Поклоніння: вибір чи відгук?

• Категорія:

• Прослава і поклоніння

Поклоніння - це наша природна реакція на Божу присутність.

Це дійсно так. Але це не вся істина. Наше розуміння поклоніння буде неповним, якщо ми будемо ігнорувати інший дуже важливий його аспект. Розважмо над визначенням:
Правдиво поклоняється не той, хто постійно щось переживає, а той, хто поклоняється незалежно від того, що переживає.

На перший погляд, у цих двох твердженнях видно явне протиріччя. Насправді ж нам потрібно зрозуміти, що існує два види поклоніння, які доповнюють одне одного: поклоніння - відгук і поклоніння - вибір.

Поклоніння - вибір

Читаючи псалми, можемо побачити, що дуже часто поклоніння Давида було натхнене важкими життєвими обставинами, а не Божою присутністю. Псалом 50, наприклад, з'явився у результаті гріхопадіння Давида, коли він відчував себе нескінченно далеким від Господа. Які вже тут особливі особисті переживання від Божого дотику! Давид виявляє нам приголомшливий приклад воїна, що вміє правдиво поклонятися, і котрий міг завагатися в чому завгодно, але тільки не у своєму рішенні поклонятися Богові.

Вибір - саме з цієї сходинки поклоніння починається наш шлях до Божої присутності. Саме цей вид поклоніння є найчастішою практикою в наших особистих стосунках з Богом і у молитві Церкви.

Поклоніння - вибір - це жертва, котра вимагає від нас певних зусиль і вірності.

Поклоніння - вибір - це наслідок прийнятого одного разу рішення:
"Господи, я приймаю рішення поклонятися Тобі. Я буду поклонятися Тобі незалежно від того, що почуваю і переживаю, незалежно від обставин, в яких я знаходжуся, незалежно від думки людей. На це рішення не вплинуть ні час, ні люди, ні жодна інша річ чи обставина. Нехай скріпить мене Твій Святий Дух. Амінь".

"Та хоч би й не цвіла смоківниця вже більше, у виноградниках не було врожаю; хоч би й завів плід дерева оливкового, і ниви не родили більше хліба, зникли з кошари вівці, і не було в хлівах товару, - я все ж таки в Господі буду радіти, і веселитись у Бозі, моїм Спасителі." (Ав. 3, 17-18)

Коли у нашому серці немає відгуку, ми повинні опиратися у своєму поклонінні на це рішення. Воно додасть нам сили протистояти невірству.

Святе Письмо натхнене Богом, тобто кожен його стих може стати звертанням Бога до кожного з нас особисто. Прочитаймо наступний стих із цим відношенням:
"Отож, мої любі, як то ви завжди були слухняні, працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті, не тільки коли я присутній, але ще більше тепер, коли мене нема між вами." (Фил. 2, 12)

Те, що з нами відбувається в Божій присутності, від нас практично не залежить. Як на удар по коліні молоточком невропатолога наша нога відповідає рефлекторним випрямленням, точнісінько так наша душа відповідає на дотик Бога своїм поклонінням.

Чим менше Божої слави ми бачимо, чим менше маємо підтверджень Його милості і любові, чим менше маємо переживань Божої присутності, чим скрутніше наше становище і чим більш безвихідна ситуація, ми розуміємо, що тим сильніше можемо торкнутися серця Божого своїм поклонінням. Уся справа в тому, що в присутності Божої слави творіння не може не поклонятися, слава просто не залишає йому вибору.

"Хто не побоїться тебе, Господи, і не прославить імени твого? Бо ти єдиний - святий; усі народи прийдуть і поклоняться перед тобою, бо усправедливлення твої відкрились." (Одкр. 15, 4)

Любов передбачає наявність свободи вибору. Наша любов перевіряється і міцніє тоді, коли всупереч тому, що, як нам здається, ми цілком позбавлені Божої підтримки, ми все ж таки залишаємося вірними і вибираємо поклоніння, а не нарікання. Таке поклоніння змушує небеса ридати від розчулення.

Своє поклоніння ми дуже часто починаємо, коли нічого не відчуваємо. Ми не те, щоб не відчуваємо Бога, але не відчуваємо навіть щирої любові і подяки до Нього. Але коли, незважаючи на це ми все-таки приймаємо рішення поклонятися, і, зрештою, досягаємо того місця, у якому наше поклоніння стає відгуком. Нами керує віра у те, що це місце існує, і прагнення до нього потрапити.

Поклоніння Томи

"А тоді промовляє до Томи: "Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, - а віруючий!" І відказав Тома, мовивши до нього: "Господь мій і Бог мій!» І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!" (Ів. 20, 27-29)

Поклоніння Томи - це поклоніння - відгук. Він зміг поклонятися лише після особистої зустрічі з Господом. Уявіть, що повинен був переживати Тома, стоячи на колінах перед Ісусом. Сокрушене покаяння у невірстві, радість віднайдення віри в Господа, який любить і прощає, сльози щастя від споглядання улюбленого усміхненого обличчя Того, Хто в серці вже був похований. Темрява невірства, безвихідності й розпачу вмить зруйнована могутньою присутністю Воскреслого і Живого навіки. Що може бути краще цього моменту зустрічі з Ним? Але Господь говорить, що є щось краще за віру і поклоніння Томи! Краще віри - відгуку і поклоніння - відгуку. Чому Він так сказав? Невже Він має на увазі, що для нас краще ніколи не бачити Його слави і чудес, ніколи не переживати Його присутності? Але подивімося, що Він сказав учням задовго до цього:
"Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, - бо чують. Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули." (Мат. 13, 16-17)

Тут ми бачимо, що блаженство саме і полягає в спогляданні Божої слави. Видається, що, звертаючись до Томи, Ісус просто уточнює, що ми стаємо блаженними задовго до того, як побачимо Його славу у фізичному світі, побачивши її очима своєї віри у світі духовному.

Для того, щоб віднайти близькість, необхідний пошук. Тут важливою є віра, що приводить до пошуку. Ми починаємо шукати більшого, коли віримо: те, що ми маємо, це значно менше від того, що хоче дати нам Бог.

Тома не вірив, що Бог може воскресити Ісуса Христа, цим він применшив Його славу. Так само і ми применшуємо її, вважаючи, що краплі Божого помазання, що вивільняються нашим поклонінням, - це все, що здатний дати нам Бог.

Тома не вірив, тому не шукав. Він увесь час опинявся не в той час і не в тому місці.

"Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус." (Ів. 20, 24)

Не дивно, що він став учнем, який останнім зустрівся з воскреслим Господом. Якщо ми не хочемо бути в Тілі Христовому останніми, кого відвідає Господь, ми повинні повірити, що Він набагато більший за те, що ми собі про Нього уявляємо.

"І коли шукатимете мене, знайдете, як тільки шукатимете мене всім серцем вашим. Я покажусь вам, - слово Господнє, - зміню на краще вашу долю і позбираю вас з-поміж усіх народів і з усіх околиць, куди вас був повиганяв, - слово Господнє, - і знову приведу вас на те місце, звідки вас виселив..." (Єр.29, 13-14)

Багатьом з нас, чиє поклоніння сухе і мляве, і хто вже давно не вірить у те, що може бути щось більше, Ісус пропонує: "Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій.". Але ми повинні по-справжньому зажадати і почати шукати цього. Тома чекав, що Господь Сам виявить ініціативу. Ісус зробив для нього виняток. Блаженний же той, хто вірить, жадає і шукає (Мат. 5, 6; 7, 7). Цей пошук змінює наші серця, залишаючи свій відбиток на всьому, що ми робимо, він підпорядковує наші життя єдиній меті і нарешті досягає Господа.

Порівняння

Поклоніння - вибір відбувається будь-де і за будь-яких обставин, а поклоніння-відгук - лише в Божій присутності. Джерелом поклоніння - вибору є віра, джерелом поклоніння - відгуку - близькість з Богом.

Наша мета - задовільнити Божу і свою особисту потребу в близькості. Господь бажає, щоб наше поклоніння було реакцією на близькість із Ним. Але шлях до цієї мети пролягає через нашу жертовність. Бог віддав ініціативу в наші руки, давши нам свободу вибору - обрати близькість чи відкинути її. Варто нам лише прийняти рішення на користь близькості і почати робити спроби її досягнути, я к наш Батько негайно спрямовується нам назустріч.

"Наблизьтеся до Бога, і він наблизиться до вас." (Иак. 4, 8а)

"Господь буде з вами, коли ви будете з ним; і коли ви шукатимете його, ви знайдете його; коли ж покинете його, він вас покине. ...але коли він у своїй скруті навернувся до Господа, Бога Ізраїля, й шукав його, то він дав їм знайти себе." (2 Хр. 15, 2в, 4)

І коли Він наближається до нас, наші серця вибухають нестримним поклонінням і прославою.

Отже, наша мета - поклоніння-відгук. Наш шлях до неї - поклоніння-вибір. Без першого наше поклоніння стане сухим і неживим, перетворюючись на порожню форму чи усталений релігійний обряд. Без другого наше поклоніння ніколи не буде стабільним, якщо воно залежатиме від наших емоцій, почуттів і відчуттів.

переклад з доповненням Milites Christi Imperatoris

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове