Назустріч Синоду для Близького Сходу: роль Церков східного обряду в лоні Вселенської Церкви

30-07-2010

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Європі |
• Церква в Азії |
• міжхристиянські відносини

Яка роль Східних Церков в співтоваристві католицьких спільнот? З якими проблемами вони стикаються? Про це кореспондент місіонерського журналу «Пополі» («Народи») розмовляв з секретарем Конгрегації Східних Церков Його Преосвященством Цирілом Василем - єзуїтом, що народився в Кошіце (Словаччина), який переконаний, що католики недостатньо добре знають про традиції своєї Церкви. «Часто мене запитують, чи православний я, тому що відправляю Літургію за візантійським обрядом» -- розповів монс. Василь.

Католики східного обряду складають в Вселенській Церкві меншість. Їх громади розсіяні по величезній території - від Єгипту, Ефіопії і Еритрєї до Іраку і Ірану; вони є в південній Індії і Лівані, в Палестині, Сирії, Йорданії, Туреччині і Греції, на Кіпрі і в південній Албанії, на Кавказі, в Македонії, Болгарії і інших країнах центральної і східної Європи, де проживають католики-слов'яни і румуни візантійського обряду. Ця територія охоплює і західні країни, де присутня численна діаспора вірних. Що стосується цифр, Східні Церкви налічують невелике число вірних в порівнянні з іншими католиками: 20 мільйонів на мільярд. Та все ж важливість цієї частини вірних полягає в їх здатності представляти багатство традиції Вселенської Церкви в різних формах. З самих витоків християнства існували різні обряди і церковно-адміністративні одиниці. Після схизм, подій в першому тисячолітті через віронавчальні, але частіше - через політичні причини, з'явилася значна частина Східних Католицьких Церков, що побажали відновити єдність з Римом. Для латинського світу, звиклого до одноманітності, це було додатковою стимул-реакцією -- завдяки іншому богословському і еклезіологічному підходові, не кажучи вже про питання обряду. Ці спільноти стали знаком різноманітності в єдності однієї віри.

Є чотири різних типології Східних Католицьких Церков: патріарші Церкви, що користуються великою самостійністю у виборі Патріарха і єпископів (Коптська, Халдейська, Вірменська, Сирійська, Маронітська і Мельхітська Церкви); потім, Верховні архиєпископії, що мають ті ж законодавчі повноваження, але вирішення яких вимагають підтвердження Папи в тому, що стосується вибору глави Церкви. Єпископів же вони вибирають самостійно. До цих Церков відносяться Українська і Сиро-Малабарська Церкви. Потім йдуть митрополії, що володіють меншими повноваженнями, - Ефіопська, Сиро-Маланкарська, Румунська і Русинська Американська Церкви). Нарешті, є Церкви sui iuris - до них відносяться, зокрема, Болгарська, Грецька, Угорська, Словацька Церкви, а також єпархія, що об'єднує колишні югославські території.

Конгрегація Східних Церков була заснована Папою Пієм IX в 1862 році як Східний відділ при Конгрегації Propaghanda fide. Бенедикт XV в 1917 році перетворив її в окрему Конгрегацію, яка отримала Папський мандат сприяти зростанню Католицьких Церков східного обряду, гарантуючи їм права і збереження літургійної, дисциплінарної і духовної спадщини різних традицій. Юрисдикція Конгрегації поширюється на єпархії, єпископів і духовенство, монахів і вірних східного обряду точно так, як і в аналогічних областях компетентна Конгрегація єпископів, Конгрегація духовенства, Конгрегація інститутів посвяченого життя для латинського обряду. Існує тісний зв'язок між Конгрегацією Східних Церков і Папським Східним Інститутом, заснованим Святійшим Престолом і довіреним отцям-єзуїтам. Його Головний Канцлер одночасно є префектом Конгрегації.

На майбутньому Синоді для Близького Сходу обговорюватимуться теми, завжди присутні на порядку денному Конгрегації Східних Церков: релігійна свобода, що зневажається в багатьох країнах, і діаспора, що ризикує зробити ще більш незначною присутність християнських спільнот в деяких регіонах. Ось вже 1300 років близькосхідні християни живуть в ситуації меншості - демографічної, політичної і культурної. Вони піддаються дискримінації в політичному і суспільному житті. Це продовжується вже багато століть, з тією лише різницею, що сьогодні їх проблеми знайомі світовій громадськості завдяки засобам комунікації і тому, що міграція християн не обмежується близькосхідним регіоном, але захоплює і Захід. У деяких країнах Сходу християн приймають, але церковні громади не мають можливості зростати, євангелізувати, вершити місії. До меншин відносяться толерантно, але вони поміщені в етнічні або церковні гетто. Для самих спільнот усвідомлення свого вселенства, усвідомлення себе частиною Католицької Церкви допомагає не впасти в смуток.

Завдяки глобальній міграції східні католики поширилися по американському континенту, Австралії і Західній Європі. Постає питання про вдосконалення їх пастирської опіки. Таким чином виникли екзархати - в Англії, Франції, Німеччині, США. Місцеві латинські Церкви покликані прийняти їх і допомогти їм вписатися в суспільно-релігійний контекст країни, при цьому проявляючи особливу турботу про збереження їх власних традицій. На жаль, у багатьох випадках східні католики асимілюються і повністю пристосовуються до латинської більшості. У Італії і Іспанії, де проживає багато католиків-румун і українців, постає особливо невідкладне завдання допомогти їм зростати у власних спільнотах і при цьому інкультуруватися. Обряди і юрисдикції можуть існувати пліч-о-пліч, але необхідно змінити менталітет, аби кожен мав можливість зберегти власну самобутність в новому контексті.

Католицькі Церкви східного обряду грають важливу роль в пошуку єдності з Православними Церквами. Вирішальне значення має їх географічне положення. Екуменічний діалог зробив значні кроки вперед. Часто цей прогрес пояснюється прагматично: у єдності - сила. Йдеться про ситуації, коли і католицькі, і православні громади опиняються в меншості і відчувають особливу необхідність загального свідчення християнської віри і співпраці.

Синод Єпископів для Близького Сходу був скликаний Папою 19 вересня 2009 року, після його поїздки на Святу Землю. Він викликає великий інтерес в громадськості тому, що близькосхідне питання займає важливе місце в геополітиці. Але Церква не претендує на те, щоб вирішувати політичні проблеми. Як вказує тема, асамблея націлена на те, щоб на Близькому Сході громади як східних, так і латинського обрядів могли давати загальне свідчення, в єднанні з Папою і Святійшим Престолом. Передбачається збудити в світової спільноти інтерес до становища близькосхідних Церков. У цих країнах важко говорити про місію в традиційному сенсі цього слова - місія сприймається там як прозелітизм. Проте, Церква не може відмовитися від місіонерства, нехай навіть мовчазного. Воно може бути і красномовнішим, ніж слова, завдяки життю і свідоцтву вірних.

19 січня було опубліковано Робочий посібник для асамблеї Синоду. Під час відвідин Кіпру Бенедикт XVI вручив цей документ пастирям близькосхідних Церков. Але серед них не було монсеньора Луїджі Падовезе, вбитого 3 червня в Туреччині.

«Церква народилася саме так - через мучеництво» -- пояснює монс. Василь. Туреччина - земля, де проходили перші Собори, і католицька присутність там в основному символічна, адже у формально світській державі пастирська і місіонерська робота практично неможлива. Проте католицька громада там є позитивним знаком, що вказуює на можливість існування релігійної різноманітності в лоні сучасного суспільства. Вона нагадує іншим Церквам про їх культурну відповідальність.

Робочий посібник для Синоду охоплює теми місії і місіонерства, підкреслює необхідність вивчення місіонерами місцевих мов, обрядів і традицій. Якщо вони цього не роблять, то йдуть проти рішень 2 Ватиканського собору і норм канонічного права. Недбалість в цій сфері походить від переконаності у власній «перевазі», в перевазі латинської традиції, латинського обряду. Католики східного обряду часто скаржаться на подібне ставлення до себе.

У документі наголошується також, що і східні спільноти ввібрали в себе негативні аспекти секуляризації, а латинські Церкви, що мають вже достатній досвід в протистоянні цьому процесу, покликані допомогти Східним Церквам пережити це зіткнення з глобалізацією.

Робиться акцент і на тому, що не можна на ісламський фундаменталізм реагувати католицьким фундаменталізмом: потрібні сучасні пастирські інструменти, пошук нової рівноваги, яка, на жаль, поки що дуже хитка.

переклад Milites Christi Imperatoris