Категорії

Search

Tags

Навчання пап, Соборів, помісних Синодів


Папа Римський Лев І Великий (440 - 461) в одній зі своїх проповідей про Вознесіння наголошує важливість прийняття харизм Духа Святого для укріплення віри, якою перемагаються всі перешкоди. Дух Святий є той, хто уділяє силу вірним виганяти дияволів, оздоровлювати хворих і воскрешати померлих (див. РL 54, 398).

Помісний 16 синод в Толедо (693) твердить, що Церква на цілий світ сяє харизмами Святого Духа (див. DH 575). Не може сяяти світло, якщо воно не випромінюється назовні, так само і Церква не може на цілий світ сяяти харизмами, якщо вони не практикуються.

Навчаючи про св. Тайну Миропомазання, Флорентійський Собор (1439 - 1445) в «Декреті для Вірменів» стверджує, що тим, хто з вірою приймає цю Тайну, Дух Святий дається так само, як був даний апостолам на день П'ятидесятниці (див. DH 1319).

Така доґматична заява Вчительського Уряду Церкви включає в себе не лише твердження, що вірні в св. Тайні Миропомазання приймають повноту дару Святого Духа, але також і те, що Дух діє в вірних так само, як діяв в апостолах: дає їм можливість проповідувати християнську кериґму в силі Духа Святого, дає їм можливість приносити визволення цілої людини, а не лише спасіння від вічної смерті, дає можливість кожному віруючому чинити чуда і знаки, як їх чинили апостоли та їхні учні.

Папа Римський Лев XІІІ (1878 - 1903) в своїй енцикліці «Dіvіnum іllud munus» стверджує, що присутність харизм в Католицькій Церкві є доказом Її Божественного послання (див. DH 3328).

В тій самій енцикліці, пояснюючи різницю між діянням Святого Духа в часі Старого і Нового Союзу, цитуючи свого далекого попередника св. Лева І Великого (440 - 461), каже, що Дух Святий після П'ятидесятниці накопичує без міри свої харизми у вірних християнах (див. DH 3343).

Більш того, Лев XІІІ твердив, що в Католицькій Церкві завжди було багато вірних, обдарованих особливими харизмами Духа Святого (див. DH 3801), що Церкву не творять лише люди, обдаровані єрархічними дарами (диякони, священики, єпископи), чи лише люди обдаровані харизмами, але одні і другі, пов'язані Духом Святим в одно Тіло творять цілість Церкви (див. DH 3801).

«Папа Лев ХІІІ в 1897 році видав енцикліку про Святого Духа, а 1 січня 1901 року посвятив Йому ХХ століття і цілий християнський світ. Та посвята привела до нового харизматичного руху в Церкві. Отже, істинне джерело Католицької харизматичної Онови є в самій Католицькій Церкві, а не в церковних спільнотах протестантського спрямування. На духовне Пробудження ХХ століття вплинули, між іншими, і блаженна Гелена Ґверра і папа Лев ХІІІ, який знову звернув увагу Церкви на роль Духа Святого і на горючу потребу духовної Онови Її самої.»

Папа Римський блаженний Іван XXІІІ (1958 - 1963), скликаючи ІІ Ватиканський Собор, обіцяв Церкві нову П'ятидесятницю. Відкриваючи ІІ Ватиканський собор, папа Іван ХХІІІ проголосив молитву, яка стала практично програмою Католицької Онови: «Духу Божий, милосердо почуй молитву, яку Тобі адресують уста з усіх куточків землі - віднови в нашому часі чуда першої П'ятидесятниці. Дай, нехай Церква, залишаючись з'єднана у молитві з Марією, Матір'ю Ісуса, та під проводом блаженного Петра, поширює Царство Божественного Спасителя, Царство любові і миру.».

Без сумніву, між всіма вселенськими Соборами, ІІ Ватиканський Собор (1962 - 1965) найбільше уваги приділив харизмам і їхньому впливу на внутрішнє життя Церкви.
В доґматичній конституції «Dеі Vеrbum» Собор стверджує, що сам Святий Дух удосконалює харизмами віру вірних (див. DV 5). Людевіт Рупчіч (Ljudеvіt Rupčіć) в своєму коментарі цієї соборової конституції каже, що віра, подібно до насінини, мусить рости і розвиватися, але це буває можливим лише завдячуючи харизмам Святого Духа.

В декреті «Prеsbytеrоrum оrdіnіs» Собор наголошує обов'язок священиків розпізнати в повірених їхній опіці вірних харизми і допомогти, щоб ці харизми були поставленні на служіння іншим (див. PО 9).

В душпастирській конституції «Gаudіum еt spеs», говорячи про харизми, Собор перераховує їх згідно зі списком, котрий маємо в 12 главі Першого послання до Коринтян (див. GS 38).

У декреті «Аpоstоlіcаm аctuоsіtаtеm» Собор наголошує, що всі вірні-миряни покликані до апостольської праці. В цьому завданні Святий Дух їм допомагає через служіння Церкви і святими Тайнами, а також і найрізноманітнішими харизмами (див. АА 3). Той самий соборовий декрет в точці 30 наголошує, що кожний вірний мусить ставити дані йому харизми на службу братам. Тим самим Собор імпліцитно твердить, що кожний католик, який має живу і діяльну віру, має бодай якусь одну харизму.

В декреті «Unіtаtіs rеdіntеgrаtіо» Собор зараховує харизми Духа Святого до конститутивних елементів Церкви (див. UR 3).

В доґматичній конституції «Lumеn gеntіum» Собор виразно навчає, що Дух Святий навчає і веде Церкву через різні єрарxічні і харизматичні дари, ставлячи в той спосіб харизми до конститутивних елементів Церкви (див. LG 4). Говорячи про функціонування Церкви, Собор наголошує про обов'язок тих, котрі управляють Церквою, дбати про плекання харизм між вірними, а також пильнувати, щоб не загасити Духа в Церкві (див. LG 12).
Згідно з наукою Собору, мусимо харизми, і найнезвичайніші і найпростіші, з вдячністю прийняти, бо їх Дух дає для задоволення потреб Церкви (див. LG 12).
Твердження конституції «Lumеn gеntіum», що харизми належать до конститутивних елементів Церкви, Собор повторює в декреті «Аd gеntіs» (див. АG 4). В тому самому декреті, говорячи про місійне послання Церкви, Собор каже, що Дух є Той, який уділяє свої харизми на загальну користь кому бажає і як Сам того бажає (див. АG 23).

Папа Павло VІ (1963 - 1978) був надзвичайно прихильний до харизматичного руху в католицькій Церкві, про що свідчать його неодноразові зустрічі з католицькими харизматами, а також його чисельні промови і науки, зверненні до харизматичних зібрань.
Тут хочу згадати лише найвизначніші.
На загальній аудієнції 29 листопада 1972 року Павло VІ наголошує, що Церкві потрібен Дух Святий як джерело харизм.

10 жовтня 1973 року папа прийняв на аудієнцію представників Католицького харизматичного руху та виразив велику радість з цієї нової духовної Онови католицької Церкви.
В своїй промові перед кардинальською колеґією 21.01.1973 р., Павло VІ наголошує важливість харизматичного руху для цілої Церкви, бо через нього відчувається подув Духа, котрий у Церкві тепер знову інтенсивно уділяє харизми.

З нагоди міжнародного конґресу католиків-харизматів у Римі 1975 року Павло VІ каже, що в харизматичному русі бачить великий шанс для цілої Церкви. Звертаючись на цьому ж конгресі до молодих католиків-харизматів Папа каже:
«Велика радість для нашого часу, для наших братів, є ваше покоління молодих людей, котрі світові сповіщають про славу і велич Бога, що об'явився в день П'ятидесятниці».

В своєму листі 27 травня 1978 року до кардинала Леона Йозефа Суенеса, який багато спричинився до поширення харизматичної Онови, Павло VІ наголошує свою вдячність кардиналу Суенесу за його віддану працю в поширенні Онови.

©Milites Christi Imperatoris