Категорії

Search

Tags

Духовенство в оцінці Івана Франка

02-12-2010

  • Категорія:


Іван Франко написав багато творів на різноманітні теми суспільних відносин, важливе місце серед яких належить погляду на функціонування духовенства. Саме цей напрямок його творчої діяльності, на наше переконання, найменш вивчений дослідниками. Іван Франко писав свої твори як для покоління людей, серед яких він жив, так і для наступних поколінь. Саме через ці обставини в сьогоднішніх умовах нам, нащадкам Великого Каменяра, слід особливу увагу звернути на теми його творів, які мало вивчені і досліджені.

Як відомо, творчість Івана Франка є різнобічна і різновекторна. Вона охоплює різноманітні сторони людського суспільства. Дехто із його сучасників не в повній мірі розуміли, чому великий письменник охоплює різноманітні спектри людських відносин, а не зосереджується на якомусь одному, на їх погляд, найбільш важливому напрямку. З цього приводу Франко писав: «Мені закидували, що я розстрілюю свою діяльність, перескакую від одного заняття до іншого... Дехто звиняв мене тим, що важкі обставини життя, конечність заробітку спонукали мене кидатися на різні поля. Але мені здається, що тут більше причинилася моя вдача, те гаряче бажання обняти цілий круг людських інтересів, але у нас довго ще будуть потрібні такі, як я, щоб розбуджувати інтерес до духовного життя...» [1.1, 31].

У цих словах весь Іван Франко із його проблемами, прагненнями і настирливим бажанням обійняти своєю діяльністю різні верстви суспільства. Саме через ці обставини він не міг не писати про діяльність такої важливої складової людських відносин як духовенство. І, безумовно, можна у повній мірі погодитися з Франком у тому, що такі, як він, ще будуть потрібні тривалий час, аби пробуджувати інтерес до духовного життя суспільства.

Приступаючи до конкретизації матеріалу з даної теми, відмітимо, що у родині письменника були люди духовного сану. Про це ми дізнаємося із автобіографічного листа Івана Франка до Михайла Драгоманова, в якому він описує свої мандрівки після сьомого класу «у гори, на Опаку, Смільну, Тур'я, до Волосянки, де вуйко моєї матері був попом»[1.2, 14].

Звернімо увагу на те, що у процитованому реченні та в інших творах І. Франко служителів церкви часто називає попами, тоді як більш точно і ввічливо їх прийнято називати священиками. В енциклопедичних виданнях радянського періоду не з'ясовується суть цього слова, проте в умовах формування незалежної України йому дано таке трактування: «Піп, попа - духовне звання в православній церкві, середнє між єпископом і дияконом; служитель релігійного культу, який має це звання й здійснює богослужіння» [2, 671]. Із цим визначенням можна погодитися, Іван Франко та інші діячі інтелігенції традиційно використовували у побуті і у своїх творах це слово.

Досліджуючи роль духовенства в оцінці Франка, слід відмітити, що в його книгах ми зустрічаємо висловлювання як позитивного, так і негативного характеру про цю верству суспільства. І це є закономірним явищем, адже в людському суспільстві немає ідеальних організацій - ідеальним можуть бути мета, бажання і прагнення, а дії, що спрямовані на досягнення поставлених цілей, бувають не завжди ідеальними. Така діалектика функціонування як державних, так і недержавних інституцій. Це розумів Іван Франко і намагався висвітлювати суспільні відносини такими, якими вони були насправді, а не такими як їх дехто хотів бачити.

Франко деталізовано вивчав і представляв у формі друкованого слова майже всі системи взаємовідносин духовенства з народом. Наприклад, із його праць заслуговує на увагу опис діючої системи взаємовідносин священиків із громадою та паном. Як пише Франко, «сільська громада мусить утримувати пароха, будувати церкву і парафію разом з необхідними господарськими будинками, причому пан має право призначати священикові парафію» [3.1, 511]. При цьому, уточнює письменник, «громада (з невеликим причинком поміщика або камери) мусить пересічно що 20 літ будувати і що 5 літ направляти попові хату й господарські будинки» [4.1, 160].

Як бачимо, всі витрати на утримання пароха забезпечувала громада, але пан визначав йому парафію. Отже, які відносини, такі і наслідки цих взаємовідносин - священики у більшій мірі захищали тих, хто їм визначав парафію, а не тих, хто їх утримував. А як відомо, хто призначає, той має право переміщати чи звільняти, що є важливим для людини, яка претендує на ту чи іншу посаду. Так було у минулому, так є сьогодні, так буде у майбутньому.

Галичина франкового періоду представляла собою край, де проживали народи різних національностей і, отже, різних віросповідань. Іван Франко враховував ці обставини при дослідженні діяльності духовенства. Він навів обширний цифровий матеріал у тексті своєї праці щодо наявності людей різних віросповідань на протязі 1880-1890 рр. [3.2, 314 - 315], який ми обробили і для кращого сприйняття представили у вигляді таблиці. 

Віросповідання

1880 р.

1890 р.

1890 р. у % до 1880 р.

осіб

%

осіб

%

Римо-католицьке

2714977

45,6

2997438

45,4

110,4

Греко-католицьке

2510408

42,1

2790449

42,2

111,2

Іудейське

686596

11,5

772213

11,7

112,5

Інші

46926

0,8

47716

0,7

101,7

Разом

5958907

100,0

6607816

100,0

110,9

Отже, в Галичині найбільша чисельність населення належала до римо-католицької віри (45,6% у 1880 р. і 45,4% у 1890 р.) і греко - католицької віри (42,1% у 1880 р. і 42,2 у 1890р.). Всі інші віросповідання займали незначну вагу серед населення Галичини. Духу Австро-Угорської імперії відповідав такий стан речей, адже, нехай це була і монархія, однак конституційна, і права громадян гарантувалися. Хоча, безумовно, вони, не завжди дотримувалися у повному обсязі і деколи порушувались.

Іван Франко високо оцінив діяльність духовенства в різних сферах суспільних відносин. Ось що він писав з цього приводу: «Духовенство наше здобуло собі славу, що отверезило народ і спільно з мирською інтелігенцією приводить його до самопізнання. Слава за то нашому духовенству, дбаючому о долю народу, слава і тим людям всіх станів, що спільно працюють над луччою нашою долею. Часи поезії минули вже - і для того треба братися до праці, щоб не було запізно» [4.2, 202]. У цих словах у доступних формах виражена подяка духовенству за ту велику працю, що воно провадило серед народу.

Позитивно оцінював Франко діяльність духовенства в періоди соціальних потрясінь, особливо під час голоду. Це відображено у багатьох його працях. Священики обох обрядів (римо-католицького і греко-католицького) чим могли допомагали голодуючому населенню, часто повідомляли в урядові структури про поширення голоду. Про це Іван Франко писав: «Згадані повідомлення належать священикам обох обрядів, дуже часто писали, чи підписували їх обидва, де такі є» [3.3, 196]. І далі: «наші відомості (інформація про голод - примітка наша) взагалі не походять ані від селян, ані від громад, а від шановних осіб і священиків обох обрядів, тобто від людей, які ні прямо, ні посередньо не зацікавлені у перебільшеному змалюванні лиха» [3.3, 204].

Іван Франко досліджував діяльність духовенства не тільки Галичини, але й інших держав. Це, перш за все, представників духовенства Росії, які також проявили турботу про народ під час голоду. Особливо високу оцінку він дав священику Філамонову, який деталізовано описав стан голодуючого населення у російських губерніях. З цього приводу було написано: «Лист попа Філамонова, який змальовує голод у Казанській губернії і зміст якого ми повністю подали, викликає дедалі нові повідомлення про голод в інших околицях північно-східної Росії» [3.4, 272]. Російське духовенство також підтримувало голодуюче населення імперії і розділяло з ним весь трагізм лиха. Ось цитата із франкового твору, що підтверджує це: «Попи теж голодують, а в деяких місцевостях ходять жебракувати разом із своїми парафіями» [3.4, 274]. Отже, духовенство двох імперій - Австро-Угорської та Російської - проявило патріотизм перед своїми народами в захисті їх від страшного суспільного явища - голоду. І ці дії були високо оцінені І. Франком у його працях.

Одночасно звернемо увагу на деякі сторони діяльності представників духовенства, які були оцінені Великим Каменярем негативно. Перш за все, священнослужителі неоднозначно сприймали знесення панщини в Австро-Угорській імперії у 1848 р. і продовжували далі використовувати феодальні форми ведення свого господарства. З цього приводу І. Франко писав: «Так, добродії! Панщина в своїй старій, традиційній формі і досі ще удержується декуди у наших селах, і піддержують її якраз наші попи!» [4.1, 158]. І далі «Позаяк відроблювання панщини в конституційній Австрії в 30 літ по її скасуванні, - будь що-небудь - все-таки курйоз, то ми подамо тут назви тих сіл і назви попів, котрі в них повагою свого духовного стану піддержують традиції пріснопоминальної панщини в її найчистішій формі - примусовій роботі» [4.3, 160]. Після цього Франко дійсно навів назви тих сіл і поіменно перерахував попів, які використовували селян для відробітку у своєму господарстві певну кількість днів. До речі, нащадкам Івана Франка можна більш детально прочитати цю його працю і, можливо, вони знайдуть імена своїх родичів у минулому.

Неабияку увагу приділяв Франко питанню оплати галичанами церковних таїнств і обрядів, які проводили священики. Про це він писав так: «Кожний, хто тільки хоч би один рік жив в галицькому селі, знає..., що н[а]пр., за один похорон піп частенько бере 30 - 50 гульд[енів], за шлюб - 10 - 15, за службу божу - 1 гульд[ен], за акафіст - 6 кр[ейцерів] і т.д.» [4.1, 160]. Тут можна нагадати про вартість тодішніх грошей Австро-Угорської імперії - гульденів. Про це сам Іван Франко пише, що «віз сіна разом з роботою коштує 4 - 5 гульденів» [4.3, 502]. Всім, хто знає скільки треба докласти зусиль, щоб селянин заготував віз сіна, може собі уявити, яку велику суму необхідно було заплатити селянину за похорон близької людини. Невідомо, якими розрахунками користувалися священики, коли за поховання небіжчика брали значно більше, ніж, скажімо, за шлюб. Для порівняння наведемо суму місячної оплати праці Івана Франка. Про це він повідомляє: «Як самостійний редактор місячника «Літературно-науковий вісник», заснований в 1899 р. науковим товариством ім.. Шевченка у Львові, одержував я місячно забезпечену постійну плату 100 гульденів» [1.3, 40]. І ці заробітки І. Франко вважав добрими.

За виконання церковних обрядів священики брали не тільки грішми, але і натурою, і не якими-небудь яйцями, птицею, маслом тощо, а більш соліднішою селянською власністю. Ось що про це писав Іван Франко: «Від одного селянина в Нагуєвичах записав ось що (дослівно) про о. Бєлінського - «Перцус умер, то взяв піп і віз і коні й корову. Ще си був небіжчик до того воза драбини зробив, такі вам файні, - а його брат - «дай, тот, най си хоч драбину здойму» Всяв він тоті драбини. Ну, поприганяли то всьо, а піп ще повідає: «То я там ще драбини видів!» І так до тої шкири, поки ті драбини не принесли» [5, 50]. Отець Бєлінський мав відношення і до франкової сім'ї. З цього приводу дослідниками повідомляється: «Відомо, що І. Франко мав великий жаль на отця Бєлінського за те, що він поховав його батька, взявши останню корову як сплату за требу. Тому Франко ніколи добрим словом не згадав свого нагуєвицького душпастиря. Писав у газетах про його захланність, про те, як отець вимагає в людей яйця за післяйорданське освячення хати та про інші малоприємні дрібниці» [5, 108]. Отже, які дії душпастиря, такі протидії людей, що стикалися з ним.

Наведені приклади взаємовідносин Івана Франка з духовенством, звичайно, не вичерпують в повному обсязі все, що писав письменник про духовенство. Ґрунтовно висвітлити зміст його праць і висловлювань з даної теми - це завдання окремого наукового дослідження. Проте і представлений матеріал дає можливість стверджувати, що Франко намагався всебічно розглядати питання, пов'язані з духовенством, звертаючи увагу як на позитивні, так і на негативні сторони діяльності служителів культу. Можна сказати, що це був комплексний підхід до оцінки священнослужителів, і він є цінним для сьогоднішніх умов державотворення в Україні. Адже, продовжуючи славні традиції духовенства минулих епох і долаючи негативні риси у їхній діяльності, ми зможемо досягти значних зрушень у формуванні високодуховних і високоморальних засад членів сучасного українського суспільства.

 

Використані літературні джерела

1. Франко І. Твори в двадцяти тома. /І. Франко// Т.1. Автобіографічні матеріали. Оповідання. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1955. - 436 с.
Промова І. Франка на його ювілейному святі 1898 р. - С. 30 - 32.
Автобіографія Івана Франка з його листа до М. Драгоманова. - С. 11 - 21.
Автобіографія Івана Франка написана для лексикону Гердера. - С. 35 - 46.
2. Сучасний тлумачний словник української мови. 65000 слів / За заг. ред. д-ра філологіч. наук, проф. В.В. Дубічинського. - Х.: В.Д. «ШКОЛА», 2006. - 1008 с.
3. Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах/І. Франко//: Т. 44, Книга 2. Економічні праці (1888 - 1907). - К.: Наукова думка, 1985. - 768 с.
Галицький селянин. - С. 501 - 512.
Скільки нас є?. - С. 312 - 317.
Град спростувань. - С. 196 - 209.
Голод у Росії. - С. 267 - 281.
4. Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах /І. Франко// Т.44, Книга 1. Економічні праці (1878 - 1887). - К.: Наукова думка, 1984. - 695 с.
Попи і економічне положення українського народу в Галичині. - С. 155 - 162.
Бесіда Василя Нагірного, виголошена на другім народнім вічі русинів дня 17 (9) червня 1883 для умотивування першої резолюції о економічних справах краю. - С. 181 - 204.
Громада Добровляни (Матеріали до монографії). - С. 496 - 504.
5. «І знову бачу тя, село моє родинне...» (вибрані праці Івана Франка про Нагуєвичі) Упорядкування, передмова і коментарі Володимира Галика. - Дрогобич: Коло, 2007. - 144 с.

 

Про автора

Шульський Микола Григорович, доктор економічних наук, професор Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького, зав. кафедри менеджменту.

Стаття підготовлена за матеріалами доповіді 22 жовтня в Ужгородській українській богословській академії імені святих Кирила і Мефодія на Міжнародній науково-практичній конференції «Україна: шляхи формування державно-національної цілісності суспільства та утвердження духовної основи української цивілізації», яка була приурочена до 75-річчя Предстоятеля УПЦ (МП) митрополита Володимира (Сабодана).

http://www.religion.in.ua/

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове