Протестанти в СНД: Україна, Білорусь, Росія

23-02-2010

• Категорія:

• Теги:

• цікавинки

Після падіння СРСР і утворення незалежних держав, сталися кардинальні зміни в державно-церковних (релігійних) взаєминах на пострадянському просторі. Вагому роль в суспільстві починають відігравати протестантські деномінації. Обернувши євангельські істини в доступні словесні форми і зайнявшись активною соціальною роботою (не без західної фінансової підтримки своїх співбратів) - гуманітарна допомога, реабілітаційні центри для наркоманів і алкоголіків, робота з «дітьми вулиці», догляд за престарілими і так далі - протестанти почали впливати не лише на життя суспільства, але і декларувати свої політичні амбіції. Потужним мотиваційним чинником стали релігійні переслідування і досить високий рівень ксенофобії в пострадянському суспільстві, де ще мають місце комуністичні міфи про «сектантів».

У трьох слов'янських країнах колишнього СРСР - Україна, Росія, Білорусь - намітилися три різні тенденції взаємин протестантів і влади: напівавторитарна (частковий тиск держави на церкви і підтримка однієї вибраної конфесії), авторитарна (фактичне положення «поза законом» багатьох незалежних церков) і демократична (високий рівень релігійної свободи і інтеграції релігійної меншості в політичне життя).

Одним з показників високого рівня релігійної свободи є представництво християн-євангелистів в українській владі, яке посилилося після Помаранчевої революції. Перш за все, необхідно сказати про досить широке представництво у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій (лобістський орган), де окрім історичних протестантів (лютеран) присутні баптисти (ВСЦ ЄХБ), п'ятидесятники (ВСЦ ХВЄП Михайла Паночко і ССЦ ХВЄ Василя Райчинца) і харизмати (УХЄЦ Леоніда Падуна).

Протестанти займають ряд ключових посад в органах влади. Так головою Верховного Суду України є п'ятидесятник Василь Онопенко. Його релігійний співбрат Петро Кравчук займає пост заступника міністра транспорту і зв'язку і голови Державної адміністрації автомобільного транспорту. Найвідоміший баптист України - Олександр Турчинов є першим віце-прем'єром (правою рукою прем'єр-міністра Юлії Тимошенко). Олександр Валентинович регулярно проводить зустрічі-консультації з протестантськими служителями, в ході яких намагається донести, що БЮТ і особисто Юлія Володимирівна є найнадійнішим гарантом релігійної свободи і миру.

Не лише Турчиновим обмежується присутність баптистів в Кабміні. Торік Юрій Решетніков очолив ключове, по роботі з релігійними об'єднаннями, відомство - Державний комітет України у справах національностей і релігій. Через цю структуру уряд Тимошенко намагався заручитися підтримкою релігійних конфесій, а особисто пан Решетніков відвідував протестантські спільноти (зокрема, київську євангельську церкву «Нове Життя») із звітом про розвиток церковно-державних стосунків, що набував форми політичної агітації.

Має Україна і ряд депутатів-протестантів у Верховній Раді. Одним з найбільш помітних (за активністю якого варто спостерігати) і перспективних є Павло Унгурян. Депутатство в парламенті йому забезпечив пост керівника баптистської молоді у ВСЦ ЄХБ. Зараз пан Унгурян є керівником молодіжного відділу Євроазіатської федерації союзів ЄХБ. Він активно налагоджує міжнародні зв'язки з протестантським світом. У 2009 році він очолював українську делегацію на черговому Національному молитовному сніданку в США (The National Prayer Breakfast), що є потужним лобістським інструментом американських церков, і прекрасною формою комунікації властей США з християнськими лідерами країни. Зараз очолює в парламенті депутатську групу "За духовність, моральність і здоров'я Україні".

Досить широко протестанти представлені в місцевих законодавчих органах і муніципалітетах. Як приклад можна привести Віталія Кравчука (сина Петра Кравчука), депутата Луцької міської ради. На локальному рівні протестантам набагато легше, шляхом консолідації зусиль, зміцнити положення. Високий рівень впливу має церква «Спасіння» пастора Пилипа Савочки у Вишневому (під Києвом). Меценатською діяльністю (будівництво доріг, приватної християнської школи) власника агентства нерухомості "ІАВІС" Ігоря Гармазонова, бояркскі п'ятидесятники зобов'язані своєму привілейованому положенню в місті.

Загалом, українські протестанти прагнуть налагодити партнерські взаємовигідні відносини з властями, послідовно доводячи свою суспільну користь.

Цікавий розвиток суспільно-політичної активності протестантів в сусідній Білорусі. П'ятидесятницькі і харизматичні церкви, які є мейнстримом євангелистського руху в країні, займають відкрито опозиційну сторону. З 2001 року неформальне об'єднання окремих церков під брендом Рух нової реформації на чолі з пастором церкви Івана Предтечі поляком Ярославом Лукасіком і єпископом Спілкування церков Калварі українцем Веніаміном Брухом (яких з часом білоруські власті депортували за межі країни) поставило завдання патріотизації протестантського середовища і християнізації опозиційного руху. Зараз члени протестантських церков займають ключові позиції серед основних об'єднань. Керівництво наймасовішої і найвідомішої молодіжної організації «Малади Фронт» практично складається з протестантів. Лідер організації Зьміцер Дашкевіч, визнаний Amnesty International в'язнем совісті, є членом церкви Івана Предтечі. Його заступник Зьміцер Хведарук, один з членів білоруської делегації на зустрічі з Кондолізою Райс і Джорджем Бушем-молодшим, відвідує ту ж церкву, що і його соратник. Один з керівників партії «Білоруська християнська демократія» Аляксей Шейн (під час «джинсової революції 2006 року» був прес-секретарем і спічрайтером кандидата в президенти Аляксандра Мілінкевіча) і відповідальний секретар БХД Денис Садовський також є прихожанами «Івана Предтечі». Євангельським християнином є інший відомий молодіжний лідер, який був ув'язнений за опозиційну діяльність, Андрій Ким.

Якщо в Білорусі найбільш активні і прогресивні протестантські церкви орієнтовані на політичну боротьбу і підтримку опозиційних сил, то російські протестанти мають інше бачення.

Євангельські християни, не дивлячись на істотний тиск, прагнуть порозумітися з властями і всіляко проявляють до них лояльність. Останні, не дивлячись на негативне відношення, прагнуть переманити на свою сторону окремих представників протестантського руху. Таким чином, заручаються підтримкою умовних «адвокатів», які реабілітують поведінку російської влади і публічно заперечують системний тиск на релігійні меншини, як з боку владних структур, так і з боку РПЦ.

Для цих цілей Кремль використовує «фасадні» структури на зразок Громадської палати і Ради із співпраці з релігійними об'єднаннями при Президенті Росії, що носять виключно дорадчі функції. Згідно Річному міжнародному звіту про релігійну свободу, підготовленому Бюро з демократії, прав людини і праці Державного департаменту США (International Religious Freedom Report. Released by the Bureau of Democracy, Human Rights and Labor, 26 October, 2009) РПЦ користується більшими привілеями, ніж інші конфесії, а протестанти стикаються з утисками під виглядом боротьби з поширенням «сект» і «культів». З чим не погоджується єпископ, голова Російського об'єднаного Союзу християн віри євангельської (п'ятидесятників) Сергій Ряховський, якого восени минулого року переобрали до складу Громадської палати: «Перш за все, я дуже радий, що євангельська, протестантська церква Росії має сьогодні довіру найбільших громадських сил нашої країни. Я був вибраний на третій термін керівниками найбільших громадських структур і відомими громадськими діячами. І це дає нам право говорити про те, що євангельська церква, протестантська церква, в Росії визнана». Одіозний служитель відомий українським протестантам, перш за все за свої висловлювання відносно «виправдання президентом Ющенком фашистських діячів з ОУН-УПА».

Отримуючи від влади незначні «подачки», деякі євангельські церкви прагнуть ідеологічно обслуговувати власті, уникають критики (а інколи висловлюють позитивну оцінку) неоднозначних подій. Наприклад, провідна російська газета «Протестант» у дусі кремлівських пропагандистів висловилася про грузинський конфлікт: «Скорбота і солідарність в дні річниці конфлікту в Південній Осетії зв'язали Москву, Цхінвал, Владикавказ, Санкт-Петербург, Брюссель, Волгоград, Челябінськ і інші міста Росії і світу... Президент Міжнародної громадської асоціації благодійних фондів «Мама» Раїс Атнагулов представив книгу А. Маргієва «Трагедія Південної Осетії: беззаконня геноциду». У величезному томі зібрано понад тисячу фотознімків з території грузино-осетинського конфлікту. Р. Атнагулов відзначив, що в налагодженні стосунків між країнами і визнанні Південної Осетії велику роль зіграє народна дипломатія» (Баженов М. «Осетія після війни». - «Протестант». - 2009. - № 139. - С. 8.).

Маючи тісні зв'язки на Заході (а точніше з американськими побратимами), російські протестанти вигідні владі для виправдання ініціатив своєї зовнішньої політики. «Відповідно до звернення спікера Народного Зібрання - Парламенту Республіки Абхазії Н. Ашуба, була сформована Місія міжнародних спостерігачів, куди увійшли шістнадцять спостерігачів з деяких європейських країн і США, а також представники неурядових організацій Росії і інших країн СНД. У числі російських представників були єпископ, президент Союзу Церков євангельських християн Росії Олександр Семченко і єпископ РОСХВЄ Сергій Ряховський. Спостерігачі відвідали 68 виборчих дільниць в Сухумі і в районах Абхазії, - коментує «Протестант». - На думку учасників Місії, вибори проведені відповідно до чинного в країні виборчого законодавства, в обстановці високої активності виборців і в умовах рівноправної політичної конкуренції. Місія також визнала минулі президентські вибори вільними, відкритими, відповідними з міжнародними виборчими стандартам» (Вдовіна Ю. «Спостерігачі за виборами». - «Протестант». - 2009. - № 143. - С. 3.). Прокремлівська позиція «Протестанта» не випадкова. Її власник Олександр Семченко, головуючий єпископ Союзу церков євангельських християн входить до складу Ради із співпраці з релігійними об'єднаннями при Президенті РФ. Окрім релігійної діяльності він має досить успішний бізнес (ПО «Теплотехніка»), зокрема, виграє тендери на будівництво дороги між Санкт-Петербургом і Москвою. Чим обернеться дружба з владою російських протестантів - покаже час.

Микола Малуха, спеціально для RUpor`а

переклад Milites Christi Imperatoris