Категорії

Search

Tags

Комплекс меншовартості


Найпростіший спосіб зробити християнина бездіяльним - це використати проти нього психологічну зброю: страх, сумніви, гнів, неспокій, вину. Одним з найефективніших прийомів Лукавого є постійно сковуюче відчуття власної неповноцінності та недосконалості, а також відсутність почуття власної гідності. Багато з нас розуміє, що є дітьми Бога, який нас любить і бажає, щоб ми реалізували себе, бувши корисними для Нього і Його Церкви. Але, тим не менше, опиняється в полоні відчуттів меншовартості та власної нікчемності, які сповнюють наше життя неуспіхом.

Комплекс меншовартості паралізує наш потенціал. На жаль, відчуття неповноцінності відоме кожному. Небагатьом вдалось повністю викорінити з себе постійну непевність чи розчарування у власних здібностях. Адже занижена самооцінка закладається ще в дитинстві, вкорінюється в шкільних і посилюється в підліткових роках. І в дорослому віці всім добре знайомий страх провалу, неуспіху, особливо, коли порівнюєш себе з кимось іншим.

Ісус розповів притчу про таланти. Чоловік, який отримав один талант, боявся рішучих дій. Через страх потерпіти поразку він не пустив талант в діло, а закопав його в землю. Цей чоловік був паралізований страхом: боявся порівняння з іншими слугами, боявся ризикнути, боявся свого пана. І, зрештою, робив те, що роблять сотні людей, у яких відсутнє почуття власної гідності - був бездіяльним (тут не розглядається варіант бездіяльності через лінивство).

Сьогодні ми також так поводимось, часто вважаючи себе недостойними, щоб Господь міг використати наші здібності.

Та чи ви помітили, що Бог не вибирає для виконання Своєї роботи суперзірок, починаючи від Мойсея, який не пропустив розказати Богові про своє заїкання, до маминого синочка Марка, який втік від Павла і Варнави? Ніщо так не перешкоджає служінню Богові, як наша непевність і применшення власних здібностей. Ось який вплив вони мають на наше життя:

Комплекс меншовартості руйнує наше майбутнє. Якщо ми вважаємо себе нікчемами, то як зможемо піти за Божим планом? В книзі Чисел зі Старого Заповіту (13 і 14 глава) Бог пообіцяв своєму народу обітовану землю, яка тече молоком і медом. І справді, коли розвідники повернулись, то підтвердили: земля дійсно була незвичайна, а плоди були настільки розкішні, що двоє з них несли одне гроно винограду. Проте розвідники злякались мешканців Ханаану - сильних і велетенських на зріст. «І самим нам здалось, наче ми та саранча, і такими, певно, й були ми в їхніх очах» (Числа 13, 29-33).

Чи може бути більш низька самооцінка, ніж порівняння себе з сараною? Люди забули, що були дітьми Божими і через це не були готові прийняти подарунок Бога. Проте двоє з розвідників - Калев та Ісус Навин- хоч бачили теж саме, що й інші, сприйняли все по-іншому: «Вони для нас, мов хліб. Якщо Господь пообіцяв нам цю землю, то дасть сили її завоювати».

Через свої багаточисельні страхи ми боїмося довіритись Господу, розраховуючи скоріш на лікування лікаря, ніж на Боже зцілення. Легше розраховувати на зарплату, ніж на те, що Бог в силі нас забезпечити всім необхідним.

Бог мріє дати нам більше, та що руйнує заплановане Ним наше майбутнє? Ми самі, наповнюючись сумнівами і страхами, так і не зреалізувавши потенціал дитини Божої.

Комплекс меншовартості руйнує наші відносини з Богом і людьми. Вважаючи себе гіршими, ви думаєте, що Бог не любить вас. Може, Він навмисне створив вас саме таким? Міг би - навіть був зобов'язаний - зробити вас іншим! Чи це не означає, що про когось Він турбується, багато йому дає, а до вас Йому й діла немає? В других все в порядку, а в вас - ні.

Думаючи так, ми сповнюємось образою проти Бога, руйнуючи наші відносини з Ним.

Гнітюче відчуття нікчемності поступово ізолює нас від ближніх, адже найважче спілкуватися з тими людьми, які не люблять себе. Якщо у вас не розвинуте почуття власної гідності, ви будете вимагати від інших зробити для вас те, що жодна людина не здатна зробити: заставити відчути вас повноцінним і талановитим, хоча ви впевнені в протилежному. Тому невпевнені люди так прагнуть, щоб їх постійно хвалили і ними захоплювались.

Комплекс меншовартості не дає нам приймати участь в житті Церкви. В ККЦ (900) сказано, що «миряни... мають обов'язок і право особисто або об'єднавшись у товариства працювати над тим, щоб Божа вістка про спасіння була знана й прийнята всіма людьми і на всій землі... Саме через мирян люди можуть почути Євангеліє і пізнати Христа. У церковних спільнотах їхня діяльність настільки необхідна, що без неї апостольство пастирів часто-густо не може бути цілковито успішним». Враховуючи нашу байдужість та низьку самооцінку, чи ми дійсно так дбаємо за спасіння людей, як закликає нас уряд Церкви? Але погляньмо на агресивну активність мусульман, які навіть у європейських країнах під час намазу не встидаються впасти ниць для молитви. Що сталось з нашим християнством, коли, проїжджаючи біля Церкви, в автобусі хреститься лише декілька бабусь? (А де вже говорити, щоб комусь в потребі порадити молитись чи піти до Сповіді? Простіше потім попліткувати про це). Що сталось з нашим християнством, коли, щоб не образити віросповідання мусульман, в країнах Європи забороняється ставити Різдвяну ялинку в школах і людних місцях? (Цікаво, чи мусульмани б заборонили святкувати свої свята, щоб не порушувати свободу віросповідання християн у своїх країнах?)

А чи багато парохів можуть похвалитись, що їхні парафіяни наперебій мчать помагати їм, прочитавши в Катехизмі, що «Миряни можуть... бути покликаними до співпраці з пастирями на службі церковній спільноті для її зростання і життя, виконуючи найрізноманітніші служіння відповідно до благодаті і харизм, які Господь захоче їм дати» (ККЦ, 910)? Та Бог бажає змінити цю ситуацію, давши нам визволення від наших негативностей. Спробуємо розглянути причини нашого спотвореного сприйняття себе.

Корені

Уявлення людини про себе - це ціла система відчуттів і понять, які складають сутність особистості. Якими ми себе бачимо і уявляємо, такі ми є. В Притчах сказано «Тому які думки в його душі, такий він є» (23,7). Уявлення про себе ми отримуємо з зовнішнього світу, з внутрішнього світу, від сатани, який хоче нас зробити безвартісними та від Бога, який безмежно нас любить.

Зовнішній світ - це наші батьки та оточуючі, які можуть нас любити та підбадьорювати, розвивати відповідальність і творчість. А можуть постійно критикувати, порівнювати з іншими, нехтувати, а то й принижувати. Якщо ми пережили в нашому житті глибоке чи постійне (як часто буває в сім'ях алкоголіків) приниження, це буде викликати в нас найбільш болючі почуття та є однією з основних причин низької самооцінки. Саме відношення батьків закладає відношення до себе. Впевнена в своїй нікчемності дитина не буде надавати великого значення своїм словам і ділам. Якщо їй втовкмачили, що вона бездар, то вона такою й буде. Якщо людину з дитинства позбавили самоповаги, то їй буде важко відчути, що вона люблена Богом, корисна в Його Царстві і в служінні.

Внутрішній світ - це фізичний, психічний і духовний склад особистості. Кожен по-своєму сприймає і реагує на оточуючий світ. Навіть в тих самих батьків діти є дуже різними. Одній дитині достатньо одного слова, не кажучи, що на неї не можна кричати, а інша своїм непослухом може довести батьків до нервового зриву. Окрім того, наслідки первородного гріха наповнюють нас хворобливою тягою до зла, до забороненого. Все це спотворює наше сприйняття дійсності. Навіть у добрих батьків діти приходять в доросле життя з відчуттям: «Ти- нормальний, а я -ні».

Порівнювання з іншими - це «нормальний» механізм функціонування більшості людей. Закладається він у ще дуже ранньому віці, вже маленька дитина схильна себе порівнювати з оточуючими. Пік цього порівнювання припадає на підлітковий період. Але велика частина людей, у цьому сенсі порівнювання залишається цілого свого життя. «Він може, те і та, а я не можу, він осягнув оте і отамте, а я - ні» - так взагальному розмірковують ті, хто не перестає порівнювати себе з іншими. Підлітковий жар до наслідування підліткових ідолів просто переходить на інших - успішніших від нас самих.

Сатана - опираючись на наш комплекс неповноцінності, незадоволені потреби несе християнам поразку, не дає повністю реалізувати свій потенціал.

Бог - прагне змінити наше уявлення про себе і дає силу перемогти наші комплекси.

 

Визволення

Наш Бог ніколи не хоче, щоб ми зневажати себе. Це Він нагадує в Своїх двох заповідях: «Люби Бога всім серцем, всією душею і всіма силами своїми» і «Люби ближнього як себе самого». Проте ми бачимо тут три заповіді: люби Бога, люби себе і люби ближнього. Любов до себе лежить в основі любові до ближнього. Неможливо по-справжньому любити інших, коли постійно доводиш, що чогось вартий. Інколи всім здається, що ми любимо ближніх, а насправді ми їх просто використовуємо, щоб бути впевненим: «Не такий я й поганий».

Будемо просити, щоб в першу чергу Господь змінив нашу думку про себе та показав, як Він нами дорожить. Не можемо говорити: «Знаю, що Бог мене любить, та я терпіти себе не можу». В 1 Йоана 3,1 написано: «Дивіться, яку любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. Любі! Ми тепер - діти Божі». Цікаво, якби наші діти постійно нарікали на себе і були невдоволені всім, що ми їм дали, як би ми себе почували? Як себе почуває наш Небесний Татко, що ми себе вважаємо нікчемними і ні нащо не придатними? Отож кожної Служби Божої, на якій Небесний Отець виливає такі щедрі ласки своїм зраненим дітям, просімо, щоб Він відновив нашу втрачену самоповагу та гідність.

Пробачте вашим батькам чи родичам, вчителям, які вам «набили» комплекс меншовартості та відчуття нікчемності. На жаль, історія ще з часів Адама і Єви не дала прикладів ідеальних батьків, раз Каїн вбив Авеля. Без прощення Бог не зможе гоїти ваше зломлене серце. Кожен раз сповідаючись за свої образи і гіркоту та вибачаючи тим, які спотворили наше уявлення про себе, ми даємо Богові омити нас від тієї неправди, яка стільки отруювала наш дух.

Приймаючи Причастя, дозвольте Господу любити вас і просіть, щоб Він навчив вас любити себе та інших. З народження ми всі прагнемо любові, та через зламане почуття гідності нам важко прийняти любов. Часом настільки важко, що здається: набагато легше без неї.

НЕ бійтесь діяти. Коли приходить бажання закопати ваш талант через страх невдачі, спробуйте повторювати: «Здібність наша від Бога. Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту» (IIКор., 3,5-6).

 

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове