Карл І імператор Австрії (Карл І Габсбурзький)

• Категорія:

• Католицькі святі

Карл І народився 17 серпня 1887 року, в замку Перзенбойг в Австрії. Його батьками були ерцгерцог Отто Франц і принцеса Марія Йозеф Саксонська, дочка останнього короля Саксонії. Імператор Франц Йосиф I був дядьком Карла.

Карл отримав католицьку освіту. З самого дитинства за нього постійно молилась група осіб, з якої після його смерті виникла "Ліга молитви імператора Карла за мир народів". У 1963 році вона стала молитовно спільнотою, що отримала церковне визнання.

В Карлові зростала глибока посвята Пресвятій Євхаристії і Пресвятому Серцю Ісуса. Перед тим як прийняти важливе рішення він завжди звертався до молитви.

21 жовтня 1911 року він одружився із принцесою Зітою Бурбон-Пармською. Пара була благословенна вісьмома дітьми впродовж десяти років їх щасливого і зразкового подружнього життя. На своєму смертному ложі Карл сказав до Зіти: "Я любитиму тебе вічно."

Карл став спадкоємцем трону Австро-Угорської імперії 28 червня 1914 року після вбивства Франца Фердінанда.

З початком Першої світової війни і після смерті імператора Франца Йосифа, 21 листопада 1916 року, Карл став імператором Австрії. 30 грудня його коронували Королем Угорщини.

Карл розглядав цей пост як спосіб слідувати за Христом: в любові і турботі про довірений йому народ і присвяті свого життя йому.

Він розмістив найбільш священний обов'язок короля - відданість миру - в центрі своїх турбот в ході жахливої війни. Серед політичних лідерів він був єдиним, хто підтримував спроби Бенедикта XV встановити мир.

Що стосується внутрішньої політики, незважаючи на вкрай важкі часи, він запровадив зразкове соціальне законодавство, натхнене соціальним християнським вченням.

Завдяки його проводу, вкінці конфлікту став можливим перехід до нового порядку без громадянської війни. Однак його вигнали з його країни.

Папа побоювався зросту комуністичної сили в центральній Європі і попросив Карла заново встановити владу в Угорщині. Але обидві спроби були невдалими, оскільки перш за все Карл прагнув уникнути спалаху громадянської війни.

Карл був засланий на острів Мадейра. Оскільки він вважав свій обов'язок дорученням від Бога, він не міг відректись від своєї позиції. Там він захворів на запалення легенів і прийняв цю хворобу як жертву за мир і єдність його народу.

Карл сприймав свої страждання без нарікань. Він простив всім, хто змовився проти нього, і помер 1 квітня 1922 року. Погляд його був звернений до Найсвятіших Тайн. На смертному ложі він повторив своїй дружині девіз свого життя: "Я завжди і у всьому намагаюсь зрозуміти Божу волю і йти за нею, і це - найкращий шлях".

Будучи у вигнанні, Карл сказав: "Допоки Бог даватиме мені силу виконувати мій обов'язок, я не зречуся трону, до якого я прив'язаний священною клятвою."

Коли Карл помирав, він покликав свого сина Отто (Отто фон Габсбург), свого наслідника, на останню розмову; наступного дня він сказав: "Він повинен знати, як поводити себе в кожній ситуації - як католик і як імператор."

Через п'ятдесят років після смерті Карла його тіло оглянули і виявили нетлінним.

Процес беатифікації

Католицька Церква шанує Карла І за те, що він втілював свою християнську віру у прийняття політичних рішень, а також за його наполегливу роль миротворця під час війни, особливо після 1917 року. Використовуючи католицьке соціальне вчення, він створив соціальне законодавство, яке частково діє і сьогодні.

Процес беатифікації розпочався у 1949 році, коли свідчення його святості були зібрані у Віденській архидієцезії. У 1954 році його проголосили блаженним.

14 квітня 2003 року Конґреґація в справах канонізації Святих, в присутності Папи Івана Павла II, оприлюднила "героїчні чесноти" Карла І, що стало кроком на шляху його канонізації.

21 грудня 2003 року на основі висновків трьох медичних експертів Конґреґація засвідчила, що чудо у 1960 році відбулося за заступництвом Карла І. Це було науково необґрунтоване зцілення бразилійської монахині від виснажливого варикозного розширення вен; після того, як вона молилась за його беатифікацію, вона змогла встати з ліжка.

3 жовтня 2004 року Папа Іван Павло II беатифікував його. Також Папа проголосив 21 жовтня, день одруження Карла з принцесою Зітою у 1911 році, днем пам'яті Карла. Беатифікація викликала непорозуміння через помилкову думку, що Карл наказав Австро-Угорській армії використовувати отруйний газ під час І світової війни, хоча насправді він був першим і єдиним світовим лідером в часі війни, який заборонив його використання.

31 січня 2008 року, після 16 місяців розслідування, церковний трибунал офіційно визнав друге чудо, здійснене за заступництвом Карла I. Жінка-протестантка з Флориди, віком біля 50-ти років, хворіла на рак грудей і була прикута до ліжка після того, як рак поширився до печінки і кісток. Лікарі поставили їй смертельний діагноз. Але після заступницьких молитов до імператора Карла, жінка (котра захотіла залишитись невідомою) була повністю оздоровлена.

Історія почалась, коли Джозеф і Пола Меланкон, подружня пара з Луїзіани (Америка) і друзі зціленої жінки, поїхали до Австрії, де зустрілися з Ерцгерцогом Карлом Петером, сином Ерцгерцога Рудольфа і внуком імператора Карла І. Ерцгерцог запросив пару на беатифікацію його дідуся в Римі в 2004 році. Пані Меланкон передала новену до Блаженного Карла своїй братовій Ванессі Лінн O'Ніл з Атланти.

"Коли я отримала новену, я знала, що найкраща товаришка моєї мами хвора, і в той момент я зрозуміла, що маю робити" - розповідає п. O'Ніл. "І тоді я почала молитись новену."

Справу оздоровлення жінки розглядав офіційний церковний трибунал. Він розглянув всі свідчення і запросив до участі медичних експертів, які не змогли знайти наукового пояснення оздоровлення цієї жінки.

Історики вважають Карла відважною і високоповажною особою, яка намагалася стримати Першу світову війну.

Англійський письменник Герберт Вівіан писав: "Карл був великим лідером, князем миру, який хотів спасти світ від війни; державним діячем з ідеєю спасти свій народ від складних проблем його Імперії; Королем, який любив свій народ, безстрашним чоловіком, благородною душею, святим, від чийого гробу іде благословення."

Анатоль Франс, французький новеліст, писав: "Імператор Карл є єдиним достойним чоловіком, який вийшов з війни лідером, однак він був святим і ніхто його не слухав. Він щиро прагнув миру, і тому його відкинув увесь світ. Це був прекрасний шанс, який втратили."

Ці думки додають ваги словам Папи Пія Х, сказаним під час аудієнції для молодого Карла: "Я благословляю Ерцгерцога Карла, який буде майбутнім Імператором Австрії і допоможе вести свою країну і народ до більшої честі і багатьох благословень - але це стане очевидним лише після його смерті."

Вислови Карла І:
• "Тепер ми маємо допомагати один одному прийти до Небес." - 22 жовтня 1911 року до дружини Зіти на наступний день після одруження.
• "Я - офіцер всім своїм тілом і душею, але я не розумію, як ті, хто покидають своїх найдорожчих і йдуть на фронт, можуть любити війну." - до дружини Зіти після спалаху Першої світової війни.
• "Я виконав свій обов'язок, коли прийшов сюди. Як коронований Король, я маю не лише право, а й обов'язок. Я повинен відстоювати право, честь і гідність Корони.... Для мене, це справа не з легких. До останнього подиху життя я мушу іти шляхом свого обов'язку. Що б я не робив, наш Господь і Спаситель провадив мене." - до Кардинала Івана Чернова після невдалої спроби повернути Угорський трон у 1921 році.
• "Я повинен терпіти це, щоб мій народ об'єднався знову." - сказано на о.Мадейра під час важкої хвороби.
• "Я більше не можу... Нехай буде воля Твоя... Так... Так... Як Ти того хочеш... Ісусе!" - останні слова, коли споглядав розп'яття, яке тримала його дружина Зіта.

Під час проповіді 3 жовтня 2004 року з нагоди беатифікації Карла І, Папа Іван Павло ІІ сказав: «Основне завдання християн полягає в пошуку, розумінні і слідуванні Божій волі у всьому. Християнський державний діяч, Карл І імператор Австрії, стояв перед цим викликом кожного дня. З його точки зору, війна була "чимось жахливим". Серед шуму Першої світової війни він прагнув поширювати мирну ініціативу мого попередника, Бенедикта XV.

Від самого початку, імператор Карл вважав свої повноваження служінням своєму народові. Його основною турботою було йти за християнським покликанням до святості також і в політичних діях. Саме тому його думки звертались до соціальної підтримки. Нехай він буде прикладом для всіх нас, а особливо для тих, хто сьогодні несе політичну відповідальність в Європі!»

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове