Що таке правдива покора?

• Категорія:

• Зброя

Дорога до спасіння - довга і запекла боротьба, в якій неможливо перемогти без такої чесноти як покора. І хоча це поняття в сучасному світі дуже часто асоціюється з слабкістю, проте правдива покора - велика сила, а не слабкість, і ми не повинні її боятися, а навпаки - щодень просити у Бога сили, щоби більше плекати в собі покору до Нього.

Покора Богові - це не пасивна поступливість перед неминучістю, не фаталізм і не привід для лінощів. У деяких випадках покора навпаки вимагає чогось цілком протилежного: Бог часто закликає людей, які присвятили себе Йому, вступити в битву від Його імені.

Віддати себе Богові - справа не для боягузів, що покірно дозволяють іншим витирати об себе ноги. Для того, щоб підкорятися, зовсім не обов'язково вимикати мозок і відмовлятися від раціонального мислення. Навіщо Богові викидати на вітер розум, який Він Сам же в нас вклав? Він не хоче, аби Йому служили механічно слухняні роботи. Бог - не жорстокий тиран, який буде вимагати від нас покори силою. Він чекає, коли ми самі виявимо бажання віддати Йому своє серце. Людина, як вінець Його творіння, як Його дитина, є великою цінністю в очах Божих.

Покора - не означає придушення. Бог хоче діяти саме за допомогою того унікального поєднання якостей, яким Він наділив кожного з нас. Замість того, щоб применшувати людину, покора навпаки робить її справжньою. Адже тільки Всемогутній творець знає, якими ми маємо бути, якими Він кожного з нас задумав і створив.

Створені покірними

Оскільки Бог вклав у людський дух бажання поклонятися Йому, то цілковита покора, віддання себе Богові має бути не через страх перед ним, не з почуття обов'язку, а з любові до Нього, тому що: «Він перший полюбив нас» (Ів. 4, 9-10). Саме тому правдива покора - це наше поклоніння Богові, яке водночас вивільняє всі Божі благословення, а тоді стає для нас найкращим способом життя.

Покора як поклоніння.
Справжнє поклоніння Богові починається з тієї хвилини, коли ми прагнемо за будь-яких обставин робити те, що подобається Йому, тобто повністю віддаємо Йому себе - робимо постанову у всьому Йому коритися.
Найповніше наша покора Богові виявляється у слухняності. У тому, щоб відповідати: «Добре, Господи!» кожного разу, коли Він про щось нас просить. Взагалі, слова: «Ні, Господи!» є протиріччям. Не можна називати Ісуса Господом (тобто паном усього свого життя), і одночасно відмовлятися Йому коритися. Що таке справжня покора добре видно на прикладі Петра, коли після довгої та безрезультатної рибалки на озері Ісус звелів йому знову сісти у човен і закинути сіті: «Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм закину невода» (Лк. 5, 5).

Люди, які присвятили і підпорядкували себе Христу, коряться Божому Слову навіть тоді, коли це видається їм незрозумілим і безглуздим.

Ще одним аспектом покори є довіра. Авраму довелося йти за Богом, не розуміючи, куди Він веде. Анна чекала настання часу, коли Бог зглянеться на її прохання, не знаючи, коли це станеться. Марія чекала дива не уявляючи, як воно станеться. Йосиф довіряв Божому задумові, не знаючи, чому обставини складаються саме так, а не інакше. Кожен з них повністю віддав себе Богові.

Ви зрозумієте, що підкорилися Господові, коли почали покладатися на Його силу і мудрість, перестали маніпулювати іншими людьми, нав'язувати їм свої плани і контролювати ситуацію. У Біблії сказано: «Підкорися Господові, і надійся на Нього» (Пс. 36, 7а).

Замість того, щоб докладати щоразу нові зусилля і старання, людина починає більше довіряти Богові, перестає різко реагувати на критику. Найкраще слухняне серце виявляється у взаєминах. Ви перестаєте думати лише про себе, не витісняєте інших і не наполягаєте на своїх правах.

Для багатьох людей найважче віддати Богові свої гроші та плани щодо матеріального збагачення. Вони думають приблизно так: «Мені хотілося б жити для Бога, але крім цього, я хочу заробляти багато грошей, щоб жити комфортно і одного чудового дня спокійно піти на пенсію». Проте, спокійна пенсія не може бути метою життя, присвяченому Богові, тому що гроші часто стають суперником Самого Бога, повністю забираючи людську увагу. Ісус сказав: «Не можете служити Богові і мамоні» (Мт. 6, 246) і «Де скарб ваш, там буде і серце ваше» (Мт. 6, 21).

Найвищий приклад самозречення і присвячення - Ісус. Напередодні розп'яття Він повністю віддав Себе ради виконання Божого задуму відкуплення. Він молився так: «Авва - Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти» (Мк. 14, 36).

Ісус не говорив: «Боже, якщо можеш, позбав Мене від цього страждання!» Він почав Свою молитву саме з твердження, що Бог все може. І молився так: «Боже, якщо це послужить Твоїм інтересам, прошу забери від Мене чашу страждання. Але якщо Моя смерть виконає Твої задуми, Я вибираю те, чого бажаєш Ти».

Справжня покора говорить: «Отче, якщо ця проблема, хвороба, страждання або обставини, що склалися, необхідні для того, щоб виконати Твої плани, прошу Тебе, не забирай цього від мене!» Такий рівень духовної зрілості дається нелегко. Сам Ісус так мучився, роздумуючи про сенс і значення Божого задуму, що на чолі у Нього виступав кривавий піт.

Покора як благословення.
Покора - тяжка праця. У нашому випадку - це напружена боротьба проти нашої власної егоїстичної натури. Проте Біблія дуже чітко говорить про те, які благословення з'являються у нашому житті, коли ми поклоняємося Богові, віддаємо себе і підпорядковуємося Йому.

По-перше, у нас на серці настає спокій: «Тож примирися з ним, зроби угоду, і твоє щастя повернеться до тебе!» (Іов 22, 21).

По-друге, ми знаходимо свободу: «Але дяка Богові, що ви, бувши колись слугами гріха, з усього серця послухалися тієї науки, якій ви піддалися, та що, звільнившись від гріха, стали слугами праведності» (Рим. 6,17).

По-третє, в нашому житті починає виявлятися Божа сила. Христос перемагає уперті спокуси і нездоланні труднощі, коли ми віддаємо все це в Його руки.

Напередодні найбільшої битви свого життя Ісус Навин прийшов перед лице Боже (Нав. 5, 13-15), поклонився і віддав Йому всі свої плани і наміри. Ця покора призвела до вражаючої перемоги над Єрихоном. Щось подібне відбувається в житті кожної людини, яка вирішила повністю підкоритися Божій волі. Покора не забирає наші сили, а навпаки, зміцнює нас.

Бог діє саме через тих людей, що повністю віддали себе Йому. Бог вибрав Марію для того, щоб вона стала матір'ю Ісуса, не тому, що вона була особливо талановита, красива або багата, але тому, що вона повністю віддала себе Йому. Навіть у одній з пісень співаємо: «Це покора учинила, що Ти Спаса породила». Коли ангел звістив їй неймовірний Божий задум, вона спокійно відповіла: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38).

Немає нічого могутнішого, ніж людське життя, віддане до Божих рук. «Коріться, отже, Богові» (Як. 4, 7а).

Покора - найкращий спосіб життя.
Ми сотворені для поклоніння, саме тому людина, яка в дусі та істині не поклоняється Богові, неодмінно підкорятиметеся комусь або чомусь: громадській думці, грошам, образам або страхам, власній гордості чи самолюбству. Але наслідки такої «покори» стають згубними для людської особистості, перетворюються в рабство, з якого не легко звільнитись, тоді як покора Богові - робить людину вільною і щасливою.

Покора Богові - не лише найкращий спосіб життя; це єдина можлива життєва дорога. Всі решта дороги неминуче закінчаться розчаруванням.
У посланні до римлян Павло називає покору розумним служінням: «Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну» (Рим. 12, 1).

Віддання свого життя Богові - це не бездумний емоційний порив, а раціональний, осмислений вчинок, найрозумніше рішення, яке людина здатна зробити в своєму житті. Саме тому Павло говорив: «Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом» (2 Кор. 5, 9).

Для того, щоби Бог справді торкнувся нашого серця і змінив його, доведеться починати саме з покори і віддати Йому все: свій жаль за минулим, теперішні проблеми і плани на майбутнє, свої страхи, мрії, слабкості, образи, звички і комплекси. Заберіть руки з штурвалу свого життя, і хай місце капітана займе Христос. А якщо Він бере щось в Свої руки, хаосу вже точно не буде! Якщо Сам Христос вчить і веде за собою, ми здатні перемогти все, що завгодно. І тоді, подібно до апостола Павла, зможемо сказати: «Я можу все в тому, хто укріплює мене!» (Фил. 4, 13).

©Milites Christi Imperatoris