Мануель Лосано Гаррідо – «Лоло»

• Категорія:

• Католики - свідки віри

Слуга Божий Мануель Лосано Гаррідо - «Лоло», як всі його називали, - народився в Лінаресі (Хаєн, Іспанія) в 1920 році. У віці 22 років в результаті прогресуючого паралічу він виявився прикований до інвалідного візка. Останні дев'ять років життя він був повністю сліпий.

Лоло був членом «Католицької дії», який вкрай серйозно відносився до Євангелії, або, як сказав про нього його друг: «Він був відданий християнству, відданий своїй вірі». Він настільки серйозно відносився до Євангелії, що одного дня хтось (а це був Брат Роже з Тезе), прийшов в його дім, послухав його, побачив його немічне тіло, взяв перо і написав на абажурі його настільної лампи: «Лоло - таїнство страждання».

В цього парубка з «Католицької дії», з лиця якого ніколи не сходила посмішка, який був з одного боку «чоловіком скорботи», а з іншого, - джерелом радості для сотень молодих і дорослих людей, що приходили до нього за порадою, була своя таємниця.

Таємниця Лоло

У дитинстві Лоло захоплювався спортом і природою, був радісною дитиною, і став ще радіснішим юнаком. Ввійшовши у доросле життя, він з насолодою вбирав навколишній світ. Лоло став учасником апостолату «Католицької дії» в молодіжному центрі в Лінаресі в 30-х роках. «Католицька дія» була для нього всім.

В «Католицькій дії» він зміцнив своє благочестя Євхаристії, яким в особливий спосіб було позначено його життя. Його статті про свято Тіла і Крові Христових, про Великий Четвер, про священство красномовно свідчать про це. Вже будучи паралізованим, - дивлячись з балкону свого будинку напроти церкви Св. Марії, де він був хрещений і де тепер спочиває в мирі, - дивлячись з цього балкону, роблячи перерву в роботі, він говорив: «А тепер, віч-на-віч з дарохранительницею, я поговорю з Ним».

Його шанування Євхаристії, слідуючи якому він, подібно до св. Тарсиція, під час Громадянської війни таємно проносив ув'язненим Євхаристію, стає ще глибшим, коли він сам проводить Страсний Четвер у в'язниці, поклоняючись Пресвятим Дарам, які були таємно передані йому в букеті квітів.

Євхаристія була для Лоло всім. Як говорить його біограф, оскільки Лоло відкрив для себе, чим є Євхаристія для Церкви і для кожного християнина, він вже не міг прожити ні дня, не «розділивши трапезу з Богом». Євхаристія зміцнювала його дух в немочі, вселяла радість в стражданні, була джерелом апостольського завзяття і натхненням його пера.

Апостол

Лоло - обійнятий жаданням апостольського служіння молодий чоловік - жив в часи, коли віра терпіла насмішки і навіть гоніння. Він їхав з одного міста в інше, щоб поширювати ідеї «Католицької дії». Він не вагаючись використовував будь-яку можливість для євангелізації. Він закоханий в Христа і просить Його: «Позич мені Твоє серце... щоб я ні до чого не відносився поверхнево і егоїстично, але серйозно сприймав свій обов'язок любити Тебе Твоєю мірою». Живий і легкий на підйом, Лоло зустрічається з болем: «Біль радикально змінив мою долю. Я був вимушений покинути студентську аудиторію, і був приречений на самітність і мовчання. Я мріяв стати журналістом, але не зміг вчитися в інституті. Я мріяв бути апостолом, але не міг більше ходити по місту. Проте тепер я дістав можливість втілити свій ідеал і своє покликання так глибоко, як навіть і не мріяв про це», пише він в «Листах під знаком хреста».

Паралізований

Бог дав цьому апостолу «покликання хворої людини»: «Моя професія: інвалід». Параліч наступав так швидко, що він втрачав силу і рухливість з кожним днем. Але незважаючи на те, що його тіло перетворювалося на перекручений клубок хворих кісток, він ніколи не скаржився. Коли відняло праву руку, він навчився писати лівою; коли втратила рухливість і ліва, він почав записувати на диктофон. Так він став невтомним журналістом і письменником в інвалідному візку.

Письменник і журналіст

Дві характерні історії: коли пальці ще трохи слухалися його, Лоло подарували друкарську машинку. І ось перше, що він написав: «Господи мій, дякую Тобі! Нехай перше слово - Твоє ім'я - завжди буде силою і душею цієї машинки... Нехай Твоє світло і ясність будуть розумом і серцем всього, що я на ній надрукую, щоб все написане було благородним, чесним, вселяючим надію».

Коли він дізнався, що священик прийде до нього додому служити Месу, він сказав: «Швидше, візьміть машинку і поставте її під стіл: нехай древо хреста пустить в ній своє коріння».

Коріння! Як глибоко воно проникло в його життя, і наскільки багатим був урожай.

Синай

Прикований до візка, Лоло стає журналістом і письменником. Більш того, він стає засновником руху «Синай» - групи, яка молитовно підтримувала пресу. Група з дванадцяти хворих людей разом з черницею взяли на себе «духовну опіку» над одним засобом масової інформації. Поступово в групі стало більше трьохсот невиліковно хворих. Лоло підтримував і надихав їх своїм пером. Подібно до Мойсея, який із здійнятими руками молився за Ізраїль на горі Синай, ці хворі люди, які «не можуть ні підняти рук, ні ходити на своїх ногах», стають християнською і апостольською підтримкою для журналістів.

Лоло написав «Десять заповідей журналіста» і «Молитву за журналістів», і він міг зробити це по праву, тому що сам був християнським журналістом, причому двояким чином: по-перше, він вмів говорити про справи віри, а по-друге, що важливіше, він вмів говорити про все з точки зору вчення Церкви і віри: про шахтарську справу, про будівництво, про культуру, про сільське господарство і про долю світу...

Інвалід, який працював, не покладаючи рук

Лоло, як письменник і журналіст, був самоучкою. «Я заробляю на хліб у поті чола свого», сказав він, коли йому вручали одну з багатьох його літературних премій. Він написав дев'ять книг про духовність, щоденники, есе, автобіографічний роман, і сотні статей в національній і місцевій пресі... Лоло - працівник, який долав біль, хвора людина, яка працювала від зорі до зорі. Рік за роком його життя складалося з наполегливої праці і боротьби з тяжкою хворобою. Але його життя було повне миру завдяки його таємниці: поклонінню Пресвятій Євхаристії і шануванню Богородиці, з якої виникала гаряча любов до Церкви і невпинне служіння їй.

Закоханий в Церкву

Гаряча любов до Церкви зростала в Лоло з кожним днем. Він жив в ритмі «Соборної Церкви». З якою старанністю він «вчитувався» - навіть коли вже був абсолютно сліпий - в хроніки і думки отців і богословів Другого Ватиканського Собору, і як глибоко він проникався духом Собору!

Заразлива радість

Все його життя було пронизане прийняттям свого болю в мирі і з радістю, як задум Божий. Завдяки цьому кожен день свого життя, зустрічаючись з людьми, він ставав джерелом заразливої радості. Біля Лурдського гроту Лоло, хворий паломник, сказав Богородиці: «Я приношу тобі радість, блаженну радість». І Богородиця прийняла і помножила насіння радості і доброго гумору, яким він щедро ділився зі всіма, хто приходив його відвідати.

Виняткове життя - нормальне життя

Його лікар говорив йому: «Ви найбільш хворий з моїх пацієнтів - і найздоровіший!» Йому вдалося зробити свої надзвичайні страждання звичайними, рутиною. Найвинятковіше в ньому саме те, що Лоло змушував їх виглядати «нормальними», начебто він був сильною і здоровою людиною! Воістину, він був Йовою XX століття.

3 листопада 1971 року

Земне життя Лоло закінчилося 3 листопада 1971 року. Це був день пам'яті св. Мартіна Порреса, святого, чий подвиг звершився в упокорюванні - подібно до Лоло, велика частина життя якого пройшла на квадратному метрі, який займав його візок. Разом зі священиком він читав «Отче наш» і «Радуйся Марія»: «Молися за нас, грішних, нині і під час смерті нашої...» І в цей момент його серце зупинилося - серце, «якому тісно в його грудях», як любив повторювати його лікар.

Прийшов його час впасти в обійми Бога, якого він любив так глибоко і так ніжно, і якому він, - співрозп'ятий з Ним на хресті через довгу і болісну хворобу - віддав себе цілком, без залишку.

Його праці принесли багатий урожай: всі його роботи були перевидані. Незабаром після його смерті виникло товариство сприяння його канонізації. Знаючи його смиренність, можна припустити, що він з посмішкою поглядає з небес на ці праці. Монс. Сантьяго Гарсія Арасіл, єпископ Хаєнський, почав і закінчив єпархіальний етап процесу канонізації в 1994-1995 роках. Після цього положення про життя і героїчні чесноти Слуги Божого Мануеля Лосано Гаррідо були опубліковані Конгрегацією з канонізації святих. У грудні 2009 року Папа Бенедикт XVI затвердив декрет про визнання чуда, скоєного за заступництвом Лоло: лікарі визнали, що скоєне в 1972 році зцілення дворічної дівчинки від сепсису у поєднанні з поліорганною недостатністю не має пояснення з точки зору сучасної науки.

У лютому 2010 року єпископ Хаєнський Рамон дель Ойо Лопес оголосив, що беатифікація Слуги Божого Мануеля Лосано Гаррідо відбудеться 12 червня 2010 року.

переклад Milites Christi Imperatoris