Ігнатій Антіохійський

• Категорія:

• Католицькі мученики

Ignatius of AntiohВисокоповажаною й заслуженою особою в стародавній Церкві був Ігнатій, єпископ Антіохії. Він, як і Климентій Римський, належить до грона Отців Церкви, званих Апостольськими. Ігнатій жив на початку ІІ ст. і був другим єпископом Антіохії. Церкву тут було засновано приблизно в 32 р., незабаром після каменування первомученика Стефана.

Антіохія, третє після Риму й Олександрії місто Римської імперії, розташоване за 480 кілометрів на північ від Єрусалиму, мало 500-тисячне населення. Антіохію називали середземноморськими воротами, бо через нього пролягали великі дороги зі Сходу. А ще - "Королевою Сходу", містом-красенем, оздобленим усім тим, що могло дати римське багатство, грецька естетика і східна розкіш. Поклоніння Астарті, богині кохання й плодючості, в цьому місті було пов'язане з аморальними втіхами і неймовірними непристойностями. Проте багато жителів міста прийняли Євангеліє. В Антіохії послідовників Христа вперше стали звати християнами (Діян 11, 26), тут утворився центр, звідки християнство поширилося по всьому світу.

Ми знаємо дуже мало фактів із життя Ігнатія. Відомо достеменно, що за часів панування імператора Траяна, близько 107 р., Ігнатія було засуджено до жахливої смерті - його мали пожерти хижі звірі на арені Колізею. Причина такого присуду крилася в тому, що кількість християн швидко зростала, особливо у великих метрополіях, а це наводило страх на володарів поганської імперії.

Він ішов до Вічного Міста із залізними оковами на ногах, супроводжуваний солдатами. У перервах між маршами Ігнатій написав сім послань до різних християнських громад (до Церкви в Ефесі, Магнезії, Тралейсі, Римі, Філадельфії та Смирні), а також лист до свого приятеля - єпископа Смирни Полікарпа. Послання Ігнатія - єдина пам'ятка по єпископові Антіохії - мають безцінну вартість. По-перше, з них ми довідуємося про життя перших християнських спільнот, а по-друге, вони є своєрідним визнанням віри цього відважного єпископа, віри, успадкованої ним від Апостолів.

У посланнях немає скорботної ноти засудженого, навпаки, Ігнатій просить римських християн не заступатися за нього перед владою. "Пишу до всіх Церков і заявляю всім, що охоче помру заради Бога, якщо ви мені в цьому не перешкоджатимете. Благаю вас, нехай ваша доброзичливість не стане мені на заваді. Дозвольте мені стати поживою для диких звірів, завдяки яким я зможу доступити Бога" (Послання до Церкви в Римі 4, 1).

Одне речення з послання до громади в Римі дає змогу сягнути в саму глибінь серця великого єпископа-страдника. Усвідомлюючи близьку смерть, Ігнатій пише: "Я - Божа пшениця, і буду на борошно перетертий зубами звірів, щоб стати чистим хлібом Христа". Можливо, бажання мучеництва може комусь сьогодні видатися неприйнятною позицією, чи навіть прагненням, що суперечить природному почуттю самозбереження. Але щоб зрозуміти таке, треба постаратися збагнути ментальність християн, які жили дві тисячі років тому.

Ігнатій Антіохійський, так само як і Апостоли, жив радістю Воскресіння Ісуса, він бачив усе у світлі Пасхи. Ця віра була жива, динамічна, перші християни жили під враженням проповідей Апостолів та їхніх учнів про пасхальну правду. Ігнатій вважав, що лише тоді, коли він зазнає мучеництва, він стане справжнім учнем Христа - найбільшого Мученика.

У посланнях Ігнатія Антіохійського ми знаходимо багато елементів теологічної науки про єдність божественного і людського в Ісусі Христі: Бог висловлюється через те, що людське, Він незримий - у видимому, споконвічний - у скінченності. Саме цим християнство відрізняється від юдаїзму. Ісус Христос є "новою людиною", яка дозволяє нам пізнати Бога і сприймати Його любов, що є основою існування християнської спільноти. Ця любов знаходить своє найбільше вираження тоді, коли християни збираються на Євхаристію, звершувану під проводом єпископа або його пресвітера, а також у піклуванні про вбогих. Участь у тому, що божественне, максимально розвиває в нас власну людськість.

Ранньохристиянські сектанти - докети - ставили під сумнів людську природу Христа, тому Ігнатій говорить про справжність людського тіла Христа, про справжнє страждання Ісуса на хресті. У Посланні до ефесян Ігнатій пише:

"Один є Лікар,

тілесний і духовний заразом,

народжений і нероджений,

Бог, що приходить у тілі,

у смерті - правдиве життя,

народжений від Марії і народжений від Бога,

спершу підданий стражданню,

але тепер уже йому непідвладний,

Ісус Христос, Господь наш" (7, 2).

Ми завдячуємо Ігнатію також запровадженням формулювання "Католицька Церква", якого він ужив першим з-поміж християнських авторів, щоб підкреслити вселенський характер Христової Церкви.

Римську громаду християн він виділяє з-поміж інших за те, що вона веде перед у вірі й любові.

В його посланнях виразно відчувається авторитет, особлива повага до римської громади й першість, яку за нею фактично визнають.

Гідний подиву є глибокий душевний спокій єпископа, полум'яна містична любов до Христа. Його ніщо не лякало. Він з радістю йшов на смерть, як на зустріч з Христом.

В одному з послань він пише: "Тепер мені надається можливість прийти до Христа, і якщо ви не перешкодите цьому, то кращого нічого не зробите. І тоді я з'єднаюся з Господом! Коли ж ви пожалієте тіло моє, то мене знову чекатиме важке життя. Краще дайте мені стати жертвою Богу, бо жертовник уже готовий, і проспівайте хвалу Господеві. А я тільки й молюся, щоб Господь дав мені сили, тоді я не тільки називатимусь християнином, а й буду ним насправді. Зараз я тільки починаю бути Христовим учнем, коли не бажаю нічого від видимого і невидимого, а тільки щоб доступити мені Христа. Вогонь, хрест, звірі, розсічення, розірвання, знищення усього мого тіла нехай прийде на мене, аби лиш зі мною був Ісус Христос. Господа бажаю. Сина Істинного Бога і Отця, Того шукаю, хто за нас помер і воскрес".

Як тут не дивуватися світлій мужності цього чоловіка, адже він був святий! Та пам'ятаймо, що він не тільки святий, а й людина з немочами і слабкостями. І що на нього чекало? Ганебна смерть на арені цирку. Ночами він собі уявляв, як вийде беззахисний на середину арени, як сотні глядачів Колізею дивитимуться на нього заради розваги; і як піднімуться решітки клітки, і вирвуться звідти голодні леви, і з риком кинуться на нього, як на жадану здобич. А він, зв'язаний по руках і ногах, стоятиме перед ними...

Звісно, нелегко йому було очікувати такого кінця в оті виснажливі дні й тижні довгого шляху із Сирії до Риму. Звідки ж бралася в нього сила? Все просто - він носив у серці Христа.

Захоплюючись особистістю Ігнатія і заглиблюючись у багатий зміст його послань, варто поставити собі питання: яке значення може мати його особа та його твори для сучасних християн, котрі живуть у зовсім інших умовах, де немає фізичних переслідувань за віру? Здається, жива і глибока віра, якою жив Ігнатій Антіохійський, а також сприймання всього свого життя у світлі й перспективі воскресіння Христового є достатньою відповіддю на це питання. Особа цього мученика є одночасно викликом, щоб в щоденному житті сучасні християни ставали щоразу більше учнями Христа, зміцненими у вірі, яким не забракне ні відваги, ні сили служити славі Божій. Щоб християни були справжніми учнями, а не просто тими, хто раз на тиждень приходить до храму відстояти Службу, а потім повертається додому, залишаючись язичником. Бути справжніми носіями Христа в думках, у серці, в справах своїх, у житті. Якщо ми будемо такими християнами, то міцнішатиме єдність місцевої спільноти християн, єдність між пастирем і отарою. На цьому так палко наголошував святий Ігнатій і писав, що зразком такої єдності є єдність Ісуса з Його Церквою.

переклад Milites Christi Imperatoris