DIVINUS PERFECTIONIS MAGISTER (неофіц.переклад)

• Категорія:

• Документи

• Теги:

• Папа Римський |
• офіційно

 

Божественний Вчитель досконалості і її взірець, Ісус Христос, який з Отцем і Святим Духом, полюбив Церкву як Наречену, і навіть самого себе видав, щоб її освятити і своєю хвалою додати їй блиску. Тому залишив своїм учням заповідь, щоб наслідували досконалість Отця, на всіх зіслав Святого Духа, який їх внутрішньо побуджує, щоб любили Бога цілим серцем і любили одне одного взаємно, як Він їх полюбив. Учні Ісуса - як вчить нас ІІ Ватиканський Собор - не з огляду на свої заслуги, але покликані Його постановою і ласкою і оправдані в Господі Ісусі хрещенням віри, стали Божими синами і учасниками Божої природи, а через це, очевидно, святими.

Серед них в кожному періоді Бог вибирає багатьох, які найбільше наслідують приклад Ісуса і, проливаючи кров чи практикуючи героїчні чесноти, дають чудове свідчення Царства Небесного. Церква ж, з перших віків християнства, завжди вірила в те, що Апостоли І Мученики тісно пов'язані з нами в Христі, віддавала їм особливу честь разом з Благословенною Дівою Марією і Святими Ангелами і побожно прикликала їх заступництво і допомогу. До них згодом були долучені також інші, які в особливіший спосіб наслідували дівицтво і убогість Христа, і врешті ті, чиє виразне практикування християнських чеснот і божественних харизм заохочували побожну шану і наслідування вірних.

Коли приглядаємося життю тих, які вірно наслідували Христа, отримуємо нову мотивацію і побудження до шукання майбутнього Міста і найповніше пізнаємо дорогу, якою серед змінності світу, відповідно до стану і умов, властивих кожному з нас, можемо дійти до досконалої єдності з Христом, тобто до святості. Без сумніву, маючи так багато свідків, через яких Бог виражає свою присутність і промовляє до нас, ми з великою силою притягаємось до осягнення Його Царства.

Апостольська Столиця, приймаючи ці знаки і голос свого Господа з найбільшою шаною і розумінням від незапам'ятних часів, з приводу доступності довіреної їй місії навчання , освячення і керування Божим Людом, пропонує вірним, щоб наслідували, шанували і взивали постаті мужчин і жінок, які відзначались любов'ю та іншими євангельськими чеснотами і, після проведення відповідних досліджень, оголошує їх святими урочистим актом канонізації.

Інструкція щодо справ канонізації, яку наш попередник Сікст V видав для заснованої ним же Конґреґації в справах канонізації Святих, в міру плину часу була доповнена певними нормами, особливо Урбаном VIII, які Проспер Ламбертіні (потім Бенедикт XIV), набуваючи з часом досвіду, передав нащадкам в документі під назвою De Servorum Dei beatificatione et de Beatorum canonizatione.

Ці принципи служили Конґреґації в справах канонізації Святих протягом двох століть. Нарешті ці норми були прийняті Кодексом Канонічного Права 1917 року. З огляду на великий поступ історичних наук, в наші часи виникла потреба оснащення Конгрегації відповідними інструментом для праці. Для кращої відповідності вимогам історичної критики наш Попередник святий Пій ХІ Апостольським Листом Già da qualche tempo (Вже від певного часу), виданим motu proprio 6 лютого 1930 року, установив при Конґреґації в справах канонізації Святих «Історичну секцію» і їй довірив дослідження «історичних справ».

Дня 4 січня 1938 року той же Папа опублікував Normas servandas in construendis processibus ordinariis super causis historicis, силою яких «апостольський процес» в реальності був визнаний збитковим, тому від того часу в історичних питаннях повинен проводитися один процес звичайною владою єпископа. Павло VI Апостольським Листом Sanctitas clarior , виданим motu proprio 19 березня 1969 року, постановив, щоб також в неісторичних справах проводився лише один когніційний процес (proces cognitionalis), ціллю якого мало би бути зібрати документацію, який єпископ, однак, може проводити лише зі згоди Апостольської Столиці.

Той же Папа Апостольською Конституцією Sacra Rituum Congregatio 8 травня 1969 року замість Конґреґації в справах канонізації Святих установив дві нові дикастерії, одній доручаючи справи Божого Культу, другій же розгляд канонізаційних справ, при цій нагоді він дещо змінив порядок дій в розгляді тих справ. Нарешті, після найновіших досвідчень, нам видається необхідною річчю перегляд приготування процесу і організації самої Конґреґації в справах канонізації Святих з причин, які представимо зараз, щоб відповісти вимогам вчених і прагненням наших братів в єпископстві, які багаторазово дуже просили приспішити процедуру провадження із збереженням докладності в проведені досліджень в справах такої великої ваги. Також вважаємо, що у світлі представленої ІІ Ватиканським Собором науки про колегіальність випадає, щоб самі єпископи були більше включені в проведення канонізаційних справ.

В майбутньому будуть скасовані всі права, які стосуються цієї матерії, тож встановлюємо наступні зобов'язуючі від цього часу закони:

І. Єпархіальне дослідження
1. Єпархіальним єпископам або іншим, рівним їм в правах єпископам, належить - в сфері їх юрисдикції - право ініціювати чи то з уряду, чи на підставі просьби окремих вірних чи легітимних об'єднань вірних, чи врешті їх представників дослідження щодо життя , чеснот чи мучеництва і слави святості чи мучеництва, потвердження чудес, так само і, якщо випадок цього вимагає, ствердження давності культу Слуги Божого, про канонізацію якого внесено просьбу.

2. В цьому дослідженні єпископ поступає згідно Норм, виданих Конґреґацією в справах канонізації Святих, і то в наступному порядку:
1)Від постулатора справи, призначеного згідно з правом для заявлення канонізації, повинен вимагати докладної інформації про життя Слуги Божого, також повинен вимагати представлення об'єктивних причин, з яких справа канонізації видається гідною провадження.
2) Якщо Слуга Божий публікував свої твори, єпископ повинен подбати про те, щоб їх дослідили цензори-теологи.
3) Якщо в тих творах не знайдено нічого, що противилось би вірі і добрим звичаям, тоді єпископ повинен довірити компетентним особам (експертам), які після вірного виконання свого обов'язку складуть звіт про проведені дослідження, дослідження невидаваних раніше творів (листів, щоденників і т.д. ), як і всіх документів, які яким-небудь чином стосуються справи.

4) Якщо на підставі представлених фактів єпископ розумно ствердить, що можна приступити до подальших дій, він повинен подбати про те, щоб були урядово викликані і переслухані свідки, представлені постулатором. Якщо ж виявилось би необхідним прослуховування свідків, щоб маючі значення докази не загинули (ne pereant probationes) , вони можуть бути прослухані до завершення закінчення досліджень над документацією.
5) Провадження щодо ствердження чуд, які відбулися, повинно бути проведене окремо від провадження щодо чеснот а також мучеництва.
6) Після закінчення досліджень автентична копія(transumptum), яка має містити усі документи, повинна бути переслана в двох екземплярах до Конґреґації в справах канонізації Святих, разом з екземплярами праць Слуги Божого і відгуками цензорів теологів, які їх досліджували. Крім того, єпископ повинен додати декларацію ствердження браку публічного культу, згідно декретів Папи Урбана VIII.

ІІ. Конґреґація в справах канонізації Святих
3. Конґреґація в справах канонізації Святих, главою якої є кардинал префект, якому допомагає секретар, займається всім, що відноситься до канонізацій Слуг Божих, служачи таким чином єпископам порадою та інструкціями в провадження справ, докладно їх вивчаючи чи врешті видаючи свої постанови. До компетенції Конгрегації належать рішення про все, що відноситься до ствердження автентичності реліквій і їх зберігання.

4. До обов'язків секретаря належить:
1) Дбати про контакт зі сторонами, особливо єпископами, які провадять справи;
2) Участь в дискусіях по суті справ і редагування «votum» в часі конгрегації кардиналів і єпископів;
3) Опрацювання доповідей, які містять висновки кардиналів і єпископів, призначених для Святішого Отця.

5. У виконанні свого уряду секретарю допомагає підсекретар, завданням якого є перш за все ствердження, наскільки в провадженні справ були збережені приписи , а також через відповідну кількість урядовців нижчого рівня.
6. Для вивчення справа Конгрегації скликається Колегія Реляторів, главою якої є генеральний релятор.

7. Окремі релятори повинні :
1) Вивчати разом з представниками сторін довірені їм справи і приготувати позицію щодо чеснот чи мучеництва;
2) Зредагувати письмові історичні опрацювання, якщо вони будуть визнані консульторами необхідними;
3) Брати участь у зібраннях теологів в ролі експертів, однак без права голосування.

8. Серед реляторів буде призначеного одного для опрацювання Положення щодо ствердження чуд і який буде брати участь в зібраннях лікарів і засіданнях теологів.

9. Генеральному Релятору, який головує над групою історичних консульторів, допомагає декілька осіб у вивченні справи.

10. В Конгрегації є один Промотор Правди чи Прелат - теолог, обов'язками якого є:
1) Головування над засіданнями теологів, на яких він складає "votum";
2) Приготування звіту про сам перебіг засідання;
3) Участь у конгрегаціях кардиналів і єпископів в ролі експерта, однак без права голосування.
В деяких справах, якщо виникне потреба, Кардинал Префект може для конкретного випадку іменувати Промотора Віри.

11. Конґреґація в справах канонізації Святих диспонує вибраними консульторами з різних галузей, одні з них є спеціалістами в історичних науках, інші в теології, особливо в сфері внутрішнього життя.

12. Для дослідження оздоровлень, які були представлені як чуда, Конґреґації послуговується групою експертів з медицини.

ІІІ. Процедура в Конґреґації
Після того, як єпископ перешле до Риму всі акти і документи щодо даної справи, в Конґреґації в справах канонізації Святих належить поступити наступним чином:
1) Перш за все підсекретар перевіряє, наскільки в проведеному єпископом дослідженні були збережені встановлені норми , тоді результат цих досліджень представить на звичайному засіданні (congressus ordinarius);
2) Якщо учасники засідання вирішать, що справа була проведена згідно норм права, тоді її довірять одному з реляторів; релятор спільно з помічником, представленим стороною, яка вносить справу, повинен приготувати Положення щодо чеснот чи мучеництва, зберігаючи умови історичної і хагіоргафічної критики.
3) В справах історичних і часово близьких, особливого характеру яких домагається через висновок генерального релятора, опубліковане Положення повинне бути піддане критиці експертів-консульторів, щоб вони видали "votum" про наукову вартість Положення і його достатність (sufficientia de effectu de quo agitur). В особливих випадках Конґреґація може передати Положення до перегляду іншим вченим, які не є членами групи консульторів.
4) Положення (разом з письмовими вотами історичних консульторів, а також з новими поясненнями релятора, якщо такі виявляться необхідними) буде передана консульторам теологам, які щодо суті справи повинні видати "votum", їх завданням, разом з Промотором Віри, є вивчити справу, для того, щоб теологічні розбіжності , якщо такі існують, були цілком досліджені перед дискусією в часі спеціального засідання(congressus peculiaris).
5) Воти дефінітивні консульторів теологів, разом з висновками, зредагованими Промотором Віри, повинні бути передані кардиналам і єпископам, щоб вони могли осудити справу.

13. Представлені чуда Конґреґація розглядає наступним чином:
1) Запропоновані чуда, на тему яких повинне бути приготоване Положення визначеним для цього релятором, досліджуються на зібранні експертів (якщо це оздоровлення-тоді зібрання лікарів), воти і внески яких представляється в докладно приготованому звіті.
2) Далі чуда повинні бути продискутовані на спеціальному засіданні теологів і врешті на конгрегації кардиналів та єпископів (congregatio ordinaria).

14. Постанови кардиналів і єпископів повинні бути представлені Святішому Отцю, який єдиний має право приймати рішення про церковний публічний культ Слуг Божих.
15. Для окремих випадків канонізаційних справ, дослідження яких відбувається актуально в Святій Конґреґації, сама Конґреґації спеціальним декретом встановлює спосіб подальшого провадження, однак з дотриманням духа цього нового права.
16. Приписи, які місить ця Конституція, стають зобов'язуючими з дня оголошення. Наказуємо, щоб ці наші постанови і приписи, тепер і в майбутньому, зберегли свою силу і ретельність, без огляду - якщо доходить до такого випадку - на Конституції і Апостольські Накази, видані нашими попередниками і всякі інші приписи, гідні навіть спеціального пригадування чи конкретного покликання.

Рим, у св. Петра, 25 січня 1983 року, п'ятого нашого Понтифікату

Джерело: КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ