Отець Борис Гудзяк: Змагання за свободу було і є завданням богословів

14-06-2010

• Категорія:

• Теги:

• УГКЦ |
• інтерв'ю

Джерело: Україна молода

Ректор Українського католицького університету - про захист від розпачу, християнське осмислення історії й сьогодення та перспективи щойно «легалізованого» в нашій країні богослов'я.

«Ми намагаємося бути нормальним університетом і віримо, що молоді люди в Україні заслуговують на те, щоб жити в нормальному суспільстві», - сказано в коментарі до меморандуму, який оприлюднив ректор Українського католицького університету 18 травня, після спілкування з працівником СБУ, відповідальним за стосунки з церквами. Про хід розмови та еквілібристику з листом без копії, що нагадують метод вербування в часи «розвинутого соціалізму», вже чимало написано в Україні та світі, зокрема і в «УМ». Нині пропонуємо читачам розмову про причини повороту до «світлого майбутнього» та можливості обстоювання права на повноцінне життя - з відомим істориком, богословом, засновником і першим директором Інституту історії Церкви, що, зокрема, досліджує феномен виживання в підпіллі упродовж десятиліть репресованої Української греко-католицької церкви, отцем-доктором Борисом Гудзяком.

 

- Отче Борисе, чи працівники СБУ контактували з вами після тієї зустрічі?

- Ні, безпосереднього зв'язку я більше не мав. Телефонувала Ганна Герман і сказала, що голова СБУ Валерій Хорошковський хотів би зустрітися, але конкретних кроків не було. Однак ми завжди готові до діалогу. Наш університет відкритий до всіх людей доброї волі.

- Ваш меморандум поширився серед правозахисників, освітян, політиків світу. Якою є реакція міжнародної спільноти на нього?

- Відгук дуже великий. Я і не уявляв, що спроба тиску на такий малий університет, на мало кому відомого ректора приверне таку увагу - у час, коли в Україні є дуже багато інших проблем. Думаю, це через те, що йшлося про загрозу для єдиного у колишньому СРСР католицького університету, та ще й у період, коли орієнтири України швидко змінюються.

- До речі, в Україні релігія і наука, освіта досі сприймаються розділено. Відтоді, як ленінським декретом 1918-го у Російській Федерації, а згодом по всіх теренах «шостої частини Земної кулі», релігію помістили в «ґетто». Релігійний світ перетинається з політичним, коли політикам потрібно використати духовенство для своєї мети. Чи так само є на Заході?

- Спокуси для політиків використовувати Церкву були, є і будуть. Коли треба підвищити рейтинги, у різних країнах політики можуть демонструвати свою побожність, ставити свічки перед іконами, фотографуватися з патріархом чи з папою. Утім у суспільствах з усталеною демократією налагоджені механізми, не зламані тоталітарним насильством. Там шанують свободу науки. Там прислуховуються до думки богослов'я - ким є людина у світлі Божого об'явлення. Трансцендентність людини, наявність певного таїнства визнається. Можливо, не через особливі програми чи шляхом законодавчого регулювання, але через культуру, яка панує в суспільстві.

- У нас багато говориться про якийсь «не такий» менталітет українців, навіть про те, що земля наша «заклята». Бо ж ніяк, мовляв, не можемо виборсатися, стати врівень із цивілізованими країнами...

- Розпач, який доводить нас до думки про заклятість землі чи якийсь такий «навислий забобон» над певною спільнотою, як писав Лесь Мартович, може бути вигідною відмовкою, яка знімає з нас відповідальність. Ага, раз земля заклята, то я нічого й не можу зробити. Сьогодні ж кожен українець повинен робити свій власний вибір. Наприклад, відповідальність за корупцію - всенародна. Адже є не тільки ті, що беруть хабарі, а й багато таких, що готові їх давати. Або чи готові ми брати відповідальність за навколишнє середовище, за екологію? Чи це влада змушує нас смітити там, де відпочиваємо? Чи в цьому нас переконала якась партія або політичний лідер? Є багато речей, які залежать від нас самих. Наші дії, наша постава - це те, що нам варто глибше осмислити.

Проблеми є, і дуже гострі. В Україні, на мою думку, сталися поважні позитивні зміни стосовно свободи, порівняно з тим, що було 20 років тому. Та ця траєкторія тепер не є висхідною. Незадоволення ж щодо матеріальних питань значним чином зумовлені завищеними сподіваннями. Якщо порівняти з 1991 роком, то в містах разів у 20 більше машин. Населення зменшилося на 6 мільйонів, а ми бачимо, скільки набудовано квартир, будинків. Сьогодні можна подорожувати, телефонувати, спілкуватися з усім світом. Коли я був на стажуванні в Інституті літератури в Києві 1988 року, то мусив ходити на Головну пошту, щоб зателефонувати до США. Там мені повідомили, що УРСР має близько 30 міжнародних телефонних ліній. Попитаймо своїх батьків - хто з них коли-небудь зробив міжнародний дзвінок із Радянської України?

- Ще у квітні київські студенти протестували під будівлею СБУ проти відновлення тотального контролю у ВНЗ. Від 2001-го, після студентських виступів 9 березня, і до початку 2005-го УКУ «пасли». Нині контроль відновлюється, і працівники, які мали б забезпечувати захист, залякують викладачів.

- Мені здається, що українське суспільство ще до великої міри мовчить. Я маю на увазі й керівників вищих навчальних закладів. Не думаю, що влада цікавиться лише нашим університетом...

- Стає відомо, що «інститут сексотів» поновлюється і в школах. Директор має призначити когось, хто доповідатиме «в органи» про настрої вчителів. Цікаво, сміливість обстоювати свою гідність назавжди залишиться долею небагатьох чи її можна навчитися?

- Такою можливістю було б запропонувати спецслужбам відкритий діалог. Бо чиновники бояться людей. У суспільстві катастрофічно бракує довіри. Радянська система підкошувала між­особистісну довіру. Кого зробили прикладом для дітей? Павлика Морозова. Якою диявольською була система, що ламала стосунки між людьми! «Діаболейн» по-грецьки означає «ділити», «дияболос» - «той, що ділить». Ми поділені, нашіптуємо, підозрюємо. Тому маємо систему кланову, а не офіційну, законну й відкриту. Є в нас стоси паперів та положень. Але вони на столі, а слід знати, як і що подати «під столом». Чи в лікарні, чи при вступі до ВНЗ, який після скасування Зовнішнього незалежного оцінювання знову ускладниться. Чи в питаннях бізнесу. Є Конституція і закони, а є домовленості з прокурорами чи міліцією. І ми не можемо все спихати лише на «радянську спадщину». Є звичайна людська слабкість. Тому духовна праця над собою - дуже важлива річ.

- Нещодавно в Україні богослов'я нарешті визнано науковою дисципліною, великою мірою завдяки викладачам УКУ. Наскільки сьогодні наші гуманітарії, які пройшли вишкіл «марксизму», готові допустити у своє мислення точку зору теологів?

- Протягом останніх 10 років колишні «наукові атеїсти» виступали проти визнання богослов'я як науки. Торік частина фізиків і хіміків також критикували міністра освіти Івана Вакарчука, який сам є поважним ученим-фізиком, за те, що він сприяв визнанню богослов'я як навчальної і наукової дисципліни. Тепер, якщо у структурі вищої освіти будуть створені відповідні факультети чи кафедри, то, надіюся, науковий світ поставиться до цієї можливості серйозно і її не збаналізує. Водночас мусимо подбати й про те, щоб у контексті, де розмиті академічні стандарти, а наукові ступені здобуваються не зовсім у науковий спосіб, у нас не з'явилася «мода» на докторів богословських наук.

- Чи богослов'я може стати мірилом чесності нині, коли за обмеженням правдивості й відкритості зменшується поле свободи?

- Питання свободи й змагання за свободу було і є завданням богословів. Людиною, навченою словом про Бога, непросто маніпулювати. Ми бачимо, як у різних країнах богослови обстоюють справедливість, права упосліджених, маргіналізованих, скривджених людей. І нема потужнішої і небезпечнішої речі для тих, хто хоче обмежити людську гідність і свободу, ніж живе, вільне осмислення Божого слова.

Узагалі, в Україні є колосальна потреба християнського осмислення етичних вимірів - біоетики, біотехнологій, екології. Ми своєї культури не розуміємо, не знаємо підставової книги європейської цивілізації - Біблії. У нас ікони - це просто живопис. У церковному житті не розвинене канонічне право. Бо принаймні століття богослов'я в Україні не могло нормально розвиватися. Маємо дуже глибокі соціально-моральні проблеми, які є наслідком загальної людської слабкості. І вони були загострені історичною травмою, якої зазнало українське суспільство у ХХ столітті. Уявімо лише: 17 мільйонів людей загинуло в Україні неприродною смертю внаслідок розстрілів, репресій, Голодомору, Голокосту, воєн. Страждання, яке зачепило так чи інакше кожну родину, лишило великий страх, що спричиняє пасивність, зокрема, в соціальних питаннях і у справі захисту прав особи. Є виклики технологічні: збудувати літак чи прокласти шосе Львів-Чоп, щоб могли приїжджати фанати на Євро. Але значно більшим викликом є зцілити травмовану душу людини. Допомогти їй вийти зі страху й непевності та відчути свою справжню, радісну, Богом дану гідність.

ДОСЬЄ «УМ»

Борис Гудзяк

Народився 1960 року в Сіракузах (США) в українській родині. Навчався в університеті у Сіракузах (вивчав філософію та біологію) та Папському урбанському університеті у Римі. У 1992 році у Гарвардському університеті (США) здобув науковий ступінь доктора філософії у галузі слов'янської і візантійської культурно-церковної історії. У 1992 році переїхав в Україну й організував Інститут історії Церкви, працював над відновленням Львівської богословської академії та створенням УКУ, який нині очолює. У 1998 році був рукоположений на священика. У 2002 році став першим ректором УКУ.

ДОВІДКА «УМ»

Український католицький університет (УКУ) - приватний науковий та навчальний заклад, що постав із традиції освіти Київської церкви, відкритої як до східного, так і західного богослов'я. Тут навчаються і викладають греко-католики, православні, римо-католики, протестанти. Пріоритети УКУ: ґрунтовна гуманітарна освіта, соціальна орієнтація навчального процесу, духовний вимір освіти. В УКУ діють філософсько-богословський і гуманітарний факультети та Катехитично-педагогічний інститут. Є також короткотривалі курси з богословських предметів, літні навчальні програми. У структурі УКУ є шість науково-дослідних інститутів, видавництво наукової та навчальної літератури, комп'ютерний центр.

ХРОНІКА

Зустріч працівника СБУ з ректором УКУ о.-доктором Борисом Гудзяком відбулася 18 травня цього року. Того ж дня о. Борис підготував меморандум, де виклав свою позицію щодо форм роботи «оновленої» спецслужби. Зустріч сталася напередодні Генеральної асамблеї Федерації католицьких університетів Європи (FUCE), що відбулася 20-23 травня на базі УКУ у Львові, вперше в Україні. Участь в асамблеї взяли понад 30 ректорів, віце-ректорів, керівників міжнародних відділів католицьких університетів Європи. Перед цим, у березні, ректор УКУ на щорічній зустрічі Ради консульторів Міжнародної федерації католицьких університетів (IFCU) в Японії повідомив про загрози свободі інтелектуального дискурсу в Україні: нав'язування радянського бачення історії; відновлення цензури у пресі й на телебаченні.

26 травня, коли справа набула всеукраїнського та міжнародного розголосу, речник СБУ Марина Остапенко запевнила ЗМІ, що зустріч ректора УКУ зі співробітником спецслужби відбулася на законних підставах, для блага студентів і його самого. Натомість, того ж дня у розмові з о. Борисом Ганна Герман назвала інцидент «ганебним» і «диким непорозумінням». 28 травня Президент України Віктор Янукович дав доручення голові Служби безпеки України Валерію Хорошковському «перевірити факти, які наводить у своїй публічній заяві ректор Українського католицького університету».

3 червня Держдепартамент США обговорив із тимчасовим повіреним України в США питання, пов'язані зі свободою слова і зборів в Україні, зокрема інцидент між ректором УКУ та СБУ.

ВАРТО ЗНАТИ

Щороку у травні в УКУ відбувається публічна «Лекція Свободи» пам'яті журналіста Олександра Кривенка. Такі лекції у різні роки, зокрема, прочитали: Адам Міхнік (редактор польської «Газети Виборчої»), Боґуміла Бердиховська (відома польська публіцистка), Савік Шустер, Юрій Андрухович.

Ярослава МУЗИЧЕНКО

Джерело: Україна молода

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове