Пастирські листи Андрея Шептицького як настанови минулого майбутньому

• Категорія:

• Історія УГКЦ

• Теги:

• УГКЦ

Цього року минає 65-та річниця з дня смерті Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Цікавість громадськості все більше звертається до цієї вагомої в історії УГКЦ постаті. І це не даремно. Адже митрополитові Андрею Шептицькому судилось стати духовним уособленням української нації першої половини ХХ століття. Він жив та працював у доволі неспокійні історичні часи, коли раз за разом суспільно-політичні потрясіння вносили свої корективи до життя його вірних. Дві світові війни, спроби України здобути незалежність, намагання сусідніх держав заволодіти споконвічними українськими землями - це короткий опис обставин діяльності та служіння митрополита.

Андрей Щептицький залишив по собі цілу низку праць, що можуть духовно сформувати український народ на шляху його державного розвитку. Його послання - скарбниця порад для церковних і державних лідерів та просто свідомих громадян, які у своєму суспільно-політичному житті прагнуть керуватись нормами християнської моралі. Свідченням цього є лист до митрополита письменника Андрій Чайковський: «Такі листи... суть конечно потрібні для людей, котрі з релігією числяться і хотіли би по-християськи жити» [1].

«Я справді не лікар, ані хлібороб, ані політик, але я Ваш батько, а батькові не байдуже те, що його дітей живо обходить» [2], - писав митрополит. Виразниками його турботи про духовні та фізичні потреби народу є пастирські листи, які мали неоціненне значення до вірних. «Вони знали, що як тільки в українському суспільстві намітяться якісь позитивні або негативні переміни, то зичний голос і владна рука кир Андрея сповістять їх про це, перестерігаючи від можливих негараздів та потаємних небезпек» [3].

На його слово чекали, з ним рахувалися. Походження, служіння в Церкві, світлість та гострота розуму неодноразово змушували громадськість та тогочасну інтелігенцію зважати на позицію митрополита. «В доповідній неабиякого знавця релігійного життя УРСР підполковника держбезпеки С. Каріна-Даниленка, якому доручили взяти під контроль діяльність УГКЦ й самого Андрея Шептицького, є таке визнання: «вплив митрополита Шептицького й авторитет серед віруючих і духовенства уніатської церкви в Західній Україні - величезні. Без перебільшення можна сказати, що такого безапеляціного авторитету і впливу не має на один глава церковної течії в СРСР» [4].

Роль Церкви в суспільно-політичному житті була надзвичайно великою. Особливо сильний вплив вона мала у сільській місцевості. Історик Д. Дорошенко писав, що коли щось і зберегло українську народність від асиміляції з елементом польстким, то це Греко-Католицька Церква з її східним обрядом» [5].

Усвідомлюючи нові реалії суспільно-політичного життя на зламі століть, ще будучи єпископом Станиславівським, Андрей Шептицький вже тоді обєктивно оцінював ситуацію та накреслив нову програму діяльності Церкви, насамперед прагнув сформувати «фігуру новітнього українського священика».

Саме духовенству присвячена левова частка його звернень. Священик, у митрополита Шептицького, - особа з великим Божим даром та ще більшою відповідальністю. Однією із болючих тем, які піднімав митрополит, було питання рівня політичної активності духовенства. Священик «...може в приватному житті мати політичні погляди. Може в приватнім житті бути політиком, але не сміє бути політиком ані в Церкві, ані в сповідальниці, ані в жоднім відношенні пароха до вірних» [6]. Пишучи про духовенство та його участь в суспільному житті, митрополит показує на негідність священиків-політиків. Священики, які є більше політиками, занедбують свої обовязки і прикриваються плащем патріотизму... «такі душпастирі - то дійсно вовки в овечих шкурах» [7].

Чи не найбільш відомим серед послань до духовенства є написаний наприкінці 1941 року пастирський лист «Як будувати Рідну Хату?». Його програма для духовенства така: «Будучність народа в ваших руках... Неутомимо трудіться в праці для народа; радо несіть в жертву і власне добро, власну вигоду, коли добро народа того вимагає, працюйте для будучности, працюйте над християнським вихованням суспільности...» [8]

Формуючи політично свідоме українське духовенство, чималу увагу приділяв Андрей Шептицький пасторальному служінню. У своїх посланнях митрополит закликає до активнішої роботи на ниві катехизації, адже основою доброго християнського життя вважав знання вірними Божого Закону. Він писав, що самі парафіяни «будуть доказом чи душпастир над ними працював..., чи працю занедбував». [9]

Такі послання не тільки спонукали українських священиків ХХ століття до ревнішого та відданішого служіння, але й голосно промовляють до сучасного духовенства.

Черпати з листів Андрея Шептицького може не лише духовенство, а й миряни. Безліч його порад та настанов, не зважаючи на те, що були написані в минулому столітті, залишаються актуальними і сьогодні, даючи відповіді на болючі проблеми сучасності. Напевно чи не найактуальнішим для сьогодення України є питання виборчих процесів. На думку митрополита, «... вибираючи послів до парламенту, мусимо питати їх не лише чи є добрими патріотами, але також чи є добрими християнами, католиками. Мусимо питати їх, чи є добрими християнськими патріотами. Патріот, котрий не є християнином, є злим патріотом» [10].

Знаходять свій відголос у постирських зверненнях Слуги Божого і політичні вбивтсва (зокрема вбивство А. Потоцького, І. Бабія). Митрополит Андрей намагався донести до свідомості українців, що «... служба нородови, служба вітчині, се служба свята..., щоб до неї зближатися треба мати руки незакровавлені» [11]. Окремим листом «Не убий» Шептицький засудив практику здійснення такого роду злочинів.

Вступ німецьких військ 1941 року митрополит, як і все суспільсвто, розцінив як визволення Галичини від радянського окупації, проте скоро зрозумів, що ні Гітлер, ні Сталін не принесе добра для українського народу, а «... німецька влада люта, майже диявольська і в ступені хіба ще вищому, ніж більшовицька влада» [12 ].

Серед усіх пастирських листів митрополита можна виділити ті, які він писав для окремих груп, які відрізнялись віковими, соціальними, політичними, економічними критеріями. Кожне таке послання є відповіддю на потреби часу і зумовлене певними чинниками. Серед його адресатів була молодь, інтелігенція, поляки греко-католицького обряду, українці за кордоном, ченці, черниці та багато інших.

Багато приділяв уваги українським родинам. Аби промовити до свідомості вірних Андрей Шептицький писав: «... майбутність належить до тих народів, у яких пожружжя є річчю святою... у таких народів легко знайти лад і силу. Такі народи з елементарною силою здобувають собі добробут» [13].

Як би це не виглядало дивно, але свій відголос у пастирських зверненнях митрополита знаходить гріх дітовбивства і, здається, ніби він звертається до сучасних українців: «нарід, серед якого така гниль кинулася на родини, милевими кроками прямує до цілковитої заглади. Вже такий нарід, в якому більше домовин, ніж колисок, зникає безповоротно з лиця землі. А що ж сказати про нарід, в якому батьки родин роблять з матірнього лона домовину для свого потомства, надії родини та народу?!...» [14].

Слова митрополита є наче тим голосом совісті, який кличе до душ українців через роки. Кожен, хто шукає правильного шляху громадянина-християнина, незалежно від свого політичного заангажування, матеріального становища, служіння в Церкві, може знайти у листах Андрея Шептицького відповіді на чимало питань, які перед ним стаить сучасність.

 

 

 

Література:

1 - Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність: Документи і матеріали 1899-1944. Том ІІ: Церква і суспільне питання. Кн. 2: Листування. - Львів: Місіонер, 1999. - С.15.

2 - Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність: Документи і матеріали 1899-1944. Том ІІ: Церква і суспільне питання. Кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. - Львів: Місіонер, 1998. - С.2.

3 - Письма-послання Митрополита Андрея з часівбольшевицької окупації. - Бібіліотека Логосу, Т. ХХІV. - Йокторн, Канада: Голос Спасителя, 1961. - С.164.

4 - Кокін С., Сердюк Н., Сердюк С. Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939-1944 рр.). - К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. - С.15.

5 - Дорошенко Д. Нарис історії Україн. - Львів, 1991. - С. 492.

6 - Шептицький А. Про місії і духовні вправи // митрополит Андрей Шептицький: Життя та діяльність. - Т. ІІІ. Церква і душпастирство. Пастирські листи і послання. 1901-1914. -С.109.

7, 8, 9 - Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність: Документи і матеріали 1899-1944. Том ІІ: Церква і суспільне питання. Кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. - Львів: Місіонер, 1998. - С. 413, 356, 119.

10 - Шептицький А. Про місії і духовні вправи // митрополит Андрей Шептицький: Життя та діяльність. - Т. ІІІ. Церква і душпастирство. Пастирські листи і послання. 1901-1914. -С.302.

11 - Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність: Документи і матеріали 1899-1944. Том ІІ: Церква і суспільне питання. Кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. - Львів: Місіонер, 1998. - С. 423-424.

12 - Суханова З., Матлашенко Н. Благословляю і молюся. - Львів: Редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву, 1990. - С. 12.

13, 14 - Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність: Документи і матеріали 1899-1944. Том ІІ: Церква і суспільне питання. Кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. - Львів: Місіонер, 1998. - С.22, 543

http://www.ugcc.lviv.ua

 

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове