Експерти в гостях у Віталія Портнікова говорять про те, навіщо патріарх Кирил приїхав на Україну
23-07-2010
Віталій Портніков: Патріарх Кирил сьогодні розпочав свою чергову поїздку на Україну, і це вже не перша подорож патріарха на Україну з часу його сходження на престол. І кожна така поїздка завжди викликає підвищену увагу, і не лише...
У Київській студії - доктор філософських наук, президент Української асоціації релігійної свободи, провідний науковий співробітник Інституту філософії імені Сковороди Академії наук України Віктор Єленський. І на зв'язку зі Львова з нами директор релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський.
От такі часті приїзди патріарха Кирила на Україну, чи означають вони бажання патріарха все-таки уважніше стежити за тим, що відбувається в Українській православній церкві Московського патріархату? Простіше кажучи, бути не декларативним, а реальним главою цієї церкви. І якщо не сьогодні, коли престол митрополита займає авторитетний релігійний діяч митрополит Володимир, то, принаймні, в майбутній перспективі.
Віктор Єленський: Один з помічників патріарха Кирила охарактеризував настільки часті поїздки до України і настільки пильну увагу до України тим, що час «церковної безпритульності» для України закінчився. Тобто Московська патріархія пильно займатиметься Україною, Українською православною церквою Московського патріархату. І я думаю, що на українському напрямі патріарх зараз постарається зробити все можливе, щоб неприємні для нього події 2-3-4-річної давності не повторилися.
Віталій Портніков: Тарасе, як ви вважаєте, наскільки нинішній приїзд патріарха означає його тіснішу комунікацію з українськими священиками?
Тарас Антошевський: Я думаю, що можна не погодитися з Віктором Євгенійовичем, тому що за останній рік комунікація Української православної церкви з центром Московської патріархії зросла у багато разів більше, ніж вона була до того. Тобто при колишньому патріарху Українська православна церква була самоправною, дуже мало було прямих вказівок з Москви. Можна пригадати 2004 рік, коли був дуже сильний політичний тиск. Але з 2005 року, останні роки вона повністю розвивалася як самоправна. За останній рік дуже сильно зросла інтеграція Української православної церкви в середовище всього Московського патріархату. Включаючи і те, що представники Української православної церкви, нарівні з іншими єпископами Московської патріархії, членами різних комісій, зборів, все більше виявляються як інтегрована частина Московської патріархії. І часті візити - вже третій за два роки - показують, що інтерес дуже великий. Тим більше, що тут і паства найбільш підтягнута, скажімо так, і віруючий, і тут дуже велика структура спільнот, і тут багато різних організацій соціального служіння. Тобто інтерес зростає, і інтерес цей означає, що Москва буде дуже уважно слідкувати за тим, що робиться в Україні Українською православною церквою.
Віталій Портніков: Віктор Євгенійович, а ось для самого українського священства такі приїзди патріарха, що вони означають? Тут є люди, які хотіли б дійсно тісніших відносин з Московським патріархатом в цілому. І є люди, які, очевидно, схиляються до більшої самостійності Української православної церкви.
Віктор Єленський: Для українського духовенства, звичайно, такий приїзд - це випробування. Патріарх привіз з собою в своїй свиті 100 осіб. Їх треба розмістити, нагодувати і так далі. Якщо говорити серйозно про те, що відчуває українське духовенство, то, природно, в його середовищі є люди, які відстоюють тісніші зв'язки з Росією, аж до скасування Української православної церкви і повернення її до статусу екзархату, як це було за радянських часів. Є люди, які вважають, що Українська православна церква повинна отримати автокефалію, і це абсолютно ненормальна ситуація, коли крихітна Албанська православна церква має таку автокефалію, а Українська церква не має. І є, природно, люди, які придивляються до того, що відбуватиметься далі, які говорять: «Ми називаємо ім'я московського патріарха на богослужіннях не тому, що він московський, а тому що він канонічний». І ось на таких людей, як я розумію, останнім часом з Москви, як то кажуть, шикнули. Їм пояснили, що автокефалія для Української церкви неможлива, і це підкреслив патріарх Кирил, їм пояснили, що альтернативи тісним зв'язкам з Москвою бути не може, що вони повинні шукати своє місце в просторі, який патріарх Кирил визначив як «русский мир» (рос.).
Віталій Портніков: А що таке «русский мир» для вас? Патріарх Кирил сказав, що руський світ - це світ, який не обмежується кордонами Російської Федерації, сучасної Росії, а це якийсь світ загальної цивілізації, фактично церковний світ, окреслений кордонами хрещення, прийнятого князем Володимиром.
Віктор Єленський: Патріарх Кирил досить чітко сказав, що таке руський світ. Він сказав, що руський світ - це не матрьошки і самовари, що руський світ - це наддержавний проект. Тобто руський - це...
Віталій Портніков: ...Російська православна церква.
Віктор Єленський: Не лише. Руський світ - це простір, який включає Росію, Білорусію, Україну, і ще патріарх додає туди Молдову. Це простір, який скріплює православ'я. І це простір, який має загальну історичну пам'ять. І як слід розуміти з доповіді патріарха в листопаді, має спільне історичне майбутнє. Тому ті, кого він включає в руський світ, повинні знайти своє місце в ньому і подумати про спільне майбутнє.
Віталій Портніков: А для вас, Тарасе, що таке «русский мир»?
Тарас Антошевський: Якщо говорити про те, як його бачить патріарх Кирил, для мене руський світ - це вже аморфне поняття. Київська Русь вже давно закінчилася. І після цього три нації розвивалися різними шляхами. Історичне минуле України, Росії і Білорусії було дуже різним. Ми пам'ятаємо, був процес входження українських земель в Московське царство в XVII-XVIII століттях. Тобто це були дві різні держави - європейська і азіатська. Зараз їх можна об'єднати, але це буде вже імперія, а не щось інше. І для мене руський світ - це, в першу чергу, світ, який... як говорить, до речі, протоієрей Української православної церкви отець Георгій (Коваленко), що, перш за все, Київ, Київська Русь і Київ як другий Єрусалим. Тобто це те, що може об'єднати українських віруючих різних конфесій, включаючи і Греко-католицьку церкву. Тобто це Київська церква. І для себе я частіше говорю не «руський світ», а Київська церква або київське минуле, яке об'єднувало всіх.
А якщо дивитися на той світ, який бачить патріарх Кирил, це з Радянського Союзу, де була канонічна територія Російської православної церкви. Тому що важко віднести до руського світу, в історичному плані до Київської Русі, землі за Уралом. А якщо говорити про руський світ, як про церкву, яка була організована за часів Володимира, то вже Західну Україну важко віднести, тому що ці землі не хрестилися від Володимира, вони хрестилися ще від Кирила і Методія. Тобто тут дуже важко навіть з історичної точки зору підтягнути кордони руського світу до того, як його бачить зараз патріарх Кирил. І дуже шкода, що навіть не дивлячись на те, що він говорить, що руський світ - це не російський світ, його саме як російський світ бачать в Україні. Наприклад, коли при єпархіях УПЦ організовуються російські культурні центри. Це не центри української і російської культури, це центри сучасної російської культури.
Віталій Портніков: Віктор Євгенійович, історик релігії Лев Регельсон в ефірі нашого радіо висловив таку думку: «На Україні церква - це і є народ. А в Росії церква - це єрархія». Ви згідні з такою оцінкою?
Віктор Єленський: Лев Регельсон Україні, звичайно, лестить. В Україні теж є єрархи. Але істотною відмінністю Української церкви від церкви в Росії є велика народна релігійність і велика живительна сила українського села. В Росії село набагато більше винищене, ніж в Україні, тому там існують два-три крупні центри, як я розумію, це Москва, перш за все, Петербург, а в Україні православ'я величезною мірою підживлюється селом. Це і серйозна відмінність, і велика перевага, і в той же час це джерело багатьох недоліків Української церкви, про які знають і в Україні, і в Росії.
Віталій Портников: Тарасе, ви, напевно, звернули увагу на те, як говорив патріарх Кирил в своєму інтерв'ю напередодні приїзду до української столиці про підтримку позиції Папи Римського Бенедикта у багатьох актуальних питаннях сучасності. І ось така чітка підтримка Ватикану з боку Російської православної церкви, можна сказати, прозвучала вперше... я взагалі не впевнений, що так взагалі раніше говорили. Наскільки це, на вашу думку, допоможе діалогу між Чистим провулком і Ватиканом? Наскільки патріарх Кирил прагне до цього діалогу і вільний в цьому діалозі, враховуючи ще і той факт, що самого патріарха нерідко підозрювали всі роки його служіння єрархом в таємних симпатіях до католицизму?
Тарас Антошевський: Напевно, він, як патріарх, собі може дозволити набагато більше, ніж як митрополит Калінінградський і Смоленський. Я не думаю, що це знак покращення стосунків. Я думаю, що це ще один крок в церковній політиці. Московський патріархат хоче бути на європейському ринку, не економічному, а політичному, цивілізаційному. Вони хочуть зайняти свою нішу: «Ось є наш простір, «русский мир», і ми тут сусіди, партнери». Мені здається, що ситуація, звичайно, змінилася. Навіть те, що говорять його соратники, той же митрополит Іларіон, який говорить про Греко-католицьку церкву вже не так гостро, як говорили всі його попередні діячі. Але зараз я б не бачив в цьому якоїсь щирості. Це церковна політика, вона потрібна, вона важлива зараз, коли християнська Європа вже дуже часто у минулому, коли існують великі проблеми в християнства в Європі. А Московська патріархія може запропонувати щось нове, як було після революції, коли в Західній Європі була велика частина російської православної інтелігенції, богословів. Я думаю, що зараз вони хочуть запропонувати теж якусь свіжу, нову думку Західній Європі, яка багато що в своєму християнстві втратила. Швидше за все, це типу дипломатичний крок. Але якщо це з'єднати з в центрі Росії, в Україні, я не вірю в те, що це щиро, що це якийсь крок, який діє в християнському дусі.
Віктор Єленський: Я хотів би додати, що Папа Бенедикт XVI знаходиться під колосальним враженням вимивання з німецької культури християнських цінностей. Це, безумовно, завжди непокоїло кардинала Рацінгера, і невипадково він вибрав собі на папський престол титул Бенедикта - заступника Європи. Для нього дехристиянізація Європи - це колосальний особистий удар, це та «obsession», яка була у Папи Івана Павла II з комунізмом. Тому Папа Бенедикт XVI, безумовно, шукає союзників по так званому консервативному інтернаціоналу. Такими союзниками можуть бути мусульмани і Московська патріархія. Для патріарха Кирила завжди, з іншого боку, була привабливою машинерія Ватикану. Очевидно, в Католицькій Церкві його приваблює не стільки соціальна доктрина, не права людини, не достоїнства особистості і так далі, а те, як працює Ватикан, як працюють його курії, як працюють його конгрегації. І він, і його вчитель Нікодим Ротов завжди захоплювалися цим.
Віталій Портніков: Але чи можна вважати, що в цій ситуації може виникнути щось схоже на Ватикан в Російській православній церкві? Захоплення, безумовно, було, це багатьма наголошувалося.
Віктор Єленський: Ми говоримо зараз про патріарха Кирила з української точки зору, але патріарх Кирил намагається здійснювати якісь реформи в церкві. Наприклад, освітню реформу, реформу адміністративного управління, у тому числі введення церковного суду і так далі. У нього є амбіції до реформування цієї церкви. А чи вийде з неї Ватикан? Звичайно, ні. Але увійти в історію реформатором церкви він міг би.
Віталій Портніков: Ні, я маю на увазі Ватикан саме з точки зору твердої владної вертикалі. Адже тому що, так чи інакше, Католицька Церква набагато більше враховує авторитет Папи, ніж навіть нинішня Українська православна церква Московського патріархату вплив патріарха.
Віктор Єленський: Тому що православна церква по-іншому виткана. Вона існує за іншими законами, еклезіологія православної церкви інша, ніж католицької церкви. Служіння єпископа, як любив підкреслювати один московський патріарх, однакове, чи здійснюється воно в Константинополі, чи в Торжку Тверськой губернії. У католицизмі є Папа, є перший єпископ. Такого в православній церкві немає. Але збудувати владну вертикаль Кирил, звичайно, намагається.
Віталій Портніков: Тарасе, ми не поговорили про можливий діалог між православними і греко-католиками на Україні в результаті висловів і симпатій патріарха. А це ж важливий момент.
Тарас Антошевський: Так, звичайно. Я не думаю, що зараз стосунки можуть змінитися. Вже всім набрид міф про три православні єпархії, тому що зараз православних спільнот в Західній Україні набагато більше. Наприклад, у Львівській області близько 1 тисячі, в Одеській області менше 600. Але проблема в тому, що це православні не Московського патріархату у Львові, а інших патріархатів - Київського патріархату і автокефальної церкви. Тобто не греко-католики ліквідовували ці єпархії, а просто люди зробили свій вибір. І зараз потрібно починати говорити по-іншому. І я думаю, навіть те, що сказав митрополит Іларіон, це буде перший крок в ту сторону. Але люди вже стали дуже підозрілими, якщо хтось робить якийсь крок: «А що він хоче? Які у нього темні плани в цій ситуації?». І думаю, що дуже важко буде зробити якусь зміну в стосунках не на рівні єпископів - там завжди можуть знайти, і швидше знайдуть хороший тон в стосунках, але на рівні простих віруючих. Анти-греко-католицьку пропаганду, яка помітна в Московській патріархії, дуже важко буде змінити, щоб прості віруючі в парафіях почали по-іншому відноситися до греко-католиків. А без цього всякі хороші стосунки на рівні єпископів нічого не змінять. Якщо не буде змін на рівні психології простих віруючих, як і в питанні об'єднання українського православ'я, я не думаю, що може щось змінитися. Але потрібно щось міняти, тому що постійний стан війни нікому не приносить користь, ні греко-католикам, ні православним Московського патріархату, наприклад, в Західній Україні. Їх завжди до теперішнього часу сприймали як ворогів, як Московську церкву. Хоча тут є представники Української православної церкви, яка вибрала канонічний шлях розвитку.
Віталій Портников: Віктор Євгенійович, ви згідні з цим?
Віктор Єленський: Великою мірою. Але я не думаю, що в задумах патріарха Кирила є врегулювання стосунків, рівноправне з греко-католиками. Справа в тому, що Московська патріархія вважає, що і Українська православна церква, Київський патріархат, і якоюсь мірою Українська греко-католицька церква тримаються на підтримці влади. І як любить підкреслювати митрополит Одеський Агафангел, ось тільки приберуть «помаранчеві» підпори - і Українська православна церква Київського патріархату і всі розкольники посиплються і почнуть свій уклінний шлях у напрямку до Тройце-Сергієвої лаври. Ясно, що це не так. Але ця ілюзія існує в Москві у багатьох людей, і вони чекають, що зміна влади в Україні приведе до переформатування церковної сфери в Україні. Тому говорити з греко-католиками, сідати з ними за стіл переговорів як рівноправні учасники... зрозуміло, що Московська патріархія такого не планує.
Віталій Портников: Давайте продовжимо розмову з моменту діалогу між Українською православною церквою Московського патріархату і Українською православною церквою Київського патріархату. Тому що якраз напередодні візиту патріарха знов почалися розмови про можливість такого діалогу, про те, що діє комісія Української православної церкви Київського патріархату, вона готується до такого діалогу. Про це говорив патріарх Філарет, глава Української православної церкви Київського патріархату. І ось тут є питання: наскільки такий діалог можливий і наскільки в ньому зацікавлений сам патріарх Московський? І чи є тут близькість інтересів у нього і в УПЦ Московського патріархату?
Віктор Єленський: Відповідь дуже коротка: такий діалог можливий, але московський патріарх в ньому не зацікавлений. Більше того, він досі робив все, щоб такий діалог не відбувся. Я хочу нагадати, що торік патріарх Кирил, який приїхав до України вперше як патріарх, знав прекрасно ситуацію і прекрасно знав, що головною проблемою українського православ'я є це розділення. Патріарх Кирил знав, що існуюча модель залікування розколу, яка була запропонована 20 років тому, передбачає, що розкольники повинні покаятися і взяти на себе провину за розкол. Він також знав, що ця модель не працює. Він також знає, що в розколі знаходяться мільйони людей. Жодної нової моделі залікування цього розколу він не запропонував, жодних слів для тих, хто не знаходиться в єдності з Московським патріархатом, він не знайшов. Більш того, в Горлівці він сказав, що гріх розколу ляже не лише на самих розкольників, але і на весь український народ. І я хочу нагадати, що тоді ще митрополит Кирил знайшов і модель, і правильні слова, і те, що на церковній мові називається ікономією, тобто поблажливістю, для тих людей, кого ще недавно Московська патріархія називала «власовцями в рясах», тобто для Російської зарубіжної церкви. Вони всіляко дякували президентові Російської Федерації Володимиру Путіну за той імпульс, який він дав до об'єднання Російської православної церкви і Російської православної церкви за кордоном. Тобто, якби він хотів цього залікування, то я думаю, що він би знайшов і слова, і модель, і підходи.
Віталій Портніков: Тарасе, про те, що патріарх не зацікавлений в такого роду діалозі, ми почули від Віктора Єленського. А ось патріарх Філарет зацікавлений в діалозі, як ви вважаєте?
Тарас Антошевський: Думаю, що він дуже зацікавлений. Якщо читати те, що було сказане про нього за останні три роки, видно, що він дуже зацікавлений в діалозі. Ходять чутки, що він навіть дуже в цьому зацікавлений. Але, з іншого боку, він не згоден йти на поступки, які пропонує московська сторона. Звичайно, він розуміє, що для всіх його єпископів було б набагато простіше домовитися безпосередньо, і були контакти між деякими єпископами Київського патріархату з Московською патріархією. Але для патріарха Філарета потрібно, щоб було визнання Київського патріархату як канонічної церкви. Тобто він не готовий повернутися в стан українського екзархату або в той стан, в якому він був до 1991 року. Для нього важливий той статус, який він має зараз. І він не хоче ні в якому разі від нього відмовитися, як мені здається з його вступу.
Віталій Портніков: До речі, ситуація з цим статусом свого часу привела до того, що Київський патріархат не домовився з Константинопольським.
Тарас Антошевський: Так. А також з автокефальною церквою.
Віктор Єленський: Сам патріарх Філарет визнавав, що він деякою мірою торпедував ці домовленості. І Київський патріархат не став частиною Константинопольської православної церкви. Але я думаю, що, можливо, ми навіть доживемо до такого часу, коли без всяких покаянь Українська православна церква в єдності з Московським патріархатом і Українська православна церква, Київський патріархат, об'єднаються, отримають томос, все це буде надзвичайно урочисто. І все це абсолютно вирішальною мірою залежить не від того, що думатимуть з цього приводу в Константинополі або в Москві, а від того, що відбуватиметься в українському суспільстві. Якщо ті процеси, які зараз відбуваються в українському суспільстві, поглиблюватимуться, розвиватимуться, розширюватимуться, то, звичайно, це розділення буде увічнене. Якщо ж те, що називається українським проектом, буде успішним, то ми ще побачимо урочисте об'єднання і перші сторінки газет з яскравими фотографіями, заголовки «Здійснилося!» і так далі.
Тарас Антошевський: Дві канонічні церкви на території України.
Віталій Портніков: Це інша версія: не буде об'єднання, а будуть дві канонічні церкви.
Віктор Єленський: Ні, це один з варіантів. Я говорю саме про ідеальний варіант, коли буде одна, як і належить по церковному праву православної церкви.
Віталій Портніков: Геннадій з Харкова, доброго дня.
Слухач: Добридень. Я не настільки досвідчений, як ви, в питаннях богослів'я, але мені здається, що «руський мир» - це якась єресь. Тому що наш Господь Ісус говорив, що немає ні елліна, ні юдея. А нам пропонують замкнутися в межах Російської імперії.
Віктор Єленський: Думка слухача має право на існування. На щастя, ні я, ні Тарас не несемо відповідальності за доктрину руського світу, тому можемо не відповідати на це питання.
Віталій Портніков: Мабуть, важко відповідати на це питання, перш за все, єрархам Української православної церкви Московського патріархату, які повинні пояснювати, що таке руський світ.
Віктор Єленський: Так, для багатьох з них це дійсно виклик. Тому що доктрина руського світу передбачає відмову українців від свого вибору, який вони колись зробили. Причому зробили не в 1991 році, а набагато раніше. Якщо говорити дуже просто, то вибір був таким. Ми зробили серйозний внесок до будівництва імперії, ми зробили вирішальний внесок в те, що Московська церква стала Російською церквою. Ми багато що зробили для цієї імперії, але вона мені не подобається. Це імперія, яка пронизана єдиною метою, - наздогнати і перегнати Захід, а потім, якщо можливо, і закопати його. Вона вічно відстає. А ми спробуємо пробиратися в сучасний світ не через Варшаву або Петербург, а спробуємо робити це самостійно. Ми будемо самі відповідати за свою долю. Якщо дуже примітивно і гранично огрубити ситуацію, от таким був український вибір. Патріарх Кирил говорить: «Нічого вам пробиратися самостійно. Давайте це робити разом. І ви тоді перетворитеся з коня у вершника, а з веденого - у ведучого. І ми тоді запропонуємо альтернативний проект Заходу». Це він говорив під час торішнього візиту.
Віталій Портніков: Тарасе, наскільки, на вашу думку, зараз українська влада зацікавлена в патріарсі Московському саме як в елементі власної політичної підтримки? Чи, навпаки, зараз патріарх використовує нову владу в Києві для того, щоб підсилити свої позиції?
Тарас Антошевський: Я думаю, що і з одного боку є використання, і з іншого боку. Віктор Янукович ще в минулому році використовував патріарха як свій агітаційний квиток, тобто він завжди був тінню під час його візиту. Практично по всій єпархії йшла агітація за Януковича. І тепер він близький союзник, друг, і навіть благословення отримав від патріарха на президентство. Він прикривається патріархом в своїх політичних інтересах, показуючи віруючим, вірним патріарху, що він з ними, що він їх захисник і жодної іншої влади патріарх в Україні не благословив. З іншого боку, патріарх зацікавлений якраз в такій владі, яка «раболєпствує» перед Москвою, яка готова жертвувати багато чим, - і самостійністю України, і незалежністю, у тому числі і церковною, щоб укріпити свою політичну владу. Патріарх розуміє, що і його використовують, але це їм обом вигідно, і все добре, і всі задоволені.
Тобто це ситуація, коли ніхто не використовує когось, щоб інша сторона не знала цього. І я думаю, що це буде до того часу, поки якісь інтереси не перетнуться. Наприклад, коли президент Янукович скаже: «Я ж все-таки президент України, а не губернатор Малоросії. У мене тут свої бізнес-інтереси. Навіщо ви сюди лізете?». Або інтереси патріарха Кирила, наприклад, коли він захоче когось ставити тут єпископом, що не відповідає інтересам ставленика Віктора Януковича. Тобто до якогось часу. Але не думаю, що це буде завжди. Навіть, я думаю, вже люди бізнесу побачили, що ті стосунки, які вони хотіли б мати з Москвою в економічному плані, вони вже не можуть мати після зустрічей з президентом Медвєвєвим. Я думаю, що через якийсь час і в церковних стосунках буде якийсь момент або державної незалежності, або церковної незалежності, або все-таки повна залежність і втрата впливу на церкву.
Віталій Портніков: Андрій з Москви, доброго дня.
Слухач: Добрий день. Я б закликав українців спокійніше ставитися до слів «русский мир». Адже після Київської Русі була ще і Литовська Русь, в якій православні мешканці також називали себе руськими. І взагалі до XVIII століття фактично під руськими в Європі розуміли виключно жителів російських земель...
Віталій Портніков: Великого Князівства Литовського.
Слухач: І взагалі було Руське воєводство в дороздільній Польщі. І коли б не наполягання Петра I, то московитів ніколи б не називали, можливо, руськими. І я хочу сказати, що в Україні власне православних віруючих, людей, які ходять молитися в церкву, значно більше, ніж в Росії, і парафій, очевидно, теж більше. І я б на місці українців наполягав би на перенесенні патріаршого престолу до Києва.
Віктор Єленський: Наскільки я знаю, у українців є підстави неспокійно відноситися до теорії руського світу, не до самоназви «росіян», а до цієї теорії. Особливо коли патріарх підкреслює, що це наддержавний проект. Це по-перше. По-друге, навіщо переносити патріарший престол до Києва. Чи не простіше залишити його в Москві, а тут нехай буде київський патріарший престол? Адже по церковному праву, і ніхто ніколи цього не оспорював, і цьому вчать в духовних школах Російської православної церкви, розділення між церквами православними повинно відповідати цивільному поділу, тобто поділу державному. Якщо на території якоїсь країни, повністю або більшою мірою населеною православними, існує православна церква, помісний статус якої не признається, то це є, навіть в XXI столітті, невизнанням державності цієї території. Про що, власне, латентно постійно говорить патріарх Кирил. Він говорить: «Я визнаю суверенітет, визнаю державні кордони, але, в принципі, це не має великого значення». Ось до цього багато хто в Україні не відноситься спокійно.
Тарас Антошевський: Я, як історик, можу сказати, що сама назва «руські» в Україні збереглася до ХХ століття, ще в Галичині і в Закарпатті місцевих українців називали, і вони себе називали русинами. Але в Закарпатті це відбулося як проект москвофільский, а в Галичині він зберігся як проект самоідентифікації. І питання про руський світ - це не історичне питання. Тут історія використовується. І це якраз з історичної, з наукової точки зору дуже неправильно. Не можна використовувати і створювати нові історичні міфи, щоб зробити основу для своєї політичної теорії. Історія може і мстити за таке її використання, лжевикористання. Тому руський світ, як ідея патріарха Кирила, тут сприймається не як Києво-руський, а як російський світ. І навіть віруючі Української православної церкви якраз його так часто і сприймають. І російські духовні і культурні центри, які організовуються при єпархіях, - це якраз знак того, як вони його розуміють. Не українські, українсько-російські духовні і культурні центри, а саме російські культурні центри.
З іншого боку, проблема в тому, що на нижньому рівні йде пропаганда, що українці - це відступники від свого імені, що Україна - це край, це дикий степ, що вони повинні повернутися до тієї назви, але не в трактуванні історичному, а в трактуванні, яке зараз пишуть в Москві, в Московській патріархії або в якихось державних службах. Тобто це повернення до тих проектів, які діяли і в XIX столітті, за часів імператора Миколая I, і потім «чорносотенні» проекти. Тим більше, що саме разом з назвою «Русский мир» використовується назва «Свята Русь», яка зовсім незрозуміла. І відповідно, це не може не сприйматися інакше, як російський світ, російська Русь, а не якась інша.
Віталій Портніков: Марина з Москви, здрастуйте.
Слухач: Здрастуйте. Хотілося б, звичайно, побажати патріархові... Тому що патріарх - шанована фігура не лише серед православних і віруючих, я думаю, він гідний пошани і серед простих громадян Росії. І хотілося б побажати йому провести ці намічені зустрічі з успіхом не лише для поставлених ним особисто завдань, але і взагалі для православного світу. І те, що говориться про руський світ, адже це не те що ні елліни, ні юдеї, а сказано, що в Христі. Щоб стараннями священства православного на Україні і нашого предстоятеля патріарха обійшлися без провокацій, як торік було. Але хочеться сказати, що їм буде дуже важко, тому що нашого патріарха супроводжують провокації не лише в поїздках, але і всередині Московського патріархату. Тому хотілося б, щоб здорові православні люди на Україні і серед мирян підтримали в цій поїздці святійшого Кирила і пам'ятали, що Російська православна церква - це останній наш рубіж. Тому що глобалістський світ хоче видозмінити не лише сам світ, і він може це зробити, але він зруйнує Російську православну церкву.
І я хотіла б сказати, що всі розділення, які відбувалися раніше, мають бути заліковані. Тим більше що зараз у вас новий президент. Я дуже боююся того, що, давши Україні нового президента, можливо, зажадали від керівників Росії якихось взаємний поступок. І я боюся, щоб не стали поступкою православна церква і православні віруючі. Від нас багато що залежить. І я пропоную православним українцям і нам молитися в ці дні не лише за «благорастворение воздухов» (рос.), щою температура у нас впала і пішли дощі, але і про те, щоб ми отримали Духа Святого.
Віктор Єленський: Марина, ваша молитва була почута - вчора була сильна злива в Києві. З цим більш-менш добре. А провокацій не було під час торішнього візиту патріарха Кирила. Більш того, повернувшись до Москви, святійший відправив телеграму тодішньому президентові України Віктору Андрійовичу Ющенку з вдячністю за сприяння візиту. Візит пройшов дуже добре, не було жодних, як ви говорите, провокацій. Президент Медвєдєв поквапився засудити Україну за те, що вона здійснювала провокації проти візиту патріарха, і патріарх це сам спростував. Тобто у вас, мені здається, немає жодних підстав турбуватися.
Віталій Портніков: Тарасе, як ви сприйняли теологічний виступ слухачки?
Тарас Антошевський: Тут для мене немає нічого нового. Така думка дуже часто звучить в різних ЗМІ, що потрібно молитися. Звичайно, потрібно молитися. Кому - за дощ, а кому - за те, щоб дощу не було, наприклад. У Івано-Франківській і Черновецькій областях православних затопило дуже сильно. Останнім часом я даю багато коментарів і прошу, щоб люди дивилися на візит як на душпастирський. Напевно, люди хочуть почути пасторську думку в регіонах, де буде патріарх. Наприклад, Одеса - це один з регіонів в Україні з великим розвитком наркоторгівлі, інших соціальних проблем. Я думаю, що там дуже потрібне і важливе соціальне слово, душпастирське слово патріарха Кирила. Було б добре, щоб саме там воно прозвучало. Потрібно, звичайно, і в Дніпропетровську, і в Києві, і в інших регіонах. Але важливо, щоб люди не чули політичних гасел. Інколи я дивився виступи патріарха Кирила, і мені не завжди подобався метод його виступу, не завжди це був метод душпастиря, швидше, він був агресивним. Коли він говорив слова про примус до світу, він дуже жорстко розмахував кулаками. Це не зовсім по-християнськи звучало.
Ну а щоб залікувати розкол, звичайно, потрібно повернутися не на 20 років назад, а ще раніше, коли від Київської митрополії відокремилася Московська митрополія, і Московська митрополія потім дуже довго була фактично без канонічного визнання, як розкольницька. Тобто потрібно, звичайно, залікувати всі розколи. Але один з методів залікування - це пробачити і починати жити по-новому.
Віталій Портніков: Петро Павлович з Петропавловска-Камчатського, здрастуйте.
Слухач: Здрастуйте. Діяльність патріарха Кирила має під собою давню історичну традицію. По-перше, потрібно пригадати, скільки енергії, сил і холопства було витрачено на те, щоб від ординських князів дістати ярлик на митрополію. А з тих пір, як Тайдула подарувала ярлик за першість Московської митрополії перед іншими, у тому числі за хороші гроші Константинополь подарував псевдопатріаршество Москві, та ж сама техніка тепер переноситься на спробу патріарха Кирила створити так званий новий російський світ за допомогою підкупу. І московська влада, і московська патріархія скрізь шукають Кочубеїв, Гиреїв, тобто тих, яких можна запросто продати і перетворити на своїх сатрапів. До речі, ніхто не оспорюватиме, що на Камчатці, на Сахаліні, на Чукотці колонії, сатрапії Москви. І Москва до цих пір не може змиритися з тим, що Київ - це не сатрапія Москви, не генерал-губернаторство якесь. І навряд чи хто в Росії серйозно сприймає, що Російська православна церква має яке-небудь відношення до християнства. Це псевдохристиянство, це псевдопатріархія.
Віталій Портніков: Цей дзвінок показує, як багато різних думок викликає сама релігія і фігура патріарха, як одна з найзначніших фігур, я думаю, в сучасній Росії.
переклад Milites Christi Imperatoris
При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове