Слово владики Ігора на 31-шу неділю по зісланні Святого Духа

28-12-2010

• Категорія:

• Теги:

• УГКЦ

Слово Архиєпископа Львівського

на 31-шу неділю по зісланні Святого Духа

Неділя Праотців

1Тм 1,15-17; Лк 18,35-43.

Достойні сестри та брати,

мені надзвичайно приємно стояти у святій церкві на молитві разом з вами й славити Бога, ділитися словом Божим, подавати вам святе Причастя, в котрому перебуває сам Ісус Христос. Ніхто чогось більшого не може вам запропонувати! Бо, що може бути більш вартісне, цінніше, величніше, дорожче від нашого Творця, від Бога-Любові, від нашого Спасителя, котрий приходить до людей під скромними видами хліба й вина. Ісус Христос любить вас більше ніж хто-небудь! Це - неправда, що його потрібно боятися, перед ним ховатися, бо ніхто від нього не сховається, не потрібно його уникати чи від нього втікати... Пам'ятаємо що, він сам зі своєю Матір'ю та обручником Йосифом втікав у далекий Єгипет від злобного Ірода. А Христос - наш Спаситель, наша Любов, милосердя, прощення, наша вічна радість, нагорода й насолода.

Сьогодні ми почули дуже короткий уривок тексту із послання, всього три речення, котре святий апостол Павло писав до свого учня Тимотея, але такі глибокі слова, повні змісту, прослави Бога та повноти життя. Святий апостол Павло говорить про велику правду, що Ісус Христос спас усіх грішників, відкупив увесь людський рід від неволі гріха, від вічного терпіння. І це нас усіх торкається. Ми повинні постійно дякувати Богові за те, що ми, грішні особи, маємо можливість оправдатися заслугами нашого Спасителя, освятити свою душу й бути навіки щасливі з ним в Небесному Царстві. Злі духи, наші вороги, що були ангелами, втратили вічну радість, збунтувалися проти Бога й засудили себе на вічне терпіння. Ми, натомість, попали в ласку у Бога і мимо нашого загрозливого стану, бо звідусіль на нас чигає ворог, маємо відкриту дорогу, щоб здобути вічне щастя. Святий апостол Павло згадує про спасіння нас усіх грішних від неволі диявола і не боїться себе ставити на перше місце, як грішника, тим самим вказує на велике Боже милосердя для нас. Бо цей апостол, як пам'ятаємо, переслідував християн, був свідком вбивства святого диякона Стефана, однак, покаявся, охрестився і став одним із найревніших слуг Христових. Він відважно проповідував слово Боже, наражався на сотні небезпек, втікав віконцем через мур, його били палицями, киями та камінням, тримали у в'язниці, але він не замовк до цього часу, аж поки йому не відсікли мечем голови. Так спочатку строго переслідував тих, хто вірив у Спасителя, а потім навернувся, покаявся і це не перешкодило йому бути святим й врятувати свою душу від вічного нещастя. Христос не відкинув його, не чинив закидів, що ти, Павле, мене переслідував, а тепер хочеш каятися й служити мені. Ні! Господь радо прийняв його покаяння, простив йому усі прогрішення, не докоряв так, як це роблять люди, коли їх хтось образить то пам'ятають аж до смерті ще й простити не бажають. А Бог вчить інакше, веде людину на вершини духовного життя і це можливо, також простим людям, а не тільки священикам чи чернечим особам. Усі можете простити вашим злосливим кривдникам, не пам'ятати образ, яких ви зазнали від когось із людей, не згадувати про це, повернутися лицем до своїх ворогів, полюбити їх, а насамперед простити щиро від усього серця так, як Господь прощає нам. Святий апостол Павло згадує, що Бог був терпеливий до нього, не карав його, коли він ображав Господа своїми гріхами, але Син Божий очікував на його каяття та на похід праведною дорогою. А хто із нас, тут присутніх, такий праведний чи праведна, що не має за собою гріхів більших й менших? Таких не існує. Хтось скаже я не переслідував Бога, не гонив його так, як це чинив святий апостол Павло. Павло теж, не переслідував й не кривдив Бога, він його можливо бачив, хіба пізніше, коли Господь підніс його до третього неба, де про бачення Бога не згадується. Він переслідував людей, а Спаситель пригадував, що ми вчинимо найменшій дитині, це зарахується, що ми вчинили йому. Святий апостол хвалився, що був піднесений до раю і пише: «Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами» (2Кр 12,5). Не бачить у собі добра, бачить свою неміч, свою можливість падати у провини й цього не стидається і не замовчує, а він став святим. Люди часто грішать більше, як він, але вважають себе, що не помиляються, рідко сповідаються, бо заявляють, що не мають гріха, хоч дуже багато грішать своїми словами та думками, але справдовуються тим, що нікого не вбивали чи не крали. Навіть і це неправда, бо можна словами вбити багато людей кожного дня, або цю саму людину вбивати кілька разів на день. Тому вартує зі святим апостолом Павлом, признаватися до своїх немощів та духовних слабостей, бо це оправдовує, коли визнаємо, наприклад, у святій Сповіді свої провини й каємося. Але, коли кажемо, що ми невинні, тоді себе чинимо відповідальними перед Богом. Цей же апостол перестерігає: «Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю» (Рм 1,18). Не потрібно зупиняти своєю несправедливістю правди, котру знає Господь, бо такий варіант у Господа не проходить. Апостол згадує про Божий гнів, який не конечно має показуватися тут на землі, але він необхідно настигне людину у вічності, якщо вона не помириться з Богом. І Бог не хоче карати людини відразу після її прогрішень, він очікує на її покаяння, бажає прощати, але не може цього чинити на силу, чекає на людину, котра припаде до нього та покається. Сьогодні неділя, у котрій згадується про наших Праотців, які жили давно перед нами. Багато із них були вірними Богові усе своє життя, інші, піддавалися своїм немочам та падали в різні провини. Однак, каялися і Господь ласкаво простив їм прогрішення, вони стали святими і втішаються небесним щастям. Церква сьогодні згадує: Адама праотця, Еноха, Ноя, Мелхіседека, Авраама, Ісаака, Якова, Мойсея, Арона, Ісуса Павина, Самуїла, Давида, Даниїла, Іллю, Єлисея й багатьох інших, котрі часами хиталися у вірі в Бога, чинили певні гріхи, але просили у Господа пробачення і він ласкаво прощав їм їхні прогрішення. Пам'ятаємо про гріх Адама, невірність Мойсея, падіння Давида й інших, але Господь повний милосердя до усіх, хто йому довіряє й просить о прощення гріхів. У книзі Макавеїв читаємо, що Господь довго чекає на грішників, щоб не карати їх, але, коли гріхи доходять вже до краю, - часто слідує покарання. Хоч Боже милосердя завжди пропонується грішникам: «Ось чому він ніколи не позбавляє нас свого милосердя; і хоч карає свій народ нещастями, та ніколи не покидає його» (2І\/Ік 6,16).

Закликаю вас, достойні сестри й брати, - уникати гріху, втікати від нього як від отруйної змії; часто каятися за свої гріхи, перепрошувати Господа, довіряти йому, не боятися Бога, але приступати до його милосердя. Ми спасаємося завдяки Божому милосердю та його заслугам, які він простягає перед нами. Від нас залежить чи ми приймемо їх у своє життя чи відкинемо. Тому схилімося перед Господом та приймімо його у наше життя. Господи, май милосердя над нами та прости нам наші немочі! Пресвята Богородице, рятуй нас від вічної кари, а виблагай нам постійне життя з твоїм Сином, Ісусом Христом!
+ Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

26 грудня 2010 року Божого. Церква св.. Миколая

Джерело: ugcc.lviv.ua

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове