Категорії

Search

Tags

Як давні галичани осмислювали Розп’яття Христа

16-07-2010

  • Категорія:


Останнім часом ми опрацьовували джерельну базу для висвітлення християнської культури Галицько-Волинської держави. У її численних кодексах є такий вид джерел Х-ХIII ст. як хрести-енколпіони. На переважній більшості давньоруських складнів-релікваріїв на лицевому боці розміщено Розп'яття Христове, яке прославляє викупну жертву Сина Божого, а на зворотному - Богородиця з євангелістами, святими воїнами, апостолами, творцями Божественної Літургії, які разом створюють образ Христової Церкви.


В час епохальних археологічних відкриттів Я. Пастернака в княжому Галичі (1934-1943) було відкрито величезну колекцію хрестів-енколпіонів. Вони траплялись археологам і пізніше, а нерідко селяни Крилоса виявляють металічні хрести-складні і на своїх городах як випадкові знахідки. У 1997 р. більшість із них опублікував професор Прикарпатського університету М. Фіголь у своїй монографії «Мистецтво стародавнього Галича». Серед них нас найбільше вразив бронзовий енколпіон із зображенням символічного престолу приготування (етимасії), Богоматері Влахернської з алегоричними образами євангелістів, який Я. Пастернак знайшов на Золотому Тоці в Крилосі. Назву символу «етимасія» перейнято з Послання апостола Павла до ефесян (6, 15), який закликав: «Приготувати благовістування світу». На престолі зображено подушку, на якій лежить Євангеліє, над ним - хрест та Святий Дух у вигляді голуба, іноді від нього відходять три промені, що символізують Трійцю. З боків престолу інколи зображують херувимів, серафимів і ангелів. У деяких варіантах зустрічається обабіч престолу знаряддя страстей: спис і тростина. Образи євангелістів позначені канонічними геральдичними символами: Матей - ангелом, Марко - летючим левом, Лука - волом і Йоан - орлом.

Енколпіони такого типу унікальні, їм не зустрічається аналогів у візантійському чи у західному декоративно-прикладному мистецтві. Але сюжет з етимасією відомий на візантійських хрестах ХI-ХIII ст., а зображення гербів євангелістів трапляються на романських пам'ятках західного походження. Особливе місце серед такого роду пам'яток належить так званому золотому вівтарю собору Сан-Марко у Венеції - Паларадо, куди входять візантійські і частково західноєвропейські пластинки Х-ХII ст., виконані в складній техніці перегородчастих емалей.

Як бачимо, цей тип енколпіону, що виник на давньоруському ррунті, об'єднав у собі західні і східні риси. Таких хрестів вітчизняна археологія знає лишень декілька одиниць. Один із них входив до давньоруського скарбу, що містив золоті прикраси і був знайдений на Княжій Горі біля Канева. А місце віднайдення іншого, відомого в науковій літературі, довелося довго встановлювати. Його відкрив київський археолог В. Гончаров у 1946 р. на Райковецькому городищі в околицях Бердичева. Кліть № 10 органічно входила до оборонного комплексу городища. Крім того, вона виконувала функції дерев'яної церкви сторожової фортеці Київської землі. Напередодні татаро-монгольської навали навесні 1241 р. дев'ять власників бронзових хрестів-енколпіонів занесли їх до храму і як найдорожчі святині передали священикові на зберігання.

В процесі розкопок давньоруського містечка В. Гончаров відкрив цей невідомий пам'ятник Батиєвого нашестя на Русь. На підлозі спаленої церкви лежали зв'язані докупи дев'ять хрестів-релікваріїв, кругла мідна панагія із зображенням Божої Матері, лита мідна кадильниця і невеликий мідний хрестик із Розп'яттям. Трагізм усього того, що відбувалося тут 770 років тому, підсилюють грецькі написи на більшості з хрестів-енколпіонів: «Се син твій, се матір твоя». Із цими словами звертається помираючий Христос на Голгофі до зображених у круглих медальйонах, на бічних раменах хрестів, Богоматері та Йоана Богослова. З цього випливає, що енколпіони були не тільки культовим предметом особистого благочестя, не тільки виконували захисно-оборонну функцію, а й передусім означали причетність віруючого до своєї Церкви, його повсякчасного єднання з нею. Отоді ми зрозуміли, що ці археологічні пам'ятки як ніякі інші можуть розказати, що для сучасників Галицько-Волинської держави означала смерть Ісуса Христа.

Грецьке слово «енколпіон» буквально означає «на груди». Енколпіон - це складний хрест для зберігання мощей шанованого святого, який зображений на одному боці хреста (звідки їх друга назва - мощевик). Віра в чудодійну силу енколпіонів пов'язана з культом святих мощей, що зародився в ранньохристиянську епоху і був розвинутий у традиції християнської Церкви. Слово «енколпіон» для позначення назви хреста з мощами всередині нього поширилося в IХ ст. Першу згадку про нього знаходимо 811 р. у листі грецького патріарха Никифора до Папи Римського Лева III. Відомо, що патріарх посилав тоді до Риму дарунки, серед яких був і золотий енколпіон з реліквіями Животворящого Хреста. Поява нового слова була пов'язана з іконоборчим рухом у Візантії, який виступив проти культу ікон та реліквій. Адже до того в християнській лексиці існували й інші терміни: релікварії (сховище для реліквій), пекторалі (нагрудна металева прикраса) і ставротека. Власне слово «ставротека» (грец. «хрест» і «скринька») конкретно стосувалося релікварія для зберігання святого Хреста. Тому більшість дослідників схильна вважати, що хрести-екнолпіони з'явилися у Візантії для зберігання частинок Хресного дерева Христа - головної святині християнської Церкви.

На початку IV ст. святій Олені, матері володаря Східної Римської імперії Костянтина, приснився сон, у якому вона бачила місце на Голгофі в Єрусалимі, де були закопані хрести, на яких розп'яли Христоса і двох розбійників. Видіння у сні справдилися, бо імператриця Олена з римськими легіонерами розкопала реліквію Христової Церкви, яка шириться по всьому віруючому світі.

На самих початках енколпіони з фрагментами Господнього дерева були не просто релігійними скарбами для християн, їх виготовляли з дорогоцінних матеріалів у надзвичайно складній художній техніці. За будовою енколпіони складалися з двох з'єднаних шарнірами частин - аверсу (лицевий) і реверсу (зворотний), всередині містилися мощі святих, шматочки Животворящого Хреста та інші християнські реліквії. Половинки відливали в глиняних чи кам'яних формочках, складених з двох частин. Під час виливання лицеві частини діставали фігуральні та медальйонні відбитки. Далі їх могли доповнювати гравіруванням, інкрустацією, декоруванням емалями.

Згідно з повідомленням польського середньовічного хроніста Траскі, золотий хрест-енколпіон належав до скарбниці галицьких князів. Бо коли польський король Казимир III Великий у 1340 р. пограбував княжу резиденцію на Замковій Горі у Львові, то вивіз звідти скарби володарів Галицько-Волинської Русі: дві княжі діадеми, золочений престол, оздоблений самоцвітами, багату мантію, хрести зі щирого золота, один з яких мав великий шматок дерева «з Господнього хреста». Ще один галицький срібний хрест-релікварій з Хресним деревом виявив у музейній збірці Лувру (Франція) відомий мистецтвознавець В. Александрович.

Очевидно, до найголовніших храмів княжого Галича і всього князівства реліквії із Святої землі надходили завдяки династичним і дипломатичним зв'язкам, турботам духовних ієрархів та ревній праці паломників. Такі святощі могли сотні літ зберігатися в галицьких церквах. Святі мощі лежать в основі вівтарної основи кожного християнського храму, а пізніше в антимінсі, що його встановлювали на престолі.

Існує гіпотеза, що серійні міднолиті, так звані сирійські, хрести-енколпіони із зображенням Розп'яття і Богоматері з євангелістами, виготовляли спеціально для паломників як ставротеки. Ідея прославлення Хресної жертви Ісуса Христа була однаково зрозуміла жителям Палестини і Єгипту, Скандинавії і Київської Русі.
У Малій Азії (Сирії і Палестині) хрести-енколпіони створювали при монастирях і мартиріях святих. На Балканах і Дунаї перші християни на основі східносередземноморських взірців виробляли місцеві, значно спрощені варіанти хрестів-релікваріїв. Таким чином, зародившись біля джерел культу пошанування Чесного Хреста, практика виготовлення міднолитих хрестів-релікваріїв для паломників набула широкого розвитку в східнослов'янському світі.

Першим, хто знайшов найдавніші близькосхідні хрести-енколпіони на території Прикарпаття, був прославлений археолог Я. Пастернак. Розкопуючи княжий двір на Золотому Тоці в Крилосі, він мріяв віднайти літописну Спаську церкву. Серед численних сакральних старожитностей пощастило віднайти два древні мідні енколпіони. На одному з них на лицевому боці зображено постать розп'ятого Ісуса з оголеними грудьми та горизонтально розпростертими руками. Згодом, уже в післявоєнні роки, археолог Б. Тимощук розкопав аналогічний «сирійський» складень на розкопках літописного Василева (Буковина).

Появу близькосхідних енколпіонів на території Київської Русі професор Чернівецького університету С. Пивоваров пов'язує з цілеспрямованою діяльністю візантійських православних кіл у сфері християнізації давньоруського населення.

Такі енколпіони, що були знайдені в Галичі, Києві, Василеві, виготовляли при православних (мелькитських) монастирях у візантійських провінціях Сирії та Палестини. Звідти прочани-пілігрими, купці, представники візантійських та дипломатичних місій привозили їх на давньоруські землі. Частину хрестів візантійське духовенство дарувало руським прихильникам християнства.
Однак існує і протилежна точка зору. Сучасна львівська дослідниця С. Боньковська аргументовано доводить, що традиція нагрудних хрестів у Південно-Західній Європі, тобто в Західно-Римській Церкві, була поширена наприкінці IV-V ст. Галицькі хрестики з оголеним Розп'яттям є порівняно раніші навіть від великоморавських (Х-ХI ст.), і вони були виконані під безпосереднім впливом дороманської західно-європейської іконографії.

Нам вдалося ідентифікувати з цією групою релікваріїв двобічний срібний хрестик з літописного Василева (приватна колекція Р. Білика, м. Заболотів) і міднолитий хрест із фондів Національного заповідника «Давній Галич», також знайдений на Золотому Тоці. Їх виявлення переважно в місцях проживання князів та князівської знаті або на руїнах патрональних церков свідчить, що вони належали визначним священнослужителям або ж були інсигніями галицьких правителів. Сховані під ношею неофітів, місіонерів та паломників, вважає С. Боньковська, нагрудні хрестики були тими християнськими відзнаками, які сприяли найранішій, хай на перший порах і спорадичній християнізації населення, що заселяло східнослов'янські, в тому числі й теперішні українські землі.

В історичному процесі склалося так, що за масовістю виробництва і широким побутуванням хрестів-енколпіонів у середньовічному суспільстві домонгольська Русь-Україна показала унікальний приклад у світовій культурно-релігійній традиції, перевершивши за масштабами продукції навіть культове лиття сирійсько-палестинського кругу Візантійської імперії.

До найбільш поширених у Галицькій землі слід зачислити хрести з рельєфним зображенням Богоматері-Оранти із дзеркальним слов'янським написом «Святая Богородице, помагай». При розкопках Десятинної церкви в Києві було знайдено кам'яні формочки двох стулок енколпіона із зображенням Розп'яття і Богоматері на повен зріст із врізним написом «Свята Богородице, помагай». Цікаво, що напис у формі зроблено правильно, а при відлитті він якраз дає зворотне зображення. На думку вченого-археолога О. Рибакова, «дзеркальний» характер напису сприймався як особливий заклинальний прийом і навіть сприяв збуту товарів. Енколпіони із «дзеркальними» слов'янськими написами з'явилися у 1239-1240 роках - після того, як північно-східні землі Русі зазнали навали монголо-татар. Вони мали вберегти інші князівства від знищення.

Рельєфне зображення розп'ятого Христа оточене напівфігурами Богородиці та Йоана Богослова, святителів Миколая і Григорія. Обабіч центральної постаті спасителя розміщені написи: «Хрест нам похвала» або «Хрест нам утіха».

Багато жителів Галицько-Волинської землі, намагаючись уникнути смертельної загрози собі і життю своєї родини, вимушено емігрували в сусідні західні країни.

Тому галицькі енколпіони із «дзеркальним» написом археологи знаходять при розкопках середньовічних міст Болгарії, Румунії, Сербії та Хорватії. А найбільше їх трапляється в Золотій Орді, де мучилися в неволі галицькі християни. Треба зазначити, що в сучасних дослідженнях все активніше звучить така точка зору, що давньоруські хрести-енколпіони потрапляли за межі княжої України не тільки через золотоординське поневолення. Провідна роль Галицько-Волинської Русі у налагодженні зовнішньополітичних, культурних і релігійних зв'язків сприяла тому, що хрести-енколпіони України потрапляли на Балкани, в Угорщину, італію, Польщу, Румунію, Туреччину, країни Балтії і Скандинавії, де їх знайдено понад 100 зразків.

Повною несподіванкою для археологів стало те, що в давньоруському монументальному мистецтві Х-ХII ст. майже не було сцен Розп'яття. Науковцям такі твори були потрібні, щоби точніше продатувати ті чи інші енколпіони. Напевно, що ця ситуація вплинула на мізерне виробництво дрібних іконок з каменю і металу, бо іконографічний сюжет Розп'яття відомий тільки з образів, знайдених на Княжій Горі (збірка меценатів Ханенків), в історичному музеї Стокгольма (Швеції) та на розкопах Новгорода.

Громадяни Галицько-Волинської держави усвідомлювали, що після татаро-монгольської руїни 1236-1239 років на них чекає глобальна катастрофа. З метою її уникнення князь Данило Романович переніс столицю зі старого Галича до новозбудованого Холма. Саме напередодні приходу азійських ординців у Галицькій Русі в сакральному мистецтві стала осмислюватися тема Розп'яття Христового.

У 1981 р. археологічна експедиція під керівництвом В. Ауліха відкрила на Крилоській горі сховище-комору галицького ювеліра, знищену 1241 р. Такого великого ремісничого комплексу ХIII ст. досі не знайдено в жодному середньовічному місті. Дослідники виявили 160 тигельків - спеціальних посудин для лиття прикрас і культових речей з дорогоцінних металів. У сховищі відкрито вісім зразків хрестів-релікваріїв, виготовлених у майстерні. Кожен з них на лицевому боці має зображення Розп'яття. Очевидно, що дві парні бронзові іконки з образами Богородиці і Христа-Пантократора - це готові вироби невідомого галицького ювеліра, а три інші іконки з каменю слугували взірцем для випуску масової продукції. іконку з Розп'яттям можна зарахувати до шедеврів давньоруської пластики ХII ст. Образочок «Зішестя Христа в ад» майже не має аналогів у тогочасному релігійному мистецтві. У центрі на повен зріст зображено Христа. Права рука ісуса простягнута до Адама, що стоїть навколішки. Христос виводить з пекла прародича людства Адама і його дружину Єву. По ліву руку від Христа містяться зображення напівфігур стародавніх царів Соломона і Давида, а над ними - Йоан Хреститель. Це єдине в старій українській іконографії вирішення теми Воскресіння Христа. Животворящий восьмиконечний хрест, який тримає ісус у лівій руці, - це символ перемоги над смертю.

Ще зовсім донедавна сакральному мистецтву княжого Галича в російській дореволюційній, а вслід за нею і радянській літературі майже не відводилося місця. Відкриття ювелірної майстерні в 1981 р. перевернуло всі дотеперішні уявлення. А знахідка єпископського хреста-енколпіона біля фундаментів Успенського собору, який, можливо, належав першому галицькому єпископові Космі (1157-1165), засвідчила, що майстри Галицької Русі виробляли сакральні святині в усіх без винятку художніх техніках, у тому числі в такій складній, як перегородчастих емалей.

Саме тому називаємо знахідки пам'яток давньоруської іконографії вічними таємницями української археології, бо кожне нове покоління дослідників з новою силою достовірних фактів пізнаватиме істини великого Христового вчення.

Ігор КОВАЛЬ, Андрій ВОРОБЧАК

http://www.galychyna.if.ua/

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове