Еміліо Броццоні

• Категорія:

• Католики - свідки віри

В рубриці «Свідки» пропонуємо Вам нариси і репортажі про католиків, які по-різному свідчили оточуючим свою віру в Христа. Віруюча людина, наслідуючи Христа згідно отриманого дару і довіреного служіння, засвідчує оточуючим любов Божу. Свята Тереза з Лізьє писала в своєму щоденнику: «Любов містить в собі всі покликання. Любов - це все, і вона охоплює собою всі часи і простори». Цю любов можна нести різними способами, про що нам і розказуватимуть герої нашої рубрики - знамениті і нікому не відомі, такі, що живуть поряд з нами або вже повернулися в лоно Отця, сучасники і ті, хто нам передував.

Сьогодні пропонуємо вам розповідь про нашого сучасника - італійського священика Еміліо Броццоні, який живе недалеко від міста Бергамо, де заснував не зовсім звичайну спільноту. Вона розташована в містечку Коста Серіно і називається «Назарет». Це - справжнісінька сім'я, що складається з людей, що ось вже більше 30 років присвячують себе турботі про найнеблагополучніших, починаючи від покинутих дітей і закінчуючи страждаючими психічними розладами. Спільнота розташована в живописному місці: з вікна відкривається вигляд на ломбардійські Альпи. Будинок спільноти - відреставрований старовинний сільський будинок, прикрашений оригінальними фресками, вітражами і скульптурами друга отця Еміліо - художника Аркабаса. Але відвідати цей будинок означає, перш за все, зустріти усміхнені обличчя його гостей, які знов знайшли радість життя.

Філософія, точніше, практика, за допомогою якої дон Еміліо розглядає кожен випадок, полягає в євангельській простоті. Він відштовхується від переконання, що за кожним стражданням, за кожною самітністю, за кожним злом завжди приховане якесь благо, якесь добро, яке необхідно «вивести назовні». Всяка убогість приховує в собі багатство, а всяка печаль - можливість радості. Життя такої людини подібне до дерева, довкола якого тісняться бур'яни і тернина, його обвивають рослини -- але поступово його може очистити від всього цього вміла рука селянина або садівника.

Таку духовну спадщину, яку, разом із старим будинком, залишили батьки дону Еміліо, що народився в 1942 році. Історія його життя і заснованої ним асоціації «Аепер» розповідається в книзі Олівьєро Ардзуффі «Вітер, що зібрав нас», яка вийшла у видавництві Сан Паоло.

Дон Еміліо згадує, як його мама Лючія, накриваючи на стіл, завжди ставила додатковий прилад для неочікуваного гостя, який може постукати в двері. І на питання сина: «Мама, навіщо накривати ще до того, як хто-небудь прийшов?» -- відповідала: «Щоб гість, коли прийде, побачив стіл вже накритим і не відчув себе ніяково».

А ось - сьогоднішні гості отця Еміліо: Маріо, відповідальний за ферму, його дружина Паола і ще декілька чоловік, яуі займаються виробництвом сиру, і місцевого вина. Алессандро живе тут вже багато років і гордиться своїм господарством кіз і ослів.

У двох кроках від будинку розташований старий хлів, перетворений, завдяки старанням бергамського архітектора Ренцо Педріні і французького художника Жана-Марі Піро - псевдонім Аркабас - в прекрасну каплицю Примирення. Вона зачаровує і приголомшує великою кількістю символів: на підлозі лежить великий камінь, з-під якого тече вода. Вона нагадує наше Хрещення. Далі, два стільці, сполучених між собою широкою стрічкою, так, щоб сповідник і каяльник могли сидіти один напроти одного, тоді як сонячне світло забарвлює в яскраві кольори вітражі з прекрасними і зрозумілими малюнками: птах, дикий реп'ях, агнець, терновий вінець Ісуса, на якому сидить метелик. На задній стіні каплиці - велике полотно Аркабаса, яке зображає обійми батька з блудним сином.

Якщо спуститися в долину, в містечко Торре де Ровері, то ми побачимо будинок, де спільнота «Назарет» дала притулок двадцяти дітям. І посмішка восьмилітньої дівчинки, що отримала від отця Еміліо замовлену іграшку, подібна до посмішки тридцятирічного Алессандро, що живе вже багато років в Коста Серіно -- це живе пояснення картини Аркабаса: обійми батька і жадання любові, яке всі ми приховуємо в серці.

В декількох кілометрах від дитячого будинку розташована ще одна філія спільноти - реміснича майстерня. Гості майстерні - працівники - відчули тут щось нове для себе: свою потрібність, довіру до себе, відчули себе знов включеними в суспільство. У майстерні працюють декілька пенсіонерів, контролюючі працівники - для людей з психічними розладами.

Отець Еміліо - це ціла ріка ентузіазму, і цей ентузіазм заразливий. Він перейняі його від своїх батьків, але також і в тих, кого зустрів на своїй духовній дорозі. Перш за все це брат Роже Шютц, пріор і засновник екуменічної спільноти Тезе. Дон Еміліо розмовляв з ним за місяць до його трагічної смерті. «Що таке Бог?» -- запитав він, а брат Роже відповів: «Простота!» Бог простий, а ось ми ускладнюємо речі. Дон Еміліо з простотою вирішує повсякденні труднощі, пов'язані з його гостями, і постійно повторює слово «чудо». Він може повторити його сотні разів -- стільки ж, скільки справжнісіньких чудес він бачив довкола себе, і ці чудеса народилися від Божественної простоти.

Дон Еміліо часто згадує і про зустріч з великим духовним наставником 20 століття: доном Бенедетто Калаті, пріором камальдолійців, монахом великої мудрості, який на те ж саме питання про Бога відповів: «Бог - це поцілунок!»

Підтримуваний прикладом і дружбою багатьох видатних пастирів, отець Еміліо реалізував декілька починів в допомогу людям, що переживають різні форми неблагополуччя і психічних страждань. Він об'єднав їх під назвою «Аепер». Це скорочення розшифровується як «Виховна асоціація по профілактиці і реабілітації». В її основі лежить спільнота Назарет, що народилася в 1978 році. Асоціація включає різні культурні, освітні і катехитичні проекти, направлені на соціальну реабілітацію. Один із них - спільнота «Ла пету» в Коста Серіно, про яку ми вже згадували. Вона веде фермерське господарство. Притулок «Піттурелло» приймає дітей-жертв насильства. З ним співпрацюють сім'ї, що бажають взяти опікунство над дітьми. На міжнародному рівні група Аепер надавала допомогу словенським біженцям, організовувала усиновлення на відстані в Румунії і Хорватії, а також побудувала професійне училище в Малаві (Африка).

Отець Еміліо Броццоні задумав всі свої проекти під знаком краси. Перед прекрасними творами живопису, що прикрашаютьбудинки спільноти, дон Еміліо проводить бесіди про віру і за допомогою мистецтва «виводить назовні» добро, що ховається в людині, запалюючи в її очах ту саму надію, яка осяяла очі учнів з Емаусу, які зустріли Господа.

Перекладено Milites Christi Imperatoris за матеріалами «Радіо Ватикан»