Слово Архиєпископа Львівського під час моління за упокій душ, що стали жертвами тоталітарних режимів

28-11-2010

• Категорія:

• Теги:

• УГКЦ

Достойні брати та сестри,

молимося за упокій душ померлих наших предків, що стали жертвами різних режимів, що панували довше чи коротко на території нашої України. Таких було дуже багато й відмінні чужинці по-різному знущалися над нашим народом. Стоїмо біля могили блаженної пам'яті П'ясецького Андрія, котрого 25-27 листопада 1942 року розстріляли німецькі фашисти на схилі Кортумової гори за Янівським цвинтарем. Не буду вдаватися у біографічні дані цієї світлої постаті, корий народився 27 серпня 1909 року у селі Реклинець, Сокальського району, Львівської області. Скажу, що це був виходець із свідомої української патріотичної сім'ї, де діти виховувалися в любові до свого краю, народу, до української землі та до свободи. Його брат був хорунжим в УГА і загинув 1919 році виборюючи волю для свого народу. Андрій був представником організації Пласт і називали його Дуськом. Був слабого здоров'я, дуже любив ліс, його красу. Навчався у Львівській політехніці на рільничо-лісовому факультеті. В 1933 році захитив дипломну роботу і отримав диплом інженера-лісівника. Запізнався з Митрополитом Андреем Шертицьким і став інспектором церковних лісів львівської Архієпархії. Боронив карпатського лісу від розграбування. Брав активну участь у підпільній роботі пласту, а це був час панування Польщі на наших землях. Працював як вчений у розробці вирощування та захисту лісів. Нав'язував різні знайомства з особами, що займалися екологією, збереженням та вирощуванням лісів. Він впровадив передові технології до класифікації лісів у навчальну практику. 20 лютого 1941 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Карпатський кедр, його охорона і кедрові заповідники». Коли ЗО червня 1941 року у Львові було проголошено відновлення Української Самостійності на чолі із Ярославом Стецьком, П'ясецький А., погодився обійняти пост міністра лісів. Німці не визнали проголошеного уряду і заарештували 300 членів ОУН. А цей, невтомний Андрій П'ясецький, не перестав працювати у тяжких умовах і організував Український лісовий науково-дослідний інститут. Він не хотів погодитися із Гансом Батром відносно вирубки 24-ьох тисяч кубометрів цінного лісу... 8 січня 1942 року його арештували у Страдчі, ув'язнили у тюрмі на Лонцького у Львові, а в листопаді його розстріляли німці, як закладника за вбитого Сендегу, офіцера німецької поліції. Так закінчилося життя видатного вченого хранителя лісу, яких сьогодні так бракує у нашому суспільстві.

Молимося за таких та інших наших добрих краян, які поклали свої голови за правду, за волю та любов до свого народу. Багато люду загинуло від жорстоких репресій різного роду окупантів на нашої землі. Згадаю, принаймні про голодомор, котрий 20 країн визнали геноцидом. А Президент України має інший погляд і ствердив у Страсбурзі, що геноциду не було?! Людина має право на своє судження, жаль, що іноді або часто воно помилкове, можливо підступне, бо усім знані різні помилкові вирази найвищих осіб нашого краю. Солідарні Президенту комуністи, теж, так стверджують. Вони усі посилаються на неврожай у Кубані, Поволжжі та Казахстані. Але архівні документи твердять, що в Україні достатньо було зібрано зерна, щоб вижити селу та певну кількість здати державі. Чому тоді у селян нашої центральної та східної України насильно забирали усе зерно та будь-які харчі, що вони мали у своїх оселях? Можливо тодішній сталінський уряд планував також, геноцид на Кубані, Казахстані та Поволжжі? Архіви замовчали. Доступ зачинений до архівних документів у Москві, а тепер до таких в Україні. Дещо було відкрито за минулого Президента. Залишилося ще небагато свідків, котрі поділилися своїми пережитими роками за часів сталінського режиму. Раднарком УРСР та ЦК КП(б)У затвердили «Тимчасові правила ... в колгоспах» («Голодомор» В. Марочко, стр.8), що гірше кріпосного ладу, де селянин був призначений на виснаження та обезсилення від каторжних робіт в колгоспах. Люди протестували проти влади, котра, за їхніми висловами грабувала їх, тому висловлювалися: «Геть комуністів» (там же стр.12). Чому тоді у містах не було такого голоду, а селян знищували без жодного милосердя? Деякі документи, до яких певні особи мали доступ, свідчать, що число осіб померли від голоду значно занижували... Це були тяжкі часи. Не забуваймо про них і стараймося любити свій народ, дбати за нього, дивитися сміливо в майбутнє, оцінюючи сучасний політичний та економічний стан в державі. Скажу й таке, що в нашому народі тепер свідомо, без жодних побічних впливів, без фашистів та комуністів, матері продовжують вбивати дітей в своєму лоні. Ці цифри, мабуть, перевищили вже, вмирання з голоду наших предків. Борімося й проти такого винищення нашої нації, уже своїми, а не чужими руками! Хай Господь береже нас від усякого видимого та невидимого зла. Вічна пам'ять тим, хто став невинно убієнним.

м. Львів, Кортумова гора, 27 листопада 2010 р.Б.

Джерело: ugcc.lviv.ua

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове