До історії Підгорецьких монахів: Вівці на заклання чи вовки в овечих шкірах?

06-10-2008

ЛЬВІВ. Нещодавно я мав нагоду познайомитися із листами оо. Василіян із монастиря у с. Підгірці Львівської області. Можливо не варто писати про листи писані одними людьми до інших не про тебе і не тобі адресовані, якби не тематика, яку вони заторкують і якби не розголос, якого вони набули з волі самих авторів. Оо. Василіани з Підгірців - це отці, із ліквідованої чеської делегатури, які через певні дисциплінарні моменти мусіли покинути територію Чехії і з волі самого василіянського чину опинилися в Україні.

Одними із перших кроків їхньої діяльності стала активна реколекційна праця, яка за словами багатьох приводила їх до кращого пізнання Бога і до кращого розуміння і практикування молитовного життя. Це прихилило багатьох до Підгірців, а самі отці здобули авторитет у багатьох людей в західній Україні. На початках багато священників радили своїм парафіянам їхати на реколекції у Підгірці, проте з часом стали відраджувати. Причиною цього стали мабуть дивні плоди, які приносили ці реколекції. З одного боку, як я вже згадував, краще пізнання Бога, краща молитва, а з іншого - якась незрозуміла поведінка багатьох людей: несприйняття інших, безапеляційне засудження і осуд інших. Складалося враження, що ці реколекції немов би надавали право і владу визначати місце іншим у пеклі, (у даному випадку говорю про власний досвід спілкування з такими людьми і такий самий досвід оповідали мені інші, у тому числі й священики). Такі факти спонукали мене уважніше перечитати листи і їхню книгу «Чотири слова з України».

 

Про що ж листи? Про ті проблеми, які, на жаль, вкоренилися в житті УГКЦ. Листи просякнуті турботою про духовне і моральне життя Церкви, про належне адміністрування Церкви і загалом про життєву силу і динаміку Церкви як священства так і мирян. Дійсно, в наш час «настає моральний розклад родин, а молода генерація власне вже не знає чия вона є, що таке правдива Євангелія, правдиве життя з віри. Їй залишається лише релігійний фольклор...» (21.09.2005 «Чиніть покаяння і вірте Євангелії»)

 

Справді, це є проблема сьогодення, а одночасно це проблема давня. Як поєднати віру, життя за Писанням, з виконуванням обрядів, щоб не перетворити усе на обрядовство і не виконувати букву, а забути духа? Ми дійсно є свідками, як багато людей переймаються тим чи є 12 страв на Святвечір ніж самим Святвечором і зустріччю Новорожденного Ісуса. Думають про свій вигляд у Церкві, а не дбають про молитву на Літургії. Ми часто бачимо, що готуючись до шлюбу думають про сукні, костюми, забаву, а не думають про зміст і призначення Таїнства, яке мають прийняти. Звідси, Християнство дійсно переростає на якийсь фольклорний, а що гірше забобонний набір ритуалів.

 

Усе це болюча правда. Але є багато священиків і мирян (особисто знаю їх), які розуміючи ці проблеми беруться їх виправляти через свою богопосвячену працю, через свою жертовність, як пастирі, як учителі, як професори. Розробляють програми і їх втілюють. І це дає плоди в тих ділянках, які їм відведені. Можна тут згадати напрацьовані програми з передподружніх зустрічей, які багатьом відкрили очі на Таїнство подружжя, а багатьох зупинили від святотатського кроку; цикл лекцій для старшокласників, які покликані показати старшокласникам сімейні цінності, і моральне зло та небезпеки передшлюбних і позашлюбних статевих взаємин, зло абортів і контрацепції. Для багатьох підлітків - це відкриття.

 

Таких прикладів можна ще наводити і наводити від лекцій до реколекцій. Проте ці священики і миряни не кричать, що когось треба осудити, зганьбити, обмовити, чи запроторити високопреподобним підгорецьким рішенням до пекла.

 

Попри слушність того, що отці вказують на справжні проблеми, які існують в нашій Церкві, серед нашого духовенства і серед мирян, непокоїть, що в листах дуже багато зла і вимальовується дуже специфічна картина світу: є світ чорний - це усі хто не поділяє думки авторів, і тому мусить каятися або горіти в пеклі, і є світ білий - тобто автори листів, які самі себе порівнюють з Іваном Хрестителем, Катериною Сієнською і багатьма мучениками включно з св. Апостолом Павлом.

 

Реколекції отців з Підгірець робили добру справу - привертали багатьох людей до молитви, а навіть відкривали для багатьох Бога, якого ніби знали, але не впізнавали. І було б добре якби не специфічна робота, яка велася паралельно.

 

А що ж робилося? Можемо судити із логіки самих листів. Спочатку вказується на проблему і описується яку шкоду вона може принести, далі називають винних (це чомусь переважно Блаженніший Любомир, глава УГКЦ і абсолютно усі, хто бодай раз скритикував Підгорецьких чи їм не сподобався від протоігумена василіан, їхнього безпосереднього керівника до Конгрегації Східних Церков), відтак проголошують, що вихід з проблем є, існує кращий спосіб життя, а носіями цього кращого способу життя є автори цих листів. Що це нагадує? А нагадує створення секти. Секта створюється за типовим сценарієм. Спочатку знаходяться проблеми в якійсь спільноті, оголошується що цього бути не може, проголошується, що винен у всьому керівник, а далі проголошується себе провідником, який непогрішний і навіюється усім, хто за ним пішли, що коли хтось говоритиме про нього щось інакше то той проти Бога.

 

Виступаючи в листах публічно проти влади свого чину, виступаючи проти глави Церкви і, навіть, вдаючись до зверхніх поучень Святішому Отцю (в листі від 21.10.2005) Підгорецькі отці мабуть забули про обітницю послуху і смирення. Мабуть забули, що сатана вимагав від перших людей саме непослуху Богові.

 

А тепер спробуймо змоделювати цікаву ситуацію. Уявімо, що протоігумен, чи глава УГКЦ зробили щось неправильне, адже всі ми люди і можемо помилятися і, на жаль, часом робимо те, що не повинні. Тоді перед нами є декілька варіантів поведінки: ми можемо прийти до них і сказати: знаєте Ви зробили те, що не треба було робити, і якщо ви про це не знали, то ми вам про це кажемо. А можна поступити інакше, як це описано в Святому Письмі. Якось один чоловік лежав п'яним, а сини його бачили це. І один з них побіг і розголосив усім довкола, що батько п'яний лежить. А інші сини узяли й однесли батька до хати, щоб не мав він сорому. Той син мав ім'я Хам. Тому не варто уподібнюватися Хамові. Краще коли, хто є неправий підійти і сказати, що нема тут правди, і треба робити інакше.

 

Не знаю чи варто тут задаватися одвічно складним питанням «що робити?», бо пошук відповіді такий же одвічно складний, а враховувати потрібно ще й специфіку церковну, канонічну, і що дуже цікаво статусу василіанського чину, який хочемо цього чи ні, погоджуємося з цим чи ні не є в підпорядкуванні глави Церкви, а є папського права. Хоча декілька питань, можливо риторичних, до чину адресувати годилось би. Знаючи «пригоди» отців у Чехії та Словаччині, навіщо було давати волю діяльності в Україні, не задаючи питання про те навіщо було кликати до України усіх разом? Чи не можливо було їх розформувати і розподілити по різних монастирях?

 

Наприкінці цих роздумів хочу поділитися декількома думками, але вже не церковного чи церковно-політичного характеру, а радше суто політичного і навіть геополітичного.

 

Не знаю чи свідомі цього підгорецькі отці, але їхня діяльність якщо й не інспірована, все ж вдало може бути використана тими силами, в Україні та за її межами, які не хочуть бачити утвердження Патріархату УГКЦ. Чому утвердження Патріархату вважаю справою геополітичною? Відповідь криється в тому, що УГКЦ набуває більшої ваги, а отже і більшої притягаючої сили як в межах України так і в так званому ближньому зарубіжжі. Сам факт патріаршого звершення структури нашої Церкви поставив би перед багатьма священиками та ієрархами непрості питання ідентичності як з історичної перспективи так і з перспективи сьогодення і майбутнього. А цього властиво не бажають відомі сили.

 

Утвердження патріархату в свою чергу стало би ще одним чинником виходу України з постколоніального статусу. А цього зовсім не бажають компетентні органи і служби з ближнього, а може й дальшого зарубіжжя. Тому й роблять усе, щоб продемонструвати Ватиканові: ієрархія УГКЦ не здатна забезпечити належного розвитку Церкви, не здатна управляти і не втішається пошаною вірних і священиків. Бо ось бачите: о. Ковпак творить казна-що і самопроголошені єпископи час од часу з'являються, он і василіяни в революціонерів загралися, по маршрутках агітки проти глави УГКЦ поширюють. Хіба можна таким Патріархат давати?

 

Хоча складається враження, що підгорецькі василіяни особисто проти патріархату УГКЦ. У листі до папи Бенедикта XVI від 7.10.2005 пишуть, що такий патріархат неможливий, що ідея глави УГКЦ Любомира Гузара про єдиний патріархат, до якого б належали і греко-католики і православні є неможливою і аргументують виключно з позиції РПЦ: «чи московський патріархат дозволив би своїй митрополії на Україні підчинитися українському патріархату?» То про що турбуються автори листа? Але автори листа крім того ще й подають потенційним читачам їхнього листа банальну брехню. Пишуть, посилаючись на інформагенцію «Католицькі Новини» (Catholic News), що Блаженніший Любомир сказав, що «не важливо, щоб патріархом цієї Церкви був католик єдиною вимогою для такого провідника є те, щоб цей патріарх був мужем здібним усіх об'єднати...»

 

А в додатку подають матеріал цієї інформагенції англійською мовою. Гадають, що не уміють люди читати англійською? В тексті дійсно є щойно наведені слова. Проте підгорецькі славні мужі чомусь не захотіли повністю подати думку Блаженнішого. Що ж наведемо її з того ж таки додатку, який вони самі прикріпили до свого листа. До того ж це є наступним реченням. «...така об'єднана Українська Церква повинна бути в сопричасті з Римом. Тому навіть якби зараз патріарх не був католиком то мусів би увійти у повне сопричастя з Римом». Преподобні отці з Підгірець, ця ідея не нова, вона притаманна ще і Митрополиту Андрею і Патріархові Йосифу. Тому не вводьте людей в оману пишучи в тому листі, що Гузару «йдеться про те, щоб перервати 400-літню традицію УГКЦ», бо йдеться про бачення ЄДИНОЇ ЦЕРКВИ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ В СОПРИЧАСТІ З АПОСТОЛЬСЬКИМ ПРЕСТОЛОМ!

Ось бо ж преподобні отці думайте, як добрі плоди своєї діяльності вберегти від самих себе, щоб люд божий користав, Церква і вся Україна.

Хай Бог помагає!

Юрій Підлісний

Д-р філософії, викладач УКУ

Голова комісії у справах мирян

http://stryi.ugcc.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=673&I...

Оборонець Віри
(defensorfidei@rocketmail.com)