Людмила Филипович про майбутній візит Патріарха Кирила до України

20-07-2010

• Категорія:

• Теги:

• християнство і політика |
• інтерв'ю

ІНТЕРВ'Ю: Доктор філос. наук, зав. Відділом сучасних релігійних процесів Інституту філософії НАНУ ЛЮДМИЛА ФИЛИПОВИЧ про майбутній візит Патріарха Кирила до України - повна версія

"Портал-credo.Ru": Наступає черговий візит Патріарха Кирила до України. Як Ви вважаєте, які наслідки цього візиту будуть на цей раз, що відбуватиметься?

Людмила Филипович: Ми чекаємо серйозних змін. Давайте спочатку поговоримо про те, що чекає Російську Православну Церкву в результаті цього візиту. Я думаю, що зміцняться позиції Патріарха Кирила і самої РПЦ. Оскільки ми знаємо про протистояння, яке існує у Вселенському православ'ї між двома центрами православ'я, - між Константинополем і Москвою.

І, природно, втратити таку частину православного світу, як Україна, було б непростимо для Москви. Я думаю, що вона робить все, аби зберегти УПЦ МП в своїй огорожі. А що стосується УПЦ МП, то я думаю, що станеться зміна статусу цієї Церкви. Ми бачимо, як змінюється статус Церкви з автономним управлінням на статус Церкви майже в абсолютній залежності від Російської Православної Церкви, тобто вона поступово перетворюється, якщо хочете, в структуру цієї Церкви. У одну з найбільших єпархій Російської Православної Церкви.

Другий момент, з яким, я думаю, хотів би битися Патріарх Кирило, і це у нього виходить: відчувши, що в УПЦ МП досить сильні позиції проукраїнської настроєності священиків і ієрархів, мабуть, цей візит поставить крапку на проукраїнських настроях в цій Церкві. Вже зараз ми бачимо зміни в тих заявах, які робляться цією Церквою. Змінилася риторика цієї Церкви. Ми відчуваємо це, тому що ясно, що ніхто не хоче вступати у відкритий конфлікт з предстоятелем РПЦ МП Патріархом Кирилом.

Формується на наших очах і фактично прийнята вже доктрина "Російського православного світу" - нова ідеологія, яка була запропонована Патріархом Кирилом, і вона набула широкого поширення і прийняття саме в тих митрополіях УПЦ МП, де дуже сильні проросійські настрої. І, зрештою, я думаю, що завершиться розділення сил в середовищі самого Вселенського православ'я. Я думаю, що в результаті зустрічей Константинопольського Патріарха з Патріархом Кирилом були відпрацьовані деякі домовленості, і Україна попала під "канонічне укриття" РПЦ МП.

Чи всі православні погодяться з такою традицією, з такою стратегією і з такою тактикою - невідомо. Ми знаємо, що Київський патріархат зробив спеціальну заяву напередодні приїзду Патріарха Кирила, попередивши, що його приїзд носить не стільки пастирський, скільки політичний характер. І я тут не можу не погодитися з тим, що цей візит приведе до подальшого розколу не лише в українському православ'ї, але і в українському суспільстві. Після зміни політичного керівництва і стратегії нашого президента і нашого уряду ми відчули спокій і стабільність. І ми стаємо свідками візитів, які носять явно державний характер: прем'єр України проводить нараду по організації візиту глави держави, наприклад, або президент приймає рішення про святкування свята Хрещення Русі, тобто встановлюється загальне українсько-російське державне свято - Хрещення Русі. Тобто все більше і більше ознак того, що не лише православна Україна втрачає свою самостійність, але і що як держава вона стає все менш і менш самостійною і перетворюється на супутник більшої, я в даному випадку маю на увазі Росію, держави.

- Тобто, Ви вважаєте, що візит набагато більш заполітизовуватиметься?

- Так, без сумніву, тому що з кожним разом все більше і більше звучать заяви про єдність. Знаменита формула: "Україна, Росія, Білорусь - це єдина Свята Русь". Ясно, що це дуже важливо зараз для Патріарха Кирила і для тих, хто його підтримує. А це, в основному, російськомовні області України, я маю на увазі Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Одесу.

- Не західний берег?

- Так, східний. І він вперше приїжджає до Одеси і Дніпропетровська і демонструє, що він не просто Патріарх Московський, а, відвідуючи різні митрополії, він говорить про те, що він - Патріарх Москви, Києва і всієї Русі. Ходять чутки про те, що він би хотів мати такий титул.

А відкриття резиденції Патріарха Московського на території Києво-печерської лаври? Це своєрідна конкуренція Володимиру (Сабодану). Тобто там буде резиденція і того, і іншого, і ясно, що ієрархічні стосунки митрополита і Патріарха будуть на стороні примату саме Московського Патріарха.

- До недавнього часу УПЦ МП мала дуже велику свободу в призначенні єпископів. Вона могла сама ставити єпископів, а в Москві відбувалося лише формальне затвердження. Чи намічаються якісь зміни в цій сфері?

- Я не зовсім про це знаю, це все-таки внутрішні справи цієї Церкви.

- Але це дуже важливий аспект.

- Дуже важливий, я з Вами згодна. Але якщо у Патріарха Кирила буде можливість вирішувати і ці питання, без сумніву, він візьме їх під своє крило. Поглянете, як змінилася, скажімо, його політика відносно затвердження кандидатур членів Синоду. Окрім митрополита Володимира, туди по його волі були введені Донецький і Одеський митрополити. Нами це розглядається як своєрідна конкуренція між предстоятелем УПЦ МП і цими двома митрополитами.

- Що займають проросійську позицію.

- Абсолютно вірно. Він же не запросив туди Августина Львівського або, скажімо, Черкаського митрополита. Тобто, він явно укріплює проросійську складову серед членів Синоду. При цьому коли публікують, наприклад, списки членів Синоду, то про те, що Філарет є екзархом Білорусі, - говориться, а про те, що Володимир є главою УПЦ МП, чомусь замовчується, говориться просто: митрополит Київський.

Тепер давайте поглянемо, хто очолює Синодні комісії. Там теж підібрані певні люди, які явно виступатимуть проти україноорієнтованих представників цих комісій.

- А які зараз настрої людей відносно Кирила? Під час його попереднього приїзду було доволі багато протестних виступів.

- Я думаю, що нічого не змінилося. Просто ці настрої стали яскравішими, і вони чітко поляризувалися, тобто ті, хто підтримував Кирила, вони його і підтримують, і його підтримуватимуть, тому що, давайте чесно скажемо, що Патріарх Кирило - це досить яскрава фігура в православному світі. Я навіть не знаю, чи є яскравіша на сьогодні. Мати такого Патріарха для тих, хто визнає його своїм Патріархом, - це велика честь, це навіть, якщо хочете, везіння. Тому що він довгий час визначав, будучи в іншому статусі, і зараз визначає, і визначатиме стратегію розвитку не лише своєї Церкви, але, можливо, і всього православ'я.

А в Україні, Ви ж знаєте, дійсно дуже сильні протестні настрої. Патріарх Кирило зайняв жорстку позицію, не йдучи на переговори з представниками інших Православних Церков: ні з Філаретом, ні з Мефодієм, ні з іншими, вважаючи їх всіх єретиками і розкольниками, тим самим він замовив їм всім дорогу повернення у Вселенське православ'я.

Але я не думаю, що така жорстка політика правильна. Хоча, з іншого боку, він може запропонувати, а люди можуть не погодитися. І зрозуміло, що йому не хочеться діставати відмову. Але, повірте, що в тій ситуації, в якій зараз знаходиться Україна, орієнтація людей на незалежність їх країни анітрохи не менша, ніж в 1991 р., коли вирішувалося питання про державну незалежність шляхом прийняття Конституції і проведення референдуму.

- Ви хочете сказати, що конфесійне розділення противників і прибічників Кирила збереглося і не зрушилося ні в той, ні в інший бік?

- Я думаю, що збереглося і зміцнилося. Якщо раніше віруючі Київського патріархату якось плекали надію на те, що вони можуть бути прийняті під омофор Московського Патріарха і що це станеться якось м'яко, Ви знаєте, що там дуже тяжкі умови, - то тепер такі надії абсолютно втрачені. Тому для Київського патріархату зараз, напевно, єдина правильна стратегія - продовжувати своє незалежне існування з внутрішнім переконанням, що жодні вони не розкольники, не сектанти, а абсолютно самодостатня Церква, якою вони, власне, і є. Ми знаємо історію виникнення будь-яких автокефальних Церков, тому дорога, яку вибрав Київський патріархат, нічим не відрізняється від встановлення автокефалії тієї ж самої РЦП, а також Болгарської, Сербської, Македонської Церков і так далі.

- Можна сформулювати так, що межа збереглася, і вона стала навіть чіткішою?

- Я думаю, що так. Кирило своїм приїздом показує всім тим, хто плекав надію на об'єднання Церков і створення єдиної помісної Церкви, що це можливо лише на дуже тяжких умовах. Зрозуміло, що в міжправославному середовищі відбуваються процеси, які не є надбанням широкої громадськості. Я думаю, що міжособові стосунки зберігаються. Тобто між собою спілкуються священики або навіть первосвященики цих Церков - я не говорю, що Філарет зустрічається з Сабоданом, навряд чи - але якісь переговори ведуться. Я думаю, що це і потрібно робити, не дивлячись на "передвоєнний" стан, тому що Київський патріархат попередив про можливість "військових дій".

- Що Ви маєте на увазі під "військовими діями"?

- По-перше, дуже жорсткі заяви, які вже зроблені. По-друге, це хресні ходи, це зустріч Патріарха Кирила і відкрита демонстрація незгоди з його приїздом.

Зрозуміло, що ніхто не стрілятиме, і військових організацій ми не побачимо серед тих, хто протестуватиме, тому що Ви знаєте, що українці досить миролюбні і толерантні, але, напевно, мовчати вони все-таки не будуть.

- А як змінилася за останній час політика Януковича відносно церковних питань?

- Те, що мені відоме: він до цих пір не зустрівся з членами Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, хоча його неодноразово закликали це зробити. Він зустрічався з окремими представниками тих або інших Церков. Він заявив про те, що абсолютно всі Церкви в Україні є рівноправними і рідними, але, судячи по його конфесійній орієнтації, є більш рідні, і менш рідні. Що ж до нашої Церкви, то це, звичайно, збереження того курсу, який проводився колишнім урядом і президентом, тобто збереження балансу, збереження рівного відношення, рівних дистанції. Звичайно, добитися цього дуже складно, тому що все одно будуть свої улюбленці, свої преференції. Зараз для збереження спокою в країні, мені здається, ні в якому разі, не можна використовувати релігійне питання, аби похитнути систему стосунків, яка склалася і складалася важко, в результаті багатьох переговорів, з 1991р.

Україна не може бути Росією в моделі державно-церковних стосунків. У нас ніколи не було однієї переважаючої Церкви, так, як, скажімо, в Росії РПЦ МП. І зрозуміло, що будь-яка Церква претендує все-таки на вільне існування, на свободу проведення обрядової діяльності, неутиск прав віруючих своєї конфесії, аби держава стала гарантом свободи і захищала інтереси віруючих.

Розмовляв Володимир Ойвін

"Портал-Credo.Ru"

переклад Milites Christi Imperatoris