Категорії

Search

Tags

Дом Ламбер Бодуен і Літургічний рух в Католицькій Церкві на початку XX століття


Тема моєї доповіді дещо відрізняється від тем інших доповідей в тому сенсі, що літургічний рух - це не рух певної групи в церкві. Це і не рух мирян, чи молоді, чи окремої спільноти, чи ордену, чи братства. Це також не рух, пов'язаний з ім'ям якогось видатного богослова, чи мислителя, чи особи (хоча, звичайно, такі фігури можуть грати важливу роль).

Літургічний рух є духовним рухом всередині багаточисельних парохій, монастирів, спільнот, в богословських колах, в семінаріях і духовних школах, на різних єрархічних рівнях церкви. Це відродження духовного і церковного життя через поступове усвідомлення того, чим є Літургія. Це не літургійна реформа чи пристосування літургійного життя до потреб сучасної людини! Це повернення до витоків духовного і церковного життя в літургії.

Літургія - це церковна молитва, молитва Церкви. Вона просто існує в Церкві з давніх часів, її не треба спеціально знаходити або знов придумувати. Проте справжнє лице літургії може бути (у деякі періоди) спотвореним, або забутим, або переписаним, як старовинна ікона, і тоді літургія потребує реставрації.

Літургічний рух на початку XX ст. ставив перед собою наступні завдання:

1) відновлення духовного і церковного життя через літургію;

2) реставрацію спотвореного лиця літургії через повернення до витоків.

І в цьому процесі засновник Шеветонського монастиря (Моnastere de Chevetogne) о.Ламбер Бодуен зіграв важливу роль.

Церковні рухи зазвичай не виникають несподівано або за ініціативою лише одного якогось діяча. Їм завжди щось передує. Але є люди, завдяки яким різні інтуїції, різні течії раптом зливаються і наче відкривають шлюзи, внаслідок чого рух стає суспільним і загальноцерковним. Саме у цьому сенсі ініціатором літургічного руху в Католицькій церкві на початку XX ст. історики вважають о. Ламбера Бодуена. Рух виник в 1909 р., ще до заснування нашого монастиря (1925 р.) і до Першої світової війни.

Ламбер Бодуен народився в 1873 р. недалеко від бельгійського міста Льєжа. Після закінчення класичної гімназії і духовної семінарії о. Ламбер Бодуен, висвячений в 1897 р., займається пастирською діяльністю серед жебраків і робітників в рамках нового у той час ордену «Священики в робочому середовищі» (Aumoniers du travail). Але декілька років опісля, коли цей орден став, на його думку, дуже заполітизованим, він в 1906 р. приймає рішення піти в заснований в 1899 р. бенедиктинский монастир Mont Cesar в Лувене. Знайомство з древньою чернечою літургією і молитвою, щоденне молитовне читання Священного Писання (Lectio divina), духовні і богословські повчання пріора монастиря о. Колумба Марміона (Columba Marmion), зарахованого до лику блаженних Католицької Церкви в 2000 р., були для о.Ламбера справжнім духовним відкриттям. Незабаром йому доручають читати курс лекцій з еклезіології для молодих братів монастиря. У цих лекціях він підкреслює зв'язок між літургічним життям монастирської спільноти і Церквою як містичним, таємничим Тілом Христовим. Спільнота вірних (всіх рангів) з'єднується в Церкву через загальну церковну молитву. Під час літургії всі члени Церкви беруть участь в жертві Христовій для прославляння Бога Отця. У літургії Церква виявляється і зміцнюється. Літургійна церковна молитва є основою правдивого духовного життя.

На початок XX ст духовна і літургійна практика Католицької церкви, особливо в парохіях і в багатьох релігійних спільнотах, вже давно не відповідала цьому ідеалу. Фактично з кінця середньовіччя вірні миряни не могли брати активну участь в літургійному дійстві меси, під час якої священик служив латинською мовою, канон Євхаристії і головні молитви читав таємно, а народ Божий не відповідав і не співав. Відповідав лише міністрант, хор же співав в рідко здійснюваних урочистих месах. Віруючі вважали за краще відвідувати тихі, скромні меси без співу, під час яких були можливі молитовні роздуми, кожен для себе читав покаянні молитви, молитви, звернені до Богородиці і до різних святих, молитви для спокутування душі, інколи які-небудь дуже моралізовані і сентиментальні молитви. Головним моментом літургії, на думку багатьох вірних, було переєстествлення Святих Дарів, а не Причастя, яке часто відбувалося поза месою. У народному благочесті важливим вважалося споглядальне поклоніння Св. Дарам і шанування Святого Ісусового Серця. Центральним місцем храму для багатьох була дарохранительниця, а не престол (вівтар). Ось та літургійна практика, яка була знайома о.Ламберу Бодуену з дитинства. У монастирі ж для нього відкривався новий світ.

У XIX ст. літургічні рухи виникали головним чином в монастирях. Так, о. Проспер Геранже, засновник бенедиктинского монастиря Solesmes, повертається до витоків середньовіччя, до григоріанського співу і весь літургічний рік коментує на основі древніх літургій, творів отців Церкви, містичного богослів'я. Один із засновників монастиря Maredsous о. Жерар ван Калун (1853-1932) публікує перший справжній мисал для вірних на французькій і латинській мовах, який містить текст Римської меси і Біблійні читання з коментарями. Не був перекладений лише канон Євхаристії.

Як відомо, Папа Пій X рекомендував григоріанський спів, активну участь вірних в месі і регулярне (щоденне) Причастя, на яке було не обов'язково кожного разу просити благословення у сповідника або духовного отця. На жаль, люди часто причащаються поза месою, без участі в літургійному дійстві, розуміючи причащання лише як засіб боротьби з гріхом, як засіб особистого очищення, але не як церковну участь в жертві Христа для спасіння світу, не як церковну участь в таїнстві Пасхи, смерті і Воскресіння Христа.

У 1909 р., майже через два роки після постриження, о. Ламбер Бодуен починає активну боротьбу за реставрацію церковного літургічного життя, за те, аби в основі духовного життя вірних (не лише монахів) лежала древня літургійна (тобто церковна) традиція. Він вважає, що бенедиктинскі монастирі в Бельгії, в Німеччині, у Франції повинні стати центрами літургічного впливу на всі парохії, спільноти, семінарії. У листі абатові бенедиктинского монастиря Beuron о. Ламбер Бодуен пише про необхідність стимулювати в бенедиктинскому ордені наукове дослідження літургіки Східної і Західної церков, закликає проводити для монахів і вірних конференції, лекції, духовні повчання, поширювати серед них переклади літургійних текстів і читань, аби вони могли активно і свідомо брати участь в месі і в інших богослужіннях.

У тому ж 1909 р. о. Ламбер Бодуен пише кардиналові Мерсье, главі Бельгійської церкви і майбутньому своєму другові, довгий, на 14 сторінках, лист, в якому просить в літургійну практику Бельгійської церкви ввести:

1) діалогічні меси (меси в діалозі);

2) літургічні місії в парохіях (інтенсивне введення протягом одного тижня всіх парохіян в літургічну практику);

3) повечір'я в семінаріях;

4) лекції з літургіки для духівництва.

У вересні того ж року о. Ламбер Бодуен на Національному католицькому конгресі виступає з доповіддю «Істинна молитва Церкви», де говорить про те, що наша літургія - частина Небесної літургії. Він підкреслює, що в літургії Церква говорить на мові Матері-батьківщини, що літургія сполучає вірних в Церкву, вчить і катехизує їх, і все благочестя має бути літургічним, тобто церковним.

З благословення настоятеля монастиря о. Ламбер в співпраці з молодими братами видає щомісячний листок-мисал на французькій («La vie liturgique») і фламандській («Het kerkelijk leven») мовах, який по неділях поширювався біля входу в церкву. Кожен листок містив переклад меси і читання з коментарями. Наклад першого листка складав 52 500 екземплярів, а через три роки він досяг вже 100 000. Таким чином, літургія більше не була надбанням лише церковної еліти (духівництва, монашества), вона ставала молитвою і вихователькою кожного християнина.

В цей же час о. Ламбер Бодуен організовує в монастирі так зване Літургічне бюро, свого роду центр фахівців, які письмово відповідають на чиселенні запитання священиків і парохіян. Монастир проводить і доступні для всіх «дні» і «тижні» літургіки. З 1912 р. видається і науковий журнал «Questions liturgiques» («Liturgisch Tijdschrift»), який виходить до цих пір. Бібліотека монастиря за ініціативою о. Ламбера стає дослідницьким центром по вивченню літургіки. На жаль, його мрія заснувати вищу школу літургіки здійснилася лише після Другої світової війни. Такі школи були створені в Парижі в 1956р. (Institut superieur de Liturgie) і в Римі в 1961 р. (Pontificio Istituto Liturgico di Sant Anselmo).

Зрозуміло, не всі пастирі церкви зрозуміли ідеї о. Ламбера або погодилися з ними. Звичне для народу благочестя мало в католицькій церкві глибоке коріння: поклоніння Св. Дарам, «приватні» меси з одним священиком (о. Ламбер виступав за сослужіння священиків, проти множення престолів в церквах), «місяці» на честь праведного Йосифа, Богородиці, Святого Ісусового Серця, Розарії і так далі для багатьох були популярнішими, ніж великі свята, пов'язані з нашим спасінням. Отець Ламбер був дуже терплячий і нічого не хотів міняти без благословення церковній єрархії. Він щадив відчуття простих вірних і розумів, що рух в Церкві - це не революція. Він не закликав до реформ: цей рух повинен був залишатися виключно церковним.

Деякі єзуїти бачили в літургічному і церковному благочесті о. Ламбера небезпеку для традиції «духовних вправ» св. Ігнатія Лойоли. Дійсно, ці дві духовні практики можна зіставляти. Перша, літургічна духовність, - церковна. В центрі її - Бог, таїнство нашого спасіння, благодать Божа, перемога Христового Воскресіння. Друга, єзуїтська духовність, - індивідуальна. В центрі її - людина, її особисте навернення до Бога, вольова аскеза, строгий аналіз совісті, боротьба з власним гріхом. Але для о. Ламбера Бодуена ці дві духовні практики не виключали одна одну, а, навпаки, доповнювали. Він розглядав аскетизм як внутрішню дорогу, яка веде нас від смерті до воскресіння. Єдиний іправдивий аскет і подвижник - це Сам Христос. У літургії Він нас робить учасниками Його Воскресіня. Літургічне життя - це універсальна, справжня школа аскетизму.

Вивчення древньої монашої літургії було для о. Ламбера одночасно і знайомством з християнським Сходом. Літургія сполучає вірних не лише в загальній церковній молитві, вона сполучає вірних і інших церков. Лише у єдиній молитві ми дізнаємось про наше місце перед Богом. Коли ми з'єднуємося в єдиній молитві перед Богом, розділення між нами руйнуються, і тому о. Ламбер Бодуен хотів, аби в заснованому ним монастирі брати служили і молилися в літургічній традиції як Заходу, так і Сходу.

Багато ідей о. Ламбера здійснилися лише в 50-і роки і після II Ватиканського собору, вже після його смерті в 1960 р. Звичайно, було б цікаво знати, як би він розцінював сьогоднішню літургічну практику Католицької церкви. Можна передбачити, що багато що йому б не подобалося. Але багато що він би прийняв. У розумінні о. Ламбера Бодуена літургічний рух ніколи не може закінчитися, тому що літургія - це наша церковна участь в божественному житті. Коли ж закінчиться наш людський рух, ми всі будемо сполученими на Небесній Божественній Літургії в домі єдиного Бога і Отця.

Антоній Ламбрехтс, єром.

 

© переклад Milites Christi Imperatoris