Таке буває лише в Страсну П'ятницю

14-04-2012

Безсумніву що Велика П'ятниця є кульмінаційною точкою в житті Ісуса Христа, і тому для християнина цей день та сьогоднішні богослужіння, які відбуваються біля Плащаниці, мали би мати фундаментальне значення в плані нашого спасіння.

Як і в кожен священик зрання по всіх трьох парафіях відслужив вечірню з виставленням плащаниці. Наш побожний люд, як і годиться, чисельно прийшов до храмів, адже :"то раз у рік виносять цю реліквію, та й треба як найскоріше її поцілювати". Народу було доволі багацько, враховуючи порівняно маленьку кількість парохіян. Адже до плащаниці йдуть навіть ті, для яких це друге-третє відвідування храму в році. Як і щороку, наголосив усім присутнім про Христову жертву і її значення для нашого спасіння,про трагедію що сталася, без якої не було б тріумфу у неділю. Що плащаниця яку маємо в храмі є не лише спомином страстей і смерті Христової, а місцем де ми подібно до Марії Магдалини та Марії матері Якова маєм у ці дні перебувати із серцями сповненими смутком за любим учителем.

Приходячи до плащаниці маємо намагатися відчути те, що відчували Пречиста Мати, св. апостол Іван та побожні жінки, ту порожнечу та відчай з яким ходили у ці дні ті особи. Збагнути, якою була та тьма,  котрою був оповитий світ, коли з нього забрано Господа Ісуса.

Щороку залишаю коло Божого гробу на аналої відкриту Євангелію, та сам читаю першу главу від Матея щоб далі кожен хто буде приходити в храм на цілодобові чування (в народі кажуть на дежурство) міг читати і роздумувати про життя і науку Богочоловіка, подібно як біля наших померлих сидимо і пригадуємо їхнє життя та їх перебування з нами. Отак повчивши свою паству від'їхав додому, з гадкою вечором повернутися та й собі трохи побути біля Христового гробу.

Десь перед одинадцятою годиною прийшов у перший храм, і був приємно вражений: двоє поважних пенсіонерів є в церкві, один з них вголос читає Євангеліє, і хоч не має по-дикторськи поставленого голосу, проте Слово у його озвученні мало такий проникливий тон, і настільки влучно передавало зміст , що професійні диктори могли б позаздрити. Я із великою радістю та не охотою від'їжджав до другого храму. Там вже було все більш передбачувано, струнко як на варті стояли обабіч плащаниці два чоловіки, і з огляду на пізню годину порожній храм, тому помолившись вервицю їду на останню парохію.

Здалека під'їжджаючи до села видно світло що ламає темряву через церковні вікна, намагаюсь вгадати кого можу зустріти біля плащаниці. Та коли ввійшов до церкви я був надзвичайно вражений, бо там нікого не було, окрім плащаниці, гадка, що може хтось є в крилосі мене трохи заспокоїла тому помолився "Благообразний Йосип" з поклонами, поцілував плащаницю і оглядаюся за людьми, та в церкві порожньо. Хоча і моєму подиву не було меж, все таки приступив до аналоя і читаю Євангелію. Довго читати не довелося, бо із захристії щось як захропе, аж рушники позаверталися, і раз і ще раз, а тоді знову тихо.

Хоча написано трохи жартівливо, але це правдива та сумна історія, що мала місце сьогодні. Кажу що сумна, бо показує вбогість сьогоднішніх християн, через неготовність нинішнього люду ані однієї години чувати з Христом Мт.26.40. Хтось може себе тішити, що то не мої парафіяни таке вчинили, чи не в моїй парафії таке сталося. Але повірте - це не виняток,  це просто яскравіший випадок, що показує нинішніє формальне ставлення до Христа та Його жертви, щось на зразок почетної варти піонерів 22 квітня на день народження Ілліча, коли на людях під час перерви стояли струнко навіть не поворухнувшись а під час уроків, коли ніхто не бачив, розказували анекдоти та грали в нехитрі шкільні ігри на постаменті вождя світового пролетаріяту.

PS.Заїхавши в Золочів мав гадку зайти ще в інші храми та в першому ж були замкнені двері, і тому в моїй парохійї, як виявилось ще не найгірша ситуація.

o.Віталій Барабаш
(vbarabash77@gmail.com)