Держкомнацрелігій запропонував партнерську Концепцію взаємовідносин між державою і Церквою

24-07-2008

КИЇВ - Державний комітет у справах національностей та релігій 18 липня оприлюднив «Проект концепції державно-конфесійних відносин в Україні». У ньому зокрема наголошується на потребі партнерських взаємовідносин між державою і Церквою (релігійними організаціями). У документі сказано, що «відокремлення Церкви від держави жодним чином не означає відокремлення Церкви від суспільства, заборону її участі в суспільному житті». Автори документу зазначають, що принцип відокремлення, навпаки, - «звільняє церкву (релігійні організації) від її одержавлення, тотального контролю держави над її внутрішнім життям».

У зв'язку з цим автори «Проекту...» наголошують, що хибно трактувати цей принцип «як заборону участі Церкви (релігійних організацій) у суспільному житті, що випливало з ототожнення в тоталітарній державі держави і суспільства. Демократія усуває таке ототожнення». Цей принцип, як сказано у документі, «в його демократичному трактуванні означає взаємне невтручання цих двох суспільних інститутів у специфічні сфери діяльності один одного і жодним чином не передбачає витіснення релігії з життя суспільства».

На таких засадах у документі викладений погляд і на відносини Церкви та школи. «Відокремлення школи від Церкви не повинне розглядатися як перешкода викладанню релігії у державних школах; діяльності богословських факультетів і кафедр у державних вищих навчальних закладах...; заснуванню релігійними організаціями загальноосвітніх та вищих навчальних закладів усіх рівнів», - йдеться у «Проекті...». Відновідно до цього у документі зазначено, що «забезпечення права на свободу совісті передбачає право громадян на вільне отримання релігійної освіти та виховання», що «державна система освіти повинна забезпечувати можливість релігійного навчання учнів і студентів на добровільних (факультативних) засадах». У документі стверджується право церкви (релігійних організацій) на створення та утримання навчальних закладів, що надають релігійну освіту як професійну, так і загальнопросвітницьку.

Водночас документ стверджує заборону пропагування в будь-якій формі будь-якої релігії (або атеїзму) у навчально-виховному процесі державної школи. Тут наголошується на неможливості втручання Церкви (релігійних організацій) в організацію навчально-виховного процесу. «Зауваження та пропозиції до організації, змістовного наповнення та методичного забезпечення навчально-виховного процесу церква (релігійні організації) може вносити до органів державної влади та органів місцевого самоврядування нарівні з іншими об'єднаннями громадян, організаціями та співпрацювати з органами освіти над запровадженням названих пропозицій», - сказано у документі.

Відповідно до таких положень у документі окреслюються партнерські взаємовідносини держави і Церкви (релігійних організацій), що «ґрунтуються на визнанні того, що обидва ці суспільні інститути, будучи відокремленими та суверенними один від одного в питаннях, що належать до їх виняткової компетенції, діють в інтересах українського суспільства». У досягненні спільної мети цих інституцій, під якою автори документу розуміють «забезпечення права людини на свободу совісті, консолідацію українського суспільства, збереження та примноження його традиційної релігійної культури, формування його ціннісних орієнтацій, розв'язання загальносуспільних проблем», документ чітко окреслює права та обов'язки Церкви та держави.

У документі також подано пріоритетні напрями державної політики у сфері забезпечення права на свободу совісті та встановлення партнерських взаємовідносин з церквою (релігійними організаціями). Серед іншого, тут зокрема говориться про:

- сприяння безконфліктному розв'язанню проблеми набуття церквами, що мають єрархічну структуру, статусу юридичної особи;

- визначення реальних термінів, чітких і прозорих механізмів повернення церкві (релігійним організаціям) націоналізованого в минулому майна релігійного призначення та/або форм, обсягів та механізмів його компенсації (відшкодування);

-заборону приватизації націоналізованого в минулому майна релігійного призначення;

- врегулювання умов та правил здійснення спеціальної експертизи релігійної практики новітніх релігійних рухів;

- визначення правового статусу церкви (релігійних організацій) в частині оподаткування, не прирівнюючи її (їх) до комерційних та/або громадських структур, враховуючи неприбутковий і суспільно корисний характер її (їх) діяльності;

-впровадження в програми середньої загальноосвітньої школи курсу основ української християнської культури (християнської етики), який не супроводжується релігійними обрядами; а у програми вищої школи - курсу «Релігії народу України». Такий курс, як сказано у документ, мав би містити наукові дисципліни, предметом яких є історія, філософія, богослов'я (теологія), культура та традиції релігій, що мають (або мали) відчутний вплив на історію і культуру України.

- забезпечення прав священнослужителів, які досягли пенсійного віку, на пенсійне забезпечення, з урахуванням особливостей діяльності церков (релігійних організацій)

- забезпечення прав віруючих на дотримання приписів віровчення стосовно свят та днів відпочинку (вихідних і робочих днів).

• http://www.scnm.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=F6ABC60EE0C...