Любов і Євхаристія

• Категорія:

• Таїнство Євхаристії

Використовуючи аналогію, можна сказати, що Євхаристія є для нас, християн, сонцем. Сонце - це джерело животворящої енергії. Там, куди не проникають сонячні промені, немає життя. Життя не розвивається в темряві. Якщо християнин не бере участь в Євхаристії, то життя його віри поступово завмирає, як завмирає рослина, позбавлена світла.

У перші століття християнства, в епоху великих гонінь християни завжди збиралися на "ламання хліба" всупереч заборонам і погрозам переслідувачів. Перед лицем суддів вони відважно відповідали, що не можуть не приймати участі в Євхаристії, оскільки є християнами. Багато хто з них прийняв мученицьку смерть за вірність Євхаристії. Так було і в періоди всіх подальших переслідувань. Євхаристія протягом всіх двадцяти століть християнства завжди залишалася в центрі Літургії Церкви, вона була не лише "першою молитвою", але і "вершиною молитви Церкви".

Чому?

Тому що Євхаристія є представленням і нагадуванням найважливішого моменту в історії спасіння: смерті і воскресіння Ісуса Христа. Євхаристія - це найсвятіша Жертва Церкви, в якій Ісус Христос, наш єдиний Священик, що одного дня вже пожертвував себе на хресті за спасіння всього світу, знову повторює і відтворює свою жертву. У Євхаристії Ісус безупинно віддає себе в руки Отця для нас і за нас. У цьому акті, коли Син віддає себе Отцеві, бере участь вся Церква, бере участь кожен з нас.

Відокремлене Тіло і Кров Ісуса, що представляються у вигляді хліба і вина, є справжніми знаками Ісусової смерті на хресті. Смерть Ісуса, що виконується в Євхаристії, постійно свідчить нам про найвищу любов Бога до людини. Євхаристія є живим здійсненням слів Ісуса: Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним (Ів. 3, 16).

Сила всякої любові вимірюється величиною дару. Любов Бога до нас безконечна, як безконечний є дар, пожертвуваний нам Отцем в Ісусові Христу. Якщо ми розпізнаємо (швидше серцем, ніж розумом) цю безконечну любов Отця, то зрозуміємо справжнє значення Євхаристії. З іншого боку, споглядання Євхаристії, жива участь в ній може наблизити до нас безконечну любов Бога.

Євхаристія не лише свідчить про безконечну любов Бога до людини, але і наповнює християнина цією самою любов'ю. Завдяки Євхаристії християнин може любити тією любов'ю, якою любить його сам Бог. Як Мене Отець полюбив, так Я вас полюбив; перебувайте у моїй любові (Ів. 15, 9). Завдяки Євхаристії ми перебуваємо в любові самого Бога. І хоча любов християнина не є безконечною, як любов Бога, вона все ж залишається любов'ю тієї самої природи, що і любов Бога. Крихка і слабка людська любов в Євхаристії стає божественною. Завдяки ній "Тіло і Кров Христа розходяться по наших членах. Так ми стаємо часткою Божественної Природи, Божої любові" (св. Кирило Ерусалимський).

Для християнина Євхаристія є джерелом всякої любові: любові до Бога, до людей, до світу, до себе самого; любові дружньої, подружньої, батьківської, священицької, монашої; любові, що здійснюється в кожному покликанні і життєвому стані. Євхаристія закликає християн любити так само, як любив Христос, який віддав за нас своє життя (1 Ів. 3, 16). Таке відношення до любові - любові, що віддає життя, - можливо лише тоді, коли, завдяки Євхаристії, християнин проникнеться логікою любові, вимірюваної даром.

Любов вимірюється даром. Міра любові - це міра дару. А найбільшим даром завжди буде дар життя. Ісус говорить: Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за друзів своїх життя віддає (Ів.15, 13). Чим більшою є жертва, приношувана любленій людині, тим більшою виявляється любов.

Євхаристія невпинно ставить перед нами питання про суть нашої любові, про те, на чому вона основана: чи лише на наших людських потребах і відчуттях або на чомусь більшому. Що в ній переважає: чи лише пошук відчуттів, вражень, бажання звідувати що-небудь нове або потреба жертовної праці для Бога або іншої людини? Ми можемо перевіряти і вимірювати нашу любов до Бога, до ближніх, до світу і до себе самим, дивлячись на нашу жертву і працю, з нею зв'язану.

Справжня людська любов не вимірюється тільки почуттям. Почуття супроводить любов як важливий її елемент, але не є її суттю, бо почуття само по собі мінливе, непостійне і сліпе. Нерідко трапляється, що що люблять спочатку один одного "до безумства", але лише чуттєво, через деякий час так само "до безумства" ненавидять один одного. Ненависть часто виявляється лише обдуреним відчуттям любові, розчаруванням в потребі любити. Легко зненавидіти людини, яку любиш, якщо ця любов спирається лише на бажання задовольнити всілякі людські потреби. Хоч би деяка чуттєва постійність завжди необхіда для любові. Така постійність є плодом емоційної впорядкованості. Йдеться не лише про впорядкування почуттів, пов'язаних з любов'ю, але про всі людські почуття, потреби і бажання. Лише маючи емоційну свободу ми зможемо мати один до одного ті почуття, які були у Ісуса Христа (пор. Рим. 15, 5). Чим більша наша емоційна свобода, тим більше ми схожі на Ісуса в любові.

Беручи участь в Євхаристії, яка відтворює найвищу жертву, приношувану Богом, християнин повинен задаватися питанням: "А чим жертвую я ради любові до Бога, до людей і до себе самого?" Якщо в любові бракує жертовного віддання себе, якщо мало самозречення, аби наблизитися до іншого, то такі завірення в любові стають пустими словами.

Усунення останнім часом Церквою накопичених протягом століть надмірно формальних і строгих розпоряджень багато християн сприйняли як "зниження" вимог, пов'язаних з християнством. Християнство не має вже істотного впливу на наше існування, оскільки часто недорого нам коштує.

Євхаристія ставить нам питання: Який вплив має Євангеліє на наші бажання, рішення, дії? Чи формує воно стиль нашого життя, наші потреби, запити, працю, відпочинок, наше відношення до ближніх? Чи говорить нам про що-небудь Євангеліє в критичні моменти нашого життя: в разі конфліктів з іншими людьми, коли що-небудь загрожує нашим особистим інтересам, в життєвих невдачах, в хвилини туги, страху за себе і своє майбутнє, в спокусі відчаєм і тому подібне ? Іншими словами, чи існує зв'язок між Євхаристією і нашим повсякденним життям?

Християнин - це людина, яка наважується дарувати себе, стати жертвою, аби перемогти самого себе. Євхаристія - жертва Ісуса Христа - дає нам здатність отримати перемогу над собою, адже вона є відтворенням не лише розіпнутої любові, але також і любові воскреслої. Якщо нас часто долають різні пристрасті - самолюбивість, страх, чуттєвість, гордість, жадання відплати і т. п., - то саме тому, що наша участь в Євхаристії виявляється дуже формальною, дуже зовнішньою.

Нам слід вчитися такій участі в Євхаристії, яка ставала б для нас "школою справжньої любові". Євхаристія повинна привести нас від бажання отримувати любов інших до бажання жертовної віддачі себе іншим, від "любові потребуючої" до "любові даруючої" (К.Ст. Люїс).

Чи дякуємо ми Богу за дар Євхаристії, за те, що Ісус Христос реально вводить нас в Містерію любові Отця до нас? Чи просимо про те, аби в глибині нашого серця ми зуміли виявити, що "в Євхаристії доброзичлива і безкорислива воля Бога до спасіння всіх людей стає наявною, відчутною і видимою"? (К. Ранер SJ). Чи просимо ми про те, аби Євхаристія стала для нас центром всього нашого внутрішнього життя, вершиною нашої молитви, точкою перетину наших людських зусиль, боротьби і жертви? Чи молимося ми про велику любов до Євхаристії, яка виражатиметься в безперервному поглибленні цієї "великої таємниці віри"?

©Milites Christi Imperatoris