Правдива історія

10-03-2012

Слава Ісусу Христу!
Мене звати Віталій, я - священик, греко-католик, із сіл Княже, Золочівка та Бонишин, що на Золочівщині, і це - мій блог. Будьмо знайомі!

Мабуть, немає хлопця, котрий хоча б раз у житті не пробував курити. Для когось ця спроба не залишила сліду в житті, а для когось - стала початком звички, тягар якої хлопчина, відтак юнак, а згодом вже чоловік, несе довгі роки, а часом і ціле життя.

Я також в дитинстві, часом пакав татового дзиґара, але по-справжньому почав курити наприкінці першого семестру навчання у семінарії (ближче до сесії). І сталося, як із більшістю курців, куриво, за моєю нерозважливою згодою, взяло верх. Доволі швидко втягнувся і вже не уявляв себе без сигарети. Разом із усвідомленням залежності Господь посилав розуміння, що то є зло, і часто сумління кричало, що з тим злом треба покінчити. Були різні засоби покинути шкідливу звичку: курити фіксовано - малу кількість сигарет, курити легші сигарети, смоктати цукерку, коли тягне до куріння; словом, відомі всім курцям способи позбавитися лихої звички. Були різні мотивації та умови того, коли я кину курити: здам сесію і тоді, на канікулах вже не буду, після одруження ні-ні, після дияконських свячень я точно не куритиму, як народиться дитина все (це ж шкодитиме моєму синові), як прийму священичі свячення, як отримаю призначення на парафію .... , і подібне в тому ж стилі. Усе це об'єднували безуспішний результат і розуміння, що з кожною перемогою курива над моєю постановою шанси і віра в МОЮ перемогу ставали примарнішими і мізернішими.
Окремо мушу зазначити щодо кидання курити «на піст». Спроби були чи не на кожен Великий Піст і то дуже різні: від радикальних, на зразок зовсім не курити, до доволі поміркованих - курити лише в неділю і суботу, чи не курити до св. Літургії (остання, до речі, єдина, яку вдалося перенести через весь піст). І так моя курильна епопея тривала 14 років, до лютого 2009 р. Б.

У лютому, перед постом, вирішив зробити чергову спробу кинути курити, але не на піст, а починаючи з посту - назавжди. А тихим натхненником цього став мій дяк Василь, який за сумісництвом ще й пожежник. Як виявилося, його зміна - шестеро осіб - десь одразу після Різдва вирішили, як кажуть, зав'язати з голубим димком, і вже півтора місяця не курять (троє з них не курять і досі). Василь, жартуючи, спонукав мене: «Ну що, отче, пожежники можуть не курити, а Вам слабо!». І, подумав собі, може, справді, і собі в черговий раз спробувати, щоб доблесні МНСники не насміхались. От дочекаюсь посту і кину.

Настала Сиропусна неділя. Ввечері я як слід накурився, а ті дзиґари, що ще лишились, вкинув перед сном до п'єца. Усьо! Завтра не курю. Прийшло оте «завтра», а курити хочеться, випив кави, а воно все одно хочеться, і з кожною годиною хочеться ще більше й більше. Скільки в мені зродилося в той день причин, чому мені треба закурити, важко навіть уявити. Думаю, що вирішальним було те, що я не поїхав до магазину за сигаретами. Десь о пів на шосту прийшла рятівна думка: за півгодини сусід Богдан прийде з роботи - от в нього і «стрельну» собі дзиґара. Прийшов Богдан з роботи і прямує до мене, бо «щось «ксьонз» кликав». Як тільки він наблизився - прошу наполегливим голосом, щоб пригостив сигаретою. Звісно, що Богдан опирався, адже знав про мій намір покинути куріння, та за хвилину-другу, як курець курцеві, дав очікувану з великими терпіннями цигарку. І щойно тут я зрозумів, що ця спроба «зав'язати з куривом» не подібна до інших.

Після першої ж затяжки мені стало зле, ніби занудило, почався страшенно сухий кашель, і потемніло в очах. Щось тут не так, - подумав я. - Ще вчора кожна тяга була такою природною, смакувала і приносила задоволення, а сьогодні - все перевернулося з ніг на голову. Та нічого не вдієш, викинув недопалок на землю.

Коли Богдан пішов додому, мене не полишали роздуми в чім причина таких метаморфоз. І тут БОГ дав усвідомити, що то лише Його рук справа, що чергова зав'язка з курінням не потерпіла фіаско. Частково я зрозумів серйозність Господніх планів, щодо моєї залежності: що Він хоче мені допомогти, що Він простягає мені руку помочі. І ця поміч полягає не в тому, щоб мене карати нудотою за кожен раз, коли я візьму цигарку до рота, а в тому, щоб допомогти мені стати вільним від цієї залежності.
Бог не хотів забрати в мене тягу до куріння, а лише повернув мені контроль над моїм бажанням закурити. Це можна порівняти з бажанням з'їсти ікри, омарів чи інших ліґумін, заради яких не летиш стрімголов до магазину чи супермаркету бо ти їх хочеш, а поводишся як той хто може керувати своїми бажаннями.

Бо не втім річ, що мені стало фізично зле під час куріння, а в тому усвідомленні, що ця спроба не окреслюється лише бажанням моєї волі, яка, як я міг пересвідчитися з попередніх досвідів, є досить слабка, а в цій спробі є очевидна інтервенція Божої ласки, якої я не заслужено сподобився. Ласки, яку я не міг проігнорувати чи змарнувати.
І сьогодні, на відстані трьох років від того дня, коли це сталося, я розумію, що отримав велику ласку від Бога, і отримав її не заслужено, тому що хтось про неї просив. Так, просив, але не я. Кожну свою спробу кинути курити я покладав лише на себе, свою силу волі, яка доволі обмежена в мені, і чисто людські мотивації, які з гуркотом падали під натиском пристрасті. Я молився про багато речей, які мені були потрібні, чи то духовні чи матеріальні, але мені навіть до голови не приходило просити в Ісуса помочі у цій справі. Також я розумію, що якась особа, якої я навіть не знаю, чи це старенька бабця з вервицею, чи може якийсь побожний чоловік на вокзалі в очікуванні потяга молився в намірі Церкви, чи школяр що вертався зі школи і шепотів «Богородице Діво», чи пані, що офірувала свої Хресні дороги за особу, що потребує Божої допомоги, чи будь-хто інший, кого Дух Святий підвів на молитву за священика, що намагався кинути курити, не пропали безслідно, а дали свій плід у моєму житті.
Дякую Тобі, Боже, за їхні молитви, дякую Тобі за твою ласку, що її я отримав.

Сьогодні себе запитую: чи часто я молюся за потреби людей, що є залежними від будь-чого...

o.Віталій Барабаш
(vbarabash77@gmail.com)