніпуляцій з людськими ембріонами, як і до багатьох інших дурниць. З погляду чистого розуму теорія націонал-соціалізму виглядає досить привабливо - одна здорова раса мусить вести розвиток людства вперед - давайте переб'ємо все, що не є здоровим. І теорія комунізму цілком пристойно виглядала... Все це наслідки раціоналізму.

Одним з кращих описів грецького розуміння Бога (богів) зробив Арістотель. У своїх роздумах він дійшов висновку, що не існує багато богів, а є лише один непорушний і незмінний розум, самодостатній розум, який кохається сам у собі, і якому ніякого діла нема до матеріального, людського світу. До речі, подібне ставлення до Бога часто зустрічаємо і серед сучасних християн. Бог є десь високо в раю, де ангели Його вихваляють, а людина в цей час мордується на землі. Підґрунтям для цього є все та ж Греція зі своєю культурою і міфологією.

Отже, раціоналізм зводиться до наступного - я приймаю лише те, що можу осягнути, дослідити і поставити в рамки своїм розумом. Такий крайній раціоналізм чітко прослідковується в єговістів. Вони відкидають Святу Трійцю тільки через те, що з точки зору людського розуму, така сутність Бога неможлива.

Звичайно, довго такий стан не міг довго тривати і ренесанс провокує протестантську реформу, яка з однієї сторони стала великою бідою для Церкви, бо спричинила розкол, з другої ж дала поштовх до самоочищення Церкви, привела до Триденського Собору, який перервав нитку гуманізму, що намагалась вплестися в історію Церкви.

Гуманізму більше не було місця у Церкві.

Відтого гуманісти і провідна еліта науки і культури ще й до тепер вважають Церкву оплотом консерватизму, оплотом тьми і відсталості. Причина проста - Церква сказала: «Ні! Людина не є мірилом всіх речей! Мірилом всіх речей є лише Бог і Боже Об'явлення!».

Поклоніння розуму часто доводило людей до абсурду. Під час великої французької революції відбулась ціла комедія. Нарід заніс в катедру Нотр Дам паризьку блудницю, посадив на вівтар, і оголосивши її богинею розуму, масово їй вклонявся. На жаль людство до цього йде. Хіба не перетворюється на поклоніння інтелектуалізму біганина за все новими дипломами і дисертаціями серед науковців. Чомусь інтелектуально підкована людина дозволяє собі безліч вольностей, як в трактуванні Святого Письма, так і в розумінні доктрини Церкви. Хіба вона може помилятись? Адже за плечима стільки років навчання, стільки наукових робіт...

Довгий час не було зрозумілим, чому мене настільки відштовхують спортивні змагання і взагалі спорт. Бездумна трата людської енергії, маніпуляція, вживання допінгів, які шкодять організму, марнотратство величезних коштів тоді, коли, скажімо, в Африці від хвороб і голоду вмирають тисячі дітей. А скільки часу забирає спорт в людей! Скільки часу проводимо перед телевізором! Все-таки спортивні передачі найпопулярніші, а найприбутковіші саме спортивні телеканали та радіостанції - культ спорту. Він у повному розумінні слова опанував людством.

В Європі культ спорту був невідомий від часу грецьких олімпійських ігор, заборонених римськими християнськими імператорами, аж до їх відновлення в наші часи. Кожні ігри, які влаштовували греки, були присвячені комусь із богів. Олімпійські ігри відкривались на честь Зевса олімпійського і їх повернення так чи інакше можна пов'язати з відновленням його культу. Отже, вони відродились на відкиданні Христа.

Пізніше, в 20-30-х роках ХХст., культ спорту перероджується з одного боку в нудизм, а з другого -- у так званий натуралізм - в здоровому тілі здоровий дух - чистої води матеріалізм.

З культу олімпійських ігор, з культу спорту сам по собі виникає культ тіла. Тіло повинно бути гарним, а краса полягає зовсім не в одухотвореності. До приходу ренесансу, живописці намагалися передати людину не як тіло, а як дух. Основну увагу акцентували на обличчі, як виразі внутрішнього світу людини. Ренесанс же показує красиве людське м'ясо. Потім на деякий час все стало на свої місця, але з поверненням культу спорту сьогодні, ми знову повернулись до культу тіла. В Америці, наприклад, вважається дивним, якщо ти кожен день не бігаєш 2-3км., бодай чотири рази на тиждень не ходиш до фітнес-центру і не належиш до жодного спортивного клубу. Особливо це виражено в містах найбільшої розпусти - Сан-Франциско, Лос-Анджелес - золота Каліфорнія.

Наступне явище, яке безперечно є наслідком поклоніння спорту, силі і тілу - це нетрадиційна сексуальна орієнтація - гомосексуалізм.

Можливо на Україні ще не настільки відкрито, але вже наші найближчі сусіди поляки, словаки, мадяри впритул зіткнулися з проблемою гомосексуальності і принизливими вимогами визнання подібних стосунків нормальними.

Для греків нетрадиційні сексуальні відносини вважалися досконалішими, аніж нормальні стосунки. Тому Павло і пише в своєму посланні до римлян, що вони, заявляючи, що мудрі, стали дурними. Ознайомлюючись з творами грецьких філософів, зокрема Платона і Аристотеля, легко помітити піднесення до висот подібного способу поведінки людей. В той же час Біблія це категорично засуджує. Досить згадати лише Содом і Гомору, а також список проклять у книзі Второзаконня і в інших місцях Святого Письма. Таке враження, що саме проти сексуальних збочень точилась найзапекліша боротьба. Бог багато може пробачити людині, але у випадку гріху гомосексуальних стосунків, кара Його вже нестримна.

Зараз у нашому світі, ставиться вимога узаконення подібних збочень і визнання їх рівними нормальним стосункам між чоловіком і жінкою. Деякі протестантські церкви вже дають шлюб гомосексуальним парам, без огляду на несумісність цього з Божим Об'явленням.

Аморальність - ще один наслідок грецького ходу історії. Філософія гуманізму - людина в основі всіх речей, рано чи пізно приводить до аморальності. Не треба бути дуже ознайомленим з грецькою міфологією, щоб зробити простий висновок - їхні боги проявляли в собі найдиявольськіші риси, які тільки можна уявити. Блудники, розпусники, злодії, пияки і брехуни - це боги і герої Стародавньої Греції. Хіба могли інакше поводитись люди, маючи такі об'єкти поклоніння.

Людина в основі всіх речей. Звичайно, в такому випадку людська поведінка повністю підвладна прагненню багатства, грошей, мати чим більше вільного часу і витрачати його на розваги і задоволення. Тенденція відкидання обмежень і розбивання рамок, в які нас ставить християнство, чітко виражена в наші дні. Фактично все звелося до „хочу" і „не хочу". Слово „мушу" потихеньку витісняється з словникового запасу людини. Нестримна галопуюча погоня за задоволенням - те, чим керуються наші сучасники.

Прихід грецької культури, грецького гуманізму в Ізраїль, який для грека виглядав варварським (лише варвари можуть настільки себе обмежувати, не займатись спортом, вірити в одного досить строгого Бога, не їсти свинини тощо), призвів до переслідування жидів, які лишились вірними Богу і Закону.

Один з наших сучасників підмітив, що жоден із засновників Євросоюзу, зараз би не був в його структурах, бо всі вони були християнами - Аденауер, Шуман і ін. Всі, хто підписував акти заснування Євросоюзу, були християнами. Тепер же Європа проповідує гуманізм, який, як бачимо, є несумісний з християнством.

Наслідки гуманізму в демократичному світі досить легко помітити. Найгірша і найбрехливіша адміністрація президента в історії США - Клінтонова, яка відкрито пропагувала ідеї гуманізму, відкрито відкидала Бога, відкрито говорила про можливість аборту навіть в останні місяці вагітності, дала величезні права так званим сексуальним меншинам. Клінтон потрафив на традиційні для американських президентів молитовні сніданки запросити сатаністів. Про політику, яка велась, взагалі багато говорити не треба. Зараз Бушеві закидають Ірак, але всі мовчать про бойню в центрі Європи, яку розв'язала гуманістична адміністрація Клінтона - Боснія, Сербія, Косово, Хорватія. Своїми політичними іграми та теорією мультикультуралізму - всі люди мусять жити разом незважаючи на віру, культуру і націю, яким належать, -- створено бомбу з годинниковим механізмом. В Боснії православні, мусульмани і католики не здатні жити разом, а замість того, щоб отримати кожен свою державу, чи бодай автономію, змушені жити разом. Їх просто зліпили до купи, бо людина, згідно основної тези гуманізму, добра. Але нам відомо, що людина не є добра, а якби було інакше, то Христові не потрібно було б приходити на Землю. Людина -- зла, людина наскрізь просякла гріхом.

Книга Одкровення, пророкуючи кінець світу і прихід звіра, в якому християни трацидійно бачать антихриста, пише: „А звір, що бачив я, був подібний до барса..."(Одкр.13,2). Цікаво, що і Даниїл, описуючи грецьку імперію часів Олександра Македонського, порівнює її з твариною схожою до леопарда.

Цілком зрозуміло - в основі подій, які відбуваються зараз з людством, в основі таємних сект „масонства" і „Нью Ейджу" стоїть гуманізм. Тому книга Одкровення каже, що число звіра є людське. Донині невідомо, що це за 666, але важливо, що це саме людське число, не Боже, не диявольське, а людське. Апостол Яків говорить, що існує людська мудрість, яка з часом перероджується в диявольську. Апостол Павло (ІІСол. 2,3-4) добре описує до чого приведе поклоніння людині - до свідомого і добровільного повстання проти Бога.

„Бо я напинаю собі Юду, наповнюю лук Ефраїмом; я підійму твоїх синів Сіоне, проти твоїх синів, Яване, зроблю тебе мечем витязя."(Зах.9, 13). Слово „яван" в жидівській мові означає Грецію. Отже, в кінці часів Бог поставить синів Сіону - дітей Божих, проти синів Греції - дітей світу. Проти грецької культури, проти грецького менталітету, проти грецького гуманізму. Проти тих п'яти бичів, п'яти ознак нашої „цивілізованої поведінки" - релятивізм, раціоналізм, спорт, сексуальні збочення, аморальність.

Кожен з нас повинен задуматись, чи не йде він за цим зовні гарним і мудрим. Чи не притягує когось та відносність - мир, спільне братство всіх людей, спільна рівність, раціоналізм, мудрість, культ тіла, культ задоволень. Воно все лише гарно блищить - такий собі подарунок диявола. Мусимо постійно вважати і з великою обережністю ставитись до духа, який цим заправляє. До духа гуманізму. Він присутній всюди і йому майже неможливо опертись, тому потрібно завжди бути на сторожі, щоб лишитися вірним Євангелії і не дати себе збаламутити.

Існують різні людські теорії, як в Церкві так і в теології, які прагнуть збити з шляху. Павло закликає не дати філософії та мудруванню збити нас з дороги. Не мудруйте - приймайте Царство Боже таким як воно є!

Відкидайте все, що світ накидає!

©Milites Christi Imperatoris