Категорії

Search

Tags

Школа молитви Бенедикта XVI (1)


Дорогі брати і сестри,

Сьогодні я б хотів розпочати нову серію катехез. Після серії про Отців Церкви, визначних богословів Середніх Віків та визначних жінок, я б хотів тепер перейти до теми, яка близька серцям усіх нас: це тема молитви, а особливо християнської молитви, молитви, якої нас вчив Ісус і якої нас продовжує навчати Церква. Власне в Ісусі людина стає здатною наблизитись до Бога в глибині та близькості стосунків між батьком та сином. Разом із першими учнями, звернімося тепер із покірною довірою до Учителя з проханням: «Господи, навчи нас молитися» (Лк. 11,1).

У наступних катехезах, порівнюючи Святе Письмо, велику традицію Отців Церкви, Вчителів духовності та Літургії, навчімося жити нашими відносинами з Господом ще насиченіше, неначе в «школі молитви».

Нам добре відомо, що молитву не слід сприймати як щось само собою зрозуміле. Необхідно вчитися молитися, все заново опановувати це мистецтво; навіть ті, хто має добрий досвід духовного життя, завжди відчувають потребу вчитися в Ісуса, вчитися як молитися по-справжньому. Перший урок ми отримуємо від Господа, дивлячись на Його приклад. Євангеліє описує нам Ісуса в близькому та постійному спілкуванні з Отцем: це глибока спільність Єдиного, котрий прийшов у світ не для того, щоб чинити свою волю, але волю Отця, котрий послав Його для спасіння людей.

У цій першій катехезі, як вступ, я хотів би запропонувати кілька прикладів молитви в древніх культурах, щоб показати, що практично завжди і усюди вони скеровувались до Бога.

Почну з древнього Єгипту, наприклад. Тут сліпий чоловік, просячи божество відновити його зір, свідчить про щось універсально людське. Це чиста і проста молитва прохання того, хто страждає. Цей чоловік каже: «Моє серце прагне побачити тебе... Ти, котрий зробив так, щоб я побачив темряву, створи для мене світло, щоб я зміг побачити тебе! Прихили своє улюблене обличчя до мене» (A. Barucq - F. Daumas, Hymnes et prières de l'Egypte ancienne, Paris 1980). Щоб я міг тебе побачити, - це суть молитви!

У релігіях Месопотамії переважало таємне, паралізуюче відчуття провини, однак не позбавлене надії на відкуплення та звільнення зі сторони Бога. Таким чином ми можемо оцінити це прохання віруючого з тих древніх культур, висловлене такими словами: «О Боже, який є поблажливий навіть до найбільшого гріха, звільни мене від мого гріха... Глянь, о Господи, на свого змученого слугу і дихни на нього своїм вітром: прости йому без зволікання. Полегши своє суворе покарання. Звільнений від пут, дай, щоб я міг знову дихати, розірви мої кайдани, звільни окови, що сковують мене» (M.-J. Seux, Hymnes et Prières aux Dieux de Babylone et d'Assyrie, Paris 1976). Ці слова демонструють як в пошуках Бога людина відчуває, хоча й затуманено, з однієї сторони свою власну провину, а з іншої - аспекти божественної благодаті і доброти.

В поганських релігіях древньої Греції можна зауважити значний розвиток: молитви, хоча і досі прикликають божественну допомогу для отримання небесних благодатей у всяких умовах щоденного життя і отримання матеріальних переваг, поступово стають зорієнтовані на більш безкорисливі прохання, які дають змогу віруючому поглибити свої відносини з Богом і стати кращою людиною.

Для прикладу, великий філософ Платон записав молитву свого вчителя, Сократа, якого вважають одним із засновників Західної думки. Такою була молитва Сократа: «Зроби так, щоб я був красивим всередині моєї душі, і щоб усе зовнішнє добро було в гармонії із моїм внутрішнім я. Нехай я вважаю мудрого чоловіка багатим; і нехай я маю таке багатство, яке лише самообмежена людина може знести чи витримати» (Платон, Phaedrus). Більше ніж володіти великою сумою грошей, він хотів перш за все бути внутрішньо красивим і мудрим.

У грецьких трагедіях, піднесених шедеврах літератури усіх часів, які й досі, через 25 століть, читають, обдумують і театралізують, містяться молитви, які виражають прагнення пізнати Бога і поклонятись Його величі. У одній з цих трагедій йдеться: «О ти, хто держиш землю й маєш трон на ній, незрозумілий Зевсе, хто б ти там не був - Природи необхідність, а чи ум людський - Тебе шаную: хоч твій шлях - невидимий, Ти справедливо правиш смертних долею.» (Евріпід,Троянки,пер. А.Содомори). Бог залишається дещо розмитим, однак людина знає цього невідомого бога і молиться до того, хто керує світовими шляхами.

Також серед римлян, які створили величну Імперію, в якій виникло і поширювалося християнство, молитва, навіть якщо вона асоціюється із утилітарною концепцією і переважно асоціюється із проханням про божественний захист життя громадянського суспільства, деколи починається із звернень, які є прекрасними для запалу особистої посвяти, яка преображується у поклоніння і подяку. У другому столітті до Христа, Апулей, автор Римської Африки, став свідченням цього. У своїх творах він висловлює незадоволення своїх сучасників традиційними релігіями і прагнення до більш автентичних стосунків з Богом. У своєму творі під назвою «Метаморфози», віруючий звертається до богині з такими словами: «Ти свята, у кожній епосі ти є спасителькою людського виду, ти у своїй щедрості завжди допомагаєш смертним, допомагаєш негідним у стражданнях ніжною материнською любов'ю. Ні день, ні ніч, ні навіть мить не проминають, щоб ти не сповнювала їх своїми ласками» (Апулей, Метаморфози ix, 25).

У цей же період Імператор Марк Аврелій - котрий також був філософом, що роздумував над станом людини - підтвердив необхідність молитися для того, щоб встановити плідну співпрацю між божественною дією та людською дією. У «Роздумах» він написав: «Хто тобі сказав, що боги не допомагають нам і в тому, що залежить від нас? Тому починай молитись до них і побачиш» (Dictionnaire de Spiritualité xii/2, col. 2213).

Цю пораду Імператора-філософа ефективно застосовували на практиці численні покоління до Христа, таким чином демонструючи, що людському життю без молитви, що відкриває наше існування на таємницю Бога, бракує сенсу та напрямку. У кожній молитві, до речі, завжди виражається істина людського створіння, яке, з однієї сторони відчуває слабість та зубожіння і тому звертає свої прохання до Небес, а з іншої сторони наділене надзвичайним достоїнством, щоб, готуючись до прийняття божественного Одкровення, змогти увійти в спільність з Богом.

Дорогі друзі, у цих прикладах молитви різних епох та цивілізацій виринає усвідомлення людської істоти її стану як творіння і її залежності від Іншого, вищого від неї, та джерела всякого добра. Людина усіх часів молиться, бо не може надивуватись смислом свого життя, яке залишається неясним та туманним, якщо не ставиться у відношення до таємниці Бога і Його плану для світу.

Людське життя є тканиною, зітканою з добра і зла, із незаслужених терпінь і радості та краси, які спонтанно і нестримно спонукають нас просити Бога про це світло і внутрішню силу, які підтримують нас на землі і показують надію поза границями смерті.

Поганські релігії залишають заклик, який із землі очікує слова з Небес. Один із останніх великих поганських філософів, який повністю жив у християнську еру, Прокл із Константинополя, озвучує це очікування, кажучи: «Непізнаний, ніхто не може тебе вмістити. Все, про що ми думаємо, належить тобі. Наше зло і наше добро йдуть від тебе, лише від тебе залежить наша туга, О Невимовний, чию присутність відчувають наші душі, підносячи до тебе гімн тиші» (Hymni, ed. Vogt, Wiesbaden 1957, in Preghiere dell'umanità, op. cit., ст. 61).

У розглянених прикладах молитви різних культур ми можемо бачити свідчення релігійного виміру і прагнення Бога, закарбоване в серцях кожної людини, що отримує сповнення і повне вираження в Старому і Новому Завіті. Одкровення очищає і приводить до повноти первісну тугу людини за Богом, пропонуючи їй, у молитві, можливість глибших відносин з небесним Отцем.

На початку нашої подорожі «школою молитви» попросімо Господа просвітити наш розум і серця, щоб відносини з Ним у молитві ставали більш інтенсивні, ніжні і постійні. І знову скажімо Йому: «Господи, навчи нас молитись» (Лк. 11,1).

Бенедикт XVI

ЗАГАЛЬНА АУДІЄНЦІЯ

Плоша Св. Петра
Середа, 4 травня 2011 р.

Джерело:  molytovnyk.net