Cім кроків на зустріч: як відновити зруйновані стосунки

• Категорія:

• Життя в спільноті

Стосунки лежать в самому центрі всього Біблійного одкровення про Бога і людину. Людина була створена носієм Божого образу (Бут. 1, 26), моделлю життя і характеру Божого. І Бог, Який є Богом вічних, незмінних стосунків, - Отця, Сина і Духа, - створив людину з потребою мати стосунки з Ним та з іншими людьми: "Не добре чоловікові бути самому" (Бут. 2, 18). Більше того, Біблія всіляко заохочує людей до праведних стосунків між собою: "Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці. Бо як упадуть, один одного підніме. Горе ж одному, як упаде, і нема нікого, щоб його підвести. Так само, як лежать удвох - їм тепло; одному ж як загрітись? Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хутко рветься" (Екл. 4, 9-12). Але найважливіше у взаєминах між людьми те, що вони впливають на наші стосунки з Богом: ми ставимося до Бога так, як ми ставимося до людей, що нас оточують, а проблеми у стосунках з Богом впливають на наші стосунки один з одним (1 Пт. 3, 7). Св. ап. Іван говорить, що ми знаємо, що любимо Бога, по тому, що любимо наших братів, і можемо сказати, що ми любимо наших братів, тому що ми любимо Бога (1 Ів. 4, 12; 5, 2).

Саме тому кожні порушені стосунки завжди варті того, аби їх відновити.

Служіння примирення

Оскільки все наше життя полягає в тому, аби вчитися любити, Бог хоче, щоби ми по-справжньому цінували стосунки з людьми і докладали всіх зусиль, аби зберігати їх і не ставити на них хрест кожного разу, коли виникає образа або конфлікт. У Біблії сказано, що Бог доручив нам служіння відновлення стосунків: «Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення» (2 Кор. 5, 18). Не випадково значна частина Ново¬го Завіту присвячена тому, як нам спілкуватися один з одним в мирі та злагоді. Апостол Павло писав: «Коли, отже, є в Христі якась утіха, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа та якесь серце і милосердя, то завершіте мою радість: думайте те саме, майте любов ту саму, будьте однодушні, згідливі» (Фил. 2, 1-2). Він вчив, що одним з ознак духовної зрілості є наше вміння ладнати один з одним (Рим. 15, 5).

Ісус Христос хоче, щоби членів Його сім'ї впізнавали саме по любові між собою, а порушене спілкування серед христи¬ян свідчить якраз про те, що воля нашого Господа не виконана, до того ж, для Церкви - це ганьба і неповага з боку невіруючих (Рим. 2, 24). Якщо ми хочемо відчувати Боже благословення в своєму житті, прагнемо, щоб оточуючі бачили в нас Божих дітей, нам потрібно ставати миротворцями. Ісус говорив: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Зверніть увагу, Ісус не говорив: «Блаженні миролюбні», тому що жити в мирі та злагоді подобається всім. І Він не cказав: «Блаженні ті, яких ніколи нічого не непокоїть». Миротворці - це ті, хто актив¬но прагне до вирішення конфлікту. Миротворців серед нас досить мало, тому досягати при¬мирення дуже нелегко. Оскільки ми створені для того, щоб бути час¬тиною Божої сім'ї, а друга мета нашого земного життя в тому, щоби навчитися любити людей і по-справжньому з ними спілкуватися, уміння відновлювати мир є одним з найважливіших.

Проте прагнути до миру - не означає уникати конфліктів. Бігти від проблеми, прикидатися, що її не існує, або боятися про неї заговорити - все це справжнісіньке боягузтво. Ісус ніколи не боявся конфліктів, а завжди гідно їх вирішував. І нам треба завжди брати з Нього приклад: інколи варто уникнути конфлікту, інколи доведеться його розпочати, а інколи - вирішувати. Ось чому так важливо молитися про постійну дію Святого Духа в нашому житті та й у кожному окремому конфлікті зокрема. Прагнути до примирення - не означає вести політику заспокоєння. Ісус зовсім не закликав нас до того, аби ми завжди поступалися, дозволяли іншим сідати собі на голову і витирати об нас ноги. У деяких питаннях Христос теж відмовлявся йти на компроміс і твердо стояв на Своєму, не¬зважаючи на впертий опір.

Кроки до примирення

Бог закликає нас, віруючих, приносити «примирення» (2 Кор. 5, 18) і в Біблії дає нам чіткі вказівки, як це можна зробити.

Крок 1. Перш ніж розмовляти з людиною, поговоріть з Богом, розкажіть Йому про проблему. Якщо ви відразу почнете молитися замість того, щоби пліткувати про подію з кимось третім, то побачите, що найчастіше Бог або змінюватиме ваше власне серце, або без вашої допомоги змінить того, з ким у вас конфлікт. Всі наші стосунки стануть набагато простішими, якщо ми бу¬демо більше за них молитися. Так робив колись Давид, співаючи псалми, так можемо робити і ми. Використовуйте молитву для того, щоб вилити Богові свої почуття. Розкажіть Йому про свою незадоволеність. Його ніколи не шокує і не здивує наш гнів, образа, невпевненість або якісь інші емоції, так що відверто скажіть Йому, що ви відчуваєте. Просіть, щоби Бог дав вам дар прощення і бажання примиритися. Віддайте проблему на Хрест Ісуса, який є найефективнішим засобом для будь-якого примирення. Він відповідь на всі форми відчуження і розділення, заподіяні гріхом. Він примирює не лише людство з Богом, але і людину з людиною. Адже саме смертю Свого Сина на Хресті Бог, примирив весь світ зі Собою (2 Кор. 5, 19). Усвідомлюючи, скільки гріхів Бог простив нам і якою ціною Він примирив нас зі Собою - віддаючи в жертву Свого Сина (1 Ів. 4, 10) - значно простіше пробачити іншій людині і примиритися з нею. Через хресну смерть нашого Господа виливається вічна, відкупительна, безмежна любов Бога на становище, в якому опинилася людина. Лише через смерть і воскресіння Ісуса Христа мій ворог може стати моїм ближнім. Більш того, я знову можу довіряти тому, до кого я втратив усю довіру.

Крок 2. Завжди виявляйте ініціативу. Спочатку варто зрозуміти, що потрібно взяти ініціативу в свої руки. Завжди саме «я» мушу зробити перший крок. Щоб позбутися образи, потрібне тверде рішення людської волі. Неважливо, хто кривдник, а хто ображений. Бог завжди чекає, щоб саме ви зробили перший крок до примирення. Не треба чекати ініціативи з іншого боку. Підійдіть першим.

Відновлювати зруйновані стосунки так важливо, що Ісус заповідав робити це перш, ніж йти і поклонятися Богові: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій. Мирися з твоїм противником швидко...» (Мт. 5, 23-25). Примирення важливе і необхідне, але зауважмо, що Ісус не каже, що треба миритися тільки, якщо я маю що-небудь проти мого брата, але тоді, коли й він має щось проти мене. Іван говорить: "Хто говорить, що він в світлі, а ненавидить брата свого, той ще в пітьмі. Хто любить брата свого, той перебуває в світлі..." (1 Ін. 2, 9-10).

Коли стосунки стають напруженими або взагалі перериваються, слід негайно почати планувати мирні переговори. Затримка лише заглиблює почуття образи і погіршує ситуацію. Якщо конфлікт так і залишається невирішеним, час нічого не лікує, а лише роз'ятрює нанесені рани.

Біблія говорить, що невирішений конфлікт не лише приносить нам купу неприємних емоцій, але і перешкоджає нашому спілкуванню з Богом, так що ми не отримуємо відповідей на свої молитви (1 Ів. 4, 20-21; 1 Пт. 3, 7). Друзі Іова нагадали йому: «Отак безумного досада вбиває, і дурного губить завзяття» і «О, ти, що у досаді душу свою роздираєш!» (Іов 5, 2; Іов 18, 4).

Успіх мирних переговорів часто залежить від правильного вибору місця і часу їх проведення. Не треба зустрічатися, коли один з вас квапиться, відчуває себе втомленим або знає, що вашу зустріч неодмінно перерве хтось третій.

Крок 3. Поставтеся до почуттів іншого зі співчуттям і розумінням. Це означає, що слухати потрібно більше, ніж говорити. Перш ніж ви спробуєте вирішити конфлікт, треба вислухати і зрозуміти почуття один одного. Павло радив: «Майте на увазі користь не власну, а радше інших» (Фил. 2, 4). У грецькому оригіналі дослівно цей рядок звучить: «Піклуйтеся про інших». «Піклуватися» грецькою звучить як «скопос». Саме з нього виникли такі слова, як мікроскоп і телескоп. Це слово означає «пильно дивитися», «приглядатися». Саме тому варто зосередитися саме на почуттях, а не на фактах. Почніть із співчуття, а не з можливих способів розв'язання конфлікту. Не намагайтеся від самого початку спростовувати відчуття інших людей і говорити їм, що їх відчуття безглузді і неадекватні. Просто слухайте. Дозвольте їм вилити, скинути з душі всі свої емоції, не стаючи при цьому в позицію захисту. Відчуття не завжди бувають точними або логічними. Навпаки, образа часто примушує нас чинити зовсім нерозважливо і роздумувати над дурницями. Давид зізнавався: «І серце в мене хвилювалось, нирки були пробиті в мені. Я був дурний тоді і неук, немов тварина, був перед тобою» (Пс. 72, 21-22). Всі ми можемо поводитися жахливо, коли не знаходимо собі місця від болю і образи.

Однак Біблія вчить, що: «Розважність людини - бути повільним до гніву; слава її - переступи забувати» (Прит. 19, 11). Терпіння народжується з мудрості, а мудрість - з уміння вислуховувати чуже бачення проблеми. Аби відновити перервані стосунки, «кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування.» (Рим. 15, 2). Аби терпляче вбирати в себе чужий гнів, осо¬бливо коли він необґрунтований, потрібна самовідданість. Але ж Христос теж пожертвував Собою ради нас. Пригадайте, скільки люті і кепкувань довелося перенести Ісусові для того, щоб врятувати нас: «Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене» (Рим. 15, 3).

Крок 4. Визнайте свою частку провини в конфлікті. Дуже часто небажання примириться виникає через самовиправдання: "Це не моя провина". Ця тенденція полягає в тому, що ми бачимо себе або потерпілими, або безневинними жертвами поганої поведінки іншої людини. Можливості самовиправдання і самообману в людського серця практично безмежні, ось чому нам потрібен Святий Дух, аби Він досліджував наші серця і розплющував нам очі на істину.

Інший аспект самовиправдання - зустрічне звинувачення: "Це повністю твоя провина". При цьому людина вважає, що інший повністю або в основному винен в тому, що сталося. Зустрічне звинувачення зазвичай включає не лише засудження поведінки іншої людини, але також тлумачення її мотивів. Ми знаємо, "чому" ця людина сказала або вчинила саме так, або що "насправді" стояло за її поведінкою.

Насправді ж навіть своїх правдивих мотивів ми зазвичай до кінця не розуміємо; тому в нас ще менше можливостей, аби точно визначити мотиви інших людей.

Здебільшого ці два виправдання наприкінці переростають у третє: "Я нічого не міг зробити". Ми прагнемо знайти причину, яка зніме з нас провину або відповідальність за те, як ми діяли або реагували. Ми шукаємо пояснення, яке дасть нам відчути, що будь-хто за тих же обставин вчинив би так само.

Тому якщо ви серйозно вирішили налагодити з кимось стосунки, спершу вам доведеться визнати власні помилки. Ісус сказав, що лише так ми зможемо побачити си¬туацію в реальному світлі: «Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку» (Мт. 7, 5).

Оскільки в кожного з нас є те, що ми «не помічаємо» в собі, вам може знадобитися участь третьої людини, яка допоможе тверезо оцінити вашу поведінку ще до того, як ви розмовлятимете з другим учасником конфлікту. Крім того, попросіть Бога показати вам, яка частина провини за конфлікт лежить на вас. Запитаєте Його: «Можливо, річ у мені? Може, я вимагаю неможливого, виявляю нетактовність або надмірну вразливість?» У Біблії сказано: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає» (1 Ів. 1, 8).

Щире зізнання - це могутня сила, яка сприяє примиренню. Часто наші способи розв'язання конфліктів лише посилюють колишню образу. Але коли ви починаєте з того, що покірно визнаєте свої помилки, гнів вашого співрозмовника відразу ж зникає і йому вже не потрібно звинувачувати: адже він, радше за все, чекав, що ви захищатиметеся. Не треба виправдовуватися або перекладати провину на чужі плечі; краще чесно зізнатися в тому, наскільки ви самі винні. Візьміть на себе відповідальність за свої помилки і вибачитеся.

Крок 5. Займайтеся проблемою, не нападаючи на людину. Ви не зможете вирішити проблему, якщо прагнете лише до того, аби з'ясувати, хто в ній винен. У Книзі Притч сказано: «Лагідна відповідь гасить гнів, дражливе слово викликає лютощі» (Прит. 15, 1). Гнів не допоможе вам як слід пояснити, що ви думаєте з приводу того, що сталося. Отже, підбирайте слова мудро. М'яка, добра відповідь завжди краща, аніж сарказм.

Важливо не лише те, що саме ми говоримо, але і як ми це робимо.
Якщо висловлювати свої думки образливим тоном, наш співрозмовник неодмінно захищатиметься. Бог говорить, що «хто вважає на слово, той знаходить добро; хто покладається на Господа, той щасливий. Розумним назвуть того, хто мудрий серцем; ласкавість уст дає наука» (Прит. 16, 21). Св. ап. Павло підсумовує цей принцип в Посланні до ефесян: «Жадне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його» (Еф. 4, 29).

Крок 6. Прагніть до співпраці. Ап. Павло писав: «Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі» (Рим. 12, 18). Мир завжди дорого коштує. Інколи він коштуватиме нам гордості, а найчастіше - егоїзму. Заради щирого спілкування ми повинні робити все можливе для того, щоб пристосуватися один до одного і поступатися (Рим. 12, 10; Фил. 2, 3). Інколи наш приклад покірності заради відновлення стосунків може стати вирішальним в примиренні. Більше того, коли ви покажете людям, як працювати спільно, замість того, щоб змагатися або сваритися, вам самим стане зрозуміло, хто ви насправді, і ви усвідомите своє місце в Божій сім'ї.

Крок 7. Головне - примирення, а не повне усунення розбіжностей. Нереально вимагати від людей, аби вони завжди і у всьому один з одним погоджувалися. Примирення робить наголос на взаєминах, а прагнення досягти якогось рішення приділяє основну увагу самій проблемі. Коли ми піклуємося перш за все про стосунки, проблеми втрачають свою значущість і часто стають неважливими. Не варто забувати, що всі ми різні, кожен має різні смаки і захоплення, саме такими кожен з нас подобається Богові.

Бог закликає нас до єдності, а не до одноманітності, і можна йти поруч, взявшись за руки, навіть якщо ми не дивимось на всі питання однаково.

Це не означає, що потрібно махнути на все рукою і навіть не намагатися шукати загальне рішення. Можливо, для цього доведеться розмовляти далі і навіть сперечатися, але робити це у дусі миру і злагоди.

Ці сім кроків до примирення дуже прості, як і все, що нам пропонує Святе Письмо, але даються вони нелегко, бо вимагають зміни способу думання, готовності брати на себе відповідальність і поступатися. Аби відновити перервані стосунки, потрібна безліч зусиль, але головне - прагнення. Апостол Петро закликав нас «шукати миру, змагатися за нього» (1 Пт. 3, 11). Прагнучи примирення, ми робимо те, що зробив би на нашому місці Сам Бог. Адже Він перший показав нам приклад примирення і прощення, коли віддав Свого Сина на страту за наші гріхи (1 Ів. 4, 10). Бог називає миротворців Своїми дітьми (Мт. 5, 9). Ось чому нам треба стати миротворцями!

© Milites Christi Imperatoris