Питання і відповіді: приєднання до Католицької Церкви і зміна обряду

24-04-2010

• Категорія:

• Теги:

• цікавинки

На сайт Інформаційної служби Архиєпархії Божої Матері в Москві поступає багато питань, пов'язаних з приєднанням до Католицької Церкви, і, зокрема, з питанням збереження або зміни обряду в даному випадку. Роз'яснення дає Генеральний вікарій Архиєпархії Божої Матері в Москві монсеньйор Сергій Тімашов.

Борис запитує: «Здрастуйте! Дізнався про таку річ, що нібито при переході з православ'я в католицтво, після курсів катехизації треба посилати лист до Ватикану про дозвіл стати католиком латинського обряду, а чому тоді настоятелі нічого про це не говорять?»

У цьому питанні є відразу декілька моментів, які вимагають уточнення. Перш за все, некоректно говорити про «перехід», начебто мова йде про перехід з однієї парафії в іншу. Католицька Церква, будучи переконаною в істинності і дійсності таїнств в Східних Церквах, не ставить під сумнів ту християнську традицію, яку ці Церкви зберігають (про це ясно свідчать, зокрема, документи II Ватиканського Собору). З іншого боку, Католицька Церква переконана в тому, що їй ввірена повнота істини, і тому вона не може не приймати в число своїх членів людей, які, будучи дійсним чином хрещеними поза Католицькою Церквою, бажають вступити в спілкування з Церквою, зібраною довкола Єпископа Риму, в якій, як навчає той же II Ватиканський Собор, перебуває повнота Церкви Христової.

По-друге, бажання вступаючих в повноту спілкування з Католицькою Церквою зробити це саме в латинському обряді зовсім не є чимось очевидним - принаймні, для самої Церкви. Адже згідно з каноном 35 Кодексу канонів Східних Церков «хрещеним не-католикам, вступаючим в повне спілкування з Католицькою Церквою, належить зберігати і практикувати свій обряд всюди і дотримувати його, наскільки це в їхніх силах. Таким чином, вони мають бути прийняті в Церкву sui iuris того ж обряду, причому зберігається право осіб, спільнот або регіонів в особливих випадках звертатися до Святого Престолу.

Як бачимо, Церква настійним чином рекомендує східним християнам, що приєднуються до неї, залишатися в своєму, тобто в даному випадку у візантійському обряді, і лише якщо це є неможливим, можна звернутися з проханням до Святого Престолу про зміну обряду.

Чому Церква так наполягає на збереженні обряду?

Оскільки йдеться про хрещених людях, Церква не може не звертає уваги на те, що вони вже належать до певної традиції, яка привела їх самих, чи їх батьків або родичів до ідеї хрещення. Початком християнського життя є саме хрещення, а не момент більш менш свідомого знання катехизи. Таким чином факт хрещення людини в якійсь християнській Церкві або церковній спільноті означає, що вона через свою особисту історію вже включена в якусь спадщину, яка і називається обрядом. Католицька Церква визнає існування всередині себе обрядів, що відносяться до шести традицій, і стверджує рівну гідність Церков, які є виразом цих обрядів.

Треба визнати, що історично у багатьох випадках мало місце уявлення про деяку перевагу і досконалість латинського обряду в порівнянні з іншими, яке дуже часто несвідомо (втім, інколи і свідомо) вело до прагнення переконати християн, що усвідомлюють потребу в католицькій єдності, практикувати віру саме в латинському обряді. Саме ці помилки привели поступово в XIX столітті Римських Пап до необхідності затвердити і захищати рівну гідність всіх обрядів, і фактично забороняти латинському духовенству переманювати в свій обряд недосвідчених і недостатньо досвідчених в реальному церковному вченні християн. Рівна гідність обрядів є твердим і чітким вченням Католицької Церкви, і це вчення, оскільки воно було затьмарено забобонами, потребувало такого дисциплінарного і канонічного захисту.

Керуючись прагненням захистити рівність обрядів і максимально полегшити спосіб життя в католицькій вірі, Церква не залишає питання приналежності до обряду на вільний вибір християнина. Обряд визначається у момент хрещення. Його визначають або батьки, що бажають хрестити дитину, або сам дорослий, який бажає прийняти хрещення.

При цьому важливо розуміти, що з точки зору дисципліни Церкви приналежність до обряду визначається приналежністю до певної культурної і духовної спадщини, а не приналежністю служителя хрещення. Підкреслю ще раз: обряд визначається походженням приймаючого хрещення, а не тим, в якому храмі і яким служителем здійснено хрещення. Наприклад, якщо батьки-католики з причини відсутності в межах досяжності католицької парафії принесли хрестити дитину в православний храм, вона не стає від цього членом Російської Православної Церкви.

Проте факт реальної життєвої зустрічі з Христом в Церкві, що практикує інший обряд, відмінний від обряду хрещення (наприклад, в латинському обряді для православних християн) може складати серйозний мотив для переходу в Церкву саме латинського обряду. Проте визначити, чи є цей мотив законною причиною для зміни обряду, згідно з канонічним правом, може не сам християнин, і навіть не настоятель, з яким він пов'язаний, але лише Апостольський Престол.

«А як бути з тими хто проходив приєднання до того як був потрібний дозвіл на зміну обряду», запитує Андрій. «Який їх статус?»

Кодекс канонів Східних Церков діє з 1990 року. Отже, принаймні з того часу, жодне імпліцитне бажання приєднатися до Католицької Церкви саме в латинському обряді, якщо воно не було висловлене Апостольському Престолу у відповідному письмовому проханні, жодних правових наслідків не несе. Всі християни, які були хрещені в Православній Церкві і згодом прийняті в повноту спілкування з Католицькою Церквою, є католиками візантійського обряду, якщо вони не просили і не отримали дозволу Апостольського Престолу про зміну обряду.

Слід визнати, що протягом достатньо довгого часу священнослужителі і катехити латинських парафій, зустрічаючись з проханнями про приєднання до Католицької Церкви, не звертали своєї уваги і уваги віруючих на ці положення церковної дисципліни.

Питання: «Що представляє собою "обряд" приєднання (якщо людина вже була хрещена в Православній Церкві), це "8-е таїнство"?»

Зрозуміло, не йдеться про таїнство. Католиком є кожен, хто або хрещений в Католицькій Церкві, або вступив в неї формальним актом. Акт приєднання є безповоротним і нескасовним, тому Церква наполягає на тому, щоб було зроблено все можливе для того, щоб це рішення було прийняте свідомо. Відповідальним за це є настоятель парафії, і він приймає рішення, які форми підготовки для цього необхідні.

Питання Івана: «Чи є катехизація обов'язковою при переході з Православної Церкви в Католицьку (приєднанні)»?

Оскільки катехизацією називається передача віри при підготовці до хрещення, неможливо тут говорити про катехизацію у власному сенсі слова. З іншого боку, очевидно, що саме рішення про вступ до повного спілкування з Католицькою Церквою має бути усвідомленим - не лише для того, хто про це просить, але і для самої Церкви. Спільноті Церкви повинно бути зрозумілим, що християнин, який просить про повне спілкування, розуміє, що таке Церква, і що з його боку це не миттєве рішення. Спілкування надається, в нього приймають, і це означає, що недостатньо лише бажання, але потрібна і активна дія іншої сторони. Таким чином, те, що в даному випадку звичайно називають «катехизацією», насправді є періодом ознайомлення з вченням Католицької Церкви, знайомства з католицькою спільнотою як такою, щоб людина чітко бачила, куди йде. Весь цей період направлений на забезпечення більшої свободи в ухваленні рішення про приєднання.

Оскільки повне спілкування очевидним чином передбачає і прийняття таїнств, то Церква зі свого боку повинна переконатися, що людина до цього прийняття таїнств готова, що у неї є правильне розуміння своєї церковної приналежності, розуміння сповіді і причащання. Традиційно цей час складає декілька місяців. Зокрема, Церква звертає велику увагу на належне святкування Дня Воскресіння Господнього, перш за все, через участь в недільній літургії.

З цим пов'язано інше питання Івана: «Якщо людина не хоче проходити катехизацію (внаслідок нестачі часу, якщо вона вже має при цьому віру і знання), чи може вона бути приєднана, чи ж вона "зобов'язана" пройти непотрібний їй курс?»

Підставою для негайного приєднання до Католицької Церкви може бути лише безпосередня небезпека смерті. Це може зробити будь-який католицький священик. У всіх інших випадках причин для особливого поспіху немає.

Важливо розуміти, що про приєднання до Церкви можна лише просити, цього неможливо вимагати. Спроба вимагати чогось в Церкви є свідоцтвом недостатнього розуміння її природи, і не свідчить про наявність у людини католицької віри.

Питання: «Чи означає це, все ж, що католики, які дізналися про свою приналежність до візантійського обряду, тепер повинні приступати до таїнств саме в парафіях візантійського обряду?»

Доречне слово: покликані. Канон 40 Кодексу канонів Східних Церков виражає тверде побажання Церкви, щоб вірні прагнули глибше пізнавати і любити свій обряд. В той же час, наполягаючи на приналежності обряду, витікаючому з хрещення, Церква передбачає можливість для кожного конкретного християнина приходити і приймати таїнства в Католицькій Церкві будь-якого обряду.

Інформаційна служба Архиєпархії Божої Матері в Москві

переклад Milites Christi Imperatoris