Категорії

Search

Tags

Християнське поняття Канону Святого Письма


Уже з самої назви теми, ми можемо побачити, що таке поняття як Канон Святого Письма можна розглядати у різних площинах. У нашому випадку ми поговоримо про канон Святого Письма, і як його розуміють християни. Одразу можемо зробити висновок, що є і не християнське поняття Канону Святого Письма. І сюди відносяться ті спільноти, які хоч і покликаються на Біблію, але або її не правильно тлумачать (сюди належать різного роду секти про які ми не будемо говорити) або ж ті які з тих чи інших причин відкидають або не приймають значну частину Святого Письма, наприклад юдеї.

Також слово канон може використовуватись і в інших, взагалі відмінних від християнства, релігіях і він означає офіційний перелік текстів, наділених вищим духовним авторитетом. Саме слово канон з грецької «kanon» перекладається як правило, норма, порядок, критерій. Апостол Павло в декількох своїх листах також використовує грецьке слово «kanon». Говорячи: «Ті, які чинять по цьому правилу (буквально «ходять») мир їм і милість». Отці Церкви також використовували це слово в значенні правила чи норми. На Антіохійському Соборі, прийняті рішення, вперше почали носити назву канони.

Ми розглянемо, як виник Канон Святого Письма в Церкві, що спонукало до цього, які основні відмінності в цьому між Католицькою та іншими християнськими Церквами і тд.

 

Перелік книг, які входять в Канон Святого Письма Католицької Церкви


Канон Святого Письма - це сукупність книг, які ввійшли до Святого Письма. І одразу виникає питання, який Авторитет вибирав, які книги ввійдуть, а які не ввійдуть. Христос - Воплочене Слово, Який є центром і суттю християнства, в Якому звершується ціле об'явлення всевишнього Бога , заснував Свою Церкву, Яка є Єдиною, Апостольською і Вселенською, на апостолі Петрі та одинадцятьох апостолах. Також Ісус дав владу Церкві на чолі з апостолом Петром непомильно навчати і вершити Святі Таїнства: «Істино кажу вам: Усе що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі» ( Мат. 18, 18). Отож, авторитетом для формування канону є Христова Церква. Апостольська традиція дозволила Церкві розпізнати, які написані твори повинні бути зараховані до списку Святих книг. Цей повний список називається Каноном Святого Письма. Він складається з 46 книг Старого Завіту (45, якщо вважати книгу Єремії та Плач Єремії однією книгою) і 27 Нового.

У Старому Завіті - Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня, книги Ісуса Навина, Суддів, Рути, дві книги Самуїла, дві книги Царів, дві книги Хронік, книги Езри і Неемії, Товита, Юдити, Естери, дві книги Макавеїв, книга Йова, Псалмів, Приповідок, Проповідника, Пісня Пісень, Мудрості, Сираха, Ісаї, Єремії, Плач Єремії, Варуха, Єзекиїла, Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Авдія, Йони, Міхея, Наума, Авакума, Софонії, Агея, Захарії, Малахії.

У Новому Завіті - Євангелія від Матея, Марка, Луки, Івана, Діяння Апостолів, Послання ап. Павла до Римлян, перше і друге послання до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Филипян, до Колосян, перше і друге до Солунян, перше і друге до Тимотея, до Тита, до Филимона, Послання до Євреїв, Послання Якова, перше і друге послання Петра, три Послання Івана, Послання Юди та Одкровення.

ище перечисленні книги не одразу ввійшли до канону Святого Письма, це був довготривалий процес, який без жодного сумніву провадив Святий Дух. І цей перелік використовує Свята Католицька Церква, якій Христос пообіцяв непомильність і що сам Святий Дух - Утішитель буде навчати своє стадо істини: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Ів. 14, 26). У православній і протестантській Церквах цей список книг є дещо відмінним.

Уже на самому початку християнства повстає питання, що саме є Святим Письмом, які книги чи листи є Словом Божим, а які - ні. Ще до Христа вибраний народ отримав і використовував Боже Слово як неоцінений подарунок Бога. Ізраїльтяни з великою пошаною і любов'ю відносились до Божого Слова, вони розуміли, що це Бог через вибраних ним людей промовляє до свого народу і що там кожне слово написане під натхненням Святого Духа. І з часом був сформований перелік книг, автором яких вважали Святого Духа. Точно так само і християни розуміють, що таке Слово Боже. І до Святого Письма входять тільки ті книги, автором яких є Святий Дух, тобто, натхнені Богом. І одним єдиним критерієм для католицької Церкви, щоб визначити, яка книга є Богом натхнена, а яка ні, є непомильність Вчительського Уряду Церкви на чолі з Папою. А про непомильність засвідчив сам Христос. Іншого критерію в Католицькій Церкві не існує. Уся сукупність Богонатхнених книг формує Канон Святого Письма. Цей же Вчительський Уряд не є понад Слово Боже, але йому служить, навчаючи тільки того, що було передано, оскільки його, з Божого доручення та під проводом Святого Духа побожно слухає, свято зберігає й вірно викладає та виймає з цього єдиного депозиту віри те, що предкладає до вірування, як божественно об'явлене.


Християни користуються як Новим, так і Старим Завітом, не наддаючи більшого чи меншого авторитету тій чи іншій книзі, а дивляться на її цілісність. Свята Мати Церква, з апостольської віри, вважає за священні й канонічні цілі книги чи Старого чи Нового Завіту разом з усіма їхніми частинами, тому що написані під натхненням Святого Духа . Християни ніколи не відкидали книг, які входять в Старий Завіт як щось вже проминуле чи анульоване. Християни читають Старий Завіт у світлі Христа померлого і воскреслого. Це типологічне читання виявляє невичерпний зміст старого Завіту. Крім того, Новий Завіт вимагає, щоб його читали у світлі Старого Завіту. Первісна християнська катехеза постійно зверталася до Старого Завіту. Здавна існувало прислів'я: «Новий Завіт схований у Старому, у Новому ж Старий розкривається».

Канон Святого Письма Старого Завіту

Дуже часто в своїх навчаннях Христос цитував Слово Боже Старого Завіту, яке в той час використовували як і жиди в Палестині, так і діаспора. Месія неодноразово говорив такі слова: «написано, закон і пророки,цитував уривки з псалмів, що читаєш у законі». В часі Ісуса Христа був сформований список Священних книг, який утворював Канон Старого Завіту. Хоча слово канон тоді ще не використовувалось. Цей список виник приблизно в 3-2 ст. до Р. Хр. в Олександрії Єгипетській і мав назву Олександрійський Канон Святого Письма Старого Завіту. Це був так званий грецький переклад Сімдесятьох або Септуагінта. Сюди ввійшли також тексти, які очевидно не мали гебрейського оригіналу, і в самій Палестині не вважались за рівні з тими, що мають цей оригінал. У самій Палистині список Писань дещо відрізнявся від того, що був сформований в Олександрії Єгипетській. На той час в різних місцевостях і в різних школах список книг, які вважались натхненими, був різний, єдиного критерію не існувало. Були навіть такі, як наприклад садукеї, які приймали тільки Тору, а пророчі книги для них не були такими авторитетними. Цей Канон в основному був для юдеїв з діаспори, які не говорили армейською мовою, а користувались грецькою, яка була міжнародною мовою у всій Римській імперії. Та все ж таки в часі Ісуса Христа ті книги, які були в Олександрійському Каноні, високо цінувались і в Палестині, а також їх вважали за натхнені.


Усі книги Старого Завіту ділились на три групи:
1. Закон або Пятикнижжя Мойсея (Тора).
2. Пророки (Небеім). Цей розділ ділиться на «ранніх пророків» і «пізніх пророків». «Пізні пророки» в свою чергу поділяються на «великих пророків» і «малих пророків».
3. Писання (Кетубім). Сюди входять поетичні книги.

Ці три розділи Закон, Пророки і Писання називаються Танах. Але на сьогоднішній день юдеї використовують дещо інший список книг, які вважають за Богонатхнені і які фактично формують юдейський Канон Старого Завіту. Цей Канон носить назву Палестинський або Ямнійський Канон Старого Завіту. Він був прийнятий після падіння і повного зруйнування Єрусалиму римлянами приблизно в 100-му році після Христа на юдейському синоді в місті Ямнії. На цьому синоді равини прийняли, що Священні книги мають бути тільки ті, які були написані на Святій Землі та гебрейською мовою і в яких йшлося про союз з Богом. Таким чином були виключені з Олександрійського Канону такі книги: Сирах, Мудрість, Варух, Юдити, Товит, 1-2 Макавеїв, уривки з Естери та Даниїла, а всі решта залишились. І цей список, який аж до сьогодні існує, формує Канон Старого Завіту для юдейської спільноти. Його також використовує протестантська спільнота. Критерії, за якими пішов синод в Ямнії є дещо не зрозумілими, що стосується місця написання книг, адже та сама книга Даниїла, Єзикиїла і Пісня Пісень були написані в Вавилоні, поза межами Ізраїля, але ввійшли в Канон. Причиною такого поділу могло бути бажання розмежувати юдейську спільноту від християнської.

Апостоли найбільше опирались на Олександрійський Канон і перші християнські спільноти користувались грецьким перекладом Сімдесятьох. Приблизно із 350 цитат Старого Завіту в Новому біля 300 мають очевидний відбиток Септуагінти. Можна з впевненістю сказати, що апостоли на рівні трактували грецький переклад з оригінальним гебрайським. І коли почали вести дискусії, які книги вважати натхненими, а які - ні, то Учительський Уряд Церкви розпізнав, що книги, які входять до Олександрійського Канону (Канон Септуагінти), зараховуються до списку Святих книг. І ці Святі книги формують Канон Старого Завіту для Святої Католицької Церкви. І з самого початку християнства Церква визнала, що всі книги Септуагінти є натхнені Богом. Християнський Канон Старого Завіту ділить всі книги, які туди входять, на три групи, як і юдеї, щоправда, вони називаються по-іншому: історичні, поетичні, пророчі.

Ще важливо підкреслити, що слово канон в Католицькій Церкві має здебільшого теологічний зміст і використовується в основному теологами. Учительський Уряд Церкви, коли говорить про перелік книг, то має на увазі, що ці книги є такими, що входять до Святого Письма, і ми розуміємо, що відповідно вони формують Канон Святого Письма.

Першоканонічні та второканонічні книги.

Ми часто можемо зустріти такі вислови як першоканонічні та второканонічні книги. Цей поділ виник у процесі історії формування списку Святих Писань тобто Канону Святого Письма. Першоканонічні або протоканонічні - це ті книги, які одразу вважали такими, що входять до Святого Письма. Второканонічні або детероканонічні - це такі книги, про які велися дискусії, чи включати їх до Святого Письма, чи ні. Одні християнські спільноти вважали, що вони є Священні, що мають такий самий авторитет як і первоканонічні, а інші навпаки.
Для християн, що стосується старозавітніх книг, второканонічними є ті книги, які відкинув юдейський синод в Ямнії (Сирах, Мудрість, Варух, Юдити, Товит, 1-2 Макавеїв, уривки з Естери та Даниїла), а новозавітніх: послання до Євреїв, Якова, Юди, 2 Петра, 2-3 Івана, Откровення. Цей поділ має на увазі часову різницю входження книг до Канону Святого Письма. Першоканонічні книги усі християни приймали одразу як Богонатхнені, а стосовно второканонічних точились дискусії і Церква прийняла їх до Канону пізніше. Але, що важливо підкреслити, для Католицької Церкви і ті, й інші мають однакову вартість. Католики не вважають, що першоканонічні книги мають більший авторитет аніж второканонічні, а що всі Богонадхнені, тому входять до Святого Письма. Цей поділ приблизно датований 1569р.
Що стосується юдеїв, то в них такого поняття як першо- і второканонічних книг не існує. Всі книги, які не входять до Палестинського Канону, вони вважають не Богонатхнені. У протестантів є різниця в цих поняттях. Второканонічні книги вони вважають нижчими, менш авторитетними від першоканонічних, але корисними для читання. І ті книги, які католики називають второ канонічними, вони називають апокрифами, а ті, які католики називають апокрифами, вони називають псевдоепіграфами. Але тут також виникає нелогічність, адже всі книги второканонічні Старого Завіту вони до свого Канону не вносять, а второканонічні книги Нового Завіту вносять.

Канон Святого Письма Нового Завіту

Вперше позиція Церкви щодо переліку книг Нового Завіту, які б входили до Святого Письма, була виражена на помісному Соборі в Римі 382 року, де був прийнятий теперішній список книг Нового Завіту. Тепер ми це розуміємо як Канон Святого Письма, але фактично до Триденського Собору це слово не вживалось. У 393р. помісний Собор в Гіппоні постановив, «що нічого, крім канонічних книг не може мати назву Божественних книг». Тисячу років потому про перелік книг Святого Письма висловився Вчительський Уряд Церкви на Флорентійському Соборі 1441 року. Кінцевим моментом формування канону як Нового, так і Старого Завіту був Триденський Собор 1546 року, а на І Ватиканському Соборі 1870 році остаточно Церква все те, що було раніше сказано ще раз потвердила. В свою чергу Догматична Конституція ІІ Ватиканського Собору в своєму підході до Канону Богонатхнених книг відштовхується від авторитету попередніх соборів. Те, що остаточну крапку щодо переліку книг, які є канонічними, було зроблено аж у 16 ст., свідчить, що якихось конкретних суперечок стосовно книг Нового Завіту не було. У І-ІІ ст. після Р. Хр. Церква приймає усі книги Нового Завіту за канонічні. Пізніше в часі виникнення апокрифів і в полеміці з юдеями в декого з'являються сумніви щодо второканонічних книг. А вже в часі реформації, коли виникає протестантизм і М. Лютер не зрозуміло з яких міркувань приймає Палестинський Канон Старого Завіту, а також бажає хоч цього зробити і не насмілюється - відкинути зі Святого Письма второканонічні книги Нового Завіту, Католицька Церква в своїй непомильності на Триденському Соборі дає чіткі границі Канону Святого Письма.

Канон - перелік Богонатхнених книг

Що стосується православної Церкви як грецької, так і російської, та протестантської церкви, то щодо книг Нового Завіту розбіжностей з Католицькою Церквою на сьогодні немає. Що ж стосується книг, які входять до Канону Святого Письма Старого Завіту, то тут є деякі розбіжності. Православні фактично мають усі книги, що й католики, але додають ще третю книгу Макавеїв та другу і третю книги Езри, які в Католицькій Церкві вважаються апокрифами. Протестанти нічого не додають, але відкидають сім книг, про які ми вже говорили вище.
Виникає питання, чи Канон Святого Письма вміщує всі можливі Богонатхнені книги, чи, можливо, ні. Адже зі Святого Письма нам відомо, що існували літописи як юдейських, так і ізраїльських царів, також в Новому Завіті згадано про книгу Еноха, відомо також, що було і третє послання апостола Павла до Коринтян. Та й чи можуть ще якісь книги з часом увійти до Канону Святого Письма. На це питання ми можемо знайти відповідь вже в самому Слові Божому: «Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус,- та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь» (Ів. 21, 25). Також Христова Церква на ІІ Ватиканському Соборі в Розділі про «Боже Об'явлення», чітко дає своїм вірним відповідь. Що в Ісусі Христі ми маємо повноту об'явлення і не можна вже більше чекати нового об'явлення перед славним явленням Господа нашого Ісуса Христа. А якщо і виявиться якась іще книга і Учительський Уряд Церкви визнає її як канонічну, то вона не буде містити нічого нового, що стосується Бога, а може бути тільки для нас на науку і для зміцнення віри.

Висновок

Ведена Святим Духом та у світлі живого Передання, яке отримала, Церква визначила писання, котрі слід вважати Святим Письмом з огляду на те, що вони були написані під натхненням Святого Духа, мають Бога автором і, як такі були передані Церкві , та містять правду, яку Бог задля нашого спасіння хотів передати через священні Писання.
Встановлення Канону святого Письма було результатом тривалого процесу. Спільноти Старого Союзу (від окремих груп, таких як пророчі кола чи священне середовище аж до цілого народу) розпізнали в певній кількості текстів Слово Боже, яке живило їхню віру та провадило їх у житті; вони отримали ці тексти як спадщину, котру слід оберігати й передавати наступним поколінням. Таким чином ці тексти перестали бути лише виразом натхнення окремих авторів, стаючи спільним надбанням народу Божого. Новий Завіт засвідчує свою пошану до цих священних текстів, отриманих як цінна спадщина, передана йому єврейським народом. Він вважає їх Святими Писаннями (Рим. 1, 2), натхненими Духом Божим (2 Тим. 3, 16; пор. 2 Пет. 1, 20-21), які не можуть бути скасовані (Ів. 10, 35).

До текстів, що утворюють Старий Завіт (пор. 2 Кор. 3, 14), Церква невіддільно приєднала інші писання, у яких вона, з одного боку, дає автентичне свідчення про «все, що Ісус робив та навчав від початку» (Ді. 1,1), що походить від апостолів (пор. Лк. 1, 2; 1 Ів. 1, 1-3) і є запевнене Святим Духом (пор. 1 Пет. 1, 12), а з іншого - повчання, дані самими апостолами та іншими учнями для будування спільноти вірних. Цей подвійний ряд писань згодом отримав назву Новий Завіт.

На процес формування канону Писання вплинули численні фактори: переконання, що Ісус, а з ним і апостоли визнали Старий Завіт як натхнене Писання та, що Його пасхальне таїнство є його сповненням; переконання, що писання Нового Завіту є автентичним відображенням апостольської проповіді (що не означає, що вони були укладені самими апостолами); засвідчення використання цих писань у християнському богослужінні та їхньої відповідальності правилу віри; нарешті, досвід їхньої узгодженості з церковним життям спільнот та їхньої здатності живити це життя.

Затверджуючи Канон Писання, Церква також затверджувала й окреслювала власну ідентичність, так, що Писання вже є дзеркалом, у якому Церква може постійно наново відкривати свою ідентичність і перевіряти, століття за століттям, у який спосіб вона безперестанно дає відповідь Євангелію і слугує засобом його передавання. Це надає канонічним писанням спасенного та богословського значення, цілком відмінного від того значення, яке надається іншим давнім текстам. Хоч останні можуть пролити багато світла на початки віри, вони ніколи не зможуть замінити авторитету писань, що їх вважають канонічними і, отже, фундаментальними для розуміння християнської віри.

 

Список літератури
1. «Святе Письмо Старого та Нового Завіту», Українське Біблійне Товариство 1992р.
2. «Катехизм Католицької церкви» Синод Української Греко-католицької Церкви 2002р.
3. «Документи Другого Ватиканського Собору», Dei Verbum, Львів, «Свічадо», 1996р.
4. Папська Біблійна Комісія «Тлумачення Біблії в Церкві», Львів, 2010.
5. о. Бернардо Антонини «Введение в Библию», Москва, 1994.
6. о. Бернардо Антонини «Экзегезис книг Ветхого Завета», Москва.
7. Уольтер Брюггеман «Введение в Ветхий Завет, Москва, 2009.
8. Брюс М. Мецгер «Канон Нового Завета», Москва, 2008.
9. «Католическая энциклопедия» том 2, Издательство Францискаконов Москва 2005.
10. «Wstep ogolny do Pisma Swietego», Pallottinum, Poznan - Warszawa 1986.

 

 

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове