Слово Архиєпископа Львівського на літургії з нагоди першої річниці смерті о. Богдана Гнатиська

26-10-2009

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Україні |
• УГКЦ

Всечесніші отці,

Достойні богомольці!

Дякую о. Яворському Миколі, що він разом з вами пам'ятає про світлої пам'яті отця Гнатиська Богдана, про його першу річницю відходу у вічне життя, про заснувшого у Господі нашого брата у священстві. Дякую за запрошення молитися з вами про блаженний упокій нашого покійного брата-священика. Це - надзвичайно важливо молитися за тих, хто випереджує нас до вічного життя. Минулого року ми брали участь у похоронах згаданого священика, котрий вірно служив Господові, любив людей, дбав про їхнє спасіння, уболівав за кожну людську душу. Ви, дорогі парафіяни церкви св. Юрія та мешканці Яворова, були зійшлися чисельно й покірно проводили в останню дорогу дорогого вам священика, котрого Господь покликав до себе. Гарні слова проголошує автор псалмів: «Цінна в очах Господніх смерть його вірних» (Пс 116,15). Отець Богдан здав уже звіт зі свого життя, а також засвідчив перед Богом про своє священицьке служіння та про виконання завдання, котре перед ним ставив Господь. Його життя та діяльність як священика, склало сімнадцять років, це - значний період часу. А коли подумаємо про вартість однієї Служби Божої побожно відслуженої, або про розрішення від гріхів для людей та служіння їм, це - щаслива вічність багатьом й нагорода священику за його послугу. Надіюся, що він старався виконувати усі вимоги найкраще, як тільки міг. Вважаю, що його життя було гідне доброго християнина та доброго священика. Ісус Христос запевнює: «Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде» (Ів 12,26). Які це чудові слова Спасителя про вічне щасливе життя для тих, хто йому служть!

Ми згадували про нелегке життя, котре перейшов наш священик, про випробовування в'язниці, що його осудили аж до 25 років, як молодого юнака та про працю у далекому Казахстані... Він не зламався на дусі, боровся з непосильними труднощами, зумів здобути ще й вищу освіту після звільнення з ув'язнення, успішно працював на підприємствах та в інших установах. Маючи поважний та випробуваний спосіб життя, Господь покликав його стати священиком в п'ятдесят шість років. І він відносився до свого покликання та служіння дуже відповідально. Важливо, що цей священик високо проніс духа Божого та духа українця у своєму житті. Перемагав усі перешкоди, ламав стереотипи, піклувався про молоде покоління, працював з молодцю, бо любив свій народ, уболівав за нього, піклувався про кожну душу, що мав доступ до неї. Священик Гнатисько Б., вкладав достойну лепту у церковне виховання нашого народу та його національну гідність. Він любив людей, ми про це переконалися під час похорону, коли було дуже людно, щоб прощатися з ним. Він - добрий приклад кожному священику, християнину та українцеві. Не марнував часу, цінував цей великий дар, користав з нього, а найголовніше - прикладав багато зусиль, щоб належно виконати Господню волю. Отець дуже спокійно без жодного сум'яття підійшов до свого єпископа, щоб просити звільнення від обов'язків служіння у церкві, коли його сили стали маліти. Усе зложив у руки Бога й не мислив про те, що станеться зі служінням у парафії, бо був покірною людиною та довіряв своєму Творцеві. Не мав вади перецінювати себе, а це - достойна риса та цінна духовна чеснота здобута його стараннями. Навіть надмірно не дорожив своїм здоров'ям, але з великим миром у серці зустрічав хворобу, котра поволі переводила його із життя дочасного до вічного. Він був віруючим священиком, любив Господа і з ним помирав. «Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним» (Рм 6,8).

Як це гарно, коли людина пам'ятає, що «все суєта людська, що не залишається по смерті». Така особа не буде надмірно старатися про багатство та славу, не буде метушитися, коли бачитиме, що здоров'я її опускає, а її життя близьке до відходу у вічність. Незабаром усі спочинемо у Бозі, бо так постановив наш Творець: «І як призначено людям раз умерти, потім же суд» (Євр 9,27). Дух таких побожних та люблячих свою Церкву та свій народ осіб, повинен жити посеред нас, повинен бути присутнім у кожному серці нашого народу. Коли подумаємо, що у юнацькому віці Богдан Гнатисько був готовий віддати життя за свою Церкви, за свій народ, за його волю, то справді такого духа варто плекати й кожному з нас. Отець пам'ятав на слова нашого Кобзаря котрий у своїх поетичних творах так звертався до свого народу:
«Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте» (Т. Шевченко «В казематі»)

Нам потрібно молитовних людей, котрі б дійсно молилися до Бога за наш край, за його добру долю, за те, щоб ми мали добрих провідників у Церкві та народі. Спостерігаємо навкруги людську неміч: поділ та протистояння. На жаль цього не бракує й у нашому уряді, що дуже болить кожну віддану нашій Батьківщині душу. Звертаймося з молитовними проханнями до наших предків, щоб вони вставлялися перед Господом за добру долю для нашої країни та нашої Церкви. Нам потрібно вимолювати у Господа справжніх патріотів нашої України, подібних до отця Богдана, котрий готовий був платити життям аж до пролиття крові.

Закликаю усіх молитися щоденно до Господа за тих, хто випередив нас до вічності, бо це знак нашої любові до Бога та наших рідних й близьких нам осіб. Хай Господь проявить свою ласкавість до світлої пам'яті священика Гнатиська Богдана та усіх священиків нашої Архиєпархії, що упокоїлися у Господі. То ж звернімося короткою молитвою й закличмо: «Господи, сподоби вічних твоїх благ переставленого від нас...» (Чин похорону ієреїв).
+ Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський

м. Яворів, Храм св. Юрія

24.10.2009

http://www.ugcc.lviv.ua