Категорії

Search

Tags

Свобода релігії перед небезпеками згортання демократії на пострадянському просторі

10-08-2010

  • Категорія:


Пропонуємо до уваги першу частину веб-конференції , яка триватиме з 8 серпня 2010 10:30 до 12 серпня 2010 16:30. Кожен бажаючий може поставити своє запитання!

В гостях Людмила ФИЛИПОВИЧ, д-р філос. наук, завід. відділом релігійних процесів в Україні Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ, член експертної ради РІСУ
Провідна тема: Свобода релігії перед небезпеками згортання демократії на пострадянському просторі

*
Запитання від Тарасій
*
Відбулася конференція «Свобода релігії і демократії: старі та нові виклики». Які загальні її підсумки? Чи було прийнято якісь рішення або рекомендації?
Конференція, до речі, 15-та, незважаючи на літо і спеку, зібрала багато людей. Крім гостей, які "по долгу службы" повинні були бути на засіданнях, прийшло багато киян, для яких проблеми свободи релігії і демократії виявилися важливішими за літній відпочинок. Про що це говорить? Про те, що існує багато проблем в цій сфері, які потребують експертного обговорення. І воно відбулося. І на достойному рівні.

На відміну від попередніх конференцій, присвячених релігійній свободі в світі та Україні, на яких поступово нарощувався науково-методологічний потенціал спільноти експертів, ця, як на мене, стала симбіозом аналітичного теоретизування щодо таких загальних понять, як свобода, права людини, свобода совісті, свобода віросповідань, свобода релігійних організацій, і детального, фахового розгляду конкретних ситуацій із станом релігійної свободи в різних країнах, міжнародного законодавства, національних законодавств, які регулюють сферу суспільно-релігійних відносин.

Учасників конференції зацікавило, а як корелюється релігійна свобода із демократією, чи залежить рівень свободи релігії від ступеню демократичності суспільства? Що заважає розвиткові релігійної свободи, її поширення, чи існують і які небезпеки для релігійної свободи в епоху глобалізації, чи завжди демократичні цінності відповідають державним і національним інтересам, як узгодити інтереси міжнародної спільноти, норми міжнародного законодавства в сфері свободи релігії з регіональними інтересами, з місцевою законотворчістю. І багато інших!

Два дні представники різних країн, різних духовних традицій та історичного досвіду, дискутували щодо постперебудовного перебігу подій у релігійному житті Росії, Словаччини, Казахстану, Вірменії, Білорусі, Норвегії, України.

Висновок, до якого дійшли експерти, невтішний: без сумніву, свобода релігії є, це - природнє право людини (як сказав один із учасників, "дєдушка" всіх інших прав), але вона надто крихка, тому потребує постійної уваги, захисту. Загроз для релігійної свободи - безліч, особливо в країнах з тоталітарним минулим, де існує ймовірність повернення до старих - не-свободних в сфері духу - часів. Для нас свобода релігії є аксіомою, очевидністю, через що ми забуваємо, а тому і не цінуємо цей бажаний стан суспільства, коли людина має право сповідувати або не сповідувати, індивідуально чи колективно ту чи іншу систему цінностей.

Експертам вдалося зафіксувати зміни в стані свободи релігії в різних країнах, виокремити ті тенденції, які свідчать про спільність і відмінність у просуванні тих чи інших держав до омріяного царства духу, де панує свобода релігії, міжреліійна згода, повага до іносвітогляду, визнається і гарантується право людини на власні переконання.

А щодо рішень... Ми давно відмовилися від прийняття рішень, якими зазвичай завершувалися всі парт- і профзбори в минулому. Це ж наукова конференція, і всі висновки можуть носити лише рекомендаційний характер. Ми сподіваємося, що і надалі експерти матимуть можливість моніторити стани релігійної свободи в тих чи інших країнах, поширювати їх результати у суспільстві, особливо серед владних структур, щоб вона не на словах, а на ділі опікувалася інтересами своїх громадян, і віруючих, і невіруючих, створювала умови для якнайширшої реалізації права на свободу совісті та діяльність релігійних організацій.
*
Як на тлі інших країн виглядає ситуація з релігійною свободою в Україні? Чи можна сказати, що існують тенденції, спроби її обмежити за прикладом інших пострадянських країн?
Міжнародні експерти за станом релігійної свободи в світі відносять Україну до безпроблемних країн. Вона знаходиться в групі таких держав, як США, Канада, країни Західної Європи, де найменша кількість обмежень, або немає жодних в праві людини у виборі релігії, в праві індивідуально чи спільното сповідувати ту чи іншу систему цінностей, здійснювати обряди, проводити місіонерську роботу, пропагувати свою віру тощо. На відміну від країн середнього (Мексика, Індія, Росія, Єгипет, Індонезія та ін.) чи високого (Китай, Куба, країни Середньої Азії та Аравійського півострова, деяких країн Африки) рівня обмежень в сфері релігійної свободи, Україна завжди вважалася країною толерантною. Говорячи про це, ми розуміємо, що виміряти кількість релігійної свободи в суспільстві неможливо. Вчені поки не навчились це робити, але зафіксувати існуючі обмеження свободи релігії (на законодавчому і виконавчому рівні), порушення в практиці суспільно-релігійного життя, в міжконфесійних відносинах, довести цю інформацію до громадськості і влади - зобов'язані.

Незважаючи на такий високий рейтинг, який має Україна в сфері свободи релігії, чи можемо ми вважати, що всі питання розв'язані позитивно? Ні! Проблем багато, які помічаються і самими віруючими, що зазнають дискримінацій за свої релігійні переконання, і релігійними організаціями, що позбавлені можливості вшановувати власні святині відповідно до своїх правил, здійснювати колективні дійства в часі і просторі, передбачених вченням і канонами громад. Моніторинги стану релігійної свободи в Україні здійснюють і громадські організації, і науково-дослідні центри, і мас-медіа. Думаю, що й державні органи влади знають про порушення в цій сфері.

Особливо прискіпливими є міжнародні інституції, одним з яких виступає Бюро демократії та прав людини Державного департаменту США, який щороку готує спеціальний звіт про дотримання прав людини в країнах світу, в т.ч. і прав і в сфері свободи релігій. Працює також і спеціальна комісія Конгресу США, яка контролює ці питання. Для захисту релігійних свобод створено декілька міжнародних товариств, зокрема Міжнародна академія свободи віросповідання і релігій, Міжнародна асоціація релігійної свободи тощо.

Чи наявність міжнародних документів і підписи під ними України, існуючі інституції, що покликані захищати релігійну свободу, гарантують останню в Україні? На жаль, ні. Свобода релігії сприймається нами як даність, очевидність, як природній факт, як обов'язкова умова для безперешкодного волевиявлення своїх прав, потреб, бажань. І ми помічаємо нестачу релігійної свободи тільки тоді, коли її обмежують. Значить, ця свобода потребує захисту, попереджувальних кроків з боку суспільства. Загрози для свободи релігій існували завжди, але сьогодні з'явилися ознаки, які свідчать, що можуть створитися умови, які перемістять Україну в іншу групу держав за рейтингом релігійної свободи.
*
Які зауваження виникали в іноземних експертів щодо ситуації з релігійною свободою в Україні?
Претензії стандартні, які повторюються фактично з року в рік і фіксуються щорічною доповіддю Держдепортаменту США про стан прав людини у світі. Але ці зауваження не свідчать про переслідування або дискримінацію людей в Україні за релігійної ознакою, про відсутність умов, які має забезпечити держава для своїх громадян, у сповідуванні якоїсь релігії, про силове протистояння між різними конфесіями. Не тільки міжнародні, але й українські експерти знають, що влада, особливо, місцева, нерівно ставиться до релігій в своєму регіоні - вона протекціонує релігійній більшості, ущемляючи в правах релігійні меншини, яким важко зареєструватися в органах влади, орендувати чи купити приміщення для проведення богослужінь, отримати землю для побудови власної культової споруди. До речі, тут страждають як православні на Заході, так і греко-католики на Сході. Складно і повільно просувається реституція в країні. Є обмеження в діяльності іноземних релігійних організацій, їхніх представників. І багато іншого - як в сфері законодавчого забезпечення свободи совісті, так й у використанні цих норм на практиці.

Але на цій конференції йшлося скоріше про інше: про ті небезпеки для релігійної свободи і демократії, які надходять від змін у політичному та соціально-економічному становищі України. Втрачаючи свою державну незалежність, Україна впадає, як написав недавно Юрій Щербак у газеті «День», у духовне рабство. Їй нав'язують не тільки чужі владні моделі, але й не притаманну Україні духовну атмосферу: замість традиційної поліконфесійності нам пропонують одно церковність, що, без сумніву, порушить десятиліттями складений баланс між різними релігіями, конфесіями і церквами. Релігійна карта України вже склалася і будь-які її зміни можуть стати катастрофою для партнерських відносин між державою в церквами.

Експерти, відзначивши сповзання України у бік тоталітаризму, попереджають, що це призведе до хаосу у релігійній сфері, до вседозволеності у діяльності релігійних громад, до протистоянь між віруючими різних конфесій.
*
На конференції фактично не було нікого з керівництва Держкомнацрелігій? Чи це не символічний факт нецікавості до теми, чи є якесь об'єктивне пояснення?
Ми запрошували Юрія Богуцького на конференцію, але акція «Євреїв за Христа», які організували ходу містом, не дозволила йому покинути свій відповідальний пост. Хоча, як на мене, XV міжнародна конференція із свободи релігії важливіша за ходу цієї організації, оскільки була представлена стількома країнами і стількома експертами із світовим ім'ям... Авторитет України, а особливо її влади, тільки б зріс від участі Богуцького в конференції, тим більше, що до Києва прибули високі чиновники-побратими з російських відомств.

Щодо нецікавості... Не думаю, хочеться не думати. В силу функціональних завдань Держконацрелігій та службових обов'язків його керівництва тема свободи совісті і віросповідань - основне поле їхньої діяльності. Людина, яка на своєму місці, не може бути байдужою до таких проблем. Вона прагнутиме постійно підвищувати свій рівень - і теоретичний, набуваючи нові знання, і управлінський, знайомлячись із досвідом своїх колег. Такі конференції і передбачають своєрідне підвищення кваліфікації не тільки держслужбовців, але й експертів, вчених, релігійних лідерів, журналістів. Хто хотів, той скористався такою можливістю, бо серед учасників конференції були керуючі у справах релігій Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернігівської ОДА. Ми очікували прибуття представників Запоріжжя, Криму, Одещини, але - літо...
*
Запитання від Орест Вільчинський
*
Вельмишановна пані Филипович, з приходом нової влади на місцях почастішали "наїзди" на УГКЦ: спроба застрашити о. Ректора УКУ, спроби залякування через податкову, надумані проблеми при реєстрації громад, ЗМІ. Наскільки, на Вашу думку, ці випадки є просто вибриками місцевих чиновників, а наскільки конкретним втілення "генеральної лінії партії"?
Мені до рук не попадалися жодні партійні документи про шляхи залякування (придушення, знищення, нейтралізації тощо) якоїсь церкви. Тому, думаю, якогось конкретного плану «наїздів» не існує. Але висловлювання і поведінка деяких партійних лідерів, які демонструють прихильність і підтримку тільки одній церкві, сприймається як знак, як дозвіл на утвердження і домінування тільки одного віросповідання. Це правда, що спритні політики від церков угледіли в цьому своєрідну команду діяти тільки на свою користь, порушуючи закони. Якщо вже високі чиновники дозволяють собі ігнорувати їх, то чому б і нам не взяти реванш, - спало їм на думку.

Наведені вами факти промовисто говорять про примітивне бажання вислужитися, утриматися на посаді, засвідчити свою вірнопідданість. А як тут бути, коли на посади призначають не за фаховість, а за партійну приналежність? І чи багато в Україні таких, як ректор УКУ, правосвідомих громадян, які знають, що є законним, а що протизаконним? які здатні захистити не тільки себе персонально, але й інституцію, яку очолюють, від свавілля чиєїсь влади, влади держави, грошей, амбіцій? Хіба для вас відкриття, що в нашій державі відсутнє верховенство права, катастрофічно низька правова культура?

Вихід один: робити такі речі надбанням громадськості, всіма способами поширювати такі «новини», формувати опозиційну громадську думку, а врешті - судитися. Є закон про свободу совісті? де прописано, що всі релігійні організації рівні перед законом? Подавайте до суду, якщо якийсь чиновник порушив цю норму закону.
*
Вельмишановна пані Филипович, наскільки реальною залишається небезпека монополізації українських ЗМІ, особливо телеканалів УПЦ МП? Адже "кадильне" висвітлення візиту патріарха Кіріла, гробова мовчанка стосовно святкувань Хрещення Русі УПЦ КП та УГКЦ у багатьох зродили побоювання, що УПЦ МП монополізує український телевізійний простір.
Не секрет, що ЗМІ у нас приватні, а "хазяїн - барін", від інтересів, потреб, культури якого залежить що, як і ким буде висвітлюватися. Мудрі люди давно вже не дивляться телевізор, оскільки отримати там об'єктивну інформацію стає все важче. Повертається час, коли треба навчитися читати між рядками, як колись газету „Правда". Єдина альтернатива "приватизованим" ЗМІ - створення громадського радіо і ТБ. Не знаю, куди подівся головний ініціатор і борець в цій справі молодий журналіст Шевченко, але здати все приватним замовникам - після майже 20-ліття хоч якоїсь свободи слова - злочинно. Тому бажаю журналістам триматися до останнього. Не втрачайте самоповагу і людську гідність. І журналістський кодекс.

А вузькоцерковне висвітлення святкування Хрещення Русі при повній ігнорації його всеукраїнського масштабу, причетності до цього церков Київської традиції - на совісті редакторів, навіть не журналістів, різних програм і каналів.

Щодо монополізації українських ЗМІ УПЦ МП, то дозволю собі засумніватися, що у Церкви знайдеться достатньо ресурсів, щоб покрити собою всі 23 тис. друкованих ЗМІ та інформагенств (за даними Мінюста), біля сотні телеканалів.
*
Запитання від Олена Василівна
*
Ви, дійсно вірите в те, що декларуєте? Чому Ви такі непримеренні до РПЦ і всього пострадянького та не помічаєте відвертого наступу тоталітарних сект - між іншим, Ваші колеги (Саган, Здіорук і т.д.) продовжують споживати заокеанські гранти і сіяти в православній державі зерна саєнтології, породжувати чергових Сандеїв і т.д. Навіть остання конференція, в якій Ви приймалим участь, була проведена на американські гроші з метою критики на адресу Патріарха РПЦ Кирила, Путіна... Думаю, що для Вас і Ваших "однодумців" сама ідея не має значення. Головне, гроші. Мені взагалі цікаво, як із радянських атеістів народжуються адепти нових релігій. Наприклад, УПЦ КП?
Щось мені здається, що запитання не від Олени Василівни, а хтось інший, але то таке... По суті. Саме запитання - суцільні стереотипи і відсутність достовірної інформації, і стосовно моєї непримиренності до РПЦ і до всього пострадянського, і щодо наступу сект, і щодо спожитих грантів, і щодо членства в сайєнтологічній церкві, і щодо народження Сандея і т.д. - я готова вислухати звинувачення у причетності до аномальновисокої температури в Києві, до наступної холодної зими і пр. Ну як тут заперечити всі ці фантазії? Довідки на все не принесеш...Хіба що про те, що в мене тільки двоє синів, а цей - точно не мій.

Але мушу уточнити про конференцію. Я не просто БРАЛА (у вашому варіанті - ПРИЙМАЛА) участь, а була одним із її організаторів. І крім вас, одного, не було жодного, кому щось не сподобалось. Всі 89 учасників подякували за плідну дискусію, за можливість приїхати до України і обговорити складні питання буття релігії в постсоціалістичному просторі, бо з усіх кран колишнього СРСР поки що тільки в Україні можна таке обговорювати - про право і свободу кожної людини сповідувати те, що є духовно цінним для неї. А ви бажали б духовного Освєнциму на нашій землі?

Мета конференції була чітко означена в інформаційному листі і не утримувала в собі навіть згадки про патріарха Кирила, а тим більше прем'єр-міністра РФ Путіна. Яке відношення останній має до релігійної свободи? Так, ми говорили про концепцію "Русского мира", але виступали не проти патріарха, а аналізували його політику в сфері свободи релігії і прав людини. А яким документом чи законом це заборонено? Чи аналітика - це не загальновизнаний метод наукового пізнання дійсності?

Маніакальна заздрість до моїх мільйонів (не в грн., а в доларах США!) з боку деяких колег не залишила мені жодних шансів таки стати мільйонером - все згоріло в огні їхньої ненависті. А я б не проти була поділитися... Ех, упустили ви свій шанс! А про атеїстів питайте у самих атеїстів.
*
Запитання від Ігор, Львів
*
Пані Людмило, релігієзнавцям закидають, що вони лобіюють нові релігійні рухи в Україні. Скажіть будь ласка, дійсно, хіба саєнтологів можна вважати релігійною організацією? На відміну від тих самих мормонів, вони ж все таки не мають релігійної доктрини з Богом як Творцем і Спасителем.
Та нам, п. Ігоре, як бачите, багато що закидають. Лобіювання НРТ - найменший гріх.

Пригадаймо, що означає саме слово. Це процес впливу на владу для ухвалення певного нормативного акту або рішення. Ніколи нічим подібним релігієзнавці не займалися (нехай це роблять юристи - пишуть проекти законів, а потім їх проштовхують у ВР і президента), оскільки метою (однією з багатьох) їхньої діяльності є дослідження новітніх релігійних феноменів. Для релігієзнавця, якого цікавить не Бог, а людина, що пізнає Бога, тобто людина релігійна, не має значення, в якій традиції це вона робить - чи в буддизмі, чи в християнстві, чи в ісламі, чи в ВББ, чи в сайєнтології. Світське релігієзнавство не оцінює буддистів з точки зору християн, це привілей богословського релігієзнавства, в рамках якого, дійсно, відбувається порівняння вчень Будди і заповідей Христа, і, виходячи з істинності останніх, критикується проповідь Гаутами, яка з християнських позицій є недосконалою, а отже - не істинною. Так само роблять і буддисти, досліджуючи християнство: для них проповідь Христа, а особливо християнські догмати, вся система обрядів та культ, є не прийнятними.

Світське релігієзнавство прагне зрозуміти природу віри, механізм її виникнення, проникнути (наскільки це можливо) в свідомість віруючої людини, щоб пояснити, яким чином можливий інший світогляд, відмінний від найбільш поширеного - матеріалістичного чи прагматичного. Релігієзнавець, будучи знайомим із багатьма духовними традиціями людства, хоче довести універсальність духовних потреб людини, її вічного прагнення до Духу, до Бога, до Абсолюту, до трансцендентного, показати, що людина тільки тоді людина, коли своє тварне начало підпорядковує вічному, вищому, безсмертному в собі.

Виходячи з цього, у мене немає сумнівів, що мормони чи єговісти - люди віруючі, які культивують в собі оце надземне, божественне. Правда, можливо, трохи в інший спосіб, ніж православні чи греко-католики.

Мене завжди вражала конфесійна, частіше всього православна ненависть до інших вірян. Бо ж навколо стільки дійсно грішних людей, які не мають ніякої віри або віру в цінність матеріальних індикаторів життя. Чому так важливо для православних переконувати греко-католиків або баптистів в у порочності їхньої віри, а при цьому бути байдужими до віри олігархів у їхню безкарність і всемогутність? Чому так печуться про спасіння декількох десятків сайентологів, а не спасають мільйонну гвардію повій з України, які обслуговують всю Європу? Чому їм болить впевнений і щасливий харизмат, і зовсім не тривожить невпевнений і нещасний наркоман? Ви тільки подумайте, серед вже майже 7-мільярдного населення планети тільки 2 млрд. християни, 1 млрд індуси, 1,3 млрд мусульмани, нехай 700 млн - інші віросповідники. 2 мільярди людей - «безхозні», тобто на кожного християнина приходиться один безвірний. Скількох ви, дорогий Ігоре, навернули у християнство? Чи хоч одному дали надію на спасіння, яку маєте самі? І якщо ви цього не робите, то це роблять мормони, єговісти, кришнаїти, аумсінрікьовці, білі братчики та інші. Будучи самі пасивними, хочете, щоб хтось заборонив іншому працювати. Не спіть!

http://www.risu.org.ua/ua/index/conferencedetails/12

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове