Питання про "Філіокве"

• Категорія:

• Питання Filioque

• Теги:

• Папа Римський

Катехизм на загальній аудієнції

Визнаючи нашу віру "в Духа Святого, Господа животворящого", ми додаємо "що від Отця і Сина ісходить". Як відомо, ці слова були введені в Hікейский Символ віри, пізніший, раніше ж було лише: "вірую в Духа Святого" (пор. Denz.-S.,125). Hа Константинопольському Соборі (381) було додано в пояснення "що від Отця ісходить" (пор. Denz.-S., 150), саме тому Символ віри і називають Нікейсько-Константинопольським. Відповідний член Символу віри після Собору 381 року звучав так: "вірую в Духа Святого, що від Отця ісходить". Пізніше формулювання: "що від Отця і Сина ісходить" (qui а Patre Filioque procedit), що траплялося вже в ранніх текстах, було запропоновано Синодом в Аквісгpана 809 р. і остаточно прийнято в Римі 1014 р. з нагоди коронації Генріха II. Після цього формулювання поширилося на всьому Заході і було допущене греками і латинянами на Вселенських Соборах - II Ліонському (1274) і Флорентійському (1439) (пор. Denz.-S.,150, вступні зауваження). Додавання нічого не міняло в сутності відвічної віри, але з поваги до повсюдно прийнятого Символу, що вживається також в базиліці св. Петра, самі Римські Первосвященики приймали його неохоче. Без великого опору прийняті Заходом слова "і Сина" збудили, проте, незгоди і суперечки серед наших східних братів, що звинуватили Захід в спотворенні сутності віровчення. Сьогодні ми можемо подякувати Господу за те, що і на Заході, і на Сході прояснюється як сенс доданих слів, так і відносність самого питання.

Зараз ми повинні, проте, розглянути питання про ісходження Духа Святого, зважаючи в цьому сенсі також і на питання про "Філіокве".

У Святому Письмі говориться перш за все про вихід Духа Святого від Отця. Так, у Євангелії від Матея, Христос, посилаючи в світ дванадцять апостолів, заповідає: "І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити, - дано буде вам на той час, що маєте говорити; не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме" (Мт. 10, 19-20). У Євангелії від Івана Христос говорить: "Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене" (Ів. 15, 26). На думку багатьох тлумачів ці слова Христа відносяться до послання Духа Отцем в часі, але правомірно також виводити з них передвічне вісходження Духа і, значить, ісхордження Святого Духа від Отця.

Цілком очевидно, що оскільки йдеться про Бога, "початок" ніяк не можна розуміти в сенсі "створення" або появи "в часі". Інакше кажучи, виключено, що активний суб'єкт повідомляє комусь буття і, отже, має щодо нього першість і перевагу; виключено також, що є пасивний суб'єкт, який переходить від небуття до буття чиїмсь зусиллям і, отже, пізніший і залежний. У Бозі все передвічно, позачасово: початок Святого Духа - як і Сина - приховано в тайні Тройці, в якій всі три божественні Особи єдиносущні і, значить, предвічні. "Ісходить" саме духовно; тут можлива, хоча і дуже незавершена, аналогія з "витвором" думки або почуття любові, які залишаються в душі в єдності з розумом, звідки і приходять. "Саме у цьому сенсі - пише святий Тома Аквінський - католицька віра визнає "ісходження" в Бозі" (Summa Theologiae 1, q. 27, а. 1; aa. 3-4).

Що стосується того, що Дух Святий "ісходить" від Сина, то тексти Нового Заповіту, не кажучи цього прямо, ясно вказують на найтісніший зв'язок Духа і Сина. Зіслання Святого Духа віруючим - це справа не лише Батька, але і Сина. Насправді під час Таємної вечері Ісус, сказавши : "Це мовив я до вас, коли з вами перебував. А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле..." (Ів. 14, 26), трохи пізніше говорить "пришлю Його до вас" (Ів. 16, 7). Є й інші місця Євангелія, де видно стосунки між Святим Духом і одкровенням, яке дає Син, наприклад, коли Ісус говорить: "І прославить Він мене, бо з мого візьме і звістить вам. Усе, що Отець має, - моє. Тим то й сказав я вам, що Він з мого візьме і звістить вам" (Ів. 16, 14-15).

Євангеліє ясно говорить, що Син - а не лише Отець - "посилає" Духа Святого, і навіть, що Дух "бере" від Сина те, що відкриває, бо: "Усе, що Отець має, - моє" (Ів. 16, 15).

Після воскресіння ці обіцянки збуваються: увійшовши крізь двері, які "були замкнені", в будинок, де із страху перед юдеями ховалися апостоли, Ісус "дихнув" на них і сказав: "прийміть Духа Святого" (Ів. 20, 22).

Вказані місця - основні для цього питання, але є в Новому Заповіті є інші місця, які підтверджують, що Дух Святий є Дух не лише Отця, але і Сина, Дух Христа. Так в посланні до Галатів читаємо: "А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває "Авва, Отче!" (Гал. 4, 6). І в інших посланнях Апостол говорить про "Дух Ісуса Христа" (Фил. 1, 19), про Духа Христового (Рим. 8, 9) і стверджує, що здійснюване Христом через нього (Апостола), здійснюється "силою Духа" (Рим. 15, 19); є і ще чимало подібних місць (поp. Рим. 8, 2; 2 Кор. 3, 17 і ; I Пт. 1, 11).

Питання про "начало" Духа Святого в триєдиному житті єдиного Бога було предметом довгого і різностороннього богословського дослідження Святого Письма. Hа Заході багато сприяв розумінню св. Амвросій у своєму творі "Про Духа Святого" і св. Августин в "Про Трійцю". Спроби вникнути в таємницю сокровенного життя Бога-Трійці були й в інших Отців і Вчителів Церкви як латинських, так і грецьких (св. Ілаpій, св. Василь Великий, св. Іван Дамаскин),які без сумніву підготували ґрунт для введення в Символ віри слів про Святого Духа, "що від Отця і Сина ісходить". Східні брати дотримувалися формулювання абсолютно в тому вигляді, в якому воно було прийняте на Константинопольському Соборі (381), тим паче, що Халкідонський Собор (451) підтвердив його "вселенскість" (хоча фактично в ньому брали участь майже виключно східні єпископи). Так західне і латинське "філіокве" в подальші століття стало приводом для розколу; справу почав Потій (882), але довершено її було - за участю всього християнського Сходу - в 1054 році. Східні Церкви, що не мають спілкування з Римом, і сьогодні в Символі віри визнають "Духа Святого, що від Отця ісходить", не згадуючи "і Сина", в той час, як ми на Заході прямо говоримо, що Дух Святий виходить "від Отця і Сина".

Таке вчення опирається на певні вислови великих Східних Отців і Вчителів Церкви (Єфрем, Опанас, Василь, Єпіфаній, Кирило Олександрійський, Максим, Іван Дамаскин) і Західних (Теpтyлліан, Іларій, Амвросій, Августин). Св. Тома Аквінський, слідом за Отцями Церкви, дав глибоке пояснення цього члена "Вірую" на основі принципу єдності та рівності божественних Осіб в триєдиності (поp. Summa Theologiae, 1, q.36, aa 2-4).

Після розколу спроби відновити єдність Риму і Константинополя робилися на декількох Соборах другого тисячоліття. Питання про те, що Дух Святий "ісходить" від Отця і Сина, було предметом особливого роз'яснення на IY Латеранському Соборі (1215), II Ліонському (1274) і, нарешті, на Флорентійському (1439). На останньому було запропоноване таке уточнююче тлумачення, яке має одночасно історичне і догматичне значення: "Латиняни вказують, що словами "Дух Святий, що від Отця і Сина ісходить" вони не мають на увазі, ніби Отець не є джерелом і початок всього божества, тобто Сина і Духа Святого; але вони не можуть заперечувати, що Син має від Отця, і те, що Дух Святий ісходить від Сина; вони не говорять, що є два начала, і два натхнення: вони стверджують, що один початок і одне натхнення Святого Духа, як досі й стверджувалося" (поp. Concillorum Oecumenicorum Decreta, Bologna 1973, с. 526).

Богословське визначення св. Томи Аквінського (пор. Summa Theologiae, 1, q. 36, а. 3) підхоплює латинську традицію, яка звертається зокрема до місця зі св. Августина: Pater et Filius sunt unum principum Spiritus Sancti - "Батько і Син є одне начало Святого Духа" (De Trinitae, V, 14:Pl 42, 921).

Здавалося, що термінологічні складнощі усунені, а поняття прояснені; греки і латиняни - на YI Засіданні (6 липня 1439 року) підписали загальне визначення: "В ім'я Пресвятої трійці, Отця і Сина і Святого Духа, зі схвалення цього священного і вселенського Флорентійського Собору постановляємо, щоб ця догматична істина була прийнята всіма християнами: тому всі визнаємо, що Дух Святий передвічно від Отця і Сина, що Він має існування і буття спільно від Отця і Сина, і що Він передвічно ісходить від одного і другого як від єдиного начала і єдиного натхнення" (Denz.-S., 1300).

І ще одне уточнення (якому вже св. Тома Аквінський присвятив в "Сумі" розділ "Чи ісходить Святий Дух від Отця через Сина" - I, q. 36, а. 3): "Оголошуємо, - говорить Собор, - що те, що стверджували Отці і Вчителі Церкви, а саме ісходження Святого Духа від Отця через Сина - доводить і означає, що Син, подібно до Отця, є причиною, згідно з Греками, або начало, згідно з Латинянами, перебування Святого Духа. І оскільки все, що у Отця, окрім Отцівства, Отець сам дав Синові, коли породив Його, то це ісходження Святого Духа від Сина сам Син має передвічно від Батька, яким передвічно породжений".

Ще і сьогодні це оголошення Собору служить корисною підставою для діалогу і згоди між братами Сходу і Заходу, причому важливо, що це, підписане обома сторонами, визначення закінчувалося так: "Постановляємо, що... роз'яснюючі слова "і Сина" були законно і розумно додані в Символ віри для прояснення істини і з назрілої тоді необхідності".

Hа ділі ж після Флорентійського Собору на Заході в Символі визнавали, що Дух Святий сходить від Отця і Сина, а на Сході зберегли первинне формулювання Константинопольського Собору. Але від часу II Ватиканського Собору йде плідний екуменічний діалог, що привів, як здається, до висновку, що "Філіокве" не є найголовнішою перешкодою до діалогу і його подальшого розвитку, чого ми всі бажаємо і задля чого закликаємо Духа Святого.

Його Святість Іван Павло II

переклад Milites Christi Imperatoris