Категорії

Search

Tags

Сиро-Малабарська Церква


Сирійський період

Автор цих рядків уже писав, що заснування першої християнської громади на індійському узбережжі місцева традиція приписує апостолові Томі. Про це, зокрема, йдеться у апокрифічному творі Діяння Юди-Томи (IV-V століття). Як пише російський дослідник Ситніков, у 1849 році була віднайдена монета із зображенням царя Гондофара, за якого, за переданням, і відбулась подорож апостола в Індію. До того часу історичність цього правителя нічим не була підтверджена. Назва «Малабар» щодо південного узбережжя Індії має арабське походження. А найстаріша назва цієї місцевості відома як «Керала». І сьогодні частина території південного узбережжя, яка користується дравідійською мовою «малаялам», називається Керала (штат Керала).

Усна та письмова традиція свідчить про те, що Індійська Церква, яка виникла на цій території, вже в перших століттях мала міцні стосунки із Сирійською Церквою. Ці взаємини були дуже важливими, оскільки відкривали для невеличкої церковної спільноти Індії вікно в християнську ойкумену. Однак цей зв'язок перервав розвиток власної індійської християнської ідентичності, оскільки з часом християни святого Томи не тільки перейняли віровчительні формули й спосіб богословлення, канонічне право та східно-сирійський обряд, а й при¬йняли сирійську ієрархію. Таким чином, ідентичність сьогоднішніх індійських християн формувалась у плавильному котлі двох світів: в географічному, політичному та соціо-культурному світі Південної Індії та церковному світі Персії. Тому часом індійських християн характеризують як «індусів за культурою, християн за релігією і сирійців за церковною традицією».

Зв'язок із християнським світом Ассирії перервався у зв'язку з тим, що араби взяли під контроль морський шлях до Індії. Через те, що португальські колоністи знищили велику кількість ранніх письмових джерел індійців, сьогодні дуже важко дослідити світогляд, традицію і структури ранньої Церкви Керали. Ймовірно, церковне управління здійснювали архідиякон та колегіальний орган, що складався з священиків і мирян, у руках яких була судова й адміністративна влада. Сирійські єпископи, які не знали місцевої мови, обмежувалися участю у богослужбовому житті християн Індії, а також у рукоположеннях священиків. Хоч сирійці привезли із собою канонічне право, індійці мали власні адміністративні закони, відомі як «Шлях святого Томи». Окрім цього, християни Індії до прибуття європейців займали особливе становище в кастовому суспільстві країни та мали відносно інших груп населення автономний статус.

Криза стосунків

Прибуття в Індію португальців у XVI столітті, з одного боку, було радісним фактом, оскільки розширювало горизонти індійським християнам для спілкування із європейськими одновірцями (індійці також одразу вступили в повне сопричастя з єпископом Риму), з якими до того часу вони не мали жодного контакту. З іншого ж боку, це обернулось для них внутрішнім розділенням, а також випробуваннями для само¬бутності. Впорядкування церковного життя християн святого Томи, яке очолювали енергійні єзуїти, велось без урахування власної традиції місцевих християн, яка налічувала більше ніж тисячу років. Найяскравішим прикладом нехтування місцевими звичаями став Синод в Діампері під головуванням латинського Архієпископа Алексіса Менесеса, який наказав знищити всі місцеві книги за підозрою в несторіанстві, а також вводив тотальну богослужбову реформу, в якій з колишньої літургійної традиції залишилось місце тільки сирійській мові. Всі ж обряди було уніфіковано з традиціями Латинської Церкви. Як ми вже писали раніше в статті про Маланкарську Церкву, ці реформи спровокували відхід частини індійців від єдності з Римським Престолом. А решта фактично стала частиною Римської Церкви, оскільки з цього часу її очолювали латинські єпископи.

Виправлення помилок

Для врегулювання критичної ситуації Конгрегація поширення віри відсторонила 1653 року від індійських справ єзуїтів, замінивши їх кармелітами. Ця дія невдовзі при¬несла позитивні плоди, оскільки до 1662 року 84 з 116 громад індійської Церкви знову перебували в єдності з Римом. Після витіснення португальців голландцями всіх кармелітів було вислано з країни. Тому перед своїм вибуттям з країни Джозеф Севастіані, кармеліт, який очолював антикризову кампанію в Індії, призначив місцевого уродженця, священика Олександра Парампіла, апостольським вікарієм Малабару. Однак після його смерті малабарців-католиків знову очолювали немісцеві кармеліти. Ситуація змінилась у часи понтифікату Лева XIII, який відродив внутрішню автономію Малабарської Католицької Церкви та зорганізував життя Церкви, виділивши три апостольські вікаріати, які очолили вихідці з індійських християнських громад.

Ця подія відбулася у 1896 році, а вже у 1923 році вікаріати були перетворені в єпархії. Ще через десять років Папа Пій XI ініціював літургійну реформу, яка була покликана очистити малабарський обряд від латинських нашарувань. Річ у тім, що Малабарська Церква використовує в своїй богослужбовій практиці унікальну, древню Літургію Адай і Марі (Анафору Адай і Марі), яка походить з V століття, та суттєво відрізняється від латинської і візантійської традицій. Однак літургійна реформа, яку започатковано в Римі, в самій Індії була зустріта неоднозначно. Частина духовенства й надалі бажала використовувати латинський обряд. У зв'язку з цим, у Малабарській Церкві дозволено використовувати обидва обряди - латинський і сирійський.

Церква сьогодні

У XX столітті Малабарська Церква пережила небачений розвиток. Якщо наприкінці XIX століття вона налічувала всього 200 тисяч вірних, то сьогодні їхня кількість зросла майже до 4 мільйонів. У Малабарській Церкві дуже сильна монаша традиція. Тут несуть послух 32 тисячі черниць та близько 7 тисяч монахів. В 1986 році з апостольським візитом в Індії перебував Папа Іван Павло II. Зважаючи на стрімкий розвиток Церкви, він підніс її до статусу Верховного Архієпископства. Як і у випадку з Маланкарською Церквою, вражає заангажованість Малабарської Церкви у соціальне служіння. Церква утримує більше трьох тисяч шкіл різного профілю та півтори тисячі дитячих садків, 700 закладів охорони здоров'я та 670 лікарень і диспансерів, 211 притулків для людей похилого віку та 185 дитячих будинків, 1616 реабілітаційних центрів різного профілю. Церква розділена на 27 єпархій, 11 з яких є за межами штату Керала, одна - в Сполучених Штатах Америки. Сиро-Малабарська Церква Індії на сьогодні є найбільшою Церквою - спадкоємицею древньої християнської громади Індії та другою (після УГКЦ) східно-католицькою Церквою за кількістю вірних. Очолює Церкву Верховний Архієпископ Варкай Вітхаятхіл.

Анатолій Бабинський, "Патріархат"

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове