Підгорецькі отці не розуміють понять, які критикують

06-10-2008

Монахи з Підгірців написали твір «Чотири слова з України», в якій окремий розділ присвятили т.зв. історично-критичній теології. Важко недооцінити праці тих, хто написав її (32 сторінки). Та в свою чергу слід зауважити основні помилки даної роботи. А саме: нерозуміння авторами суті справи, за аналіз якої беруться і поняття, яке критикують.

Насамперед, потрібно зауважити, що „історично - критичної теології" не існує. Можна говорити лише про так званий історично-критичний метод дослідження Святого Письма. Вартувало б з'ясувати саме значення досліджуваного поняття, що рецензується: історично-критичного методу (історично-критична теологія, як подають автори твору).

Історичний - тому що він вивчає тексти написані в минулому, а передусім намагається вияснити історичний процес повстання біблійного тексту. Кожен текст перед тим, як він став в такому вигляді як ми маємо його тепер мав свій історичний розвиток: усне передання, письмове передання, богослов'я і Літургія спільноти, в якій формувалися тексти, праця редакторів, які формували остаточний текст. Цей діахронний (з грецької - через час) процес був часто дуже складним та довготривалим.

Критичний - тому що даний метод опрацьовує тексти за допомогою наукових, по-можливості найбільш об'єктивних критеріїв, для того щоб подати сучасному читачеві доступ до змісту біблійних текстів, значення яких часто тяжко зрозуміти.

Отже, ціллю історично-критичного методу є головним чином діахронним способом вияснити зміст, який автор і редактори хотіли передати. Разом з іншими методами і підходами відкриває він сучасному читачеві доступ до розуміння біблійних текстів.

Як і всі інші цей метод є лише інструментом пояснення біблійних текстів, яким користувалися і користуються безліч науковців незалежно від віросповідування та конфесії.

Для офіційного ставлення Церкви щодо даного методу потрібно звернутись до документу „Інтерпритація Біблії в Церкві", що був виданий Папською біблійною комісією від 23 квітня 1993. У цьому документі зазначено:

„Якщо даний метод використовує об'єктивні способи він не містить в собі жодних апріорій. Коли такі апріорії використовуються, то походить воно не від методу, а від герменевтичних опцій, які оприділяють трактування і можуть бути тенденційними.

На початку метод був зорієнтований на критику джерел і історію релігії, однак потім з'ясувалося, що він відкрив новий підхід до вивчення Святого Письма, за допомогою якого було виявлно, що Це є збірка різних писань, які вбільшості, особливо в Старому Завіті, походять не від одного автора, але мають довгу передісторію. Вона в свою чергу нерозв'язно переплетена з історією Ізраїля чи ранньої Церкви. Раніше не було ясного усвідомлення в юдейському чи християнському поясненні Біблії конкретних історичних даних, в яких Слово Боже проявлялося. Їх знання було неповним і неточним. Конфронтація традиційної екзегези з науковим методом, який на початках свідомо відмовлявся від Віри, був болючим процесом; однак пізніше став корисним: після того як метод остаточно звільнився від йому прикріплених передвзятостей, провадив до більш точнішого розуміння Правди Святого Письма (пор. Dei Verbum, 12). Згідно з Divino afflante Spiritu дослідження буквального значення Святого Письма є одним з важливих завдань екзегези. Для того щоб це завдання сповнити є необхідним визначити літературний тип тексту (пор. EnchB 560). Для цього допомога історично-критичного методу є незамінимою.

Звичайно, класичне використання історично-критичного методу виявляє також і його границі, які обмежують його до дослідження змісту бібліних текстів в історичних умовах їх формування і не цікавиться іншим можливим змістом, який текст отримав впродовж пізніших епох біблійного об'явлення і історії Церкви до сьогодні. Всежтаки відноситься цей метод до екзегетичних і біблійно-теологічних інструментів великої важливості" [1].

„Діахронна реконструкція залишається незамінною щоб показати присутність історичної динаміки Святого Письма і її багату степінь складності: так відображає напр. Книга Союзу (Вих 21-23) зовсім іншу політичну, соціальну і релігійну ситуацію ізраїльського суспільства як інші збірки закону в книзі Второзаконня (Втор 12-26) або в книзі Левітів (закон про святість Лев 17-26). Можна закинути старій історично-критичній екзегезі її історичні тенденції, однак не маємо права впадати в протилежну екстрему, тобто в виключно синхронну екзегезу, яка ігнорує історію тексту"[2].

2. Рецензована праця «Чотири слова з України» не може притендувати називатись науковою оскільки не містить належного використання наукових джерел. Більше того, ставлю під сумнів, що усі подані цитати прямо стосуються досліджуваної теми, бо часто є вирвані з контексту і немає посилань на джерела з яких вони взяті авторами „Критика ІКТ (історично-критичної теології)". Наприклад: Папа Пій Х, якого цитують автори, у своїй енцикліці критикує поширення модернізму у світі та аж ніяк не історично-критичний метод і вже тим більше не можемо сказати, що від нього як наслідок відмовилась Церква, адже вже в 1943 році папа Пій ХІІ видає енцикліку Divino Afflante Spiritu офіційно в якій було прийнято історичне дослідження Біблії, а опісля в 1964 Папською Біблійною Комісією було введено в практику під титулом Sancta Mater Ecclesia про історичну правду Євангелій. А кардинал Й. Рацінгер зауважує, що „цей метод відкрив нову епоху" дослідження Святого Письма: „З його допомогою відкрилися нові можливості розуміння біблійного Слова в його первісному значенні"[3].

3. Часто в цьому творі цей метод (теологія) окреслюється терміном „єресь", що знову ж таки говорить про неналежне розуміння і використання богословської термінології. Адже жоден метод дослідження Святого Письма не притендує бути віровченням (а отже не може бути єрессю), а є лише нейтральним інструментом, яким послуговується Церква. Щодо дослідників, про яких згадується (Бультманн і ін.), то їх часто суб'єктивне розуміння Істини та їх наукові пошуки, може, не завжди вдалі, не повинні в жодному разі применшувати внесок історично-критичного методу в розвиток герменеатики. А охарактеризувати усіх професорів богословських факультетів, які навчають Святе Письмо використовуючи саме історично-критичний метод єретиками було б занадто.

Висновок
Розум і віра, що постійно повинні йти у парі, є правдивим шляхом до пізнання Бога[4]. Всяка екстрема веде до його спотворення і не може притендувати на Істину. У сучасному світі існує дуже багато теологів, які вважають, що вони та їхні міркування є критерієм Істини. А тому, подекуди, можуть заперечувати офіційне вчення Церкви, маніпулюючи Словом Божим. Потрібно бути дуже уважним, щоб зауважити як в необ'єктивний спосіб висвітлюються поокремі факти для того, щоб насадити як правдиве своє особисте розуміння Христа та Церкви іншим та отримати задоволення їх спонтанної релігійності.

[1] Päpstliche Bibelkommission. Die Interpritation der Bibel in der Kirche, in: Verlautbarungen des Apostolischen Stuhls 115, Hg: Sekretariat der Deutschen Bischofskonferenz, 2 Auflage, Bonn 1996, 34-35.
[2] Päpstliche Bibelkommission. Die Interpritation der Bibel in der Kirche, in: Verlautbarungen des Apostolischen Stuhls 115, Hg: Sekretariat der Deutschen Bischofskonferenz, 2 Auflage, Bonn 1996, 35-36.
[3] J. Ratzinger, Geleitwort zum Dokument der Bibelkommission, в: Die Interpritation der Bibel in der Kirche, Bonn 1996, 23.
[4] Див. Іван Павло ІІ, Fides et Ratio, 42.

 

Ігор Головчак
Ліценціант з біблійного богослов’я

Оборонець Віри
(defensorfidei@rocketmail.com)