Григорій Богослов

• Категорія:

• Католицькі святі

Як свідчить життєпис, автор вчення про Трійцю св. Григорій Богослов, був людиною великих дарувань, а одночасно ніжної, покірної й миролюбної вдачі. У спокійному середовищі він міг працювати з великим успіхом для добра Церкви. Почуваючи себе в світі зле, він інстинктивно шукав самоти, де віддавався богомільному життю й літературній праці. Праця серед людей і втеча від них чергувалися в його житті. У слові й в письмі св. Григорій визначався красномовством і добірним стилем. Його твори, навіть прозові, повні образності й життя, написані з подиву гідною легкістю. У пізнішу, візантійську добу, св. Григорія Богослова вважали найбільшим християнським письменником.1 Щоб вповні зрозуміти і відкрити для себе цю величну постать і його надбання, варто розглядати його ідеї разом з його біографічними даними. Історія життя св. Григорія дає нам чітке розуміння того, що він був справді обраним для того, щоб виконати свою місію - проповідувати слово Боже. Попри його бунт перед висвяченням на священика, ми все ж знову бачимо його безмірно велику покору. Він розуміє, що все залежить від Бога, і це є його шляхом, попри те, що йому хочеться зовсім іншого життя. Зважаючи на сприятливі сімейні умови для того, щоб присвятити своє життя Богові, розуміємо його палкість, щирість та точність у висловлюваннях щодо Святої Трійці.

Тринітарна доктрина св. Григорія Богослова, як і схожі доктрини Василія Великого і Григорія Ниського, виникла під час полеміки з пізнім аріанством, і вмістилася в п'яти «Словах про богослів'я». Кожне з них сповнене великою ідейністю, мудрістю, цілеспрямованістю та точністю. Адже недаремно св. Григорія було названо «Богословом». Відповідно до того, що він мав дар красномовства, його твори також були досить промовистими, хоча й важкими за стилем. Головною таємницею його успіху в проповідуваннях та вченні є те, що він віддав своє життя Богові, Який, як бачимо, послуговувався ним дуже вдало.

1. Св. Григорій Богослов - вірний і покірний слуга Божий.

Св. Григорій Богослов, або Назіянський, -це один з найславніших Святих Христової Церкви грецького обряду. Він народився перед 329 роком, в Аризіянзі, поблизу міста Назіяна в Малій Азії. За свідченням самого Григорія молодшого, він народився завдяки молитвам матері: полум'яно бажаючи мати сина, вона гаряче благала про це Бога, давши обітницю присвятити Йому свого первістка. Одного разу уві сні вона побачила майбутню дитину і почула його ім'я. Григорій завжди пам'ятав про цю подію, тому вважав себе "новим Самуїлом" і розглядав своє життя як виконання материної обітниці.2 Ще малому Григорієві вона давала святі книги, щоб він змалку шукав святої забави. А коли мати подарувала йому перше святе Євангеліє, то сказала: «Пам'ятай, що я випросила тебе в Бога і одного тільки хочу, щоб ти був досконалий». Св. Нонна була така милосердна, що говорила: «Якби було можливо, я продала б себе й своїх дітей, щоб одержані гроші роздати вбогим».3 Дивно повірити в такі слова люблячої матері, але, зважаючи на те, що згодом, на похороні свого сина Кесарія, вона була одягнена не в скорботному, а у світлому одязі, адже перехід душі до Бога - це свято, вважала вона. Отже, цей факт може свідчити про правдивість її попередніх слів. При цьому, вона навернула батька Григорія - св. Григорія старшого, який був багатим урядником і довгі роки - поганином, а згодом ревним, святим християнином і 45 років єпископом міста Назіяна. Мав ще св. Григорій брата Кесарія й сестру Горгонію. Була це родина, в якій усі розуміли й сповняли слова Господньої молитви: «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі». Усі троє дітей, виховані дбайливо й побожно, стали святими дітьми Христової Церкви.4

Батьки дали Григорію блискуче виховання. Він навчався спочатку в Кесарії Каппадокійської, а потім в Кесарії Палестинській, де все ще існувала школа, заснована Оригеном. Свою освіту він продовжив у Олександрії та, нарешті, в Афінах.5 За час свого навчання в каппадокійських школах Григорій повинен був пройти той курс, який приблизно відповідає сучасним початковій і середній школі. Заняття в початковій ("граматичній") школі включали в себе вивчення алфавіту і арифметики, читання вголос, письмові вправи, заучування напам'ять фрагментів з творів стародавніх поетів, перш за все Гомера, тлумачення текстів. Курс середньої школи (egkyklios paideia - "загальна освіта") включав у себе математику, геометрію, астрономію і теорію музики, до яких могли додаватися інші предмети, зокрема медицина. Риторика і софістика належали до сфери вищої освіти. Таким чином, в Кесарії Палестинській і Олександрії Григорій почав свою університетську освіту, яку потім продовжив в Афінах,6 де він зустрівся і на все життя подружився з Василем Великим. Св. Григорій сказав про їхню дружбу так: «Ми були з ним одним серцем і однією душею». Крім того, своїми чеснотами й мудрістю Григорій і Василій перевищували своїх шкільних товаришів, дивували професорів, а всім давали добрий приклад. Разом з ними ходив тоді до школи майбутній імператор Юліан, який згодом відступив від Христової віри й бажав повернути державі поганство. Про нього Григорій сказав: «О, яке нещастя виховує собі Греція!». Після 10 років навчання, він повернувся додому, тоді йому було 30 років. І тоді ж, 359 року, він прийняв велику Тайну Хрищення.7 Попри те, що Григорій мріяв про строге християнське аскетичне життя, яке б мало поєднуватися з навчанням, обставини склалися інакше. Зважаючи на те, що його батько вже не мав достатньо сили, щоб не те що займатися господарством, але й проповідувати, Григорій спочатку перейняв управління батьківським обійстям в Аріанзі, що одразу було дуже важко, зважаючи на обсяг роботи, адже, як відомо пізніше з «Заповіту», який уклав сам Григорій, вони були досить заможними, мали рабів, худобу, одяг та гроші.8 Проте найбільшим його випробовуванням було рукоположення в священичий сан, про що вблагав його батько, який і здійснив це таїнство, адже він дуже потребував допомоги у проповідницькій справі. Спочатку Григорій противився, але згодом став ревним помічником батька й гарячим проповідником. Тим часом, його друг Василій став Архиєпископом Кесарії і розпочав боротьбу з аріанством. І щоб забезпечити собі підтримку в боротьбі з префектом Модестом, який керував аріанами і забирав частину його території - Кападокії, Василій призначив єпископами в різних містах двох своїх братів та всіх друзів-єдинодумців. Серед них і св. Григорія, який вже не пручався перед такими свяченнями. Уже 370 року він став єпископом Сазими, проте, відповідно до несприятливих обставин, а також обов'язкові допомогти старому і знесиленому батькові, не зміг перебувати там довго.9 Згодом помер батько св. Григорія, а потім і св. Василій. Оскільки ще до цього померли його брат та сестра, а потім і мати, він залишився зовсім один. Проте на нього чекала нова місія - віднова правдивої віри та релігійного життя у найбільш занедбаній церкві в Царгороді, де близько 40 років господарювали аріани. Тут, на жаль, св. Григорія не прийняли привітно, навпаки, бачачи його убогість, не могли уявити його серед розкішного життя імператорської столиці. Проте його свята правда притягувала всіх. Таким чином, він замешкав у своєї племінниці Алипіяни, а той дім, в якому проживав, зробив церквою Христового Воскресіння. Саме у ній св. Григорій виголосив свої славні проповіді про Пресвяту Трійцю.10 За цей виступ та інші виголошені промови у Царгороді в церкві Господнього Воскресіння, Халкедонський Собор назвав його Богословом. Таку славну назву має поки ще тільки св. Іван Богослов.11 Отож, попри велику популярність Слова Божого, що лунало з уст св. Григорія, сталося те, чого й боявся цей спокійний та миролюбний чоловік, його противники - єретики-аріани та аполінаристи, робили на нього різні наклепи, вдиралися до його церкви, нападали та били його, закидали камінням, тягали по судах як заколотника. Але й тут він знаходив розраду,вважав, якщо за противниками стоїть сильна партія, то за ними - велика справа; якщо вони мають церкви, то за ним є Сам Бог; якщо за ним народ, то при ньому стоять святі ангели.12 Попри те, що аріани, відповідно до декрету імператора Теодосія, мусили або прийняти християнство, або покинути межі міста, вибрали друге, св. Григорій все ж не зміг стати єпископом Царгороду, зважаючи на попередні свячення на єпископа Сазими. Проте він не замучувався і попри вмовляння імператора, поїхав в Назіян, де також потрібно було управляти єпархією, якою опікувався його батько. У цьому місті св. Григорій перебував аж до смерті приблизно 389-390 роках. Його поховали біля могили його батька св. Григорія Старшого. 950 року, за імператора Констянтина Багрянородного, нетлінні мощі перенесли до Царгорода і поклали в церкві св. Апостолів при мощах св. Івана Золотоустого. Згодом перенесли частину мощей до Риму, де вони досі спочивають на вівтарі базиліки св. Петра у Ватикані.13

1.1. Творча спадщина

До нас дійшли лише деякі твори св. Григорія, але і їх достатньо, щоб зарахувати його до найбільш блискучих богословів усіх часів. Його твори можна по групувати так:

1) 45 проповідей, з яких найбільш важливі 27-31, відомі під назвою "Слова про богослов'я". У них обговорюються проблеми богопізнання і вчення про Святу Трійцю. Вони були опубліковані в 379-380 роках і принесли йому репутацію й ім'я Богослова. Оскільки проповіді написані у вкрай піднесеному стилі та дуже складні за змістом, важко повірити, що він вимовляв їх усно в церкві. З інших проповідей кілька присвячені різним церковним святам і особливим випадкам. Особливим тут є слово про покійного св. Василія, а також проповідь, що спрямована проти імператора Юліана Відступника.
2) Поетичні твори, серед яких ми знаходимо автобіографію св. Григорія, кілька віршів на смерть друзів і вірші на богословські теми.
3) З 243 листів св. Григорія важливі для нас два його листи до Кледонія (101, 102), в яких обговорюється природа Христа, а також критика вчення Аполлінарія Лаодикійського.

Уплив святителя Григорія на богословів наступних часів був величезним. Його твори чи не прирівнювалися до Святого Письма, а також його дуже шанував преподобний Максим Сповідник. Тексти творів Григорія використовувалися у гімнографії, і, зокрема, наші різдвяний, богоявленський і пасхальний канони - це перефразовані преподобним Іваном Дамаскином уривки з проповідей св. Григорія. Також і на Заході святитель Григорій Богослов завжди користувався великою повагою. Так, Тома Аквінський стверджував, що в той час, як у будь-якого батька Церкви можна знайти яку-небудь єресь, у Григорія Богослова немає жодної. 14

2. Єдність та всемогутність Святої Трійці
Насамперед варто уточнити, що вся грецька святоотцівська література розпочинає пояснення існування троїчної природи Бога з твердження про трьох осіб Божих. Отож, Христос говорив про те, що у Нього є Батько, до того ж в Новому Завіті часто згадується Святий Дух. Довести троїчну природу Бога філософськими категоріями неможливо, так, як і заперечити - це непорушний життєвий факт, жива реальність людського досвіду.15
Отже, Трійця в розумінні Григорія Богослова - це союз трьох Іпостасей, рівних і єдиносущих одна одній, що скріплені між собою союзом любові. Троїчність Бога є не лише абстрактною ідеєю, це істина, що розкривається через наслідування Бога. Таємниця єдності в троїчності відкривається людям і для того, щоб навчити їх жити в єдності, мирі та любові. Сам Ісус Христос молився про те, щоб приклад єдності між Ним і Отцем надихав Його учнів на турботу про збереження єдності: "Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» [Ів. 17:21]. Отже, в єдності Трійці є й моральний урок, Вона подає людям приклад любові й злагоди, які повинні перебувати між ними.16 Приклад Святої Трійці св. Григорій також активно використовував при потребі примирити ворогуючі партії всередині однієї Церкви перед найбільшою проблемою того часу - аріанством. У одній із проповідей в Константинополі він стисло пояснив основи тринітарної віри та дав настанови щодо її захисту: «Передусім стережіть цю добру спадщину, задля якої я живу і борюся, з якою хочу вмерти, яка допомагає мені переносити всі скорботи і погорджувати всіма радостями; маю на увазі сповідування віри в Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні я тобі її передаю. В ім'я цього сповідування я тебе зараз занурю у воду і витягну з неї. Я тобі даю його як супутника й покровителя усього вашого життя. Я даю тобі одне Божество і Могутність, що разом є в Трьох і охоплює Трьох різним способом. Божество без відмінності сутностей або природ, без вищого ступеня, який підносить, або нижчого ступеня, який знижує (...). Це Трьох безконечних безконечна співсутність. Кожний зосібна всецілий Бог (...), а Три разом також Бог (...). Я ще не почав думати про Єдність, а вже Трійця огортає мене своїм блиском. Я ще не почав розрізнювати Трьох, а вже мене обіймає Єдиний...».17 Св. Григорій каже про єдиного у трьох Особах Бога-Трійці, як про найпотаємніше таїнство християнської віри: «Він - Святе Святих, ховається від самих серафимів та прославляється трьома вигуками «Свят», висхідними до єдиного Господьства і Божества». Про те, що св. Григорій Богослов не лише ширив інформацію про те, що Свята Трійця є Єдиною, але й сам благоговійно і молитовно споглядав цю величну Особу Бога, промовисто свідчить те, що він був повністю відданий цій справі й безмежно любив Святу Трійцю. У своїх промовах він часто любив називати Її: «Моя Трійця». Ця боротьба за Її визнання ще більше укріпила його прив'язаність до Неї. Якщо розглянути життя і творчість св. Григорія, то побачимо, що вона стала частиною його біографії. Не випадково він закінчує свою монументальну поему словами, що присвячені Святій Трійці:
Що принесемо як подарунок Церквам? Сльози.
Бо до цього привів мене Бог,
Піддавши моє життя багатьом випробовуванням.
А куди воно мене приведе? Скажи мені, Слово Боже!
Молюся, щоб привело мене до непохитної оселі
Де моя Трійця і Її поєднане сяйво -
Трійця, від незрозумілих тіней Якої я й досі в захваті.18

2.1. Вчення про богопізнання.
У питанні богопізнання св. Григорій разом зі св. Василієм Великим і Григорієм Ниським доводили абсолютну недосяжність божественної сутності для людського розуму. При цьому аріани вважали інакше. Вони також вірили, що божественне Слово, Христос, було єдиним «створеним розумом», що не відпав від споглядання Бога і не згрішив. У цьому й полягають дві головні ідеї аріанського вчення, якому каппадокійські отці протиставили своє апофатичне богослов'я і вчення про тиєдиного Бога. До того ж у той час усі були виховані на платонізмі чи неоплатонізмі, який не цікавиться ані існуванням окремих особистостей, ані людської історією, важко було довести, що Бог є Єдиною Особою в трьох іпостасях, кожна з яких має свій характер. Основна ідея платонізму в дуже спрощеному вигляді полягає в тому, що Бог є Дух, і що в людині закладена божественна іскра, частка божественного Духа, за допомогою якої можливе спілкування людини і Бога. Мета людського життя - повернення до Бога і єдність з Ним. Цю єдність платонізм розглядає тільки на духовному рівні - матерія не представляє ніякої важливості, тому що над світом панує всеосяжна і всепроникна духовна реальність, до якої всі прагне, і в якій все розчиняється.19
Св. Григорій доводив, що абсолютна трансцендентність і непізнаваність Бога випливає з Його особистого характеру, тобто, навіть людину не можна зрозуміти до кінця, то як же тоді ми можемо пізнати до кінця Бога. Єдність трьох Іпостасей є таємницею, що виходить за межі людського сприйняття, тому жодні порівняння, жодні паралелі з життям сотвореного світу не здатні зобразити цю єдність. Отці Церкви, кажучи про єдність Трійці, вдавалися до порівнянь лише для того, щоб зробити це вчення більш наочним, більш доступним для простого віруючого: вони завжди обмовлялися, що схожі порівняння є умовними і не вичерпують таємницю Трійці.20

2.2. Вчення про Святого Духа.
На відміну від свого приятеля св. Василія, що у праці про Святого Духа жодного разу не назвав Його Богом, св. Григорій відкрито проголошує Його божественність. Згідно з вченням св. Григорія, Святий Дух є Богом, третьою Особою Святої Трійці, єдиносущного з Отцем і Сином. Три Особи Трійці визначаються відповідними властивостями стосовно один до одного. Кожна з цих іпостасей є проявом однієї і тієї ж божественної сутності, але при цьому кожна володіє власними особистими характеристиками. У розкритті єдиносущної Божественності Святого Духа св. Григорій наслідує Афанасія і опирається на той факт, що таїнство хрещення здійснюється в ім'я Святої Трійці, Трійці незмінної та нероздільної, єдинородної та рівної. А, отже, якщо не визнавати цього, тобто не сприймати належно Святого Духа, тоді для чого цей обряд, він є недійсним. Він також прослідкові певний ланцюжок , що виходить від Святого Духа: від Духа ми маємо відродження, від відродження - відтворення, а від відтворення - пізнання про достоїнстві Творця. Дух є Святинею і Джерелом освячення, наголошує св. Григорій: «З Його допомогою я пізнав Бога, Він Сам є Богом і в цьому житті робить мене богом ».21 Св. Григорій також доводить Божественну природу Святого Духа на основі того, що Він ще у Старому Завіті активно діяв на пророках, саме завдяки Йому вони пророкували і розповіли про день П'ятидесятниці [Йоіл 2:28]. Також у Новому Завіті Святий Дух часто діє: свідчить про народження Христа, супроводжує Його і навіть більше, Святого Духа отримують апостоли, а далі й ми з вами. Св. Григорій наголошує на тому, що Святий Дух перебуває всюди, а це також свідчить про Його особливі можливості й приналежність до Святої Трійці. Такий розвиток св. Григорій пояснює педагогікою божественного «сходження»: «Старий Завіт проголосив виразно Отця, менш ясно - Сина. Новий Завіт, об'явивши Сина, певною мірою показав і божество Духа. Тепер Сам Дух перебуває між нами і нам чіткіше проявляє Себе Самого. Справді, доки ще не визнано божества Отця, було б необережно відверто проповідувати Сина та, доки божество Сина ще не було прийняте, додавати Святого Духа як додатковий тягар, якщо дозволено буде так сміливо висловлюватись... Саме шляхом тихого поступу і переходом «від слави до слави» світло Трійці заясніє ще повнішим блиском».22

2.3. Вчення про Христа.
Варто зазначити, що св. Григорій Богослов також активно брав участь у суперечці про особу Христа, що повність розвинулася тільки в V cт. У IV ст. св. Афанасій і каппадокійські отці проголосили, що Ісус Христос є Слово Боже (Логос), друга Особа Святої Трійці. Проте вони не зуміли правильно сформулювати думку про те, що Він був богочоловіком, адже відповідно до твердження Аполлінарія, наш Спаситель був неповністю людиною, тобто позбавленим душі та характеру: Він був Богом з людським тілом. Св. Григорій противився цій думці і стверджував, що Христос був справжньою людиною, що мала і душу і тіло людське. Христологічні погляди Григорія Богослова викладені в його листах до Кледонія, що були першим важливим міркуванням про природу Христа: «Ми не віддаляємо його людською природи від божественної, але вчимо, що Він один і той же - спочатку не людина, але Бог і Син Єдинородний, предвічний, що не мав тіла й нічого тілесного, а потім він став людиною, щоб спасти нас, страждаючи за це своєю плоттю. Він був безпристрасним Божеством, обмежений тілом та необмежений за духом, Один і Той же - земний і небесний, видимий і уявний... І якщо хтось надіявся на людину, що не має розуму, то він справді не має розуму і не гідний бути цілком врятований, бо не сприйняте не подолано, але що поєдналося з Богом, те й врятується».23
Це відомий аргумент св. Григорія, що базується на вірі в спасіння. Христос врятував нас своєю Божою і людською природою, бо інакше ми б не спаслися. Бо чи врятував би Бог людство заради одного праведника, який би погодився вистраждати ті муки, які переніс Христос. Напевне, що ні, бо людська природа є досить недосконалою, а тим паче у Старому Завіті, коли ще так недалеким був той час, коли людство страждало від неможливості подолати дію первородного гріха. Навіть тепер без хрещення не можемо Його позбутися, але завдяки цьому таїнству можемо очиститися і провадити належне життя. Також якби Христос був лише Богом Він не міг би пройти цього земного життя саме так. Скасування первородного гріха тоді б було звичайним подарунком для людини і не спонукало її над цим серйозно замислитися.

--------------------------------------------------------------------------
Отже, розглядаючи діяльність св. Григорія Богослова, розуміємо, що боротьба Церкви Христової проти всіляких єресей та неправди має свою довгу історію. Кожне нове покоління може похвалитися своїми визначними захисниками Христової віри. Ці люди, звісно ж, роблять великий подвиг і безмірно велику справу для спасіння тих слабовірних, які готові відкинути правдиве Христове Слово заради новизни чи, як на їхню думку, цікавості цієї ідеї. Попри свою тихість та покірність, св. Григорій виконав ту місію, яка була призначена саме йому - захищати Святу Трійцю. З великою вірою в Неї св. Григорій зумів подолати свої найбільші страхи перед тілесними нападами (які не одноразово вчиняли противники), а також зміг покірно скерувати своє життя на той шлях, який вказував йому Бог, хоча й хотів тоді він зовсім іншого - аскетичного життя.

Варто зазначити, що його вчення є актуальним сьогодні й буде таким завжди, адже стосується вічних істин. Проповіді св. Григорія можуть стати зброєю кожного для того, хто прагне бути захисником Святої Трійці, як і він. І, безперечно, св. Григорій був тим зразковим Божим слугою, що робив усе з любові. Насамперед, з любові до Святої Трійці, а далі - до ближнього. Згадаймо його близькі стосунки з св. Василієм Великим, а також той факт, що він постійно проповідував людям, які часом не розуміли і не сприймали його. Саме це почуття любові допомагало йому продовжувати свою діяльність. Як сказав Ісус: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» [Ів. 13:35].

Список літератури:
Життя святих. Том 1. - Львів: Місіонер, 1997. - с. 136.
2Иларион Алфеев, Жизнь и учение св. Григория Богослова, Москва, 2007 http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev1/Main.htm
3 Життя святих. Том 1. - Львів: Місіонер, 1997. - с. 130.
4 Там же.
5 Иоанн Мейендорф, Введение в святоотеческое богословие, Москва, 2003 http://krotov.info/library/m/meyendrf/patr_13.html
6 Иларион Алфеев, Жизнь и учение св. Григория Богослова, Москва, 2007 http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev1/Main.htm
7 Життя святих. Том 1. - Львів: Місіонер, 1997. - с. 132.
8 Иларион Алфеев, Жизнь и учение св. Григория Богослова, Москва, 2007 http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev1/Main.htm
9 Иоанн Мейендорф, Введение в святоотеческое богословие, Москва, 2003 http://krotov.info/library/m/meyendrf/patr_13.html
10 Життя святих. Том 1. - Львів: Місіонер, 1997. - с. 134.
11 Там же.
12 Там же.
13 Там же.
14 Иоанн Мейендорф, Введение в святоотеческое богословие, Москва, 2003 http://krotov.info/library/m/meyendrf/patr_13.html
15 Там же.
16 Иларион Алфеев, Жизнь и учение св. Григория Богослова, Москва, 2007 http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev1/Main.htm
17 Катехизм Католицької Церкви. Синод УГКЦ, 2002. - с.71.
18 Там же.
19 Иоанн Мейендорф, Введение в святоотеческое богословие, Москва, 2003 http://krotov.info/library/m/meyendrf/patr_13.html
20 Иларион Алфеев, Жизнь и учение св. Григория Богослова, Москва, 2007 http://www.wco.ru/biblio/books/alfeev1/Main.htm
21 Георгий Флоровский, Восточные отцы IV -го века, Париж, 1931 http://krotov.info/library/f/florov/patr4_04.html
22 Катехизм Католицької Церкви. Синод УГКЦ, 2002. - с. 174.
23 Иоанн Мейендорф, Введение в святоотеческое богословие, Москва, 2003 http://krotov.info/library/m/meyendrf/patr_13.html

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове