Категорії

Search

Tags

Вітальне слово Його Високопреосвященства Архієпископа Івана Юрковича з нагоди зустрічі Католицьких Єпископів обох обрядів

21-05-2010

  • Категорія:


Вітальне слово Його Високопреосвященства Архієпископа Івана Юрковича з нагоди спільної зустрічі Католицьких Єпископів обох обрядів в Україні

Ворзель, 20 травня 2010 року

Дорогі брати в Єпископстві!

Сердечно вітаю всіх Вас вже на четвертій спільній зустрічі Єпископів Греко- Католицької та Римсько-Католицької Церкви, яка розпочалася спільними духовними вправами, під час яких ви намагалися вдивлятися в обличчя Христа - Великого і Вічного священика.

Через три неділі відбудеться Всесвітній День Молитви за освячення священиків, який відзначатимемо в Латинській Церкві в Урочистість Найсвятішого Серця Ісуса, а в Українській Греко-Католицькій Церкві в свято Христа Чоловіколюбця. Цей день стане начебто підсумком цілого року священства та підтвердженням, що "Господь історії, перебуває з нами як у хвилини криз, так і в кращі часи" та що Христове серце кличе наше, людське серце, довіритися Йому, і, йдучи за Його прикладом, зробити із себе самих дар любові. "І якщо є правдою те, що запрошення Ісуса "перебувати в Його любові" (пор. Ів 19,9) стосується кожного охрещеного, то в День освячення священиків, це запрошення ще гучніше звучатиме для нас, єпископів та священиків, бо як говорить Катехизм Католицької Церкви: "Священство є любов'ю Ісусового Серця" (ч. 1589), ми в священстві є посвяченими, щоб покірно і авторитетно служити Богові і людям. Ця місія є незамінною у Церкві і у світі та вимагає повної вірності Христові й єдності з Ним. "Про цей постійний обов'язок нам пригадують "священичі обітниці", які ми склали в день наших свячень та щороку відновляємо у Великий Четвер" (Пор. Бенедикт XVI, Послання на рік священства, 19 червня 2009 р.).

Всі ми добре знаємо як Церква потребує святих священиків; служителів, які допомагатимуть вірним відчути милосердну Господню любов і будуть її переконаними свідками. Священик покликаний для того, щоб служити людям, даючи їм Боже життя. Папа Йоан Павло II у своєму останньому листі на Великий Четвер 2005 року писав: "Життя священика особливим чином має бути схожим до служіння Євхаристії". Також і святий Йоан Віаней повторював: "Всі добрі справи разом взяті не можуть зрівнятись із жертвою Божественної Літургії, тому що вони є людськими справами, в той час як Літургія є ділом Божим". Він був переконаний, що образ служіння Літургії показує духовну ревність кожного священика.

Те, що найперше мусимо зрозуміти - це наша повна ідентифікація із власним служінням. В Ісусі Христі особа і місія збігаються. Зі скромною, але правдивою аналогією також і ми і наші священики мусять прагнути цієї єдності нашого життя і служіння. Три завдання священика - навчати, освячувати та управляти, є характеристикою дієвого представництва і, в дійсності, є трьома діями самого Воскреслого Христа, Який сьогодні у Церкві та світі навчає, передаючи віру, об'єднуючи Свій народ, уприсутнюючи істину і дійсно будуючи сопричастя Вселенської Церкви, а також освячує та провадить. Завдання священика - навчати, є особливо важливим в сучасному світі, позначеному невідкладною потребою виховання. Сьогодні живемо у великій розгубленості щодо рішень, фундаментальних для нашого життя, істини про світ, про те, що і як маємо чинити, куди прямуємо. Свого часу Ісус Христос сказав про натовпи народу, що збиралися Його слухати, що вони є немов вівці без пастиря. Спонукуваний співчуттям, Спаситель пояснював їм Боже слово, давав їм спрямування. І це є завданням кожного пастиря, який серед розгубленості та замішання наших днів повинен уприсутнювати світло Божого слова, Світло, яким є сам Христос", бо він не навчає власних ідей, не говорить "від себе" чи "для себе", але навчає від імені присутнього Христа, пропонує Істину, якою є сам Христос, Його слово, Його спосіб життя (Пор. Бенедикт XVI, Загальна аудієнція, 14.04.2010 ).

Завдання глибоко навчати відзеркалюються також у прикладі життя й служіння блаженного великомученика Омеліана Ковча. Незважаючи на лиха воєн, переслідувань і розгубленості першої половини ХХ століття, він невпинно проповідував Христа впродовж більше двадцятьох років свого ревного священичого життя. О. Омелян Ковч дав себе пізнати як дбайливий та ревний душпастир, слава якого вийшла далеко поза межі близької околиці - між іншим завдяки його проповідям, які виголошував з нагоди свят, реколекцій та місій у різних парафіях та зокрема у храмі студитського монастиря в Уневі. Славні були теж урочисті йорданські Водосвяття у Перемишлянах та організовані там же отцем Ковчем Євхаристійні конгреси. А коли прийшло ув'язнення, то навіть у в'язниці і концтаборі відкрив для себе нове поле душпастирської праці: правив він там Літургію, сповідав, причащав, потішав спів'язнів, а також і своїх рідних. Який же глибокий зміст священичого віддання знаходимо в його останньому листі до родини, коли пише: "Дякую Богові за його ласкавість для мене. Крім Неба, це єдине місце, в якому бажав би я бути. Ми тут усі рівні - поляки, жиди, росіяни чи естонці... Зараз я тут єдиний священик. Не уявляю собі, що вони зробили би без мене. Тут я бачу Бога - Бога, який є однаковий для нас, без огляду на наші релігійні різниці. Може наші Церкви різняться між собою, але в усіх них царює той же Всемогутній Бог. Коли я відправляю Літургію, всі вони моляться. Моляться різними мовами - але чи Бог не розуміє всіх мов? Умирають по-різному, і я помагаю їм пройти цей міст. Чи це не благословення? Чи це не найбільший вінець, який міг мені вложити на голову мій Господь? Так! Кожного дня тисячі разів дякую Богові, що він послав мене сюди. Не просив би Його про більше. Не плачте за мною - радійте зі мною! Моліться за творців цього табору та цієї системи. Вони потребують ваших молитов... Хай Бог помилує їх..."

У сучасному світі, за прикладом великих святих священиків, треба, щоб ми у своєму житті та служінні відзначались ревністю для євангельського свідчення. Як зазначив Павло VI: "Сучасна людина більш охоче слухає свідків, аніж вчителів, а якщо слухає вчителів, то лише тому, що вони є свідками". Щоб в нас не виникла екзистенціальна пустота і наше служіння не піддавалось ризику, необхідно, щоб ми завжди запитували себе наново: "Чи ми справді наповнені Божим Словом? Чи для нас є правдою те, що Воно є кормом, яким живемо, більше ніж хліб і речі цього світу? Чи знаємо це добре? Чи ми любимо Його? Чи внутрішньо переймаємось цим Словом, чи є воно печаткою нашого життя і чи формує нашу думку?". Як Ісус кличе дванадцятьох, щоб спочатку перебували з Ним (Мр 3,14), і лише потім пошле їх навчати, так і в наші дні ми покликані засвоїти цей "новий стиль життя, який був започаткований Господом Ісусом і виконаний, власне, апостолами" (Пор. Evangelii nunziandi, 41).

На нас, Єпископах, є велика відповідальність - створювати для священиків сприятливі умови, в яких розвивалося б їхнє священиче служіння. Це є суттєві умови, без яких Церква не може ані жити ані розвиватися у єдності. Від останньої вечері Христа аж до сьогоднішнього дня продовжуємо молитися, щоб Господь уділяв Церкві час миру і благодаті. Якщо у Церкві і в наших Єпархіях зможемо плекати сприятливе середовище, то нам не забракне плодів. Отже важливо, щоб ми не віддалилися від цього головного бажання - освячувати наше життя. Гарно бачити, з якою охотою ви прийняли цю відповідальність, беручи участь у спільних зустрічах, які збагачують нас взаємно. Дякуючи Богові, будьмо впевненні, що ідучи цією дорогою, Церква зростатиме, священики матимуть глибшу візію власної місії - служити Церкві і народу. Слава Ісусу Христу!

Джерело: www.nuntiatura.kiev.ua

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове