Справжнє обличчя інквізиції - частина V

• Категорія:

• Спірні історичні питання

Всупереч поширюваним протягом століть вигадок, що стосуються інквізиції, історичні факти однозначні: інквізиція не є кривавою плямою в історії Церкви. Потрібно соромитися не стільки самої інквізиції (церковної), скільки ситуації, яка змусила необхідність виникнення цієї інквізиції. Коли бракувало святих і святості, першість отримували єретики і поширювачі брехливих ідей.

У Середньовіччі, як уже було про це згадано вище, ситуація була вдвічі складнішою. Вона торкалася не тільки душі окремої людини і Церкви, що була вірною громадськості, але й загрожувала існуванню суспільства як такого; адже було це за часів, коли державне і суспільне життя, по суті, спиралося на вказівки релігії і моральності, якої навчала Церква. Особливо критичною ситуація була в другій половині XII століття. Головним чином в Південній Франції, а також в Італії, почала поширюватися єресь катарів, яка прибула з Азії. Перехід до цієї секти був не тільки справою совісті. Катари проголошували, що матеріальне створіння є справою не Бога, а сатани, і це означало, що потрібно знищувати людське тіло. Це знищення могло відбуватися тільки за допомогою масових самогубств або розпусти. Заборонена була сім'я (у ній здійснюється продовження сатанинського творіння матерії через народження дитини) і суспільство як таке, бо воно укріплювало порядок створених матеріальних речей. Катари забороняли складання присяг. В ситуації, коли характерний для Середньовіччя феодальний устрій опирався на інституції присяги, це був наступний удар по суспільству і поштовх до спустошливої анархії. Єресь означала суспільну революцію.

На початку XIII століття дійшло до ситуації, коли весь південь Франції став поступово холоднокровний через єресь катаризму. Папа Інокентій ІІІ змушений був навіть оголосити антикатарський хрестовий похід, а один з наступних Пап (Григорій IX), як про це уже згадувалося вище, створив Трибунал Святої Інквізиції. Повторімо: не йшлося тільки (хоча це було перш за все) про пастирські питання, але також і про збереження суспільного порядку. Звідси також випливала участь світської влади в інквізиційному розслідуванні.

Якби сьогодні в нашій країні зростав вплив якоїсь секти, наприклад, Харе Крішни, чи рішуча реакція світської влади і Церкви проти такого явища зустрілася б з критикою суспільства? Чи хтось критикує сьогодні німецьку державу, що забороняє працювати в органах влади членам секти сайєнтологів, діяльність якої спрямована до фактичного знищення суспільства?

Потрібно навертати прикладом (найкраще власним) і словом; не належить апотеозувати насилля. Здається, однак, що інколи потрібно сягнути до суворих засобів, щоб врятувати багатьох. Це наказує чеснота розсудливості. Часто говоримо про жертви церковної інквізиції. Рідше задаємо собі запитання: скільки осіб врятувала інквізиція? Врятувала через навертання, але і через страх. Історія навчає, що гріх занедбання часто мстився пізніше дуже жорстоко. Наприклад, потрібно було десятків мільйонів жертв радянської системи, щоб дізнатися, скільки коштувало занедбання прем'єром Керенським (другий прем'єр міністр Росії після поваленню царизму) видача на суд Леніна і його товаришів. Керенський, хоч міг, не зробив цього. Заплатили за це мільйони простих людей. Наскільки ж важливою є розсудливість і почуття відповідальності за інших! У Середньовіччі пастирі Церкви не втікали від цієї відповідальності. Були свідомі тяжіючого на їх плечах обов'язку зміцнення братів у вірі, щоб зберегти їх найбільший скарб - безсмертні душі - перед помилками єресі (помилками, що мають також свої суспільні наслідки). Чи ж не буває деколи так, що на дні всієї критики Римської Інквізиції лежить фундаментальне заперечення відношення уповноважень Церкви до стереження депозиту віри; бажання відібрати в Церкви учительської (наданої їй Христом) влади і невизнання, що випливає з її обов'язку піклування про учнів?

Явище інквізиції є однією з контрверсійних тем в історії Церкви. Дуже важливо, однак, це явище зуміти об'єктивно оцінити, усвідомлюючи собі специфіку тієї епохи, в якій воно мало місце. Церква є божественно-людською інституцією, тобто керованою Святим Духом, і складається також з грішників. Наслідком цього людського елементу є різні гріхи та помилки, які чинили християни впродовж усіх віків від заснування Церкви. Також Інквізиції та інквізиторам не бракувало цих помилок, за які від імені католицької Церкви перепросив Йоан Павло ІІ. На жаль, багато сучасних людей є духовно "сліпими", бо зосереджують свою увагу лише на помилках Церкви, неодноразово вигаданих, не помічаючи величезного добра, яке через Неї Бог чинив і постійно чинить в світі.

О. Олександр Зелінський ОМІ
http://www.catholic-media.org

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове