Американські католики очима російськомовного американського протестанта

07-06-2010

• Категорія:

• Теги:

• цікавинки

На захист американських католиків

  Вигляд з моєї келії на церкву св.Анни 

 

Спостерігаючи як останнім часом розвивається скандал довкола Католицької Церкви в США, та і у всьому світі, я вирішив викласти свої власні спостереження за американськими католиками з якими мені пощастило працювати останнім часом. Зазначу, що в цій статті я не збираюся розглядати теологію церкви і її вплив на особисте (читай інтимне) життя ні служителів, ні людей, які їх оточують. Я хотів би описати свій досвід трирічного спілкування з представниками верхівки римо-католицької церкви Центральної Каліфорнії. Вважаю важливим наголосити, що сам я є ревним прибічником вчення Мартіна Лютера (а також вважаю, що явище целібату не має під собою природної і біблійної основи).

Спершу, мабуть, напишу як я попав до католиків.

Близько трьох років тому, працюючи на одному з комерційних телеканалів в центральній частині Каліфорнії, я почав підшукувати собі інше заняття, спокійніше, бо робота в подібних установах вимагала все більше і більше нервів, яких у мене, природно, не було. У той час я виконував обов'язки master control operator, хто знає - той зрозуміє: вже аж занадто стресова ця позиція. Але все по порядку. Одного дня я зустрівся з менеджером католицької телестанції м. Фресно, в Каліфорнії, і, як виявилося надалі, - невипадково. Дізнавшись, що я шукаю собі нове місце роботи він дав мені свою візитку, і нагадав мені подзвонити йому. Засунувши візитку мого майбутнього боса в кишеню я і думати забув про його пропозицію.

Час йшов, а мені ставало все важче і важче виконувати свої обов'язки на колишньому місці роботи.

А в цей час один з продюсерів цього католицького каналу пішов у відпустку з причини хвороби, а незабаром і зовсім помер. Мене попросили зайняти його місце. Відразу запропонували непогані умови і хорошу зарплату. Коротше кажучи: не маючи практично жодного уявлення про американських католиків я почав свою діяльність на єдиній католицькій телестанції в США. В цілому робота тут, як говориться, не бий лежачого, хоча інколи доводиться пахати, але в основний час ніхто тут особливо не напружується, хіба що парочка активістів. Яскравий приклад тому один продюсер-ведучий. У цього дідуся (йому вже за 60) за останніх 20 (!) років роботи на цьому каналі назбиралося близько півроку відпустки! Він працює по суботах і навіть у неділю, якщо потрібно. Дуже милий такий дідусь. Говорить, до речі, на чотирьох сучасних мовах, а також на грецькій і латині, що на фоні основної маси папуасів дуже навіть непоганий показник :-). І основний кістяк нашої телестанції - подібні типажі: порядні люди, трудоголіки, одним словом, зразкові католики.

         Мої співпрацівники (я - перший зліва)

До речі, з двох десятків співробітників, лише половина за віросповіданням - католики. Інші - протестанти, лютерани (!), і навіть є парочка атеїстів, які ні в Бога, ні в біса не вірять. Коротше кажучи, спостерігається тут повний релігійний і культурний Вавилон. З віротерпимістю тут теж все гаразд - ніхто нікого не принижує за інші погляди, або відсутність таких...

Вищезазначений дідусь-продюсер, окрім списку згаданих достоїнств, веде щотижневе ток-шоу під назвою "Forum for а better understanding", що на людську мову перекладається як щось на кшталт - Форум взаєморозуміння між релігіями. Протестанти, католики, меноніти, православні, мусульмани, а також індуїсти і представники інших більш екзотичних вірувань збираються за одним столом і обговорюють питання віри в своїх традиціях під дахом католицької церкви. Можете назвати хоч би один приклад подібного явища, скажімо, у протестантів або у православних? Особисто я, за більш ніж два десятиліття перебування в цих церквах, нічого схожого там не бачив. Більше того - бачив лише оскаженілий антагонізм, і, часто, відсутність всякого діалогу.

Працює у нас також один інженер з колишніх військових. Раніше він служив у військово-морських силах США. Дуже тямущий такий мужик. Абсолютно невіруюча людина. Проте для нього, як, втім, і для всіх американців, робота окремо - погляди окремо. Не дивлячись на діаметрально різні думки по низці питань, а такі часто виникають (уявіть: він - досвідчений військовий, наше керівництво - консервативні католики), колишній моряк дуже шанобливо відноситься до "священства святого". А вони, у свою чергу - до нього по достоїнству.

               З монсеньйором МакКормік після зйомок служби

Інший приклад. Є у нас в єпархії дядько Сем - мексиканець, років 45-ти. Все життя був наркоділером. З продажу наркотиків заробляв купу бабла. Потім покаявся. Прийшов в церкву і став працювати прибиральником! За сумісництвом, кожен ранок, зі всією старанністю, варить нам каву в кафетерії. Працює тут вже не один рік. Смиреннішої людини я не бачив ні в одній церкві! Не брешу.

Коли в свій перший робочий день, я дізнався, що працюватиму пліч-о-пліч з баптистом, я невимовно тому зрадів. Трохи пізніше в тій же мірі засмутився. Річ у тому, що саме цього представника протестантської церкви у нас недолюблюють найбільше. І зовсім не через його "церковні" погляди, а через невміння жити в суспільстві. Одним словом, виявився він людиною з гнилинкою, шісткою, натуральним американським стукачем, негідним не лише називатися християнином, але і зовсім людиною. Саме від його підступних і брехливих вчинків страждає часто весь колектив. А він сам ходить і проповідує Біблію. І працює, до речі, гірше за всіх. Через нього страждають всі, проте терплять, як терплять в нормальному американському суспільстві атеїстів, баптистів, індуїстів, християн, геїв, юдеїв, гоїв і інших нонконформістів.

Терпіло це товариство і мене так десь близько року. Тоді я не лише страшно критикував весь американський капіталістичний устрій суспільства, але і часто до своїх прямих обов'язків відносився наплювацька. Наприклад, спізнювався на пару годин або взагалі без попередження не з'являвся на роботу, що, безумовно, є вкрай недопустимим! Але вони і це терпіли, застерігаючи мене потихеньку...

  Єпископ нашої єпархії з священиками

Що ж стосується єпископів і всієї "духовної" братії, то можу сказати лише добрі слова про них. Ні слова нарікання, окрім, може одного з них, максимум двох, яких можна звинуватити хіба що в зарозумілості і вимозі надмірної уваги до своєї персони.

Розповім один відповідний випадок із цього приводу. Випадок стався рано вранці. Я поспішав на своє робоче місце, і по дорозі вирішив забігти у туалет. Прямо по курсу туалетних кімнат у нас розташовується автомат для напоїв. До нього підходить священик (як пізніше я взнав, він є вікарієм, тобто одним з представників єпископа нашого регіону, коротше кажучи його ліва рука). Купує пепсі і щось бурчить собі під ніс, я ж в той час ховаюся за дверима. Я не відповідаю ні слова, бо страшенно поспішаю. Повертаючись назад, я чую його невдоволене бурмотіння, щодо мене. Приходжу на своє робоче місце і мене викликає головний менеджер. Закриває свій кабінет на ключ (не подумайте нічого поганого:-), і починає мені читати нотації з приводу цього інциденту.

Доречно зазначити, не дивлячись на моє "російське" походження, мене не тримають тут за якусь третю особу. У нас працює, напевно, більше неамериканців, ніж самих американців. Цьому, природно, сприяє близькість до мексиканського кордону. Хоча є і китайці, португальці, італійці і навіть одна японка. Під час робочого дня ми, звичайно, жартуємо один над одним, в сенсі національностей, проте далі за це справа, як правило, не заходить.

Але повернемося до наших баранів, тобто священиків. Серед них я знаю велику кількість грамотних і вчених мужів, гідних називатися християнами.

До алкоголю католики відносяться терпимо, (не у пустелі ж Сахара живемо!), проте, в своїй основній масі, не "зловживають вином".

Йдемо далі. Серед всієї цієї братії я чув всього двічі за три з невеликим роки, щоб хтось згадав про таке явище як педофілія. Причому один раз це прозвучало з боку технаря, людини, яка не має жодного відношення до "сану", а вдруге - з вуст самого єпископа нашої єпархії. Природно, католики не дуже люблять розповсюджуватися на цю тему, навіть серед своїх. Це для них ніби табу. Проте, один раз під час регіональної конференції єпископ повідомив, що хтось подав позов до суду на єпархію через священика, що служив в нашій єпархії в першій половині минулого століття і який мирно опочивав (сподіваємося) в царстві небесному. Позов так і закрився у зв'язку з браком доказів на "розпусника".

Це був один-єдиний позов, поданий на служителя церкви за всю історію нашої єпархії. І той закінчився нічим. Це було торік. В той же час, помітивши як ЗМІ починають кампанію проти церкви, рада католицьких єпископів США розпорядилася видати і розповсюдити формуляри для скарг щодо педофільської (або іншої злочинної) практики будь-якого члена, у всіх католицьких організаціях країни. За запевненням єпископа, будь-хто, хто поступає на служіння, або роботу в єпархії, зобов'язаний пройти перевірку на кримінальне минуле. Включаючи священиків, вчителів в католицьких школах і навіть волонтерів. І перевіряють всіх не лише сановники в рясах, але і поліцейське око теж не дрімає. Як результат - жодного скандалу у відомстві нашого єпископа ще не було, і єпархія, розташована в найбіднішому регіоні країни, процвітає, що не можна сьогодні сказати про найбільші і найбагатші церкви Бостона, Чикаго, Нью-Йорка або Лос-Анджелеса.

  Резиденція єпископа римо-католицької церкви центральної Каліфорнії

Руслан Гуржій
Фресно drugoe.us

переклад Milites Christi Imperatoris