Принципи здорового розвитку спільноти (парохії)

• Категорія:

• Життя в спільноті

Для здорового розвитку спільноти чи парохії потрібно завжди мати перед очима, що спільнота є живим організмом, який з чисто природного аспекту підпорядковується кільком принципам, ігнорування яких веде до завмирання спільнотного чи парохіяльного життя.

Спочатку розгляньмо ці принципи стосовно життя спільноти.

Першим таким принципом є структурована пов'язаність. В будь-якій системі її компоненти мусять бути пов'язані між собою. Інакше система просто розвалиться. Але не всяка пов'язаність цих компонентів дає добрий результат. Провідник спільноти, хоча і відповідає за усі ланки спільнотного життя, не мав би брати безпосередню участь у функціонуванні усіх тих ланок. Для кращого функціонування спільноти слід триматися принципу добре структурованих функціональних одиниць, кожна з яких має свої чітко окреслені функції та завдання.

Наприклад: Хоча провідник і відповідає за молитовне та літургійне життя спільноти, за духовну та інтелектуальну формацію членів спільноти, проповідь слова Божого, харитативну діяльність, він не зможе чисто фізично безпосередньо керувати групою прослави, провадити науку для усіх груп, які цього потребують, прибирати в церкві чи іншому приміщенні, де збирається спільнота, і провадити безпосередньо євангелізаційну діяльність. Для цього потрібно в спільноті організувати різні служіння, які би виконували ці функції під проводом провідника. Тому завданням провідника є добре запізнати членів спільноти і розрізнити хто з них до якої функції надається. Людей, гідних довіри та здатних провадити певні служби, провідник може поставити відповідальними за ці служби. Для кращого функціонування цих служб варто провадити щотижневі зустрічі з усіма відповідальними, обговорювати тижневі завдання та коригувати їхню діяльність.

Другим принципом діяльності є мультиплікація. Кожна спільнота може піти двома шляхами: або шляхом безкінечного росту кількості членів, або шляхом мультиплікації, тобто спільнота породжує нові спільноти. Перший шлях рано чи пізно приводить до створення «мегагруп», які прагнуть на себе перебрати функції парохії, витворюючи паралельну структуру і перетворюючись на репліку парохії. Такий шлях має як недолік не тільки витворення паралельної «парохії», але також і реальну втрату ефективності спільнотного життя. Сучасна людина прагне до малих груп, де кожен з кожним може перебувати у особистому контакті. При кількості, більшій від 12 чоловік, цей контакт значно утруднюється, при кількості членів близько 15 чоловік починають створюватись окремі «групи» в середині спільноти, при кількості 50 членів значно утруднюється душпастирська опіка і духівництво, а міжособовий контакт кожного з кожним стає неможливим. При кількості членів спільноти понад 200 чоловік якісна духовна опіка провідника над членами стає майже неможливою. При мультиплікації малі групи не перестають існувати, а навпаки збільшується їхня кількість. Вони можуть залишитись пов'язані між собою вільно по принципу мережі, як це є правилом у Католицькому харизматичному русі, а можуть залишитись пов'язаними «єрархічно», як це є правило скажімо у неокатекуменів.

Третім принципом є перерозподіл енергії. Цей принцип полягає у використанні навіть негативної енергії для позитивних цілей. Так, наприклад, Божественне провидіння використало переслідування Церкви у Єрусалимі для розповсюдження слова Божого по Римській Імперії і далі. Багато негативних знаків нашого часу сприймається виключно з позиції негативізму. Завданням провідника є побачити ці негативності у житті людей, які належать до парохії або території, на якій діє спільнота. Так, скажімо, прагнення сучасної людини до надприродного, до окультного, можна перерозподілити у зацікавлення до християнської молитви чи медитації і, на перший погляд, негативну суспільну тенденцію можна перетворити на рушій євангелізаційної місії спільноти.

Четвертим принципом є багатоцільове використання. Цей принцип можна ще назвати принципом майстер - учень. Тобто кожен, хто в спільноті вершить службу, має ще і співвідповідального товариша, який не тільки допомагає більш досвідченому членові у вершенні його служіння, але також і отримує відповідний досвід праці. Такий принцип чи не найкраще дає змогу виховувати нових якісних провідників і служителів.

П'ятий принцип - принцип симбіозу. Наука твердить, що жоден організм у природному середовищі не може функціонувати без симбіозу з іншим організмом. Навіть людина не може функціонувати, коли в її організмі, в кишечнику відсутні певні симбіотичні бактерії. Так не може функціонувати і християнська спільнота, якщо її члени не живуть у симбіозі компліментарності одного Тіла Христового. Кожен член в Христовому Тілі покликаний до певного служіння і обдарований певними дарами, завданням провідника є не лише розпізнати ці дари та служіння, але і допомогти членам спільноти інтегрувати їх у спільнотне життя. Не є проблемою, коли кожен окремо взятий християнин не є універсальним, тобто обдарований усіма дарами, але проблематично, коли спільнота не має всіх, потрібних для її якісного функціонування, дарів. Ще більшою проблемою є коли спільнота не може інтегрувати дари своїх членів у своє функціонування. Слід пам'ятати, що кожен дар дається для спільноти, а не для особистої користі її окремих членів. Усвідомлення потреби компліментарного, симбіотичного функціонування усіх членів є необхідною передумовою якісного функціонування спільноти.

Шостий принцип - принцип функціональності. Він полягає у вмінні обирати власне те, що приносить користь спільнотному життю. Цей принцип найкраще можна означити як потребу пастирської второпності. Кожен провідник має розпізнавати не лише потреби власної спільноти, але потреби парохіяльної чи громадської спільноти, у якій функціонує спільнота. Провадження статистики спільнотного життя допоможе чітко виявити найбільш успішні методи душпастирювання у даному середовищі, а знання статистики даного регіону уможливить правильне вибудовування душпастирської стратегії відносно верств населення, неохоплених діяльністю спільноти.

Для доброго зросту парохії ці принципи виглядають таким чином.

Першим таким принципом є структурована пов'язаність. В будь-якій системі її компоненти мусять бути пов'язані між собою. Інакше система просто розвалиться. Але не всяка пов'язаність цих компонентів дає добрий результат. Парох / адміністратор, хоча і відповідає за усі ланки парохіяльного життя, не мав би брати безпосередню участь у функціонуванні усіх тих ланок. Для кращого функціонування парохії слід триматися принципу добре структурованих функціональних одиниць, кожна з яких має свої чітко окреслені функції та завдання.

Наприклад: Хоча парох і відповідає за літургійне життя парохії, за катехизацію, проповідь слова Божого, харитативну діяльність, він не зможе чисто фізично безпосередньо керувати церковним хором, провадити катехизацію для усіх груп, які цього потребують, прибирати в церкві і підходити до кожного з парохіях чи непарохіян, які мешкають на території парохії. Для цього потрібно у парохії організувати різні служіння, які би виконували ці функції під проводом пароха. Тому завданням пароха / адміністратора є добре запізнати своїх парохіян і розрізнити хто з них до якої функції надається. Людей, гідних довіри та здатних провадити певні служби, парох може поставити відповідальними за ці служби. Для кращого функціонування цих служб варто провадити щотижневі зустрічі з усіма відповідальними, обговорювати тижневі завдання та коригувати їхню діяльність.

Другим принципом діяльності є мультиплікація. У кожній парохії існують групи спільних інтересів. Наприклад - молитовні групи, групи взаємодопомоги, вівтарні дружини, хор і тому подібне. У здоровій парохії ці групи включені у парохіяльне життя і не є марґіналізованими. Християни сучасності тяготять власне до таких малих груп, бо великі парохії не можуть задовольнити їхніх приватних потреб. Але часами спостерігається перетворення цих груп у «мегагрупи», які знову ж таки через свої великі габарити втрачають багато можливостей. Тому нормальним станом є не існування, скажімо, однієї великої молитовної групи, а більше малих молитовних груп. У цьому полягає принцип мультиплікації - група породжує групу. Якщо усі ці групи є добре інтегрованими у парохіяльне життя та мають належну душпастирську опіку, вони не стануть причиною дезінтеграції парохії, а навпаки стануть її скріплюючим елементом.

На місійних теренах цей принцип примінюється до цілої парохії. Парохія своєю євангелізаційною діяльністю народжує іншу парохію.

Третім принципом є перерозподіл енергії. Цей принцип полягає у використанні навіть негативної енергії для позитивних цілей. Так, наприклад, Божественне провидіння використало переслідування Церкви у Єрусалимі для розповсюдження слова Божого по Римській Імперії і далі. Багато негативних знаків нашого часу сприймається виключно з позиції негативізму. Завданням пароха / адміністратора є побачити ці негативності у житті людей, які належать до парохії або живуть на її території. Так, скажімо, потребу сучасної людини за надприроднім, за окультним, можна перерозподілити у зацікавлення до християнської молитви чи медитації і, на перший погляд, негативну суспільну тенденцію можна перетворити на рушій євангелізаційної місії парохії.

Четвертим принципом є багатоцільове використання. Цей принцип добре видно у наших парохіях де є сотрудники, які не лише допомагають парохові у душпастирюванні, але також мають можливість розвиватися, як майбутній парох. Але цей принцип варто примінювати і на провідників різних церковних груп, керівників хорів, дяків, паламарів і тому подібне.

П'ятий принцип - принцип симбіозу. Наука твердить, що жоден організм у природному середовищі не може функціонувати без симбіозу з іншим організмом. Навіть людина не може функціонувати коли в її організмі, в кишечнику відсутні певні симбіотичні бактерії. Так не може функціонувати і християнська спільнота - парохія, якщо її члени не живуть у симбіозі компліментарності одного Тіла Христового. Кожен член в Христовому Тілі покликаний до певного служіння і обдарований певними дарами, завданням пароха / адміністратора є не лише розпізнати ці дари та служіння, але і допомогти парохіянам інтегрувати їх у парохіяльне життя. До принципу симбіозу належить також усвідомлення того, що Католицька Церква, як цілість, осягає свою єдність у різноманітності. Так і парохія, як конкретне утіловлення Церкви покликана осягнути свою цілість через інтегрування різних елементів. Проблема толерантного і розумного інтегрування різноманітностей є особливо присутня в пост-соціалістичних країнах, де залишки тоталітарного способу мислення проявляються у тяготінні до однотипності мислення, почуттів і переконань.

Шостий принцип - принцип функціональності. Він полягає у вмінні обирати власне те, що приносить користь парохіяльному життю. Цей принцип найкраще можна означити як потребу пастирської второпності. Кожен парох \ адміністратор має розпізнавати не лише потребу власної парохіяльної спільноти, але і потреби громадської спільноти, у якій функціонує парохіяльна спільнота. Оскільки ці дві реалії - парохіяльна громада і громадська громада - не є все тотожними, то такий підхід уможливлює розширення християнської місії на тих, хто є байдужим або навіть і ворожим до Церкви. Провадження статистики парохіяльного життя допоможе чітко виявити найбільш успішні методи душпастирювання у даному середовищі, а знання статистики даного регіону уможливить правильне вибудовування душпастирської стратегії відносно верств населення, неохоплених душпастирюванням.

Сьомий принцип є принцип малих груп. Малі групи, які інтегровані у життя парохії, сприяють тому, що кожен може віднайти групу, у якій будуть максимально задоволені його потреби. Ці групи не лише зможуть покрити певні ділянки душпастирювання, але надати можливість своєю різноманітністю покрити різні ділянки зацікавленостей парохіян. Власне відсутність таких малих груп може стати причиною, яка змусить парохіян шукати задоволення своїх потреб поза парохією, в кращому разі - в інших парохіях, в гіршому - в сектах.

Примінення цих принципів функціонування парохії чи спільноти, як показує практика, веде до зростання якості парохіяльного чи спільнотного життя, як рівно ж до кількості парохіян, які активно живуть своє християнське покликання у своїй парохії чи спільноті.

 

© Milites Christi Imperatoris