Герард Маєла

• Категорія:

• Католицькі святі

Gerard1726-1755

Герард Маєля народився в 1726 році в Муро, в маленькому містечку на півдні Італії. Його матір Бенедетта показала йому велику любов Бога, любов - яка не має меж. Він почував себе щасливим, перебуваючи близько до Бога.

Коли Герарду було дванадцять років, помер його батько. Від того часу він був вимушений заробляти на сім'ю. Герард став учнем місцевого кравця, підопічний якого, часто залякував і бив Герарда. Після чотирьох років навчання Герард міг би заснувати власну майстерню, але пішов на службу до місцевого єпископа Лацедонія (Lacedonia), хоча його друзі відмовляли його від цього наміру.

Перші кілька тижнів, проведених серед сердитих вибухів і нескінченних бурчань єпископа, які не витримували попередні слуги, не впливали на Герарда і не були перешкодою для подальшої праці. На службі у єпископа Герард проявив себе майстром на всі руки, тому залишився у нього до його смерті, виконувавши усяку поручену йому роботу.

Герард вірив, що виконує волю Божу, тому приймав від Господа будь-що. Чи над ним знущалися у кравця, чи він приймав "подарунки" від єпископа - це не мало значення, бо він вбачав наслідування Христа у стражданнях.

"Його Милість бажала мені добра", - скаже він. Герард перебував годинами з Ісусом присутнім у Святій Євхаристії, як символом Господнього розп'яття і воскресіння.

У 1745 році у віці дев'ятнадцяти років він повернувся до Муро де почав працювати за своєю спеціальністю кравця. Його праця досягла успіху, але він не заробляв багато грошей. Зі всього свого надбання він відклав лише необхідне для своєї матері і сестер, а тоді решту роздавав бідним або жертвував на Служби Божі за душі в Чистилищі. Це не було різкою зміною в житті Герарда, а навпаки, це було тільки стійким зростанням в любові до Бога. Згодом, на протязі Великого Посту в 1747 році, він остаточно вирішив уподібнитися Христові настільки, наскільки це буде йому можливо. Герард накладав на себе найсуворіші покути і шукав приниження від людей, не зважав на те, що його вважали божевільним і нещасливим, та кепкували з нього на вулицях.

Він хотів служити Богові цілковито, тому звернувся з проханням про прийняття до ченців-капуцинів, але йому відмовили. Коли йому виповнилося двадцять один рік Герард почав провадити життя пустельника. Він так дуже хотів уподібнитися Христові, що використав шанс грати головну роль у виставі "Страті Господні", яку ставили у катедрі міста Муро.

Коли Герард дізнався про Редемптористів, то звернувся до них з подібним проханням, але йому відмовили через слабкий стан його здоров'я. Та через свою наполегливість його неохоче прийняв отець Паоло Кафаро (Paolo Cafaro), який у 1749 році відіслав його до новіціяту в Делічето (Deliceto) з письмовою рекомендацією: "Я посилаю вам брата, непридатного до ніякої роботи".

Та Герард швидко розвіяв побоювання о. Кафаро, через свою відмінну службу як: фіртяннин, кравець і захристіянин. Герард склав свої обіти в Делічето 16 липня 1752 року. Дуже скоро він здобув репутацію святого, тому до нього почали зверталися люди за проводом у духовному житті. Герард з готовністю відгукувався на їх прохання і показав свій дивовижний дар - читання сердець.

Між тими, хто шанували Герарда за його святість, була преподобна Марія Целестина Кростароза (Maria Celeste Crostarosa). Багато чудес, які приписуються йому, надали йому ім'я - Чудотворець.

Виснажений аскетизмом та туберкульозом, 16 жовтня 1755 року Герад помер у Матердоміні (Materdomini), у день і годину, які він передбачив.

29 січня 1893 року він був беатифікований Папою Левом XIII, а 11 грудня 1904 року Папа Пій Х його канонізував.

Дуже багато християн у цілому світі шанують його як особливого покровителя матерів та сімей. 6 квітня 1726 року в убогій сім'ї на півдні Італії народилося маля, котре назвали Герардом. В школі виявилось, що був дуже здібним: швидко навчився читати і писати, тому вчитель поручив Герардові опіку над слабшими учнями. Окрім цього любив молитися та співати пісні. Через це здобув собі великий авторитет серед ровесників, намагався "притягнути" друзів до церкви.

У 1738 р. помирає батько Герарда і він, як 12-літній хлопець, змушений взяти у свої дитячі руки обов'язки дорослої людини. Розпочинає науку кравецтва, і зазнає зі сторони вчителя багато знущань. Він хоче бути вільним, але чинить інакше, ніж ми можемо подумати. Бачить, що бунтом і спротивом нічого доброго не доб'ється. Тому покірно терпить і своїми вчинками дивує суворого майстра, котрий з часом добрішає. Взагалі, велика покора Герарда протягом цілого його життя зробить багато чудес...

Розтягнутий костюм
Святі не є слабими людьми, вони свідомо вибирають покірне життя, будучи вільним від людських осудів, власної злоби, ненависті чи помсти. Через таких людей Бог може робити чуда на землі. Так вищезгаданий вчитель згодом зауважив, що в його майстерні працює справжній чудотворець. Майстер розповів такий випадок:
"Один замовник прийшов до майстерні поміряти костюм. На жаль, він виявився затісний через мою помилку. Постала паніка. Герард зауважив мою стурбованість, підійшов і сказав: нічого страшного не трапилося. Він взяв костюм у руки, розтягнув його трохи і сказав клієнту поміряти ще раз. Замовник здивовано знову попробував костюм, який на цей раз точнісінько підійшов на нього".

Так минули три роки науки кравецтва, які дали Герарду професію. Маючи 15 років, в його серці дозріває рішення бути монахом. Орден капуцинів не прийняв його, вважаючи що Герард ще замолодий і нерішучий, проте, щоб потішити, дали йому новий одяг. Виходячи з цього монастиря, святий побачив жебрака і віддав йому цей одяг, одягнувши на себе старе лахміття. Можливо, пригадав собі, що чим більше людина чинить добра, тим більше стається вільною...
Герард наймається на службу до єпископа. Але останній незадовго вмирає і хлопець змушений повернутися на роботу кравця. Одного разу він знайомиться з редемптористами. Дуже прагне стати одним із них, але має слабке здоров'я та дуже худий вигляд. Редемптористи відмовляють його від цього кроку. Мати чинить перешкоди.

Св. Герард у печі
Маючи 23 роки, одного дня Герерд утікає з дому, щоб назавжди стати редемптористом. У своїй кімнаті він залишає записку: "Йду туди, щоб стати святим". Відразу проявляє велику ревність та побожність, будучи надзвичайно послушним своєму настоятелю, виконує добросовісно свої обов'язки. Він знає, що коли вибере непослух і зло, то ніколи не зреалізує свого бажання стати вільним, стаючись невільником гріха. Він страшенно боїться цього, так що інколи навіть жарти сприймає всерйоз. Одного разу його розмова з настоятелем переросла у маленьку дискусію, його співрозмовник сказав свою улюблену фразу: "А, йди до печі!". Здивовані брати за якийсь час знайшли святого саме там, а виліз він із грубки лише тоді, коли настоятель пояснив, що нічого він йому не наказував.

Свобода Божих дітей...
Музей в с. Матердоміні Смерть до св. Герарда навідалась дуже швидко, 16 жовтня 1755 року, коли він мав лише 29 років. Його праця не була марною. За час свого короткого життя Герард став цілковито вільним, адже полюбив Бога над усе у світі і був радий зустрітися з Ним. Помирає у монастирі в місцевості Матердоміні (сьогодні це одне з найбільших паломницьких центрів в Італії). Від 11 грудня 1904 року до нього моляться як до святого. Є одним з найулюбленіших праведників для італійців, і не тільки цього народу.

Святий цей став по-справжньому вільною особою. Він може допомогти кожному, хто подібно як він прагне бути щасливим. Адже те, що найбільше нас зневолює - це гріх. Герард є покровителем доброї сповіді та опікуном матерів, котрі очікують народження дитини. Тому нехай його приклад допоможе нам цінувати людське життя як великий дар і любити свободу, котру нам дає Ісус. Не вагайся бути святим, бо це дорівнює почувати себе по-справжньому вільним!

 

http://arhmyhail.org.ua/publ/22-1-0-65